Галицьке місто Самбір

Самбір

З 3-х моїх життів Самбір місто,де я народився,де пройшло моє дитинство і юнацькі роки.





Археологічні дослідження свідчать, що поселення у цій місцевості існували ще в доісторичні часи. При розкопках на території міста знайшли римські монети IV ст., бронзові сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно в IX-VIII ст. до н. е.
1241 - перша літописна згадка про місто. Того року ординцi сплюндрували тодiшнє мiсто Самбiр (теперiшнiй Старий Самбір), а уцiлiлi мешканцi знайшли притулок у добре укрiпленому посадi Погонич, який ховався у лiсових хащах на березi Днiстра. З 1390 р. Погонич став Новим Самбором, а колишній Самбір - Старим Самбором (або Старим Містом). Згодом Новий Самбір став просто Самбором.
До 1349 р. поселення було у складі Галицько-Волинської держави.




Центр міста
Ратуша. Головний фасад





Церква Різдва Пресвятої Богородиці XVIII ст., де зберігаються мощі святого Валентина (В цій церкві мене хрестили)

 

Старовинний герб міста




1844 - завершено реконструкцiю ратушi (добудовано вхiднi портали, змiнено мiсце входу i влаштовано новi фасади). 1877 року на ратуші замінили мальований на полотнi образ Божої Матерi (1660, подарунок монаха-місіонера з 1760-го) на мальований на блясі (знищений за радянських часів). 1885 року на ратушевій вежi змонтували дзиґар з боєм i циферблатами на 4 сторони, придбаний у Празi. Над порталом при входi в ратушу встановлено герб мiста, перезатверджений привiлеєм цiсаря Йосифа II з 26 червня 1788 року (прикрашений золотою короною блакитний щит з зображенням оленя, що бiжить справа лiворуч; шия тварини прошита стрiлою).

 

Був у вашому Самборі...погані дороги, якесь запустіння. Нажаль, справив найгірше враження серед всіх міст Галичини ( проїхали по ціх краях близько 1000 км на машині).

 

Маринa Мнішек



Марія Мнішек (нap. пp.1588 - пом.1614 р.) -одна з найкрасивішиx жінок Європи.Дочка самбірського та сандомирського вельможі Юрія Мнішека.
Mісто Самбір славне i тим, що тут вінчався Лжедмитрій Перший,з дочкою самбірського старости Юрія Мнішека Мариною , який очолив з Самбора єдиний за всю історію переможний похід на Москву.



Iм'я Марини Мнішек пов'язане з іменами найяскравіших історичних особистостей того часу. Виявляється, що пані Мнішек була залучена до найбільшої інтриги в історії Росії та Польщі XVII століття. Гравцями в цій інтризі були король Польщі та Швеції Сигізмунд ІІІ Ваза, російські царі Борис Годунов і Василь Шуйський, російські герої Мінін і Пожарський, ватажок народного руху Іван Болотников, царі-самозванці Лже-Дмитрії І та ІІ, козачий отаман Іван Заруцький, запорозькі козаки з гетьманом Петром Сагайдачним, які ледь не захопили Москву.
Навесні 1606 року разом iз батьком і численним поштом, до якого входив навіть королівській художник Шимон Богуш, Марина виїхала з Самбора «покоряти» Москву. Після вінчання в храмі Василя Блаженного з самозванцем Дмитром і одночасною коронацією (миропомазанням), вона царювала в Москві всього один тиждень. Потім стався двірцевий переворот і Лже-Дмитрія разом із його судженою було скинуто з престолу. Після ймовірної смерті і таємничого зникнення тіла свого чоловіка Лже-Дмитра І Марина таємно обвінчалася із самозванцем Дмитром ІІ, нібито «пізнавши» в ньому свого зниклого «милого». За допомогою Польщі, Швеції та багатьох прихильників iз Росії вони багато років втримували свою «царську» владу в Твері та понад 20 північноросійських містах, серед яких: Суздаль, Володимир, Ярославль, Вологда і навіть Астрахань.
Після смерті Лже-Дмитрія ІІ Марина Мнішек поклала всі надії на свого сина і свого нового «оборонця», козачого отамана Івана Заруцького, який мріяв стати фаворитом при «Московській Імператриці Марії». Але, як відомо, все склалося інакше, і влітку 1613 року, втративши всіх своїх шанувальників і навіть власного сина Івана, Марина потрапила у полон до росіян. Вона померла в одиночному ув'язненні, коли їй виповнилося лише 25 років.
Унікальний портрет Марини Мнішек львівського митця Шимона Богуша зберігається у Вавельському королівському музеї, що в Кракові.

 

Північна сторона центральної площі Ринок.
(Світлина з початку ХХ століття.)

 

Вид на Органний зал.

 

Костел Іоанна Хрестителя (16 ст.) де по заповідям вінчалася Марія Мнішек з Лже-Дмитром по католицькому обрядy.

 

Окружний суд,а нині університетське приміщення.
Світлина з початку ХХ століття.

 

Хе-х...Зато ми гарно співаємо,танцюємо,окупантів лупимо,ну і на органах граємо.
Органний зал.
Бувший Катедральний собор.

 

Меморіал памяті жертв .Сталінських репресій в Самбірській тюрмі.

 

Церква Різдва, де зберігаються мощі св. Валентина

 

Жилий будинок з 1890-х ...

 

Вузькі вулички в центральній частині міста

 

Дякую!

 

Самбір - це як Сам Бір,Один Гай...де по переказам полювала королева Ядвіга,яка застрілила вагітну оленицю і як мати в покаяння заповіла закласти місто,гербом якого стала олениця з простреленою стрілою шиєю.От так любі малята...так колись люди з совістю викуповували свою вину перед Богом.

 

На здоровя!



Ця будівля на світлині з початку ХХ століття,це приміщення українського патріотичноїго товариства "Сокіл" з воєнизовани вишколом для самооборони на Бойківщині,центром якої рахувався Самбір.

 

Галицькі Бекиди в околицях Самбора.
Тут бандеровці з УПА воювали і захищали свій рідний Край.

 

Зато ми гарно співаємо...

Та ви, вуйцю, справжнісінький Йохан-СебАстьян Трах-Бах: він теж саме робив, тілько окупантів (на відміну від вас) не мав, в караоке не співав і діток не лупцював, а танцював лише тоді, як у перерві в Мессі встигав перехилити пару кухлів добрячого баварського пива...

 

А-а-а..це тому,що він(Й.С.Бах) мав і ніс німецьку культуру,а ми галичани - австріяцьку...А якщо Вас інтересує,яку з нашої позиції несете ви(яко Ті форумні "єдіномишлєннікі",ну то-то...дзядовська,а хоч називайте це,яко азіяцька культура.Але шо нам до того...



Камерний оркестр Дрогобицького музичного училища виконує твір галицького композитора,самбірчанина...
І диригент галичанин,і музиканти галичани,і публіка галицька.А шо нам більше галичанам треба?