Чому батьки часом вважають кращим тільки свій варіант майбутнього дитини?

Гарно надворі - світає А мене щось на роздуми потягло, не хочеться спати.
Чому батьки часто бачать себе продовженням у своїх дітях через їхні вчинки, вподобання, то я ще розумію. Тобто, коли лікарі хочуть аби їхнє чадо теж було хорошим дохтором, або коли мають свій бізнес і передають його дітям, або...або просто ведуть певний спосіб життя, мають якісь свої звички, дотримуються певних принципів і розуміють, що діти теж такого ж "набираються", і їм це подобається.
А ось чому, живучи в одному ритмі життя, батьки дуууже наполегливо рекомендують дітям жити в абсолютно іншому ритмі? Цього не розумію
Троха було філософії, тепер більше конкретики
Мої батьки працюють ше відколи мені стукнуло 2 рочки і робота для них завжди була невід'ємною частиною життя. Я звикла. Мені теж дуже цікаво працювати : для власного задоволення, заробляння грошей, втілення якихось своїх ідей у результати. Але ж бо моя мамочка надзвичайно сильно переконана (принаймні стосовно мене), що жінці багато заробляти не треба, взагалі краще для кобіти працювати тіко півдня, але найліпше - то найти файного хлопа, який би заробляв, а кобіті треба мати багато дзєцок і сидіти вдома, дітей виховувати То катастрофічне компостування моїх мозгів І зовсім не розумію чому так відбувається, тим більше, що в мами все зовсім по-іншому, аніж вона того бажає мені. І вона напевно не буде домогосподаркою ніколи. Чому ж мене уявляє (тим більше, що я себе зовсім такою не уявляю)???
Всьо то можна було б не виносити "з дому", але капець який домашній пресінг+фінансова залежність від батьків+активне втручання в мої справи (з метою або їх припинити, або змінити) І не знаю, що робити: пресінг тіко збільшується, про свій кар'єрний ріст і взагалі про будь-яку роботу маю думати сама, від мами можу почути хіба "а нашо тобі робити, сиди дома", після чого можна ...
Цікаво почути Ваші думки, шановні форумляни. Чому батьки ТАК сильно вирішують керувати долею своїх дітей?
Пи.Си. Маленька помітка: батьки мої ніколи не були диктаторами, навпаки, давали мені достатньо свободи, та й часу було купа - вчися життю як хош. Во. А тепер...не знаю...нервуються, може, що маю на все свою думку і не знають тепер, що зі мною робити?
Пи.Пи.Си. Дякую, що прочитали цей крик на світанку.

 

Хто сказав? (с)
Запевняю Вас, прийде час, коли на світанку Ви думатимете: чому батьки ТАК слабо керували долею своїх дітей, як бракує батьківської помочі/поради.

Знову ж...
А хто має керувати долею дітей? Міністерство молоді і спорту?

Наспівуючи:

http://www.youtube.com/watch?v=dFngogKViAU

 

погоджуюсь

Взагалі якщо мама бажає вам не так, як вона робила, то то означає, що вона пройшла цей шлях і бачила всі його недолікуи і не хоче щоб ви повторили ці недоліки...
і також що вона у вашому обранцю бачить таку людину, з якою ви можете сміло обирати інший шлях

 

Знаю, що батьки завжди хочуть дітям кращої долі , що поганого не порадять..але ж так хочеться жити своїм життям і робити свої помилки які потім же і виправляти самим.

 

э велика різниця між щирими порадами зі сторони батьків і напрягами - роби так ,а не інакше... коли напрягають=мішають жити

 

Кожна людина сама відповідає за свої вчинки у житті і сама є ковалем свого щастя! Батьки можуть давати поради , часом дуже слушні, і діти можуть їх послухатись. Але диктувати умови ЯК ЖИТИ дитині - того батьки не повинні робити.

