ДВОМОВНІСТЬ

Тема у розділі 'Мовне питання', створена користувачем Даяна, 18 лют 2010.

?

Чи запровадить Янукович двомовність?

  1. ТАК

    46 голосів
    25,7%
  2. НІ

    133 голосів
    74,3%
Статус теми:
Закрита.
  1. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    Можливо це питання і зачіпалось на якихось споріднених темах, але у світлі ракурсі приходу до влади Януковича хотілось би розглянути його більш глибше.
    ЯКЩО ЯНУКОВИЧ ВТІЛИТЬ У ЖИТТЯ СВОЮ ОБІЦЯНКУ ДВОМОВНОСТІ, ТО ЦЕ БУДЕ ДЛЯ НЬОГО СТРАШНОЮ ПОМИЛКОЮ, ЯКА ЗАМІСТЬ ДЕКЛАРОВАНОГО НИМ ОБ'ЄДНАННЯ КРАЇНИ ПРИВЕДЕ ДО НЕБАЧЕНОГО ПРОТИСТОЯННЯ І ДО НЕПЕРЕДБАЧЕНИХ НАСЛІДКІВ.
    Кучма , для якого російська мова є рідною, також обіцяв їй особливий статус, але розуму вистачило цього не зробити.
    Лиш не подумайте, що я тут зібралася розводити якусь русофобію. Я просто хочу розглянути це питання глибше, почавши з історії і підійти до сучасної мовної ситуації.
    Прошу вибачення за об'ємність кількох перших інформативних дописів.
    Отож, - ФАКТИ, ФАКТИ, ФАКТИ !!!!

    ---------- Додано в 22:48 ---------- Попередній допис був написаний в 22:43 ----------

    "Московські методи нищення українців такі немилосердні, що їх в історії тиранії ніде знайти не можна."
    Чарльз Дж.Керстен, американський сенатор,1962р.


    - 1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

    - 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.

    - 1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.

    - 1654 р. Наказ царя Олексія Михайловича українцям: "разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах пострегите."

    - 1689 р. - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:"... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...". Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати", визнали москалі в 1905 р. ("Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова").

    - 1672 р. "Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе".

    - 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".

    - 1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.

    - 1690 р. Московський собор православної церкви засудив "Кіевскіе новыя книги" С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького, наклавши на них "проклятство та анафему".

    - 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

    - 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

    - 1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

    - 1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

    ---------- Додано в 22:52 ---------- Попередній допис був написаний в 22:48 ----------

    - 1718 p. - Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, "...численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,... серед добробуту і тиші полум'ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались" ("Історія Русів", ст.303-304, вид.1956 p.).

    - 1720 р. Наказ хана-царя Петра І: "В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было".

    - 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб "...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".

    - 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки "не во всем с великороссийскими сходные". Знищення Чернігівської друкарні.

    - 1724 p. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печорської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга "Триодь" "не совсем с великороссийским сходная", а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

    - 1729 р. Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

    - 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

    - 1753 р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

    - 1755, 1766, 1775, 1786 pp. - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 - 2, 1850 - 1,1851 - 2,1856 - 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.

    - 1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.

    - 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

    -1764 р. Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, "якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли..."

    - 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
     
    • Подобається Подобається x 11
  2. Saszko

    Saszko Well-Known Member

    ДЖЕРЕЛА, ДЖЕРЕЛА, ДЖЕРЕЛА:)
    В дуже багатьох місцях таких, приведених Вами, фактів дуже багато, але я завжди дивувався, звікди вони беруться...
     
    • Подобається Подобається x 3
  3. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    - 1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

    - 1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.

    - 1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.

    - 1769 р. Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

    - 1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

    - 1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.

    - 1784 р. За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, іби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу голосом, свойственным российскому наречию". Теж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну исячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменчилася удвічі, серед них вкраїнських не було жодної.

    - 1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.

    - 1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.

    - 1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

    - 1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

    - 1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998, ч.З, стор. 10).

    - 1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.

    - 1824 р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: "Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто "русское"". "Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства" (ж. "Україна", ч.26, 27, 1993 p.).

    - 1834 р. Заснування Київського університету з метою "русифікації юго-западного края".

    - 1839 p. - Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів в рясах.

    - 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".

