Зимно... Тоді ще деякі спогаді з літа того року. Ось був собі у місточка Добромиль. Там і нині час трохі повільніше тєче Дорога до монастиру і сам монастир Добромиль позаду...
Довкола Львова Перебувати у тому розпеченому камінні серед туристичного перенавантаження на кількох гектарах Заповідника і переповнення автами стає дедалі нестерпніше. У вихідні краще куди небуть втекти. Просто очам часом необхідно простору, зелені, цікавих відкриттів, про які ще ніхто не писав на відміну від пам"яток Львова. На дорогах районного і місцевого значення, де перевищити швидкість просто неможливо через їхній стан, цікаві речі трапляються на очі. На перший погляд - це об"єкти місцевого рангу, але зате зворушливі, а часом таємничі. Придорожній хрест у с. Ганачівка: колись таких було повно на дорогах і полях, потім за "совітів" їх масово знищували (хоч і не всі). Цей наївний пам"ятничок у народному стилі, як видно по ньому, зліплений з колись розбитих уламків і встановлений на своє місце. Пам"ятник у с. Гологори. Стоїть на водорозділі Чорноморського і Балтійського басейнів і напевне виконував ролю просторового орієнтира. За переказами встановлений на честь перемоги над турками напевне у 17 столітті. Колись на верху стояла фігура св. Марка.
Нижанковичі. Давнє містечко у підгір’ї Карпат за 14 км від Перемишля. Теперішній кордон перетиснув найголовнішу його артерію, і тепер це сонне і безлюдне містечко, що чекає коли то вже відкриють ще один перехід. Головна площа Ратуша. Рідко де в Галичині збереглись будівлі цього призначення, до того ж такого - дрібномістечкового масштабу А це герб Нижанкович. Я спочатку пригадав грузинську страву "Бик на вертелі" і дуже сміявся. Але виявилось, що це на повному серйозі герб і символ міста. Давня мурована церква св. Трійці ще з ХУІ, а може й ХУ століття стоїть біля головного в"їзду з боку Перемишля і - як було прийнято у той час - виконувала ролю оборонного об"єкта. Дзвіниця також з ХУІ ст. дуже незвичної форми: піддашя звисає до самої землі, від цього вона видається стрункою і елегантною. Костел теж св. Трійці, будувався з 1461 по 1730 р. тож тут втілено всі стилі - від готики до бароко. Зараз у доволі задбаному стані. Дзвіниця костелу тут найбільше виявлений стиль ренесансу А то нижанківські хлопці! Вітають гостей зі Львова, чекають на гостей з Перемишля
Новий Милятин (2 км. від київської траси – перед Буськом) – корчма ХVІІІ ст. У ХVІ-ХІХ століттях так виглядало те, що сьогодні відповідає поняттю кемпінг. У корчмі можна було розпрягти коней, добряче повечеряти і переночувати. У Милятині був славний монастир, куди ходили на прощу, то ж у корчмі найчастіше зупинялись паломники. Мабуть це єдина в Україні давня корчма, що збереглась у первозданному вигляді. Не питав, бо був за кермом, але на вигляд симпатяги, мусив їх сфоткати. А якщо подумати - нема там з ким торгувати - людей нігде не видно
Рогатин (Івано-Франківська обл. 70 км від Львова) Церква Св.Духа. Стара деревяна Церква (назви не памятаю) з 17..... року і цвинтар біля неї. Центр Рогатина.Памятник Роксоляні (Настя Лісовська).По легенді вона походить з цього міста.
Можна б перекинути у цю гілку мої фоти з Добромиля з минулого року... http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=398011&postcount=3301 Місто неподалік Перемишля, з відомим монастиром о.Василіянів, декілька кілометрів від наведених вижче Ніжанковичі і від кордону з Полщею. Климат цей ж сам. Троха проблем з дорогою, якщо їхати від Самбора через Воютичи (ями таке, що зуби можна було втратити). Чесно кажучі, ми покинули машину і поїхави маршруткою - з Самбора, Старого Самбора і Хирова їздять декілька раз в день.
