Галицький Ілюстрований Дитячий Eнциклопедичний Словник (ГІДЕС) від НOТOЦO

Герб Галичини.


Галицький Ілюстрований Дитячий Eнциклопедичний Словник (ГІДЕС) від НOТOЦO
.
Про Людей Галичини,про її Жінок - Красунь і Розумниць,про Львів-Лємберг,про Самбір,про Дрогобич,Станіславів,Тернопіль,Галич,Стрий,Коломию і Снятин,Перемишль,Ланцут,Ярослав,про Краків також і про Жешув, і про Люблін з Хелмом...про всю Галичину. Все, що маю і старе і свіже також - все постараюся запxати сюди,для Нас,для Нашиx галицькиx дітей і майбутніx внуків.Ось побачите,що це їм в житті пригодиться,як і Нам Самим зараз.
Діти Наші і Ми Самі повинні знати Історію Галичини - як Отче Наш.

 

Галичина




Галичина - ( польск. Galicja, нем. Galizien) — історична область в Сxідній Європі, в різний час входила (повністью або частково) в склад Київскої Руси, Польщі, Австро-Венгрії. Основні міста — Львів, Краків (Заxідна Галіція).
В 981 включена великим князем Володимиром I в склад Київської Руси. В 1087 утворено самостійне Галицьке князівство. В 1200 ввійшла в склад обєднаного Галицько-Волинського князівства. Столичними містами Галичини в різний час були Галич (до ~1245), Холм, Львів (з 1272).
В 1349 ввійшла під іменем Королівство Руси в склад Польского королівства зі збереженням автономії, котра пізніше була відмінена — королівство ввійшло в склад Белзського воєводства.
Внаслідок першого розділу Польщі в 1772 ввійшла в склад володінь Габсбургів ( Австро-Угорщина) — під повним іменем Королевство Галіції і Лодомерії , з великим герцогством Краків і герцогствами Аушвіц і Цатор, зі столицею в місті Львовi ( офіційна назва в той період — Лемберг ).






На світлині:
Мапа Галичини з 1800 року.

 

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ



ГАЛИЦЬКИЙ,ДАНИЛО РОМАНОВИЧ (1201 - 1264) Видатний дипломат і талановитий Князь, а з 1254 - 1264 р. — 1-й Король галицько-волинських земель, політичний діяч, дипломат і полководець, син князя Романа Мстиславича, з галицької гілки рода Рюриковичів. Він сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. При ньому були побудовані Холм, Львів, Угровськ, Данилів, відновлений Дорогочин. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з. Галича в. Холм.

 

Галицько-Волинська держава.


Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Руське (лат. Regnum Galiciae et Lodomeriae, Regnum Rusiae, «королівство Галичини і Володимирії», «королівство Русі»; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.
Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також території сучасного Поділля і Бессарабії.
Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.


Роман Мстиславич — засновник Галицько-Волинського князівства.

 

Дністер





Дністер - (антична назва — Тірас, лат. Tyras) — ріка на південному заході України.
Витоки знаходяться на рівні близько 1000 м над рівнем моря на північно-східних схилах Українських Карпат.У нижній течії ріка має рівнинний характер.Міста над Дністром:
Старий Самбір, Самбір, Миколаїв, Новий Розділ, Журавно, Галич, Єзупіль, Коропець, Заліщики, Хотин.
В античні часи Дністер був відомий під назвою "Тирас" (Tyras) або "Данастріс".
Українська народна етимологія пов'язує назву ріки зі словосполученням "дні стер". Існує легенда, згідно якої на місці річки був невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони вели свій календар, позначаючи дні на піску, що був на березі струмка, позначками.
Але одного разу струмок розлився своїми водами на довколишні поля і затопив береги. Коли ранком вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.
— Хто дні стер? — бідкались люди, і самі собі відповідали:
— Та хто?! Струмок дні стер.
З того часу і стали називати струмок, який дні стер — Дністер.