    - 1847-1857 pp. -Десятирічна солдатська каторга із "забороною малювати і писати" геніального поета, маляра і мислителя Тараса Шевченка. А ось що писав про Тараса Шевченка "революційний демократ", "нєістовий" В.Бєлінській в грудні 1847 р.: "Здравий смисл в Шевченкє должен відєть осла, дурака і подлеца,... Етот хохлацкій радікал напісал два пасквіля - одін на государя імператора, другой - на государиню імпєратріцу...". Москаль - завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між "революційним демократом", знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.

    - 1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.

    - 1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська і Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".
     
    • Подобається Подобається x 5
  4. Boris_Kiev

    Boris_Kiev Дуже важлива персона

    • Подобається Подобається x 1
  5. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    - 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.

    ЦИРКУЛЯР МІНІСТРА
    ВНУТРІШНІХ СПРАВ ВАЛУЄВАПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (18 ЛИПНЯ 1863 р.)
    Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особій комісії. В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить грунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загально руська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії. Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було передано на височайше государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення. (Хрестоматія з історії України. -К., 1993. - С. 141-142.)

    - 1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета". "... всякий Німець вдесятеро кращий за Суздальського слов'янина, Турок ніколи так підло не душить Сербів, Монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербургський уряд та Великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви Українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите зі знакомим або зі сім'єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об'являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів Московських те й робить, що топтає в грязь Українців за те тілько, що вони Українці..., п'яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб'ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?... 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва..." (Українець. З України. "Слово". - 1863р., 4.85. Цитовано за В.Лизанчуком, с.95-97). Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в 19 ст. залишалися дикунами, що у своєму розвитку вони відстали на тисячоліття.

    - 1864 р. - Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.

    - 1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

    - 1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".

    - 1870 p. - Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення". Отже українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М.Гоголь, В.Короленко, А.Чехов, П.Чайковський) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Інших московити приписали собі (математик М.Остроградський, маляр І.Рєпін та багато інших), як і нашу історичну та культурну спадщину.

    - 1874 р. - Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.

    - 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.

    - 1876 р. -Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.

    - 1876-1880 pp. - Українських учених та педагогів М.Драгоманова, П.Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П.Лободоцького - лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. "Немедленно вислать із края Драгоманова і Чубінского, как нєісправних і положітельно врєдних в крає агітаторов... с воспрєщенієм в'єзда в Южн.губ. і століци, подсєкрєтноє наблюдєніє".

    - 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

    - 1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.

    - 1895 p. - Заборона видавати українські книги для дітей,"... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. - Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать". (В.Лизанчук, стор.105).

    - 1896 р. - Б.Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В.Лизанчук, стор.107).

    - 1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.

    - 1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

    - 1889 р. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

    - 1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

    - 1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.
     
    • Подобається Подобається x 3
  6. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    - 1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.

    - 1900 p. і наступні роки - Цензурою виключаються такі слова як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.

    - 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

    - 1905-1912 pp. - Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

    - 1905 p. - Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це "загальнодержавна інституція", і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.

    - 1906 і 1907 роки Закриття "Просвіт" в Одесі та Миколаєві.

    - 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

    - 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до "іновєрцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Руси-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.

    - 1910, 1911, 1914 pp. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).

    - 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.

    - 1914 p. - Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

    - 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та жидівських установ. "... Український рухєдля Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом (газета "Киевлянинъ", 1914р.). Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: "Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки". В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.

    - 1914 р. - ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.:

    1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
    2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
    3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
    4. Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.
    5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
    6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
    7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
    8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
    9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "украина" — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
    10. Всеми способами искоренять употребления названия "украина", "украинский".
    11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.
    12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.(Праці Українського Наукового Інституту. - Варшава, 1932.)
    - 1915 р. - Відступаючи під натиском австрійсько-німецьких військ, московські окупани, як справжні ординці, вивозили з України мистецькі та культурні цінности, виганяли українців з осель, палили комори, оселі, збіжжя, знищували посіви, забирали худобу - перетворювали Україну на випалену землю.

    - 1916 р. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" в Кам'янець-Подільському.