По-любому наші шляхи завжди різнитимуться, оскільки в нас різні вподобання, сфера діяльності і т.д. Тому два однакових шляхи точно не буде (зрештою, в кожної людини - своя, індивідуальна дорога до щастя )
Йдеться більше про те, що ми обоє займаємо досить активну позицію в житті, і тут, бац, йде різкий контраст - наполегливі мамині розмови, що the best of the best - то буди домогосподинею і просто чиєюсь жоною. Капець. І шо робити?

 

Або вірити мамі, або наплювати на то діло.

http://www.youtube.com/watch?v=VWVvOU7lgMs

 

Давня філософська тема, батьки і діти їх конфлікти, чи в даному випадку краще сказати непорозуміння. Батьки завжди думають що мають більше досвіду, тому більше розуміються. Навіть дофразоване запитання є "чи буває шлюб по розрахунку щасливим? -Буває! Якщо розрахунок вірний. " Діти знають про своє життя трішечки більше і тому рахують що батьки не завжди праві. Так було, є і буде. Як можна вирішити? Спробувати назойливій мамі делікатно пояснювати кожен раз при такій розмові, що вона не все знає і що нехай дасть можливість самій розібратися

 

ТАК, звичайно! Її (матері) діло було народити і фсьо!

 

Я,я. натюрліх. Годувати з ложечки фсьо! життя набагато гірше

 

Зараз така зайнята, що немаю часу повністтю прочитати всі дописи...може хтось таке вже писав-то вибачте...але напишу свою думку:
все що маю я зараз-це заслуга моїх батьків, їх підтримка (як моральна так і фінансова)...коли вони "ставили мене на ноги", то я була страшно обурена, чого це вони керують моїм життям...але на те вони і є_ БАТЬКИ...адже хто знає Вас краще за них....впевнена що ніхто...навіть якщо Ви вдома поводитеся по іншому ніж в компанії поза домом...То все індивідуально...адже бувають різні батьки і різні діти...
Я вдячна своїм батькам-і рада що можу їм це сказати...важче людям, котрі уже немають кому дякувати...Тому поки наші батьки живі-ми завжди повинні про них памятати...вони дали нам життя....вони нас оберігали...вони нас "вивели в люди"...Ніколи не стримую зайвий раз сказати їм, як я їх люблю....

 

pukhnastyk, співчуваю Вам. І не можу погодитись із більшістю дописувачів у цій темі.

Якось я прочитала допис одного психолога, який дуже доречно згадати зара (не впевнена, що дослівно, але суть): дуже розповсюджена причина проблем між дітьми і батьками у тому, що батьки люблять (долюблюють) в дітях себе, а не дітей.
Батьки чомусь часто думають, что діти це продовження них, або навіть копія них. А це не так.
Не можливо прожити життя замість іншого. Навіть за власну дитину . Навіть батьки не мають на це права (хоча, нажаль, часто вважають, що мають).

Кожна людина мусить мати свій особистий простір, в який не буде втручатись ніхто. pukhnastyk, мені здаєть Ви зараз відчуваєте, що Ваш особистий простір "розмивається", "стирається". А Ви відчуваєте потребу його відстояти. Але сумніваетесь - чи варто, чи зможу....

 

"Ми пойдьом другім путьом" - теж "дуже розповсюджена причина проблем"

А діти чомусь часто думають, що їм вдасться винайти велосипед.

Потім дивуємося: звідки воно взялося..? (те, чого у нас не було)
Тотальна свобода - теж зло.
Побачив, що nata-k зробила допис у тему Гомосексуалізм:

Сюди приніс цитату, щоб показати, до чого оно веде.

 

я думаю, що в деяких випадках, така поведінка батьків пояснюється ще і їх особистими комплексами чи нереалізованістю в якійсь сфері.

що поробиш - чогось із запланованого кожна людина не встигає досягти у своєму житті, і навіть як не бачить продовження в дітях, то принаймні вважає за потрібне створити для них умови - щоб вони це зробили. це ще й егоїзм батьківський.

