Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим

Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в Донецьку

Донеччанин Владислав Кириченко став мільйонером у Москві. Чотири роки тому повернувся в Україну

Спойлер

Владислав КИРИЧЕНКО, 43 роки Народився в місті Горлівка Донецької області. 1992-го закінчив біологічний факультет Московського університету імені Михайла Ломоносова, 2005 року - Master of Business Administration Вищої школи економіки в Москві. Заснував 1997-го біотехтологічне товариство Helicon, що є лідером на російському ринку комплексного оснащення лабораторій для молекулярної біології. Фінансував українську недільну школу в Москві, українські рок-фестивалі "Уніж", "Арт-Поле", "Мазепа-Фест", свято 65-річчя Української повстанської армії в Києві. 2006-го викупив аудіовидавництво "Книга вголос" і, перейменувавши в "Наш Формат", випустив близько 200 українських аудіокниг. Крамниці з такою назвою у Києві, Львові, Калуші продають українські книжки, музику, фільми, одяг, сувеніри. Також "Наш Формат" є найбільшим інтернет-магазином українського контенту. Створив 2007 року Український науковий клуб, що гуртує вітчизняних вчених світового рівня. Тоді ж долучився до створення гуманітарно-інвестиційного проекту "Хмелева". В селі над Дністром із такою назвою діє зелений резорт і розсадник декоративних рослин. Там гостювали і творили Сашко Положинський, Олег Скрипка, Роман Коваль, Юрій Андрухович, Тарас Житинський, Оксана Забужко, Фома, музиканти Karbido, "ДахаБраха", PortMone. 2008-го у прикарпатському селі Уніж заснував союзівку "Кузня". Там відбуваються волонтерки, вишкільні табори й семінари. Мають постати конференц-зал, спортивний центр, бібліотека, музична студія, кампус. Фінансує видання українською мовою світоглядної літератури. З дитинства захоплюється тракторами, "у вільний час" керує агрофірмою. Через свою діяльність у різних країнах Європи, постійно перебуває в роз'їздах. Дружина Юлія 1995-го закінчила Московський державний університет, кандидат біологічних наук. Подробиць особистого життя не розголошує

Народився я в місті Горлівка на Донеччині. Три роки жив з дідом-бабою, потім батьки забрали у Донецьк. Там тоді вже не говорили українською. Українська на Донбасі зникла після війни. Мої баби ще не розмовляли російською. Я по мамі в п'ятому поколінні донецький. Справжній донецький. І говорю так, як говорили баба, прабаба і прадід. Українською.

В мені замолоду була дивна суміш комуністичного ідеалізму з українським націоналізмом. Тата викликали в школу, казали: "Що ж ви - комуніст, а дитина ваша сповідує якісь націоналістичні погляди?". А мені, дитині, було дивно, чому моя баба вживала незрозумілі українські слова. У років 6 мене взагалі заклинило, коли вона сказала: "На Різдво тітка приїде". Яке Різдво? Що за Різдво? Хрін його знає. Я знав 7 Листопада, Новий рік, 8 Березня.

Я сформувався як російськокультурна людина. Донецьк у 1970-х - цілком російськомовне місто, жодної української школи.

В 16 років поїхав у Москву, бо хотів бути космічним біологом, наукою займатися. А київський університет випускав тільки вчителів біології і хімії.

Заснував фірму Helicon - геноміка, генетика, біохімія, діагностика. Починаючи, частину комплектухи для лабораторій робив в Україні. Але тут це здохло набагато раніше. В Росії теж майже ніхто вже нічого не виробляє. Сировинна економіка і відсутність стратегії розвитку вбиває все, не кажучи вже про повний брак мізків і моралі.

В інституті була майстерня, а там - чоловік із 20 алкоголіків, з якими мусив пити гідролізний спирт. Приходжу: "Мені треба такі-то деталі". Вони: "Спочатку випий з нами". Розпадався Совок, нічого не було, а спирт - був.

У Росії зараз бізнесу не маю - тусуюсь там, приїжджаю ковтнути інтелектуального повітря. Акції переписав. Заробив і роздав у борг стільки, що можу спокійно не працювати дуже довго. Коли в Росії мав "вид на жительство" й офіційну роботу, щоб продовжити цей "вид на жительство", раз на рік мав здавати всілякі довідки про доходи. Тоді цілий відділ паспортного столу збігався на маю анкету: "У вас що, зарплата вища, ніж у Путіна?"