    ---------- Додано в 23:05 ---------- Попередній допис був написаний в 22:59 ----------

    - 1918 р., 26 січня -Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка... "Влада в Києві встановлена при допомозі багнетів і передана советам України" (телеграма Леніну-Бланку від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього жандармського полковника царської армії, 9 лютого). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу Муравйову "за братську допомогу Україні": "... Ми ні на хвилину не маємо сумніву, що доблесні герої визволення Києва виконають свій революційний обов'язок". Як виконувався "революційний обов'язок" і в чому він полягав, пізніше розповів В.Затонський, член окупаційної більшовицької адміністрації ("уряду") України в той час."... ті самі червоногвардійці, що ненавиділи Петлюру й разом з тим все українське" (дякуємо за відвертість, товаришу Затонський... Розстрілювали всіх українців підряд незалежно від того, підтримували вони Ц.Р. чи були її противниками - А.К.). Але об'єктивно оті, хто за українське слово розстрілював - от хто фактично збудував Радянську Україну (В.Затонський, "Національна проблема на Україні". Цитовано за М.Береславським "Хто і як встановлював совєтську вдасть на Україні", Львів, 1992 р., с.12).Яке будувало, таке й збудувало. "Будівництво" Рад. України розпочалося з розстрілів українців та масових грабежів, а закінчилось трьома голодоморами, суцільним терором та виселенням населення. А ось свідчення очевидця тих подій в Україні письменника В.Короленка, який мешкав тоді у Полтаві. 6 березня 1918 р. він записав у щоденнку: "Убийства, грабежи... Большевик - это наглый "начальник", повелевающий, обыскивающий, реквизирующий, часто грабящий и расстреливающий без суда и формальностей...". 30 березня: "... Большевики обстреливают город. Зачем? В этом - весь большевизм. Все не большевистское - враги. Весь остальной народ для них - ничто...". 21 березня 1919р.: "Среди большевиков много евреев и евреек. И черта их - крайняя бестактность и самоуверенность, которая кидатся в глаза и раздражает...". 13 травня 1919 р.: ""Комуния" встречает всюду ненависть. Мелькание еврейских физиономий среди большевистких деятелей (особенно в чрезвычайке) разжигает традицонные и очень живучие юдофобские инстинкты...". 13 квітня 1920 р.: "... если есть что-нибудь несомненное в нынешнем положении, - то это прямая ненависть деревни (всей) к коммунистам". 25 травня 1921 р.:"... Коммунизм лицемерен до мозга костей... Ясно, что дальше так идти неможно, и стране грозят неслыханные бедствия. Первой жертвой их явится интеллигенция. Потом городские рабочие. Дольше всех будут держаться хорошо устроившиеся коммунисты и Красная Армия... (як показав хід історії, не більше 16 років - А.К.). Мы только еще у порога таких бедствий, перед которыми померкнет все то, что мы испытываем теперь... (І справді значно страшніше було попереду - А.К.). Ему (москалеві - А.К.) нужно еще учиться, а не учить других...".

    - 1919 р. Після завоювання України більшовиками - знищення національне свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень - триста тисяч.

    - 1921-1930 pp. - Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шаленний опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибокі коріння в 1917-1919 роках. "Зачем возрождать допетровскую епоху, зачем гальванізіровать украінскій язик, которий покрился уже прахом", повчав у Запоріжжі москвинський письменник ф.Гладков. "Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства", писав голова "українського уряду" Х.Раковський.

    - 1922 р. Ліквідація "Просвіт" на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях компактного проживання українців.

    - 1922 р. - Більшовицька влада ліквідувала "Просвіту" в Руси-Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Москвинській імперії.
     
    • Подобається Подобається x 5
  7. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    - 1922-1934 pp. -Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури-кобзарства. Українські національні музичні інструменти - кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("общепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, кого - на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку московит Михайлов, а згодом жиди Аронський та Берман, штатні аґенти НКВД. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, "Щедрик", Харків, 1994р.).

    1929 -1991 pp. - Посилене заселення Руси-України московитами (їх чисельність зросла в 4 рази)
     
    Останнє редагування: 18 лют 2010
    • Подобається Подобається x 4
  8. Saszko

    Saszko Well-Known Member

    Про це ми знаєм. Звідки воно туди попало? Завдяки кому?
     
  9. Boris_Kiev

    Boris_Kiev Дуже важлива персона

    Що і куди попало?
    Я не тільки слухав виступи Півторака, але й писав (аудіо). На Грушевського (тоді Кірова), 4.
     
