Формування характеру...

А мені так не здається.
Особливо стосовно молоді, коли моєму було 18, велика кількість його друзів майже жили у нас вдома, і постійні, і нови, молодь як молодь, цікаво з ними (хоча іноді доставали, особливо вночі)

 

Яким бути - це справа кожного. Тим паче, що надто довірливим бути небезпечно.

Мої батьки (особливо мама) такого б не дозволили. Мама дуже не любить бруду в домі і шуму, взагалі людина, яка весь час щось запідозрює. Ви інший батько, тому у вас так. Хоча для мене таке читати дивно - не звикла.

 

Так вони ж прибирали за собою (з холодильника, та бару теж), а шуму, ну що поробиш, зато весело.
Шкода зараз тихо, хоча минулого тижня заходили двоє, футбол разом дивилися, привіти передавали малОму (нащо як по скайпу перемовляються частіше ніж я )

 

Ответ на данный вопрос не может быть коротким.

Вся история существования украинцев связана с недоверием к московитам, которые на протяжении многих веков нашей эры и нескольких лет прошлой эры постоянно гнобили украинцев и особенно украинок. Верить московитом нельзя было никогда.
Отсюда и пошло недоверие украинцев, которое стало передаваться на генном уровне.

Почему украинец стал неприветливым?
И на этот вопрос есть ответ.

Вся история существования украинцев связана с наглыми гостями из московии, которые на протяжении многих веков нашей эры и нескольких лет прошлой эры постоянно заваливались в гости к украинцам даже не спрашивая на это позволения. Московиты достали украинцев своими пьяными посиделками в украинских мазанках.
Отсюда и пошла неприветстливость украинцев, которая стала передаваться на генном уровне.

Более подробно о развитии этих пороков Вам расскажут свидомые фахивцы буквально через несколько минут.

Доклад закончил.

---------- Додано в 20:10 ---------- Попередній допис був написаний в 20:08 ----------

Даааа, зятьку не позавидуешь!

 

Прийшли гості, потупали - бруд.

Мені б такі батьки.

Надеюсь, буду жить отдельно.

 

О....то капєц,шо творилося....

 

в мене образ справжньої молодої українки асоціюється з Маюнкою
а вона привітна точно, а щодо довірливості - не знаю))

 

А по моєму історія тут ні до чого.
Вагомий вплив справді мають батьки і оточення як то вулиця, школа, ВУЗ, співробітники. Ну і звісно ж вроджені якості.

В нас в хаті гучні компанії теж рідкість. Якось не було заведено. Але якшо вже приходять то ніхто проти нічого не має. Аби не вночі (бо нас всетаки четверо в двох кімнатах, а колись і восьмеро було).
Шум можна тимчасово потерпіти, бруд вимити. Та і взагалі якось так прийнято в нас шо та компанія шо гуляє сама ж за собою і посуду миє.

Відносно довіри - то питання складне. Якшо дитині вбивати в голову шо довкола всі погані і не треба з ними дружити - то ясєн пєнь шо то виросте недовірлива і відлюдькувата людина (ну хіба буде дуже самостійна і з часом поміняє свою думку сама).
Також людина може сама попектися на якомусь обмані і то може біти для неї дуже болісно і трагічно - теж фактор який може моментально викликати хронічну недовіру.
А ше я помітив шо люди часто судять по собі. Себто людина не вірить іншим тоді, коли і сама здатна на западло, ну але то звісно не завжди так.

Я себе вважаю довірливим. от недавно взявся за роботу без авансу. Не робіть так ніколи .

Звісно не можна довіряти кожному незнайомцю. Але формувати своє ставлення до людини треба адекватно. І починати треба не з того шо людина певно погана і підступна, а з того шо людина невідомо яка і треба до неї придивитися.
І ше - в серйозних справах не розраховуйте ні на кого крім себе. То питання не довіри чи недовіри, то реалії життя.

 

Полковнику, ви як завжди на висоті
ну щодо таких коментарів, то з опери "недоліки українця" - у всьому винен сусід...