1985-го було в Москві нормальне українське життя. Зараз його нема. Якщо люди і їдуть зараз до Росії вчитися - то з прицілом лишитися. Ми були останньою хвилею міграції туди, з якої хоч хтось повернувся додому.

1997 року думав у Росії школу українську створити нормальну. Ніяк не міг порозумітися ні з посольством, ні з українським культурним центром у Москві. Плюнув, зрозумів: аби займатися українською організаційною діяльністю - треба їхати додому. Займатися українськими проектами в Москві - те саме, що Шухевич 1946-го зібрав би рештки своїх загонів - і на Красну площу. Який сенс?

Кононенка Юру три роки тому депортували з Росії - за розбудову української бібліотеки. Звинуватили, що тягає бандерівську літературу, "фашистську". У нього дружина й діти - росіяни, 40 років у Москві, а його тупо з потяга зняли, депортували - і все.

Я вважаю, що ніякої української діаспори в Росії бути не може. Росія - цивілізаційний проект на 1/6 території земної кулі. Вимагати від них, щоб були інакшими, неможливо. Тигр - хороша тварина, але харчується кроликами. Така його природа. Росія - тигр. Хворий, старий, розкладається, гієни його з'їдять, але він - тигр. У них свій шлях. Там треба докладати суперзусиль, щоб дитина говорила українською. В Америці простіше. І то вдома діти говорять українською, а тільки батьки відступили на два кроки - переходять на англійську. При тім, що діаспора в Канаді-Америці бандерівська, а в Росію ж комсомольці поїхали.

Росіяни люблять українців тільки як молодших братів, із салом, горілкою. Справжні українські герої - Шухевич, Бандера, Петлюра - це "фашизм". Найтолковіші мої друзі московські досі мучаться фантомними болями з приводу України. Риболовля чи полювання - після другої чарки завжди виринає українське питання. "Мы вашего Шухевича, конечно, понять можем. Простить - нет".

Я по мамі в п'ятому поколінні донецький. Справжній донецький. І говорю так, як говорили баба, прабаба і прадід. Українською

Коли чую креольський варіант російської мови - що в Києві, що в Донецьку - дратуюся. Бо сам можу говорити російською нормального розливу - московсько-пітерським діалектом. Колеги приїжджають з Москви і чують, як кияни, особливо молодь, балакають м'явкаючим діалектом. Один москаль каже іншому: "Слышь, чувак, они типа по-русски говорят?". - "Думают, что по-русски".

Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в нас у Донецьку. Я бачу зараз на Галичині те, що було 40 років тому на Донбасі в етно-мовно-культурній ситуації. Майже всі пруться від шансону й не читають книжок. Для того, щоб позбути їх мови батьків, не вистачило рівно одного покоління.

 

Не вірю в демократію у здеградованих суспільствах. Демократичним шляхом в Україні нічого доброго не відбудеться. Ніколи. Рагулі за горілку та гречку завжди обиратимуть парламент, в якому більшість становитимуть свинорили. Янукович - те, чого хотіла більшість цього народу.

Перевіз родину в Україну з Москви 2008 року - після того, як старша донька розповіла, що Ющенко поїхав у гості до Саакашвілі, разом придумали Голодомор, а потім напали на Росію.

Якось зайшов у кімнату доньки. Дивлюся: 200 штук аудіокниг - усі російською. Дружина жартує: "Да вы ж индейцы, у вас даже аудиокниг нет". Тоді я викупив у Києві студію, що спеціалізувалася на запису аудіокниг. І почав робити український продукт.

Три альбоми Сашка Лірника випустили. Побачили: не продається, бо нема мережі дистрибуції українського контенту. Вирішили робити структуру, мережу розповсюдження - свої магазини, чужі магазини, пхатися на радіо. Це - проект, в якому я найбільше обламався в Україні. Недооцінив масштаби проблеми. Рівня деградації. Коли нема ринку, то ймовірність того, що "Наш формат" не буде збитковий - примарна.

За п'ять років видав під 200 аудіокниг. 300 тисяч доларів на цьому втратив.