    • Подобається Подобається x 1
  10. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    Лиш не подумайте, що я зараз буду ратувати за відновлення історичної справедливості методами московитів. Зовсім ні! Я, на четвертину росіянка з російським прізвищем і з генетичною пам'яттю українських предків лише хочу розглянути питання двомовності у світлі сучасної державницької політики. На завтра я підготую інфу про сучасне становище української мови, щоб побачити, - у якої сторони є більше підстав для хвилювань.

    ---------- Додано в 23:17 ---------- Попередній допис був написаний в 23:15 ----------

    :good:
    Якраз для повної картини мені і не вистачало повноти фактів радянської доби.
     
    • Подобається Подобається x 2
  11. Bogun

    Bogun Well-Known Member

    Янукович не зробить двомовність, він буде прагнути це втілити, але як він пояснить своїм виборцям, ці "бандерівці" не дали виконати цю обіцянку.

    Буде продовжений натиск на українську мову, проте це ми переживемо.
     
    • Подобається Подобається x 1
  12. MARTINI

    MARTINI Administrator Команда форуму

    І пішло-поїхало по надцятому колу :) Давно то все є на форумі, але ж "чукча не чітатєль, чукча - пісатєль" :)
     
    • Подобається Подобається x 5
  13. Locke

    Locke невиправний реаліст

    Як називається людина, яка знає багато мов? - Поліглот.
    Як називається людина, яка знає дві мови? - Двомовна.
    Як називається людина, яка знає одну мову? - Москаль.
     
    • Подобається Подобається x 5
  14. Saszko

    Saszko Well-Known Member

    Ой, я, мабуть, трохи необачний. І недовірливий. Думав, може ті факти трохи додумані, перекручені. Але ж це історики рилися в історичних паперах (то вони й знають звідки і як). :scratch_one-s_head:
     
    • Подобається Подобається x 1
  15. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    А я глянувши на назву гілки нагадав собі Ліну Костенко....

    Які слова страхітливі – дволикість,
    Дворушництво, двозначність, двоєдушність,
    Двомовність; як роздвоєне жало!
    Віки духовної руйнації,
    Змія вжалила серце нації.
     
    • Подобається Подобається x 4
  16. UDALA

    UDALA Well-Known Member

    Ух!!! вот теперь Я начинаю ненавидить росийську мову!!! Ух!!!:haha:
     
    • Подобається Подобається x 3
  17. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    А її не треба ненавидіти. Російська мова не винна в тому, що її на протязі століть насаджували силою. Російська мова - це мова Пушкіна і Достоєвського, Гоголя і Чехова, Тургенєва, Нєкрасова, Л.Толстого, Грибоєдова і багатьох інших людей, які збагатили цією мовою світову культуру. Знання цієї мови, як і будь-яких інших мов, збагатить інтелект представника будь-якої нації.
    Мільйони росіян, що живуть як у Росії, так і серед нас, українців, також не винні у мовно-культурному геноциді українців. Багатьом росіянам від того зовсім не легше, коли страждає українська мова під наступом російської. Від того тішаться не росіяни, а москалі і хохли. Серед моїх друзів є кілька росіян, але ніколи не будуть моїми друзями москалі і хохли.
    Для багатьох громадян України російська мова є рідною. Це мова, яка увійшла у серце мільйонів з молоком матері, з її колисковими піснями. Тому я не бажаю того, аби росіянам хтось робив такий мовний геноцид, як російський уряд українцям. Нехай вони спілкуються своєю мовою удома, серед друзів, на форумах і т.д. і т.п. і разом з тим поважають і вчать мову народу, серед якого вони живуть. Але це не значить, що в умовах, коли за багатовікову практику русифікації російська мова випередила українську в УСІХ сферах крім освіти, її ставити в розряд державної. Саме в таких умовах ДВОМОВНІСТЬ - ЦЕ ПЕРЕХІДНА ПОЛІТИКА ДО ПОВНОЇ РУСИФІКАЦІЇ.
    І сьогодні вже Росія у цьому не винна. Тут вже наші внутрішні причини.Звичайно сама мовна ситуація є наслідком багатовікової політики Росії, але на даний час винними є президенти і прем'єри України, які не проводили політики мовного протекціонізму. Винними є також натовп москалів і хохлів, які підштовхують політиків до посилення статусу російської мови в умовах її переваги.
    А сьогодні загрозою мовної експансії є Янукович, для якого Чехов і Ахмєтова - великі українські поети. Чи вистачить йому тупості зробити свій небезпечний крок?

