Допоможи собі сам...

Ой, дякую!
Дуже вчасно.
Учора трапилася зі мною маленька подія із великим підтекстом. Довго думав, в котру гілку розмістити.

Повертаюся із закупів. Повний рюкзак продуктів, на гору запакував яйця (курячі). В руках теж повно.
Іду через футбольний стадіон.
Міні. 50 м. між ворітьми.
На ньому аж 4 малолітні футбольори м'яч ганяють. А доріжка перетинає "поле" по діагоналі, ближче до одних воріт.
На момент перетину гра йде біля дальніх воріт.
Іду, але думка "от, замастять зара м'ячем у мій рюкзак, буде больша яєшня" проминає у голові.
Іду, боковим зором пильную "безпеку".
І, як тільки проминув ворота - удар! :

Нє, не по яйцях.
Мяч втрафив точнісінько в черевики. Але...
Як телеграфний стовп, що "перебігає дорогу" автівці на широкому полі.
4 пацани, 1 м'яч. Не промахнувся.
Хлопчину замурувало, коли глянув у мої очі. Не спеціально "стріляв", і витиснув "вибачте", коли попустило.

Решту дороги мене роздирав дикий сміх. Пояснювати над чим?

 

Думка матеріальна!

 

Оль!!!! І ти ще питаєш......
Звісно,що так.........
Ми можемо багато чого змінити, змінивши свою позицію, або ставлення до даної проблеми, ситуації і т.д.
Щодо настроїв,скажу про себе; вони пропорційні настроям моїх близьких, і я не з тих людей,яким все "пофіг", я глибоко залежна від вищесказаного....
Щодо позитивних людей: беззаперечно.........хороші і позитивні люди, здатні творити чудеса, самі навіть не здогадуючись про це (маю живий приклад , а саме "власницю" теми), яка думає шо...(вона сама знає,шо...., а насправді в моїй душі вона посіяла добро і , може навіть примирення...... Побільше б такий "тверезих", не боюсь сказати:"тверезих"....людей...і більшість таких як я "зацоканих" вийшло б з стану анабіозу (ожили заново).
Дякую Олюська, що ти є..............

---------- Додано в 13:28 ---------- Попередній допис був написаний в 13:24 ----------

Добре,що ти думав і боявся саме за курячі яйка,вибач,насмішив
Зі мною не раз таке траплялось: подумаю,так і станеться....звичайно в дрібницях переважно справджується.....
Ось, наприклад вчора: пекла замовнику торт"Прага",і вперто думала,про той смак в майбутньому,щоб був саме такий,як колись.....Знаєте вийшло.....а крем взагалі бомбейський .....Багато залежить від наших думок, а ще більше від нас самих.

---------- Додано в 13:29 ---------- Попередній допис був написаний в 13:28 ----------

Заїдає.......

 

Не кожен таке вміє. Але, мабуть, кожен може навчитися.

 

+1.
і нЕуки теж.

---------- Додано в 13:47 ---------- Попередній допис був написаний в 13:45 ----------

Ги....
Бештання допомогло..?

 

фууууууууууух!!!!!!!!!

Ну... так в напрузі тримати...

 

Я колись сама тобі це писала,пригадуєш?Шо мені необхідна "взбучка",тобто підтримка когось із сторони,добре,що вона була із твоєї сторони.Дякую,щераз

 

А якби таки по то могли б чакри відкритися ізвязок з космосом і вообще....

Пригадую як я з другном проходили по провулку між пятим корпусом політеху і костьолом (знаєте там є такий пункт прийому толі склотари толі макулатури імайданчик спортивний обгороджений високою сіткою)

Зустріли ми свого викладача найліпшого (світла йому память) і стали поговорити. А дітиська то собі мяча копали за сіткою висотою в 2 наших рости. Але по закону подлості (по науці закону Мерфі) мяч з всьої дурі попав саме в голову мому другу. Досі не розумію яку він мав мати траєкторію шоб обігнути сітку і так втрафити. Зірки футболу віддихають

 