 

Королівство Галичини і Володимириї



Королівство Галичини і Володимириї — адміністративно-територіальна одиниця Австрійської імперії (Kоронного краю з 1867 р. — Австро —Угорської імперії) у 18 — поч. 20 ст.
Наприкінці 18 ст. внаслідок трьох поділів Речі Посполитої частина українських земель потрапила до складу Австрійської імперії. Австрійський уряд на цих територіях створив коронний край Королівство Галичини і Лодомерії (Володимириї, "Королівство Галичини і Володимириї разом з Великим князівством Краківським з князівствами Освенцімським і Заторським"; Königreich Galizien und Lodomerien) з центром у Львові, у складі якого штучно об'єднав західноукраїнські етнічні землі з частиною польських земель.
Територія цього коронного краю охоплювала теперішні Івано —Франківську, Львівську, центральну та південну частину Тернопільської областей України, Підкарпатське та частину Краківського воєводств Польщі.
Адміністративні кордони коронних країв неодноразово змінювались.До складу Королівства Галичини і Лодомерії в 1786 —1849 рр. входила Буковина, а в 1795 —1809 рр. — велика територія між ріками Пилиця і Західний Буг (Нова Галичина); в 1809 —1815 рр. від Галичини був відокремлений Тернопільський округ (входив до складу Росії), у 1809 —1846 рр. — територія Кракова та його околиць, де у 1815 р. була утворена Краківська республіка).
З 1849 р. Буковина стала окремим від Галичини коронним краєм.Адміністративна влада в коронному краї належала губернському управлінню на чолі з губернатором. Вищим представницьким органом був крайовий сейм, існував також виконавчий орган сейму — крайовий комітет (крайовий виділ).З 1848 українські політичні сили ставили перед цісарською владою вимогу поділу Галичини на українську (Східна Галичина з центром у Львові) та польську (Західна — з центрами у Тарнові чи Кракові) та утворення окремого коронного краю з українських частин Галичини, Буковини й Закарпаття.
Австрійський уряд під впливом польських політичних сил відмовився задовольнити цю вимогу. Лише в лютому 1918 р. у Брест —Литовську уряд Австро —Угорщини підписав угоду з Українською Народною Республікою (таємний протокол до Брестського мирного договору) про те, що з українських частин Галичини та Буковини до 31 липня 1918 року буде утворено окремий коронний край. Проте, скориставшись хитким внутрішньо —політичним становищем України, Австро —Угорщина 4 липня 1918 року анулювала цю угоду .

 

Крайовий Сейм Галіції



Крайовий Сейм Галіції - існуючий за років автономії Галіції в складі Австро-Угорщини (1861-1914) представницький орган,маючий ограничені права (господарка,освіта і культура).
Посли вибиралися впродовж виборчої системи.
Центром Крайового Сейму була столиця Галіції - Лемберг (Lwow,Львів).Його положення вимагали визнання цісаря Австрії.
Сейм налічував 150 депутатів (за законом 1900 її число збільшили до 161). Депутатів обирали за куріальною системою терміном на 6 років. Щорічні сесії відбувалися у Львові, здебільшого упродовж місяця.
У перервах між сесіями постійно діяв Крайовий виділ (комітет). Для підготовки законопроектів створювалися галузеві комісії.
Більшість у сеймі мали польські консерватори. Українці, згідно з виборчим законом, могли здобути до третини місць (щонайбільше 50). Але на практиці, через порушення законності на виборах, обирали (від 1870-х) тільки близько 15 депутатів.
Керували роботою сейму призначувані цісарем маршалок (із польських аристократів) і віце-маршалок — як правило, українець. Часто ним був галицький греко-католицький митрополит.
Законодавча компетенція сейму відкривала можливості для розвитку національних культур, упорядкування соціально-економічних відносин і системи місцевого самоврядування, узгодження інтересів різних суспільних груп.
Політичне значення сейму перевищувало його компетенцію: він обговорював усі актуальні питання державного та крайового життя, був головною ареною формування українсько-польських взаємин, сприяв утвердженню парламентаризму.
З 1919 року будівля Крайового Сейму стала головною спорудою Львівського Університету і залишається такою по нинішній час.

 

Львів





Львів (анг. L'viv, польс. Lwów, лат. Leopolis, нім. Lemberg, з 1772 по 1918 - назва - Лемберг ) — місто на заході України, обласний центр Львівської області з населеням понад 850 000 чол.
Перші письмові згадки відносяться до 1256 р. Місто засновано князем Данилом Галицьким, та названо на честь його сина — Лева. У 2006 році Львів святкував свою 750-ту річницю.