але погодьтеся, що у більшості випадків, коли минає час і діти таки переходять той період конфлікту поколінь, то вони завжди вдячні своїм батькам, що вони свого часу "притиснули" де треба. і все те, що здавалося пресингом, таки витиснуло з дітей їх найкращі таланти


мушу сказати, що хоч і перейшла вже цей етап у стосунках зі своїми батьками (не так кар"єру робиш, не за того заміж вийшла, не так дитину виховуєш і т.п.) - це питання для мене знов актуальне, бо виховую свою дитину і не хочу, щоб вона страждала від такого пресингу - як цього уникнути? в першу чергу, думаю, реалізуватися самому - і в роботі, і в сім"ї

 

Левандівко, а чому дітям не можна спробувати винайти свій велосипед? Чиїм велосипедом мусять користуватись ваші діти?
__________________________________________________________________________________________________________________

Не можу погодитись. Це приклад, коли "обійшлось". У Вас, у когось із Ваших знайомих. А є ще багато прикладів, коли "не обійшлось". Чому, наприклад, підлітки тікають з дому? І статистика говорить, что з благополучних сімей тікают не менше, ніж з проблемних. А ще є підліткова і дитяча депресія і самогубства.

І підлітковим віком все не закінчується.

Це уже не підліткові проблеми. Правда? А батьки все одно вважають, що їх велосипед Вам краще пасує, ніж Ваш власний .

 

Точно!

Нагадало: "а кто пробовал с'єсть стадо!?" (с)
Пробувати - можна і треба. Але життя - як циркулярна пила: р-р-раз, і пальця нема, якщо не дотримати правил безпеки... а хто краще проінструктує, якщо не батьки? нетрадиційник психолог?

 

згодна на всі 100. обійшлось - це також відносно, як ви вдало підмітили.
звичайно, найбільше залежить від особистості батьків -
а ось і результат -

але тепер, коли в мене вже абсолютно незалежне, ні фінансово, ні морально (а це не є найкращим варіантом) життя - батьки ж залишилися ті самі. просто такі люди, так склалося життя, причин, і досить обгрунтованих пояснень можн абагато навести. добре, що я це все не просто усвідомлюю, а ще й навчилася ставитися абстраговано. яким коштом - це інше питання.
тому на перший допис в мене була реакція - крива посмішка.
тепер простіше говорити, важче саме цей перехідний етап ставання незалежним один від одного - для обидвох сторін.

але, поклавши руку на серце, можу сказати - що не знаю, чи досягла б я того всього, чим задоволена на сьогодні, без такого старту. це як на контрасті робилося. часом наперекір - виховувало характер, силу волі.
це просто один з методів.
адже "винаходити велосипед" означає самому доходити до банальних, вже відомих очевидних висновків - яких можна дійти і з меншими втратами часом (якщо ті ж батьки підкажуть, як)
але, повторюю - це я просто намагаюся знайти позитив в ситуації, яку вже не можу змінити.
для себе, як мами, не хочу цих методів обирати.

сподіваюся, що тим, у кого ця проблема саме зараз - це допоможе визначитися

 

От тут, Левандівко, я з вами згідна - інструктувати батьки повинні. Але не контролювати, не оцінювати, не ставити умов. І ще не забувати, що найкраща інструкція завжди не словесна, а у формі власних вчинків і почуттів .

Якщо ваша дитина захоче отримати інструкцію від когось іншого, наприклад від психолога - то що?

 

Не погоджуюсь...контроль потрібен всім...і дітям і доросли...адже контроль в певній мірі формує обовязок, відповідальність...
Я не веду мову про фанатичний контроль кожного кроку дитини...

 

Власне потрібен? Тобто є потребою дитини? Чи все ж таки дорослого?
Хоча я з Вами згідна, в деякій мірі контроль потрібен. Але от ця межа до фанатичності - дуже тонка.....
І тому, я вважаю, найкраще виховувати в дитині самоконтроль.