    ---------- Додано в 10:22 ---------- Попередній допис був написаний в 10:09 ----------

    Мовна практика населення України
    Майже у всіх сферах життя поширення і використання української мови не відповідає ні етнічному балансу населення ( українці і росіяни - 77,8% на 17,3% ), ані кількості громадян, які відповідно вважають рідною українську чи російську мову (67,5% на 29,6% ), ані реальній мовній побутовій практиці, де 68,6% так чи інакше вживають українську мову а 61% російську… Мовні права етнічних росіян, тих, хто вважає рідну мову російською та в цілому російськомовних громадян України в цілому забезпечені значно краще, ніж мовні права етнічних українців, тих, хто вважає українську мову рідною, та україномовних. Якщо виходити з того, що в Україні все ж таки існує дискримінація за мовною ознакою, то статистика дає значно більше підстав твердити про дискримінацію україномовних громадян, ніж російськомовних. В східних та південних регіонах України, де найбільш поширеними є уявлення про утиски російської мови в Україні, якраз українська мова знаходиться на межі зникнення і потребує захисту, зокрема, і в межах європейської Хартії регіональних мов та мов меншин.……. Втім, на багатьох прикладах мовний баланс доводить, що теза про нібито насильницьку українізацію Криму, Севастополя, Донбасу тощо не витримує жодної критики…… Українська та російська мови в телевізійному ефірі
    Частка україномовних програм, фільмів та серіалів, які виходили в прайм-тайм на шести провідних загальнонаціональних телеканалах в перший тиждень листопада 2006 року, склала 48,2%, а російськомовних – 51,8%.... Далі експертна група також взяла до уваги, що значна частина території України покривається через кабельні мережі міжнародними версіями російських телеканалів. З урахуванням російськомовного прайм-тайму "Первого Международного", "РТР-Планеты", "НТВ-Мир" частка російськомовних програм у прайм-таймі українського національного ефіру складає 61,4%, україномовних - 38,6%.
    Стовідсотково або здебільшого російськомовними залишаються найрейтинговіші програми, котрі збирають найбільшу аудиторію, а саме телесеріали, гумористичні програми, концерти - транслюються винятково або переважно російською мовою – навіть ті з них, які вироблено в Україні, оскільки продукуються вони на російські гроші насамперед для російських каналів, а в Україні їх демонструють вже після прокату в РФ.
    Українська та російська мова в радіоефірі
    … Через велику кількість радіостанцій та обсягів їхнього мовлення упорядникам Мовного балансу не вдалося обрахувати співвідношення мов в загальному обсязі радіомовлення. Офіційні дані стосуються лише державних радіокомпаній (т. зв. дротове радіо), де переважає українська мова. Однак на ці компанії припадає лише незначна частка радіомовлення. На FM-радіостанціях, що неважко встановити емпірично, домінує російськомовний музичний продукт.
    Українська та російська мови в друкованих ЗМІ
    Якщо взяти разовий тираж газет за 100%, то з них на україномовні газети припадає 31%, а на російськомовні – 64%. Причому протягом 10 років вага україномовного накладу скорочувалась (з 47% в 1995), а російськомовного – зростала (з 47% в 1995) – дані Держкомтелерадіо. Щодо річного накладу, то в україномовних газет він становить 34% супроти 63% у російськомовних. Протягом 10 років вага україномовного щорічного накладу скорочувалась (з 50 в 1995), а російськомовного – зростала (з 45% в 1995).
    Співвідношення річного накладу журналів (періодичних видань), за даними Книжкової палати Україні імені Івана Федорова, становить 70 на 19% на користь російськомовних видань: з 132457000 екземплярів 92 932 000 видано російською мовою, і лише 24 923 000 - українською. Протягом 10 років вага україномовного річного накладу журналів скоротилась з 70% в 1995 до 19% в 2005, а російськомовного – навпаки, зросла з 18 в 1995 до 70% в 2005. Щодо сегменту так званих глянцевих (жіночих, чоловічих журналів тощо), спеціалізованих журналів, то тут україномовний продукт практично відсутній.
    http://www.lrc.org.ua/projects/mova-ua-medvedev.html

