трапляться часом на життєвому шляху люди, за яких вдячний Богу і просто не можеш зрозуміти, чим заслужив таких людей і таке їх ставлення у цій темі пропоную ділитись життєвими прикладами - коротенькими історіями про людей, яких Ви знаєте особисто чи по оповідках - людей, які змусили Вас щось переоцінити, в щось повірити, які викликали у Вас повагу та захоплення такі враження допомагають стоврити противагу настрою розчарованості у людях і т.д.
Гарна тема. Сама думала про таку - "герої серед нас". Але якось некомільфо писати про знайомих без їх згоди. Взагалі то, думаю кожна людина, якщо залишається по життю людиною, заслуговує попасти в цю тему. "Моя" історія: Десь на початку року випадково переглянула фільм "Храброе сердце Ирены Сендлер", і так довідалась про її героїню - польку, що врятувала під час Другої світової війни 2 500 дітей з гетто. На той час її ще не було тридцяти. Ірена була арештована, катована, присуджена до смертної кари, але друзям вдалося її врятувати. Про неї ніхто не знав до 90-х років, допоки у Штатах якийсь вчитель побачив маленьку замітку про цю жінку в газеті і доручив учням написати твір. Її номінували на Нобелівську премію у 2007. Ця жінка померла у 2008 у віці 98 років, не визнаючи що вона героїня і жаліючи що її не вдалося врятувати більше дітей.
Ігор Івнович - мій викладач. Вічна йому пам"ять. Провів мене по всіх колах ВУЗу від першого курсу до диплому. Поміг перевестися на стаціонар. Дав багато корисних життєвих порад. Як потім дізнався - він дуже багатьом отак активно і безкорисно допомагав. То була золота Людина з великої букви. Він міняв той світ в кращу сторону і словом, і ше більше ділом.
Є на ЛФ тема Люди-Ангели;щоправда схожість теми не завадитиь і тут написати. І.М.Ємець - рятує дитячі серця,нехай Бог благословить його на подальші успішні операції......Куриляк Ольга Борисівна- Львівський дитячий кардіолог і просто чуйна,добра людина.Побільше б таких лікарів і людей вцілому і світ був би іншим. ---------- Додано в 12:23 ---------- Попередній допис був написаний в 12:22 ---------- А ше моя бабця -була доброю душею, і обидва діда.Вічна їм пам"ять. ---------- Додано в 12:26 ---------- Попередній допис був написаний в 12:23 ---------- А це І.М.Ємець: ---------- Додано в 12:28 ---------- Попередній допис був написаний в 12:26 ---------- http://www.youtube.com/watch?v=CYqhTW3Wc2s
Мирон Нестерчук - стрийський поет та художник, людина чесна та скромна. Любов Хомчак - миколаївчанка, хоча у Стрию вже своя. Великий популяризатор друкованого слова. Це я про своє, мені близьке. А насправді людей-ангелів дуже багато, на щастя.
В своєму житті я кілька разів в тому переконувалась, коли життя поставило на коліна і самому не сила було піднятись та йти далі - руку подавали зовсім чужі люди або ті від кого навіть і не сподівався допомоги. Дай, Боже їм здоров"я!...
Умер народный артист Лев Борисов, «Антибиотик» http://www.youtube.com/watch?v=uMVydCA2z1k http://news.meta.ua/cluster:23405865-Umer-izvestnyi-akter-Lev-Borisov/ Помер актор від інсульту на 78 році життя в Боткінській лікарні. Дякую йому за акторський професіоналізм і особливо за роль в Бандитському Петербурзі. Хай спочиває з Богом. Вічна йому пам"ять!
