Чому має мучити совість, якщо нема болячок?

От буває, що сім'я вагітна чи має дітей, а її мучить совість перед тими, хто не має дару батьківства/материнства.
Інші схожі ситуації може кожен навести.

Ви вважаєте, що такі "муки совісті" нормальні?
То ж не самі собі люди взяли ті дари, які мають.

 

Я вважаю, що не нормальні.
То скоріше співчуття, а не муки совісті.

 

Я взагалі не розумію, як можна так ставити питання. Це ж взагалі не можна нічому тішитися в житті, бо комусь у цей час погано - а щомиті, мабуть, у світі є люди, яким погано.
Брєд...

 

Погоджуюсь, з Михом.
Якби я був причиною страждання іншої людини то тоді доречними були б докори сумління.
Але через що я маю картати себе тоді коли мені Бог подарував здоров'я чи щастя?
Я маю дякувати Богу, а не винити Його, кажучи ліпше я так страждав ніж той чи той.
Я вважаю це не є нормальним.

 

Ні напевне, не нормальні. Це більше схоже на те, що люди не вміють тішитись/бути вдячними за те, що мають.

 

А якщо є дві пари.
Одна має 5 дітей, інша - не може завагітніти 5 років. І не просто не може завагітніти, а робить все, аби таки цього добитися. Це є залежністю вже, по суті, метою життя їхнього.

Пара з дітьми вказує бездітній на те, що їхнє бажання мати дитину стало самоціллю і саме те бажання їх блокує, радить розслабитися трохи, довіритися більше Богові, ніж самим собі. На це отримує відповідь: ви не можете нам ні на що вказувати, бо у вас є діти і вам нас не зрозуміти.

 

Описане в першому дописі — це помисливість. Бамбук тверезо це визначив.

 

пара з дітьми має розуміти, що зробила правильно, не залишившись осторонь, і що поведінка пари, яка в розпачі, цілком природня.
І не залишати тих двох на самоті, просто намагатися говорити до них, ще більш ретельно вибираючи слова...

 

дитину можна всиновити

 

Чому не взяти байстрюка?

 

А в деяких ситуаціях краще змовчати. Деколи мовчання може більше "сказати" ніж невдало підібрані слова.

 

Один із можливих наслідків підбирання доречних слів - це рішення змовчати.

 

Ви пробували таке говорити парам, котрі судомно бажають саме народити свою дитину?

 

Не варто говорити це в ствердному тоні, але поставити - так, між іншим питання - "А чи не думали ви про всиновлення?" - все ж, мабуть варто. Принаймні, якщо йдеться про дві пари, між якими дружні стосунки...

 

Пан Левко любить повторювати, що Бог завжди відповідає на його запитання. Цікаво, що б Бог цій парі відповів?

 

Добре, те саме питання. Ви пробували таке питати в тих, хто судомно тримається за власну ідею і вірить ЛИШЕ в неї?

---------- Додано в 18:48 ---------- Попередній допис був написаний в 18:47 ----------

Якби вони питали - відповів би. Люди з горем дуже часто зосереджуються на собі й нічого, окрім свого болю й горя не чують і не слухають.

 

А я взагалі не впевнена, що такі речі варто говорити. Насправді це дуже відповідальне рішення і зовсім не легкий шлях. До такого потрібно свідомо дорости, а не з відчаю брати дитину.

 

Пари гіпотетичні.
Тема не про всиновлення.
Хтось має ідею фікс і розбиває чоло, аби отримати те, що хоче. А тому, хто прагне допомогти, відкрити очі - затикає рота, бо "ти не знаєш моєї біди".

 

От якщо не вказана конкретна проблема і спитати мене, чи я пробував в таких ситуаціях людям натякати на альтернативні варіанти - то й відповідь буде "так". І допомагало деколи.
Бо людей з такою конкретно проблемою серед моїх друзів не було.
Але я свято вірю, що друг має насамперед думати про те, як вивести людей з зачарованого кола, а не про те, як його самого потім сприйматимуть...

 

Ну бо таки дійсно в основному не знають. Навіть якщо брати гіпотетичні пари дітні-бездітні. Бездітні вважають бідою відсутність дітей. Ті, що мають дітей - навязливе бажання. І в результаті говорять про різну "біду".