Зачистка Білорусі від українців Напевно, кожен чув, як йдуть справи зі свободою у Білорусі, як "люблять" демократично настроєних, та що там демократично настроєних, навіть тих, хто за елементарне слово честі. А як же там українці? Ті самі українці Полісся (білоруського боку), яких так багато, які фактично в будь-якому іншому закордонні отримали б статус краю? Близько 65 тисяч українців живе на Брестчині і це по держ. даними, а на думку діп.міссіі і громадських діячів більше 100 тисяч укр. Не можна говорити про пряме знищення українства на Поліссі, воно приховано, хоч і не дуже добре, так по-більшовицьки. Закриті всі газети, школи та організації, відсутнє культурно-економічне життя. Звичайно, можна знайти, що відбуваються якісь заходи раз через декілька там разів, але й ті організовані або консульством з посольством або парою активістів, може, це і було б нормально десь на Північному полюсі, де жили з десяток, але це зовсім не так. Що б не грузити буквами, скажімо конкретно, чому це так: 1) Це страх втратити територію Білоруського Полісся, яку ніби мріє забрати Україна і що б зовсім бути чесними, то так думає не тільки нинішня влада, але і "демократи" на початку 1990-і показали себе. Скільки прозвучало насмішок над українцями, як в принципі і зараз. Всі ніби люблять Україну, але що б вона була подалі, 2) Страх поширення українства на людей яки не відносяться до діаспори, 3) Спроба показати сильну Білорусь (держава, нація, народ) за ширмою штучного стримування інших народів що населяють дану територію. Що роблять з українцями? (Кілька відомих подій): В'ячеслав Панковець і його дружина - пан Панковець активний учасник українського руху на Пінському Поліссі. Обидва звільнені з роботи (викладали в школі). Костянтин Чувак - учасник українського руху з Пінська, звільнений, екс-інженер заробляє торгівлею в РФ. Едвард Злобін - допомагає українському рухові з Пінська, звільнений, в 07/08 роках неодноразово був допитаний спецслужбами. Олег Порхач - активіст українського руху з Бреста, звільнений за діяльність. Володимир Замковец - активіст українського руху з Бреста, звільнений за діяльність. Ігор Гунчик - учасник українського руху, Брест, змушений був звільнитися. Лідія Дорошко - учасниця українського руху з Бреста, «звільнилися». Олександра Романович - активістка ук.руху з Малорити, в 2010 році була допитана співробітниками спецслужб. Михайло Петрукович - керував нині закритої Просвітою, неодноразово проходили обшуки. Віктор Місіюк - заступник голови Українського Дому, після реєстрації УД допитаний спецслужбами. Дмитро Кисіль і Вадим Макєєв - одні з організаторів Українського Дому, в момент реєстрації організації і після - допитані в комітеті. До кінця 90-х років розгромлені десятки садків, шкіл, газет, організацій. За десятиліття боротьби вдалося, завдяки українській допомоги зареєструвати організацію Український Дім
Тихий тиск до якого на жаль багато звикли, ті хто ні, то в темі названо, що сталося. Сказати конкретно - якби справа була тільки в ігнорі вимог українського суспільства. то це одна біда, але коли від фальсифікації даних за переписом до закриття останніх шкіл і газет з погрозами і обшуками, то це вже знищення. Воно виражається не тільки з боку влади. У тексті все чітко і ясно сказано.
Тут не про партнерів йдеться, партнери можуть бути різні і тисячні. Тут же повинні люди знати і нехай кожен робить свою висновку для себе.