 

Cобор Св. Юра у Львові



Cобор Св. Юра у Львові, греко-католицький собор Галицької митрополії, до 1817 при манастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744-1762).Собор Св. Юра положений серед зелені на горбовині, домінує над містом. За традицією собор поставлений на місці деревинної церкви й оборонного манастиря, закладених за князя Лева бл. 1280.Інтер'єр собору розписував С. Фабянський (1876),
Вважається головною св'ятинею греко-католиків.

 

Тобто, галичани це не українці?

 

Русини



Руси́ни (руський люд) — назва, похідна від Русь, на визначення людини, приналежної до Русі, руського роду, засвідчена в угодах Олега з греками 911 (7 разів) та Ігоря 945 (6 разів) і згодом у Київській Русі, Галицько-Волинській державі та Великому князівстві Литовському.
З XVI ст. під польським впливом починає використовуватися у множині — русини — для позначення людей руського народу (спільна назва українців і білорусів, у тогочасному латинському написанні Rutheni або Ruteni, польськ. rusini, rusacy). Як спільна назва українців і білорусів етнонім використовувася до 17-18 ст.
З часів Козацької держави назва замінюється на українець, українці (від Україна) або похідні від книжного терміну Малоросія (Мала Русь) назви малоросіянин, малорус, малорос.
В сучасності термін русини зберігся також як самоназва етнографічної групи, що проживають на пограниччі Закарпатської України, Словаччини, Польщі, а також у Воєводині.
Влада Польщі та Чехо-Словаччини у 20 ст. забороняла називатися корінному населенню українських земель «українцями», лише «русинами».

Юрко НОТОЦО

 

Галичинa в складі Австро-Угорщини з 1878 по 1918 рік.

Австрійська імперія - державa, яка дістала назву Австро-Угорщина і з двох частин, що були розділені р.Лейтою: Австрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії).
До складу Австро-Угорської імперії входили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина й Буковина, Угорщина (так звані землі корони Святого Стефана), крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Банат та Воєводину, Хорватію і Словенію, Трансільванію, Закарпатську Україну.
Австро-Угорщина являлася багатонаціональною державою, в якій проживало більш 25 націй та народностей. Найчисельніші: німці, угорці, чехи,українці, поляки, словаки, хорвати.
Вона дістала політичну і адміністративну автономію, власний уряд та парламент - сейм.
В Австрії було запроваджено нову конституцію.

 

Івано-Франківськ


Івано-Франківськ — економічний і культурний центр Галичини.
Українською Івано-Франківськ, Cтaніcлaв, польською Stanisławów [станісуавув], німецькою Stanislau [станіслау], чеською і словацькою Stanislav [станіслав].
Місто зародилось на території села Заболоття в середині ХVІІ ст. і назване Станіславом на честь сина польського магната і власника цих земель Андрія Потоцького, який прийняв рішення про спорудження на території Заболоття фортеці. 7 травня 1662 року місту надано магдебурзьке право.
З 1772 року Станіслав у складі Галичини перебуває під владою австрійської монархії (з 1867 — австро-угорської імперії). У 1918 року після повалення австро-угорської імперії була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), столицею якої з грудня 1918 р. став Станіслав.
Влітку 1919 року Галичина була окупована Польщею і Станіслав став воєводським центром.
В 1939 році місто було проголошено обласним центром Станіславської області, а в 1962 році було перейменовано на Івано-Франківськ.

 

Вы только сейчас это узнали?

 

Бойківщина


Бойківщина - історико-етнографічний регіон на заході України, який охоплює гірські райони сучасної Львівської та Івано-Франківської областей між верхів’ями річок Сяну і Лімниці та Закарпатської області між річками Уж і Торець, а саме південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський район Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського, більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського, Великоберезнянського та Воловецького районів Закарпатської області. Сьогодні частина етнографічної Бойківщини входить до складу Польщі, Словаччини.Бойки - нащадки східнослов’янських племен (тиверці, білі хорвати), які входили до складу Київської Русі.
Одяг бойків відзначається біднішою гамою кольорів, ніж інших етнографічних груп – гуцулів чи лемків. Чоловіки носили кептар (верхній хутряний одяг без рукавів) або сердак (короткий теплий сукняний одяг), бриль (широкий капелюх), личаки (легке міцне шкіряне взуття ) і черес (широкий шкіряний пояс).
Територія – близько 8 тис. кв. км. Походження назви Бойківщина пов’язують з найменуванням корінних жителів бойків.Найбільші населені пункти – Сколе (центр Бойківщини), Турка, Бориня, Волове, Самбір, Старий Самбір, Борислав, Дрогобич, Болехів, Долина, Калуш. Відомі курортні міста Трускавець і Моршин.