Навіть якби не було торентів - все одно не пішов би бізнес. Якщо в нас такого хіта як Ліна Костенко продають 70-80 тисяч екземплярів, це - діагноз. У країні, з 50-мільйонним населенням, 1 відсоток - це півмільйона. Можете собі уявити якість популяції?

Мені дзвонять: "Така класна книжка "Холодний Яр", я от скачав, послухав. Чому ще не випускаєте?". Кажу: "Тому що ви скачали на шару, тому й не випускаю". Якби ви заплатити за український продукт 15 - 20 гривень, ми випускали б удвічі більше. Там 19 годин звуку. Дорогуща книжка, в кілька тисяч доларів обійшлася. Як вона може окупитися, коли купили 600 штук?

Неправда, що українці не купують, бо бідні. У мене є знайомі олігархи, які ніколи нічого не купують. Качають тому, що це - принцип. Просто патологічно жадібні.

В постіндустріальному суспільстві почалася економіка знань, але кожен народ обирає своє. Ізраїльтяни 2000 років очікували, коли з'явиться шанс реалізувати свої компетенції. Вони кажуть: "Усе, що в нас цінне - між вухами". Я колись був шокований. Був час, коли Україна становила третину населення імперії. Але, проаналізувавши етнічний склад професорів Московського університету, цілу ніч малював таблиці, графіки - і плакав, що в цього народу було настільки непопулярне навчання. Ми билися з усіма - Польщею, турками, Росією, - а тепер нас 50-мільйонна біомаса без політичної, моральної та інтелектуальної еліти. "Та що там дітям вчитися? Чоловік має мати коні, корову, город. То хай жиди вчаться".

Робимо переклад Генрі Форда. Мені кажуть: "Ти - божевільний, Форда 200 мовами вже переклали!" А я вважаю, що це - світоглядна книжка, яку має кожна людина читати своєю мовою. Те саме з книгою про сингапурського правителя Лі Куан Ю.

У Німеччині видають чотири книжки в рік на людину, в Україні - менше однієї. Коли ви у Франкфуртському аеропорту сидите - бачите, що троє з чотирьох щось читають - книжку чи з айпада. У Польщі - кожен другий.

Ніхто з родини не хотів повертатися в Україну. Старша дитина в школу ходила в Москві. Дружина взагалі росіянка. Людина, яка 20 років прожила в Москві, важко собі уявляє, що можна жити десь в іншому місці. Москва - третій Рим, і всьо.

Старша донька Дарина - чемпіон України зі сноубордингу. Грає на гітарі, математика, фізика - вихідних нема. Не дивиться телевізор. Віддав її в понтовий ліцей 145-й. А там син Бродського і решта, які на уроках гроші рахують. У того п'ять папірців по 200, а в того - 10. Вчителів матюкають. У Москві є притомні школи для дітей середнього класу, які читають книжки, в Києві - нема. Тільки для олігархів.

Я можу на амбразуру лягати, але дітей своїх робити такими аж патріотами - не впевнений, що варто.

Приїжджаю на заправку в Галичині. За три кілометри від музею, бляха муха, Романа Шухевича, серіал "Мєнти" крутять. "Передайте, - кажу, - власникові, що наступного разу приїду, лишу 200 доларів і розіб'ю вам телевізор".

Якщо Галичина слухає шансон, то їхні діти забудуть співати українських пісень на весіллі. Співатимуть Ґалкіна. Ситуація набагато гірша, ніж у Росії, бо в них є частина нормального інформаційного потоку. В Україні все просто лайно. Якщо дітей з дитинства годують лайном, то вони ніколи не зможуть споживати нормальну їжу.

У Німеччині видають чотири книжки в рік на людину, в Україні - менше однієї

Нема жахливого українського націоналізму, який цькує все російське. Навпаки, толерантність у Львові та Франківську до росіян набагато вища, ніж у Донецьку, Одесі та Харкові - до українського. Комплекс старшого брата ми і створили. Бо вважали, що вони мають рацію, коли кажуть, що українці - рагулістичні, сільські, жлобуваті, тупі. Як із цим боротися? Вчитися. Бути розумними, дієвими, компетентними, професійними, конкурентними.