VasMT Гаразд Gustav Головне, що б про це знали і говорили, а не закривали свої очі. На нашій сторінці (видно не можна тут давати посилання) є хороша стаття: Шановні друзі, для того, щоб Ви краще розуміли специфіку нашого регіону і становища української меншості на Поліссі, Український Дім починає серію публікацій нотаток українського журналіста з Берестя Антона Цвида (1939-2004). Всі ці публікації видані в однойменному збірнику «Подивинки Полісся» (Луцьк, 2006 рік), що він присвятив батькам. Актуальність тем залишилася. Обніміться ж, брати мої… Віддавна з великим інтересом вглядаюся в українську пресу, котра сюди, на теперішнє білоруське Полісся, надходить. А чи нема, бува, інформації про нас? Однак довго мої очікування були марними. Та ось останнім часом дещо почало з’являтися. З публікованої в «Літературній Україні» історичної праці Михайла Грушевського дізнався його точку зору на Берестейщину, Пінщину – учений не сумнівається, що наші землі етнічно українські. В одному з останніх номерів газети ще одна приємна вістина. Маю на увазі анотацію на книжку «Культура й побут населення України» («Л.У.», 7.11.1991р.). Є в ній кілька слів про те, що суміжні з Україною райони західної Білорусі – то український етнос, втрачені для України землі «внаслідок недосконалого національно-державного розмежування». Півстоліття минуло від часу несправедливого переділу, який вчинили сталінські землеміри. Боже! Що відбулося з тих пір у краю Дмитра Фалькивського й Федора Одрача! Чи можна забути ті переписи, під час яких українців перехрещували в білорусів, ліквідацію українських шкіл, переслідування непокірних?.. А чи відає молодь про велику «роботу» новоявлених бесесерівських мовознавців, скеровану на те, щоб довести на науковому рівні: поліські говори – то говори не українське?.. В останні роки зроблено відчайдушну спробу змінити ситуацію. Виникло українське громадсько-культурне об’єднання Берестейської області (закрито владою - 1999 рік, - УД), яке заснував корінний берестеєць Микола Козловський. Повстали осередки «Просвіти» в Кобрині, Малориті (закрито владою – УД). Почала виходити українська газета «Голос Берестейщини» (закрито владою – УД). Намітились добрі зрухи в культурному житті українців регіону. Але чи привітали все це в Мінську? Де там! Після коротких нейтральних газетних повідомлень про ці події знявся справжній переполох у колі білоруської інтелігенції. Активісти забили на сполох: “Караул! Зазіхають на територіальну цілісність республіки! Заважають білоруському відродженню!..” Резонансу того ерику чекати довго не прийшлося. 23 вересня відмовлено в реєстрації українського громадсько-культурного об’єднання, а значить відібрано можливість розповсюджувати «Голос Берестейщини» через кіоски «Союздруку». Відлуння гніву й обурення підтоплює періодику. В засліпленні перекручуються факти історії, біле видається за чорне. З’явилися цькування на зразок кореспонденції «Суседскія захаді?» (газета Спілки письменників Білорусі «Література і Мастацтва» від 8 листопада ц.р. – 1991 рік). Її автор вимагає негайної контратаки білоруських істориків, лінгвістів, котрі будь-що-будь повинні довести, що мова Полісся – не українська. Бо що автору публікації праці Ю.Карського, інших сумлінних російських, білоруських учених минулого, які визнавали зворотне: берестейсько – пінське Полісся – українськомовне. По піввіковій загладі воно й справді начебто повинно бути так: не міг тут вижити українець, бо умов не було ніяких – ні шкіл, ні читалень, ні навіть права зватися українцем. Але ж українець Полисся вижив! І мову свою не забув, і пісню. Однак – діти, онуки… Як їм в умовах наклепів та фальсифікації? В таких обставинах ох як потрібна допомога, моральна підтримка, правдиве слово захисту великої України. А вона – все чогось мовчить. Не подають голосу заступництва газети. Видавництва не друкують подвижницьких історичних праць про Полісся дисидента поліщука (народився на Берестейщині) Володимира Леонюка. А вони без сумніву допомогли б прозріти, підвестися і діяльно відроджувати свою культуру. З метою перейти українцям дорогу об’явився на Поліссі вчений Шелягович, хоче оформити тут свою міфічну Єтвязь. Але й Єтвязь білорусам не сподобається. Бо вже нині один з лідерів білоруської соціал-демократії спадар Сідаревіч вбачає кримінал у діяльності ятвязького «Полісбся» (газета «Література і Мастацтва», 18.11.1991р.) і хоче, щоб уряд «ужив заходів» щодо нього та й до інших національних згуртовань – українського, польського… Скажете, а де ту тека диво? А хіба не дивина, коли брат на брата вовком позирає й гарикає?.. Цілком забули люди Шевченків заповіт. Антон Цвид. Листопад 1991 р.
Все це справи 20 річної давнини...Як порада: газети зараз майже ніхто не читає. Створюйте, сайти, форуми, пишить листи та заяви, в міжнародні інстанції, органи державної влади України, до політичних партій і громадських організацій. І вас почують.
і хто то читатиме? що обговорювати на форумах? Громаду, яка РОБИТЬ спільно СПРАВИ і видно, і чути, і "не зламати".
Gustav Все це робимо і пишемо, як бачите і на форумах, блогах і інших мережах, тепер знаєте і Ви. levandivka,Так ось і не зломили, але є справи, де треба спільна робота.