 

Бойки



Бойки - етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат нa Бойківщинi. Свій родовід бойки ведуть від давнього східнослов'янського племені білих хорватів, яких Володимир Великий приєднав до Київської держави.
Назва бойки — зафіксована у джерелах XVII—XVIII ст. її походження має різне пояснення.Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І. Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойе (боййе, боййечко) у значенні вигуку ага, їй-богу.Iнші дослідники вважають, що назва походить від антропоніма Бойко. Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер.
Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. З давніх часів вони займалися скотарством, останнім часом — землеробством, скотарством, садівництвом.



Юрко НОТОЦО

 

Гуцульщина



Гуцульщина— край українських верховинців, гуцулів, що займає в південно-східній частині українських Кaрпaт частину Галичини, Буковини, Закарпаття, в сточищі рік Прута з Черемошeм i Сиретoм , горішньої Сучави,горішньої Надвірнянської Бистриці, та горішньої Тиси.
Штучне адміністративне управління гуцулaми віками cтворилo старозвичаєві порядки, в гірськиx умоваx,в побутI: волоське пастуше право, полонинське тваринництво, спільна матеріальна й духова культура, говірка. Взаємообмінові поміж гуцулами сприяло положення в глибині гір, далеко від шляхів сполучення. Тепер уся Гуцульщина, за винятком 8 осель на румунській Буковині, лежить в Україні.
На світлині:
Гуцульщина.Косівський Водопад.

 

Гуцули



Гуцули - етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України,а на північі Румунії - мармороські гуцули.Як свiдчать iсторичнi данi, основний процес заселення Гуцульщини припадає на XIV-XVII ст. Антропологічні особливості:високий зріст, переважно темне волосся, хоча є русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше.
На світлині:
Гуцули з Косова.

 

Лемківщина



Лемківщина - українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців - лемки. Розташована в українських Карпатах (по обох схилах Сх. Бескидів) між ріками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині.
Давніми предками лемків було слов'янське плем'я білі хорвати, що заселяло район Карпатських гір в 7-10 ст. У середньовічні часи територія Лемківщини входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. З 1340-х рр. вся Лемківщина була включена Казимиром III Великим у склад Польщі, де перебувала до 1772. Східна частина Лемківщини творила Сяніцьку землю у складі Руського воєводства, західна належала до Краківського воєводства. В 14-16 ст. територія Лемківщини, була в абсолютній більшості заселена українцями. До кінця 16 ст. сформувалася сучасна лемківська говірка ( діалект української мови ) і закріпилася в тих межах, які проіснували до 1946. У церковному відношенні Лемківщина належала до Перемиської єпархії, а більшість населення були греко-католиками.

 

Лемки



Лемки - ( lemko, rusyn, lemkos) - це древнє східно-слов'янське плем'я, що їхні дослідники переважно називають білими хорватами. Вже в VІ-VІІ ст.ст. вони проживали по обох схилах західних Карпат. Назва " білі ” у той час означало " західні". Кольорами: білий - захід, чорний - північ, червоний - південь, давні народи визначали сторони світу. Назва " хорвати" ( горвати ) означала, що саме ця група слов'ян оселилася в горах. Про білих хорватів згадує давньоруський літописець Нестор у своїй "Повісті врємєнних лєт". Білі хорвати своєю мовою, культурою, релігією не відрізнялися від слов'янських племен Наддніпров'я, як і інші східні сусіди.Вони самі себе вже на початку ІХ ст. називали " русами", " русинами" ( назва очевидна походить від індо-європейського " роса" - вода, у сучасній українській мові " роса" - крапля води, або від назви ріки Рось на Київщині ). Більша частина білих хорватів потім мігрувала на південь і оселилася на території теперішньої Хорватії.
Лемки... Діти втраченої землі, вигнанці з прадідівської вітчизни. 60 років тому саме вони стали жертвами масової депортації, знаної як операція «Вісла». Нині їхній рідний край лежить у межах трьоx держав — Польщі,частково України та Словаччини.
На світлині:
Лемківський дует "Червоне та Чорне"