Вододільний хребет. На межі Львівської і Закарпатської областей. Ділить басейни Тиси і Дністра Дуже виразний природний рубіж. Тут відбувся геологічний розлом, у місці якого потужний пісковиковий щит задерся догори і наповз на нижню платформу. З боку Львівщини схил відносно пологий, а з боку Закарпаття – обривається стрімкими скелями. Найвища гора – Пікуй (1405 м.). Підніматись можна з с.Верхній Гусний на Львівщині, або з Буківця на Закарпатті. Тут скелі найвиразніші. Природа і стихії повправлялись в скульптурній творчості. Дещо нагадує манеру Петра Кулика. Рослинність тут рідкісна – високогірна. Одна з реліктових рослин квітка Молодило. Взагалі дивно, як їй вдається так розкішно виквітати на голому камінні при постійних перепадах температур. Кажуть, після 50-ки дуже помічне (назва про це й свідчить).
Враження враженнями, але фактаж повинен бути точним: Власне дерев’яна церква, то є церква св. Духа з 1598 р. (а може й 1562). В інтер’єрі – один з найкращих збережених українських іконостасів, датований 1650р. Там до речі таблиця є (на фотці її видно), де то все можна прочитати. Мурована церква в центрі – Різдва Богородиці ХІV ст. має дуже архаїчну просторову схему (ну то вже специфік).
Підкамінь Бродівський район. Якось потрапили сюди в листопаді, коли впав туман, а потім вдарив мороз. Це спричинило просто фантастичні художні ефекти. Назва містечка походить від величезної каменюки (висотою бл 20 м). На камені – сліди наскельної дерев’яної фортеці і язичницьких культів (досліджував Михайло Рожко, той що займався фортецею Тустань). Містечко дістало магдебурзьке право у 1464 р. і досі вважається містом (мабуть найменшим в Україні, бо всього 2,8 тис. мешканців) Домініканський монастир ніби-то з’явився ще в середині ХІІІ століття на місці половецького капища. Після різних катаклізмів наново відновлювався у 1464, а потім в кінці ХVІ ст. Існуючий костел будували дуже довго – від 1612 до 1695 р. (то Хмельниччина перешкодила, то склепіння обвалилось, чого тільки не було). Одночасно будували міцні фортифікації. У 1724 подали клопотання до Ватикану за дозволом коронувати Матір Божу, і з 1727 р. вона вже носить корону. За Австрії монастир не був націоналізований, як більшість обителей на Галичині. Тут носив монашу рясу відомий львівський історик - вірменин Садок Баронч. Після 2 св. війни в монастирі розташували заклад для неповносправних (класика). З кінця 1990-х монастирем заопікувались оо. Студити з Унівської лаври. Щось потроху робиться, але то крапля в морі від реальних потреб. До речі, в хорошу погоду Підкамінь видно з тераси Почаївської лаври (це всього 15 км по прямій). Вже 2 роки влітку у Підкамені відбуваються молодіжні фестини (слідкуйте за оголошеннями). Камінь. колись в підніжжі стояла дер. церква Спаса, розібрана у ХІХ столітті. Один з "документів" будівельної історії оборонна вежа і головна вежа костелу. волають про порятунок фрагмент оборонного муру А це коронована Матір Божа. На колоні і в "яскині" Як ви гадаєте чого просить у Бога цей святий? - дай нам реставратора!
Якось знайомий «музикознавець» лаконічно схарактеризував італійську естраду: - у них всього дві теми: «фелічіта» і «ностальджія» То ось фотки в останню тему: С. Сопіт Сколівського р-ну. Тут у міжвоєнний час був фільварок голландця Пітера Ментена. В 1941 він скористався нагодою повернутись сюди. Свого часу у кінці 1970-х розкрутили велику агіткомпанію щодо його звірств у Підгородцях і Сопоті в часах німецької окупації. То виглядало трохи смішно і трохи противно, коли старші жінки театрально плакали, згадуючи, «які то файні хлопці були...» Справу швидко «забули», коли міжнародний трибунал оправдав Ментена (на нього хотіли навішати розправу гестапо над кількома "саботажниками"). В долині ріки під селом ще донедавна стояли добротні будівлі тваринницьких ферм, розлогий сад. Тепер сопітці їздять по світах на заробітки, або спекулюють лісом «на пні». Руїни фільварку Стара яблуня Стіна: раціональна конструкція 1 половини ХХ ст- з середини бетон, назовні кам"яне мурування з річкових ріняків. Колись через ріку був лише пішохідний міст (інший транспорт переїздив бродом) А то вже будівля 1980-х. Заходити сюди небезпечно. Якось воно буде. Природа не терпить порожнечі