    Українська та російська мови в кіно- та відео прокаті.
    Згідно офіційних даних Державної служби кінематографії, за 2005 рік видано 14775 прокатних посвідчень. Відеоправа (фільми на VHS-касетах, DVD- та CD-дисках) підтверджено на 10073 назви. 95% фільмів - іноземного виробництва, фільми розповсюджуються в російськомовному варіанті. Інформацію щодо накладів отримати не вдалося, однак, оскільки за назвами всі фільми є російськомовними, то й тираж також, очевидно, на 100% є російськомовним. Для телевізійного показу зареєстровано 7850 назв: 92% - фільми іноземного виробництва , майже 80% з них дубльовані чи озвучені українською мовою.Що стосується кінопрокату, то, згідно тих же даних Державної служби кінематографії, в 2005 році видано прокатні посвідчення на 203 назви. Це – на 100 відсотків фільми іноземного виробництва, жоден з яких не був озвучений чи дубльований українською мовою, фільми розповсюджувалися в російськомовному варіанті на 100 відсотків. Згідно експертного опитування учасників ринку, з 202 фільмів, випущених в прокат в 2006 році, 46 було дубльовано або лише субтитровано українською мовою. Тобто співвідношення за назвами становило 77,2:22,8 на користь російськомовних. Ця пропорція, втім, не враховує кількості російсько- та україномовних копій по кожному фільму, ці дані дистрибуційними компаніями не розголошуються, однак зрозуміло, що вона на користь російськомовного продукту.
    Українська та російська мови на книжковому ринку
    Оцінити ситуацію зголосилася Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Спираючись на опосередковані дані по об’ємах поставок в Україну російської книги, накопичені за 13 останніх років, вона констатувала, що на українському ринку склалося наступне співвідношення російської і вітчизняної книги: 120-130 млн. російських до 30-40 млн. українських книжок, або приблизно 80 до 20 відсотків (80:20). (Подібну оцінку дав в інтерв’ю журналу "Кореспондент" генеральний директор та співвласник найбільшого українського видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький. За його експертною оцінкою, обсяг книжкового ринку України становить від $200 до $300 млн. 90% від цього обсягу, якщо не враховувати шкільні підручники та юридичну літературу, становлять книги, завезені із Росії). Що стосується мовних пропорцій, то якщо взяти ринкову книгу, вилучивши з загального переліку україномовні підручники і посібники для середньої та вищої школи, то співвідношення російськомовної до україномовної книги (разом із україномовними виданнями, що друкуються в Росії) складатиме 60-65 відсотків російською до 35-40 відсотків українською. Тобто питання переваги однієї з мов на книжковому ринку (державна чи російська) однозначно залишається за останньою".
    За оцінкою Костянтина Клімашенка, директора мережі "Книжковий супермаркет", на найбільшому в Україні книжковому ринку "Петрівка", частка вітчизняних книжок становить менше 1%.
    http://www.lrc.org.ua/projects/mova-ua-medvedev.html
    Потрібно визнати, що влада не вважає книговидання стратегічним продуктом. Відсутня політика книговидання держави. Понад 1 млрд. доларів український читач вносить у бюджет Росії. Законодавчо стратегія держави у питанні книговидання не забезпечена……
    За оприлюдненими даними на засіданні Верховної Ради України. тільки 20 % періодики 2004р. в Україні виходило українською мовою.
    http://znc.com.ua/ukr/publ/periodic/bulletin/2004/p048.php
    За даними Книжкової палати України, щороку в державі видають одну вітчизняну книжку на душу населення. Втім, ринкова статистика – зовсім інша. На одного українця фактично видають 0.3 книги за рік. Встановити ж реальний відсоток російськомовного друку на українському ринку не просто. Що вже казати про кількість україномовних книжок на Сході та Півдні нашої держави...
    http://velikaukraina.org/2008/03/12/ukranske-slovo-ukranskjj-ditin.html
     