Не бачу великого прошарку людей, яким треба змін. Викладачі продають заліки, ректори - торгують "бюджетом". Податківці, міліціонери, олігархи, пенсіонери - в нас усі на всіх наживаються. Є синергійні суспільства - Японія, США. Україна - типовий приклад суспільства паразитарного.

У нас суцільна імітація - нема армії, нема медицини. Грець уже з наукою, але ж освіти немає! Зате півтора мільйона людей якогось біса отримують із моїх податків, кредитів МВФ стипендію й ліжко на п'ять років, а потім - довідку. А після цього їх не беруть на роботу, бо нічого не вміють.

Нігерія, Афганістан, Папуа Нова Гвінея вже ніколи не будуть в обоймі "золотого мільярда", так і залишаться сировинним придатком. Для мене найболючіше питання - чи ми цю точку неповернення також пройшли? Люди, які виїхали в Америку, вважають, що пройшли, що Україна - випалена земля.

Україна не здійснилася, бо ми не створили національної еліти. Пристосуванство і життя на хуторі виплекали містечкову свідомість, жлобський індивідуалізм. Американці - індивідуалісти конструктивні, а наш індивідуалізм - це агресивна форма рагулізму.

Європа за 25 років має дуже великий шанс загнутися через політику мультикультуралізму. Америку теж це накриє. А Китай і Японія лишаться супердержавами, бо не мають таких проблем. Поляків не накриє, вони в цьому плані озвірілі - українців депортували, євреїв депортували. Польща була у 1980-х на 98 відсотків польською. В них проблема мультикультуралізму не постане. І в нас її поки що нема. У Росії - є.

Якісними харчами Європу ми навряд чи забезпечимо. Я знаю ціну цьому населенню. Ти прокладаєш їм дорогу в селі, привозиш під город машину гравію - воно не вийде з лопатою розрівняти. А потім ще буде кричать, що сусіду вдвічі більше насипали.

В Україні від'ємна селекція дала такі плоди, що деколи стає страшно. Був такий Євген Чикаленко - український меценат. Деколи мені здається, що я - його реінкарнація, на жаль. Він видавав нещасну газету першу українську в Києві. Тягнув її кілька років, скільки грошей ставало, землю свою продавав. А винниченки-грінченки вважали його жлобом, який їм недоплачує за статті.

Людина має бути досконалою. Не в плані користування золотим унітазом. За дві тисячі років людство сформувало набір соціальних вимог та ідеалів. Треба бути розумним, досвідченим, соціально-відповідальним, любити батьківщину, ставити інтерес суспільства вище за особисте. Це в Україні дуже на часі. Коли треба - взяти в руки зброю, коли треба - вийти на демонстрацію, на толоку. Наш "Уніж" - це мекка соціал-перфекціонізму. Ми будуємо мікромодель України, в якій не бридко жити. Одна з місій "Кузні" - мрія мого життя: створити адекватне середовище небайдужих людей.

 

Все верно, но только зачем нам опять напоминать. Все итак в курсе в какой глубокой ЖОПЕ Украина. Выпалэна зэмля.

 

Ситуація набагато гірша, ніж у Росії, бо в них є частина нормального інформаційного потоку. В Україні все просто лайно.

может стоит уехать в Россию?

 

Ось в тих висновках, куди можна/варто було б емігрувати, і є відмінність між частинами України...
та ще й у тому відмінність, що є свідоме перебільшення і нехтування всім українським, та восхвалюванням російського на СУ, коли на ЗУ -"свій до свого по своє"...

 

Полюбому не стоит, в Украине хоть общество не такое больное, как у мацкалей.
Стоит уехать в Европу или Америку, куда-нибудь. Но что выезжать надо - это точно.

 

гімно там у них, а не інформаційний потік,атвєчаю! пів- року жив в Росії

 

і у вас є перебільшення щодо восхвалення російського на СУ якщо брати Харків то тут завжди переважав прагматизм. він полягає у ставленні до України як до держави. спілкуючись з студентами, мій брат постійно відмічає таку річ: вони не хочуть вивчати українську (відповідно і все що з нею повязано) тому що держава гнила. яке ставлення держави до громадянина таке і в нього до неї. вони усі бачать своє майбутнє за кордоном.
мова, для них, атрибут держави, не країни
і в чомусь вони праві....
а я не відмовився би вчитись там. хоча не бачу великої різниці між МФТІ і наприклад КПІ або ХПІ

 

Перебільшення і узагальнення...
Можу сказати, що автору "пощастило спілкуватися" з якимось одним прошарком суспільства, і як результат - таке узагальнення...

