Цитати

Подібної теми не знайшла, тому вирішила створити нову. Якось, йдучи на роботу, крутилася мені в голові (як це часто буває) цитата з вірша моєї "життєвої наставниці" Ліни Костенко:
"Є для серця така покута-
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було."
Ці рядки глибоко в'їлися в пам'ять, часто заганяють в роздуми. А у Вас є подібні цитати з віршів/прозових творів/фільмів/народної творчості/т.п., які викликають подібні емоції чи переживання?

 

Є такі. Теж з Ліни Костенко:

А ще колись часто з Григорія Чубая пригадувалося:

 

Ці слова мені також часто нагадуються. А останнім часом слова Єсєніна крутяться:
" Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым. "

 

Нє, я з Єсєніна частіше згадую

 

Та що ім'я? Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий!

Дуже гарні рядки.

 

Мені теж приходять цитати Ліни Костенко у відповідних ситуаціях. Тоді крутиться на язиці "і все на світі треба пережити...", або "комусь на світі гірше, як тобі".

 

А мені рефреном Стусове:

Це просто втома
..втома і шалена...
Це просто так - найшло і відійде...
А,як вже не.відступиться від мене...
То краще,хай уб'є.
Нехай уб'є.

 

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Колись у школі виконувала роль Лесі Українки (типаж у мене такий блідолиций). Так тоді пройнялась, що потім ще довго ходила як у трансі. До тепер її рядки, ніби крізь себе пропускаю.

 

Мало не забув про свою улюблену:
"Не будь як усі,бо усі - як-небудь..."
Всеволод Деревацький

 

Слова не ті,і не тому,Але бодай хоч щось.........
Ти поки можеш вибирай: Які слова,кому і де -...

 

Поза нас самих-
одиноких помучених звірів
завше скапує страх,
розіп"ятий на недовірі...
Поза нас самих
вже стікає розп"ята сльоза.
ми - за спинами... ми,
а не ангели,як шкода!
(Вибачайте,сама себе цитую....)

 

То з того, що чула ще від бабці, з найлюбиміших
Бог дає драбинку - раз вгорУ, а раз вдолинку
Пропав, як Сірко на базарі або пропав, як ксьондзові качета
На віку, як на довгій ниві: не пройдеш, ноги не поколовши.
Що мені нині, то тобі завтра...

 

Мой армянский дедушка был крутого нрава, если его раздражало, он хмурил брови и низким голосом восклицал:
— АБАНАМАТ!
Это таинственное слово буквально парализовало окружающих. Внушало им мистический ужас.
— АБАНАМАТ! — восклицал дед. И в доме наступала полнейшая тишина.
Значения этого слова мать так и не уяснила. Я тоже долго не понимал, что это слово означает. А когда поступил в университет, то неожиданно догадался. Матери же объяснять не стал. Зачем?..

С. Довлатов

---------- Додано в 16:49 ---------- Попередній допис був написаний в 16:41 ----------

Всех людей можно разделить на две категории. На две группы. Первая группа — это те, которые спрашивают. Вторая группа — те, что отвечают. Одни задают вопросы. А другие молчат и лишь раздраженно хмурятся в ответ.
Человека, который задает вопросы, я могу узнать на расстоянии километра. Его личность ассоциируется у меня с понятием — неудачник.

С. Довлатов

 

Каждое поколение считает себя более умным, чем предыдущее, и более мудрым, чем последующее.

В девяти случаях из десяти революционер — это скалолаз с бомбой в кармане.

Реклама — это громыхание палкой внутри помойного ведра.

Всякий писатель, который становится под партийные знамена, рано или поздно оказывается перед выбором — либо подчиниться, либо заткнуться.

Правда состоит в том, что для многих людей, именующих себя социалистами, революция не означает движения масс, с которыми они надеются связать себя; она означает комплект реформ, которые «мы», умные, собираемся навязать «им», существам низшего порядка.

Абсолютно белое, как и абсолютно черное, кажется каким-то дефектом зрения.

Если ты в меньшинстве - и даже в единственном числе, - это не значит, что ты безумен. Есть правдa и есть неправда, и, если ты держишься правды, пусть наперекор всему свету, ты не безумен.

Дж. Оруэлл

 

В голові крутиться Стусове...

Я не крицевий.
Жодного просвіту, жодної шпари,
тьмяно. Хоч око виколи, темно.
Марне чекати - вибуду кару.
Ждати - даремне.

 

Звичний день,нагадалась цитата з "Записок українського самашедшого"

---------- Додано в 19:20 ---------- Попередній допис був написаний в 18:53 ----------

Читаю далі....

 

"Записки українського самашедшого"...хроніки самашедшого...самашедші хроніки...
Що не рядок,до відгукується в душі....я ж такий ж самашедший...

згадуються її ж вірші...

Страшний калейдоскоп:
в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.
Розбився корабель.
Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.
Десь вибух.

Десь вулкан.
Руйновище.
Заглада.
Хтось цілиться.
Хтось впав.
Хтось просить:
«Не стріляй!»
Не знає вже казок Шехерезада.
Над Рейном не співає Лореляй.

І далі листаю...

І знов згадується:

І щось таке в мені велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось таке в мені болить,
що це і є, напевно, Україна.

 

Життя - це довга послідовність кадрів, що тягнеться від народження до смерті. Час від часу хочеться щось вирізати і зробити монтажну склейку.

У певний проміжок часу, мож 20 та 25 роками, люди щиро вірять, що ніколи не стануть такими, як інші.

Дурням подобається, коли їм лестять, розумники насолоджуються, коли їх критикують.

Ф. Бегбеде