    Останнє редагування: 19 лют 2010
    • Подобається Подобається x 7
  18. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    «Із загальної кількості україномовних видань 2008 р. близько 5,5 тис. титулів, або 34% та 17 млн. 130 тис. екземплярів, або 54,2% складають навчальні, соціально значущі та відомчі видання, виконані за бюджетні кошти і які не є предметом ринкових відносин, оскільки поширюються безоплатно по навчальних закладах, бібліотеках, державних установах.
    Таким чином, предметом купівлі-продажу на книжковому ринку України протягом року могли бути лише 10477 титулів загальним накладом у 14 млн. 500 тис. екземплярів. Це значить, що середній наклад кожної назви україномовної «ринкової» книги складає лише 1380 примірників. Однак це середнє арифметичне! За даними ж Книжкової палати України імені Івана Федорова, понад 8200 видань мали середній наклад від 100 до 500 примірників, а загалом протягом минулого року кількість видань, що вийшли накладом від 100 до 1000 примірників, склали понад 13тис. 200 примірників, або 57% від загальної кількості назв. Тобто лише максимум 5,0 тис. найменувань україномовних видань із усіх книжок, що вийшли друком упродовж поточного року, можуть бути присутні на ринку.
    Таким чином, норма в 50 обов'язкових відсотків україномовної літератури в асортиментній базі книгарень та книготорговельних підприємств фактично перетворює їх на збиткові крамнички, які неспроможні забезпечити своє функціонування за рахунок реалізації книги. Для того, щоб ця норма могла бути застосована до українських книгарень без нанесення їм шкоди, потрібне зростання середніх накладів назв україномовної літератури як мінімум до 3,5—4,0 тис. екземплярів при збереженні кількості титулів не менше 15 тисяч назв. Однак в умовах кризи, відсутності можливостей кредитування видавничих, та й не тільки видавничих, проектів, обвального падіння платоспроможності населення це не може бути здійснене.
    На підставі вищевикладеного вважаю за необхідне запропонувати таке:
    Кабінету Міністрів призупинити застосування до книгарень та книготорговельних підприємств норми бюджетного закону про обов'язковість наявності в їхньому асортименті 50% україномовної літератури.»
    Президент УАВК, голова експертної комісії з питань книговидання та бібліотечної справи Національної ради з питань культури та духовності при Президентові України О. Афонін.
    http://uabooks.info/ua/news/letters/?pid=3362&print=1
    Українська та російська мови в Інтернеті
    Як свідчить контрольний підрахунок, проведений 29 січня 2007 року, серед перших 500 сайтів, які увійшли до рейтингу рубрики "Топ-25" порталу www.bigmir.net, спостерігається наступне співвідношення україномовних та російськомовних он-лайнових ресурсів, що базуються в УА-неті:
    Україномовні сайти – 23 (4,6% ) Російськомовні сайти 407 (81,4% ) Двомовні сайти 70 (14% )
    Якщо двомовні сайти зарахувати одночасно і до російськомовних, і до україномовних, то ситуація виглядатиме наступним чином:
    Україномовні сайти 93 (16,3% ) Російськомовні сайти 477 (83,7% )
    При цьому слід брати до уваги мовну придатність для України російських сайтів. В Інтернет-спільноті УА-нет вважється і є насправді сегментом Рунету, в загальному масиві яких частка україномовних сайтів тяжіє до нуля.
    Українська та російська мови в сфері державного управління
    Попри те, що Закон "Про мови", ухвалений ще в 1989 році, "виховання у громадян... розуміння соціального призначення української мови як державної" проголошує "обов’язком державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації", частина політиків та чиновників не просто нехтує державним статусом української мови, а робить на цьому нехтуванні особливий наголос...
    Що стосується мови спілкування громадян з державою, то закон "Про мови" є цілком ліберальним: всім, хто за тих чи інших причин – від незнання до небажання – не може скористатися українською мовою, має право користатися російською…. Проводячи моніторинг виконання Закону України "Про звернення громадян" на початку 2006 року, Школа політичної аналітики при Національному університеті Києво-Могилянська Академія спільно з Комітетом молодих виборців України, спираючись на офіційні дані, констатували, що за січень-листопад 2005 року до Донецької обласної державної адміністрації надійшло 13944 звернень громадян, складених майже на 100% недержавною, тобто російською мовою; до Луганської обласної державної адміністрації надійшло 9225 звернень громадян, з них 7559 (81,9% ) російською мовою; до Севастопольської міської державної адміністрації надійшло 8255 звернень громадян, з них 87,8 % - російською.
    "Очевидно, - констатували автори моніторингу, - що про жодну дискримінацію в Україні за мовою звернення до адміністративних органів не може бути й мови. Навпаки, на жаль, є інша ситуація, коли представники титульної нації у низці регіонів мають значно менші можливості задоволення національних стандартів у комунікації з публічними органами: у низці областей – Донецькій, Харківській, Луганській, у Кримській автономії – представниками органів влади ведеться особистий прийом осіб української національності недержавною мовою".
    http://www.lrc.org.ua/projects/mova-ua-medvedev.html
    Спроби Ющенка виконати передвиборні обіцянки хохлам шляхом порушення Закону про мови на щастя закінчились провалом.
    http://maidan.org.ua/static/mai/1112018197.html
    http://s55.radikal.ru/i147/0904/02/86a1424f2d3b.jpg
    Але ситуація кращою від цього не стала.