А що ж тоді було в 2004???

категорично не можу з тим погодитися... навпаки: віддадуть останнє, щоб тільки вивчити свою дитину, щоб у неї було краще майбутнє, ніж у них... Освіта була важлива на ЗУ у всі часи, і зараз я маю таке пояснення, що причиною таких високих місць у рейтингу шкіл України саме прискіпливий вибір батьками школи, де можуть дати знання, а не де вчаться діти еліти...

не чула шансону, навіть у маршрутках, вже кілька років...

 

А он сам, Кириченко хоть одну книжку прочел? Тот кто говорит, что все пруться он шансона сам его и слушает, т.к. ему на пути встречаются такие же как он сам. А то, что гордость края это Прокофьев, Вадим Писарев, Леонид Быков и масса других великих культурных деятелей он не знал? Я почему то шансон слышу не больше чем в других регионах, а то и меньше. Донбасс был всегда культурным локомотивом для страны, а он просто необюразованный неуч. который не изучив предмет вопроса начал рассказывать всякий бред чтобы привлечь внимание общественности.

Это все культурный багаж Донбасса, мало кто может похвастаться таким кол-вом имен. А он шансон, статья фуфло.

Тутта Ларсен, футболист Онопко...Фоменко Анатолий - выдающийся академик РАН...Никита Хрущев...Чанов - Один из лучших вратарей СССР.

Юлия Филиппова - прима шоу-балета «Тодес»



Сергей Сивохо

Александр Коляскин - знаменитый советский теннисист 70-х годов прошлого века, мастер спорта международного класса, чемпион СССР 1979 года, призер Спартакиады народов СССР.



Александр Ревзин



Полина Астахова - за изящество и красоту ее прозвали Донецкой березкой, в дальнейшем Русской березкой.



Эмиль Фисталь - Руководитель Донецкого ожогового центра (одного из лучших в мире), кажется, делает невероятное - дважды спас жизнь тем, кто получил ожоги 95% поверхности тела. Недавно за спасение жизни 16-летнего петербургского школьника, который получил ожоги 95% поверхности тела, Эмиля Фисталя в Москве награждал сам президент России!



Юрий Кара - известный режиссер.



Прасковья Ангелина - героиня и ударницы труда.



Мерзликин, Константин Эдуардович - Руководитель Аппарата Правительства Российской Федерации - Министр Российской Федерации (В Правительстве Михаила Касьянова).

Игорь Сергеев - в 1997 году в связи с отставкой генерала армии Родионова указом президента России был назначен исполняющим обязанности министра обороны России. Через несколько часов был назначен министром обороны Российской Федерации.



Один из богатейших людей Санкт-Петербурга тоже из Донбасса.

Простой паренек из Донбасса, Федор Емельяненко, один из лучших в мире единоборств.

 

Про шансон мог написать только полный бездарь.

Кобзон...



...Исинбаева тренируется в Донецке и как всем известно явл. "детищем" Бубки...почентым гр. г. Донецка...
...Ревва...
...певица Алекса...
...актриса Ломоносова

...

...Олег Штефанко, А. Макогон...

...Юрий Власов - известный советский тяжелоатлет, заслуженный мастер спорта, писатель, политический деятель. Некогда сильнейший человек на планете.


...

[youtube]HNhHRKut9jg[/youtube]

...Нонна Мордюкова...

...Георгий Седов - выдающийся русский полярный исследовате, гидрограф, мореплаватель...



...М. Винокуров...

...Олег Твердовский - выдающийся хоккеист.



...Альбина Дерюгина - знаменитый тренер по художественной гимнастике. До 1992 старший тренер сборной СССР в этом виде спорта.



...Александр Дюмин...

...Алла Горбачева...

...Петр Семененко - входит в список богатейших людей Петербурга...

...Михей и Джуманджи...

...Мастер ШЕФФ и Бэд Бэланс...

...Юрий Богатиков...