а от звязку між вечірками вдома і формуванням молодого українського зарактеру звязку не бачу
я теж ніколи не влаштовувала... і якщо було якесь святкування, то батьків з друзями... але то на їхній розсуд... тому ж і дім батьківський...
а щоб мої терпіли шум і незручності від мого дригання з друзями, то аж незручно якось.. і навіть неповага для мене...
хоч є батьки, які тому тішаться, навіть люблять провести час з молоддю.. все від характеру... але щоб це якось впливало на привітність чи довірливість... неповязане)

 

Тут суть не в гулянках дома. Справа в тому як формують відношення дитини до ровесників (думаю то важливо від малечку і десь так років до 17-18)
Якшо малій дитині кажуть "не бався з ними бо вони погані" чи бо "ти повимазуєшся" чи шось в тому роді, то дитина росте не комунікабельною.
То ж саме в старшому віці. Адже часто до нас всіх приходять друзі. Не на вечірку, а просто так - деколи музику послухати в межах норми по гучності чи в карти пограти, чи разом якусь справу зробити, та хоть потриндіти за кавою чи чимсь троха моцнішим. А ж декому кажуть "а чо то він до тебе ходить? В нього що свого дому нема". Теж не надихає до комунікабельності.
Потім в підлітковому віці людина відчуває дискомфорт від тої некомунікабельності. В всіх є друзі, а в нього нема. А як то пояснити самому собі - тяжко. от і шукає підсвідомо людина виправдання (такий механізм самозахисту. Шоб комплекс неповноцінності не зашкалив). А недовіра - чудове виправдання банальному невмінню знайомитися і спілкуватися з новими людьми.

Нам повезло в тому плані шо в нас десятиквартирний будинок. На подвір"ї стоїть столик. Ми в дитинтві збиралися там літніми вечорами і сиділи компанією до пізна. В день бавилися бадмінтон, а коли темніло могли грати в карти чи доміно. розказували всякі пріколи, клювали сємочки. Або на атас ходили за ябками чи сливками і потім то дружно поїдали.
Одним словом ми мали змогу проводити час разом не в когось дома, а на вільній території

 

всерівно не розумію при чому хата до комунікабельності? хоч може в хлопців трохи інакше...
комунікабельність від характеру залежить.. в мене є знайомі, в яких величезна хата відкрита для гучних великих компаній, батьки згодні.... але діти такі, що друзів у них мало і тяжко йдуть на контакт...

ну от власне...

 

Кожного разу, коли розмова заходить про щось погане, ви, Полковник, ревниво відслідковуєте, а чи не забули тут про Москву, чи не сталося чого поганого, бува, без Москви??? І цим ви нічим не відрізняєтесь від українських націоналістів. Думаю, ваше командування мало б звернути на це увагу.

Варто заспокоїти вас: нічого поганого без Москви не сталося і не ставалося.



---------- Додано в 07:14 ---------- Попередній допис був написаний в 07:08 ----------

Найгіршими рисами характеру я вважаю байдужість та інертність. Дві ці риси можна описати виразом "мені плювать - як буде, так і буде".

І навпаки - мені імпонують характери, які всім цікавляться, багато працюють і постійно щось змінюють на краще.

 

Бітіє,все ж опредєляєт сознаніє. Настільки оригінальна фраза,що самому оскомину набила. Але істинна. Во,взяти мене. Так,просто для прикладу. Колись,во времня оно,в розовім дєцтві,отроцтві і в золотому в'юношестві,в мене,в хаті не було де протовпитися від друзів. З уроків - до мене,завдання - на скору руку,хто де,хто на коліні,хто на підлозі...перекусили,чим Бог послав (мама,нераз з розрахунку на тоту манажерію,наварювала більше)...і до поважних справ... Потім армія...після армії схоже..."Спадщина"...поїздки по областях...відновлення могил...охорона мітингів...концерти...репетиції...просто посиденьки з гітарами... Карпати...і знов,і знов Карпати... Практично,весь час зайнятий.... Потім...трохи інша компанія...потім... Ех... Де то все зараз... Ліс...безсонні ночі...спазми....напруга...думки...і,майже повна самотність... Бітіє опредєляєт сознаніє... Я став ЧУЖИМ в тому світі...і він мене відторгнув...і,ще більше...я його... ЛІС...він вже в душі... І,не знаю,чи зможу вже вийти звідси... Соррі,то я о свойом,наболєвшем...

 

Это, типаа, если бы я не отследил, то НИКТО бы не вспомнил?

Оно и обратило внимание.
Я ведь от себя ничего никогда не пишу - это общеизвестно.
Необходимо было опередить украинофобов в превращении очередной темы в антимоскальскую.
На оперативном совещании было принято решение нанести упреждающий удар, который сбил бы свидомитов с толку и не дал возможности заполнить ветку стенаниями о многовековой кабале украинцев со стороны московии.
Выполнить задачу поручили мне.
А уж как получилось, судить, конечно же, Вам.

Прочитал:

Конечно "не подводило", раз "много лет".

 

Не мав би. То нісенітниця. Відносно старого українця стверджувати не стану, але молодий точно не мав би таким бути. Молодість сильніша за всякі бздури