У моєму - дуже великий вплив.
Коли мою дитину "випросили" з української (суботньої) школи, бо "вчителька не дає з ним раду" і "він не вміє працювати в групі", я на якусь мить заламалася. І це при тому, що ми були готові ходити разом з ним і сидіти в класі. Працювати волонтерами в школі, аби лише він міг чути мову від учителів та бачити, як стараються інші дітки. З одного боку, я могла розповісти про причину, але нащо? Стягувати на себе й на свою дитину чиюсь жалість? І я чудово розуміла, що "він може повернутися, коли навчиться бути в групі дітей" - то пустослів'я, бо як може дитина цього навчитися, не будучи в групі? Двері до школи нам закрили, і то дуже несподівано. Таке собі ТРАСЬ! просто перед носом.
Кілька днів мене гризла злість, образа, нерозуміння й небажання бачити людей. А вкінці-кінців я взлостилася на себе саму й сказала собі, що най. Не треба їм нас, то і їх нам не треба. І нічого, Дарчик і вдома пише, читає. І ми його виправляємо, читаємо книжечки разом. Дивимося фільми та мультфільми українською.
Ми налаштувалися на позитивне мислення буквально за пару днів. Дарко лише кілька разів спитав про школу, а потому й забув зовсім. Ми з чоловіком отримали ще один удар, коли в щоденній школі сказали, що "ще один такий випадок і він не зможе вчитися в нашій школі". Ми зрозуміли причину - ми не перейшли до кінця того першого удару. Дитина відчувала те, що ми затиснули в собі. І от завдяки тому усвідомленню ми почали працювати над тим, аби не тримати в собі образи, аби не мати в собі хмар узагалі, аби дитина могла від нас черпати позитивний приклад та емоції, а не негатив, який, як нам здавалося, ми сховали дуже глибоко. Для дитини нема жодного "глибоко", вона відчуває все. І от коли ми перестали ховати негатив, коли позбулися свого песимізму, справи пішли на покращення.
Можливо, спочатку той оптимізм не був цілковито нашим, але коли ми побачили, що він "працює", то працювали далі над тим, щоби наша дитина почувалася коло нас безпечно. Як на мене, то в ситуаціях із дітьми найкраще бачиш те, наскільки прямим є вплив песимізму та оптимізму, негативу та позитиву.
І дякую Богові, що змогли не закритися, що дав нам сили й мудрість не озлоблюватися, не шукати винних, а просто пробачити й жити далі з тим, що є, жити, відкинувши чорноту й обравши світло, бо так найкраще для нашої сім'ї, для здоров'я нашої сім'ї.

 

Ситуація доволі знайома.
У житті так часто буває, що на голову звалюється одне, друге, десяте і людина починає боротися з кожною проблемою, а тре не боротися з проблемою, а робити головне - те, що задумав, що маєш робити.

Так само і тут. Можна б було боротися з школою, а толку? Головне, щоб дитині було добре, а решту питання десяте.

 

Подобається менів ця фраза.....Ну просто сподобалась.

---------- Додано в 19:42 ---------- Попередній допис був написаний в 19:41 ----------

Можна битись головою об стіну, а можна взяти кувалду і ту стіну накінець розгромити,нє????(то я про своє...)

 

впевненна, що допомогти можеш тільки ти сам собі. інші, можуть подати руку, щоб обпертись. але вся робота - на тобі. а ще таке: як захочу, то і на гору забіжу, а не схочу - і з гори не зійду.

важким є побачити, що ти мусиш для цього зробити. в мене був час, коли я в своїх незгодах звинувачувала всіх, хто був поряд. а, коли бачила успішну людину, ще й з усмішкою на обличчі - це мене так злило, що я б, якби мала молоток у руках, точно гепнула б по голові.

все котилось би по нахилу і далі, якби я не піднялась і не подивилась на себе, як на сторонню людину, очима тих, хто мене бачить. допомогло. головне - перестати себе жаліти.

 

Пані Солохо, ви просто не знаєте! У нас мер теж думав, навіть сам партію придумав, називається "самопоміч". Сам собі він допоміг, якщо після каденсії в буцегарню не кинуть, а от іншим та самопоміч ніц не помогла.

 

ну, політики - то особлива категорія людей. бо вони тільки собі і допомагають. )))

от, якби нам категорію політиків-альтруїстів....

 

---------- Додано в 20:36 ---------- Попередній допис був написаний в 20:33 ----------

100%%%%%
Я теж з цим не можу не погодитись,коли я себе жаліла,я перебувала в депресії,тільки перестала жаліти,не скажу що ожила,а просто подивилась на речі по-інакшому,як жаба в роті бузька,але яка його при тому всьому дусить...(десь в неті бачила таку фотку)...

 

И пока моя рука крепка и пока дышу, клянусь бить, крушить эти стены.

Серьёзно надо грамотно и упёрто не перехлёстывая через край и эмоций на показ. Добиваться своего.
Это я так хочу и думаю.

Умирать один раз, пусть будет с музыкой.

 

Настрій - не настрій... Як на мене, буває тільки два настрої - настрій покладатися на долю і настрій діяти. Якщо кожну складну життєву ситуацію сприймати як поштовх до дії, до пошуку вирішення проблеми, то на поганий настрій не стане спочатку часу, а потім потреби.
Що можеш змінити - змінюєш, що не можеш змінити - сприймаєш як данність і не береш до серця. Звичайно, бувають винятки, і бувають помилки - в визначенні того, що ти змінити можеш, а що ні.
Але в будь-якому разі, життя стає більш організованим і при цьому більш приємним...