Попри поширену думку (в яку вже часом вірю і я сам), що Бамбук на всіх чхав, авторитетів у нього нема і думає він тіко про себе, насправді люди, яких поважаю, єсть у мєня... Буду банальним, але обовязково згадаю моїх батьків. Моя мама, яка свого часу не погнушалася змінити престижне, але нелюбе викладання англійської на вчителювання в молодших класах, поборола рак, має право на інвалідність, а все одно працює, робить з дітьми театр і квн, готує їх до конкурсів, возить по Україні - і все за вибігані - виходжені меценатські гроші... Мій батько - патологічно чесна людина, ходяча енциклопедія, хотів би я мати силу бути таким же чесним і терпіння мати стільки знань, на жаль, не завжди виходить Поки що на сто відсотків хіба завзяття до праці перейняв... Завдяки цим людям ми з братом виросли в тісноті і дуже скромних умовах, але з почуттям власної гідності і можливостями, набагато важливішими за фінансові... Мій дідо по татові (іншого, на жаль, не знаю, загинув до мого народження), який пережив смерть всієї родини (крім одної сестри, а всього було їх у батьків девять) у 32-33, сам будучи 15-16 річним на доках в Мурманську, переїхав всю війну в танку, але намагався все життя бути оптимістом. У 80 з гаком років вставав о 5 ранку і гайда в поле, і сини з внуками за ним так ніколи і не встигали... Був дуже малослівний, але як щось десь було не так - то був різкий, швидкий і дуже переконливий. Не любив комунізм і Сталіна, але з кацапом (так їх в тих околицях всі називають нащадків росіян-старовірів, включно з ними самими, без жодних образ) дідом Вавілом, який жив через тин, завжди був у добрих стосунках. Як я був маленьким, думав, шо то мій дідо був у молодості Котигорошком, бо був він малого зросту і дуже худий, а міг на плечі величезного мішка, за нього більшого, взяти, і через ціле село пронести.... Євген Володимирович Романчук, мій вчитель української у 10-11 класі. Фанат. Завів у нас уроки культури мовлення, літературою міг надихнути навіть зовсім байдужу і малограмотну людину. Віддавався роботі сповна, розробляв методички, безкоштовно давав додаткові заняття, при тому ще й встигаючи доглядаючи хвору маму, яка не могла ходити... Сподіваюся, запал його не зник, хоча тяжко такій людині не лише фізично, але й морально - сердньостатістічєскій калєктів - якому треба з девятої до шостої, і шоб ше під час роботи про серіали поговорити, і шоб ніхто не напрягав - таких ентузіастів не любить... Юрій Миколайович Мороз, викладач історії дипломатії, людина, яка одну і ту ж лекцію не читає два рази однаково (якось так вийшло, що у звязку з певними романтичними історіями потрапляв на лекції до молодших курсів кілька разів). От є такий рідкісний типаж, у якому ніби й відповідальність до роботи на найвищому рівні, але при цьому й людяне ставлення до співробітників і підлеглих є. Якось, коли одна студентка почала на питання про дипломатію Данила Галицького розповідати з єдиного вивченого білета про татар, турків, шведів, Жовті Води і Переяславську раду, тупо заміняючи прізвище Хмельницький на імя Данило, він почав задихатися і ледве не втратив свідомість, серце схопило. Але після того все одно відправляв дівчинку довчати і довчати, поки вона не спромоглася здати на трійку. А ще він прочитав мою дипломну роботу до останньої буквочки. Дуже-дуже хвалив, і тільки коли моє его вже роздулося до масштабів Шевченківської аудиторії, почав робити зауваження Намагаюся в роботі робити так само, але не завжди виходить. На форумах не виходить майже ніколи Ромко Рак - мій друг, трохи журналіст, але головне - ще одна патологічно чесна людина. Свого часу не побоявся переїхати до "депресивного" райцентру і робити районку за усіма канонами редакційної політики та журналістської етики ВВС, маркувати всі рекламні матеріали і проводити розслідування там, де їх ніколи не було і наступних сто років знову не буде... Найкрутіший журналіст Львова, без перебільшення. Можливо, не найбільш красиво пише, може, не найбільш глибоко копає, і точно не є найпопулярнішим, але за сукупністю "якість тексту - наполегливість у зборі інформації - чесність у подачі - глибина розуміння - етика" просто поза конкуренцією. Правда, як наслідок, перебивається фрілансами у таких локальних проектах, як мій "Егоїст", або zbruc.eu, або tvi.ua. А в основному живе у горах і допомагає родичам вести готельно-ресторанний бізнес. Отака селявуха. Це так для початку, в перерві між двома статтями до журналу... Далі буде
Как же так получилось, что не смог нормального и честного сына вырастить? ---------- Додано в 06:17 ---------- Попередній допис був написаний в 06:10 ---------- Ну, зачем же так грубо в приват? Вашему Отцу Честь и Хвала. Мало сейчас честных на земле осталось. Плохо, что сыновья не у Отцов учатся, а у подлецов всяких. Такими и становятся сами.
Далі: Григорій Чубай. Найбільш шанований мною письменник, вистачило б для цього і "Задиханої кориди", а є ще й Вертеп... У ті часи було трохи поетів-дисидентів, але щоб таку емоцію вкласти, так побачити неоковирність того світу, ідіотизм того часу, примітивність того суспільства... І цього, до речі, багато в чому теж... "Вертеп": http://maysterni.com/publication.php?id=21777 "Моя задихана коридо": http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=4986 ---------- Додано в 15:43 ---------- Попередній допис був написаний в 15:22 ---------- Не забути Північного Вітра та Еребуса. Особливо Північний Вітер - він взагалі дуже шанований чоловік, але так, як він мучився стільки часу з гуглтранслейтом, щоби спілкуватися з людьми, які для нього важливі - це атас як круто.