    Тепер для тих хохлів і росіян, хто викрикує (в т.ч. московських чиновників) про дискримінацію російськомовних в Україні наведу порівняння з ситуацією у Росії:
    «Дивно чути про протести Міністерства закордонних справ РФ, або депутатів Державної Думи Росії про якесь порушення прав росіян в Україні. Вони добре знають, що Україна добросовісно виконує свої договірні зобов'язання тому, що на її території з державного бюджету фінансуються 2399 російськомовних середніх шкіл. В Росії україномовних шкіл — 0. Україна утримує державні російськомовні дошкільні заклади, які відвідують 280 тисяч дітей. В Росії україномовних дошкільних закладів — 0. В вищих учбових закладах України навчаються російською мовою 35% студентів від загальної кількості. В Росії україномовних — 0,001%. В Україні виходять 1195 російськомовних часописів. В Росії україномовних — 0,001%. Практично всі теле- і радіоканали в Україні транслюють російськомовні програми, не кажучи про ретрансляцію російських телевізійних і радіоканалів на територію України. В Росії нічого подібного ви не знайдете. В Україні утримуються на державному бюджеті 14 російськомовних театрів. В Росії україномовних — 0. В Україні 55% всього бібліотечного фонду є російськомовним. В Росії україномовних — 0,001%. Православна церква Московського Патріархату в Україні має понад 7000 приходів і ніхто їх не переслідує. А в Росії? Справді, як сказано в Біблії, «смітинку в чужому оці помічають, а в своєму — колоди не бачать».
    Виникає закономірне запитання, чому Російська Федерація, яка не виконує свої договірні зобов'язання, весь час, висуває безпідставні звинувачення іншій стороні? Може тому, що їх ніколи не цікавила доля людей. Люди для імперії ніщо, власні інтереси все!»
    http://www.khpg.org/index.php?id=977935888

    Я не критикуватиму українських акторів, виконавців чи письменників, які заради виживання працюють у російськомовному кон’юктурному ринковому середовищі. Багато з них раді би були працювати в таких умовах, де україномовність була би і престижною і фінансово вигідною. Але риба гниє з голови. Це справа передусім можновладців, серед яких багато – з валуєвськими замашками.
    ХТО ВИРІШИТЬ УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ?
     
    • Подобається Подобається x 1
  19. Pedro

    Pedro Дуже важлива персона

    Даяна, прочитайте дописи Патрика. Іншого вирішення я не бачу.
     
  20. Даяна

    Даяна Well-Known Member

    Відкритий лист Ірини Фаріон до Віктора Януковича

    Товаришу Янукович!
    Ці значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України. Вона стала такою унаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за Московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезення натомість представників соціяльного дна з Росії. Такі патологічні обставини на цих теренах можуть продукувати лише окупанти, заганяючи свідомих і вільних українців у гето. Бо саме окупанти агресивно не приймають мови, культури та релігії автохтонної титульної нації, напихаючись благами нашої рахманної землі, де вона зберігає і збереже назавжди своє неповторне мовне і духово-культурне обличчя. Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі.
    Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації – українську мову – свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, – ніколи не здолаєте незалежної Української держави – бо вона вічна, ви ж – тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків.
    Натомість вічними та аксіоматичними є такі основні засади творення України з єдиною державною українською мовою:
    1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи протекціоністської політики держави щодо української мови.
    2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови – української, але й аксіоматичність цього факту.
    3. Російськомовні українці – це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму, навернення яких можливе тільки у лоні питомої мови і культури. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів.
    4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3% ), із чого випливає два основні напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов’язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.
    Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших подножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло – дві мови – одна країна таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері.
    Однак зовсім інше покликання в України, омитої кров’ю петлюрівських змагань і бандерівсько-упівських звитяг. Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму.
    Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні.
    Ірина Фаріон,
    депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода»,
    лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка,
    доцент катедри української мови
    Національного університету «Львівська політехніка».

    http://buknews.cv.ua/2010/02/15/16657/
     
    • Подобається Подобається x 8
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)