...Александр Ягубкин - боксер, победитель первенства СССР среди юношей (1978) Двукратный победитель первенства СССР среди молодежи (1979, 1980) Четырехкратный чемпион СССР Абсолютный чемпион СССР (1980) Победитель спартакиады народов СССР (1983) Трехкратный чемпион Европы (1981, 1983, 1985) Двукратный обладатель Кубка мира (1983, 1985) Чемпион мира (1982) Заслуженный мастер спорта СССР

...Леонид Кизим - выдающийся космонавт.



...Семен Ария - заслуженный юрист Российской Федерации (1986), единственный в России адвокат, награжденный за профессиональную деятельность орденом Почета.

...Николай Давыденко - уроженец Донбасса, один из сильнейших теннесистов мира.

...Алексей Катышев - В сказке рыбацкий «Варвара-краса, длинная коса» Катышев сыграл рыбацкого сына Андрея, обманувшего Чудо-Юдо.

И т.д.

 

Как белое и чёрное видризняэться, как Восток и Запад, как благополоучный Запад и вонючая рашка.
Запад - это вера, традиции, семья, тепло, добро.... Восток - серость, совковость, алкоголизм, ненависть и зло.

 

Да, да, да, Моська, ай знать она сильна раз гавчет на слона. (с)

Очень интересная вера и традиции расстреливать по пол сони людей и как минимум не вывозить мусор по неделям.

Прокофьева слушай, развивайся. Востоку не в чем оправдываться перед теми, кого он сильнее, быстрее, умнее и развитее.

 

Интересно, этот неадэкват за окно выглядывал хоть раз на свой восток?! )

 

Что тебя конкретно в нем не устраивает, если здесь сосредаточено все лучшее?

 

) Давно так не сміявся. Одна тільки Одеса, де живе основна частина фумчан, в плані культури дала більше, як весь ваш "локомотив".

 

Цікаво, чому в такому розвиненому регіоні злочинність, розлучуваність і позашлюбна народжуваність вище, як в відсталій Волині? Чи це теж ознака сили і розуму?

 

Что-то конкретнее кроме необразованного смеха можно услышать? Донбасс вывел в свет людей с мировым именем больше чем вся Украина вместе взятая.

Давай начнем с композиторов. Лучше Прокофьева назвать сможешь? И дальше по пунктам. Будет занятно как ты назовешь лучше тех, кто в мире или стране первый.:rolleyes:

http://www.youtube.com/watch?v=eDX1kch2AHg

Там, где деньги всегда грязь. Все просто. Большой мегаполис это столкновение интересов, борьба, зависть и т.д. в том числе.

А в Токио еще больше, так что Волынь развитее столицы Японии.) А я был у вас, вокруг нищета, но главное чтобы каждый считал депрессивным восток и рассказывал про неньку, мову и плохих москалив.

 

Бував я у Вас на Сході. Сіро...грязно..В порівнянні з Заходом дуже людно і багато вживають алкоголю. Нецензурщина так і пре. І саме головне, що років двадцять тому такого не було. Хоча що гріха таїти. У нас на Заході картина не краща. Просто деградація повільніше відбувається. А все від безнадії...відчття безвиході...
І не потрібно поділяти Україну на схід і зіхід. Поки ми між собою будеми чубитись, Яник не тільки золотий уітаз собі поставить а навіть рибам у своєму ставку золоті зуби повставляє. Нам потрібно спільно відсторонити від влади клептоманів. І не має значення якого вони посолу. Інакше всі згинемо. І схід і захід. І тоді вже буде до дупи на якій мові ми розмовляли. Кістки в землі гниють у всіх однаково.

 

Кобзон, бубка - як раз люди, які не викликають в мене жодної поваги, навпаки.
Донбас - гондурас. І крапка.

А от цікаво те, який політичний вибір роблять мешканці заходу України, і, відповідно, сходу. Коли вибір між Чорноволом та Кравчуком захід за Чорновола, схід за Кравчука. Коли між Кравчуком та Кучмою захід за Кравчука, схід за Кучму. Коли між Кучмою та Симоненко (хоч тут обирати складно хто гірший), але ж захід за Кучму, схід за Симоненко. Коли між Ющенко та Януковичем, знаємо.
Для нормальної людини, вочевидь, в кожній з цих пар перший кращий за другого. Але не для донбасян енд ко.