Чи потрібно стримувати свої емоції?

Всім відомий епізод з Св. Письма про прощення.
Недавно я розмовляла з психологом яка запевняла, що якщо ми чимось незадоволені, то потрібно зразу говорити, що "на серці накипіло".... По моєму тут є суперечність з Святим Письмом.
Як ви думаєте треба стримувати емоції чи ні?

 

Нема суперечності.
Правда то не гріх!

Питання чи ви це просто скажете чи :bazar:

П.С. Тема десь така була...

 

А який саме епізод про прощення ви маєте на увазі?

 

Аякже!

 

Не згідна..Тоді розриватиме зсередини....Краще в толерантній формі їх висловити, а як,ні ...то вже :::

 

Ні, стримувати емоції можна, але затаювати злобу - ні. Слід зразу все ставити на своє місце, щоб не переростало в:

 

Але в основному "зразу" люди не зовсім контролюють себе і в гніві можуть наговорити такого, про що пізніше шкодують.

 

Для цього потрібно знати природу емоцій і вплив емоцій на сутність (душу).

...Таким образом, степень влияния эмоций на организм зависит и от качественной структуры сущности, что проявляется в различных темпераментах. Каждая эмоция приводит к выбросу энергии, созданию своеобразных эмоциональных волн. При этом астральное тело теряет первичные материи G и F, что приводит к уменьшению собственной мерности астрального тела. Каждая эмоция изменяет собственную мерность астрального тела на конкретную величину, постоянную для данной эмоции. Поэтому, можно говорить о постоянном спектре эмоций, и, что каждая эмоция имеет собственный уровень мерности. Низменные и отрицательные эмоции гармоничны с нижнеастральным планом планеты. Высшие и положительные эмоции выводят астральное тело на верхнеастральный план. Эмоции — не только реакция на происходящее вокруг и внутри нас, эмоции качественно влияют на астральное тело, изменяя уровень его собственной мерности.

Осмысление этого явления даёт ключ к пониманию кармы: почему каждый поступок совершённый нами, каждый помысел, рождённый в глубинах нашей души, влияет на нас, обрекая на ужасы и муки «ада» или вознаграждая прелестями «рая». И мы с изумлением осознаём, что «Высшая Сила» или «Господь Бог», карающие или вознаграждающие нас — ни что иное, как МЫ САМИ, последствия наших поступков и помыслов, преступлений и подвигов, свершённых в течение жизни. И что наш собственный «Высший Суд» свершается автоматически, вне зависимости от нашего желания и не знает ни ошибок, ни снисхождения, ни помилования...

Как же этот суд свершается, каким образом наказывается преступление?
Преступление и Наказание — не только философская или судебная категория, но и реальный природный феномен. Только, к сожалению, в большинстве случаев расплата за совершённое настигает сущность в её последующих воплощениях или сразу после смерти физического тела. Но это не делает наказание менее весомым. Дело в том, что сознание, память, чувства, эмоции, как до, так и после смерти, принадлежат нашей сущности и только ей. Физическое тело — только фундамент и носитель для сущности. И когда мы «снимаем» негодную уже ни на что физическую оболочку, наше сознание, память, индивидуальность остаётся. Понимание природы кармы напрямую связано с механизмом влияния эмоций на качественное состояние астрального тела, а через него — и на все остальные тела сущности...
Николай Левашов "Сущность и разум"

 

Ні!Ще як варіант -"влити у шклянку"
В моєму випадку і крик діє.....Або самотнє бродіння вулицями Львова, як альтернатива,ще купити собі букетик і прийти додому,побачивши здивовані очі чоловіка??????????????То й нерви полишають. Або,найдієвіший спосіб (перевірено на практиці) для тих у кого є діти(бажано малі) пригорнутись до того пупса і все само собою пройде.

 

Ой ті психологи.... хіба їх вчили Свяго Письма? Психологія - це не хірургія, вона зачіпає духовні і душевні речі, тому без відповідної релігійної підготовки, психолог - не психолог. То чисто моя думка.

 

Я вважаю що тут ні психологи, ні Святе Письмо ні при чому. В момент стресової ситуації (позитивної чи негативної) людина переважно діє не зовсім адекватно. І, тим більше, перед тим, як виплеснути назовні свої емоції не буде згадувати що там пише якийсь психолог чи як радить в цьому випадку такий-то вірш такого-то розділу Святого Письма. Це все залежить від душевного стану людини на цей момент, від її темпераменту, конкретної ситуації і особи, яка викликала емоції. Якщо це рідна і близька людина, то звичайно не варто кидатися на неї за образу і відразу відповідати образою на образу чи впадати в крик (хоча в певних ситуаціях це чи не єдиний вихід). Краще заставити себе стриматися, як би важко це не давалося. Або ж:

Якщо це звичайний хам-бичара, то ніколи до нього не збираюся толерувати і терпіти образи. Такого треба відразу ставити на місце (за роги і в стойло), а деколи крім крику не завадить ще й врізати по писку.
А взагалі то психологія дуже тонка справа, і в подібних ситуаціях далеко не кожна людина може до кінця володіти собою.

 

Тоді нехай вчаться розмовляти а не стримувати емоції власну думку...

 

Хоча п.ok2008 не відповіла який саме епізод зі СП вона мала на увазі, але з подальших дописів зрозумів, що напевне автор теми мала на увазі Ісусові слова про "другу щоку":
Матв.5:39
А Я вам кажу не
противитись злому. І коли
вдарить тебе хто у праву щоку
твою, підстав йому й другу.

Якщо це це місце, то точно уже говорили на цю тему колись багато, не пам"ятаю в якій то гілці було...

На рахунок стримування негативних емоцій, то Бог багато говорить, що добре стримувати їх. Він навіть порівнює людину, котра не володіє своїми емоціями з "містом зруйнованим без муру":

Пр.25:28
Людина, що стриму немає для
духу свого, це зруйноване місто
без муру.

Прит.25:28
Что город разрушенный, без стен,
то человек, не владеющий духом
своим.

Та й так воно десь є насправді. Зі свого досвіду можу сказати, що коли не стримаєшся часом, і виллєш ці емоції, то потім так себе зле почуваєш, дійсно відчуваєш себе якимось зруйнованим, спустошеним. Після того думаєш, і нащо було те все говорити, чи не краще було би змовчати... Думаю, кожен мав досвід такого стану.

 

Бачите, не кожному вдається стримуватися. І людина має право на гнів.
Бог не створив нас роботами.
Але мені подобається один вислів, здається, в Єв. Матвія - сонце нехай не зайде в гніві вашому. Тобто, не тримайте гніву вашого до наступного ранку.

 

не люблю себе в гніві. Не люблю того відчуття. Це ніби хтось має владу над тобою більшу, ніж ти сам.

Маю запальний характер - буду голосно обурюватись (але, нащастя, не часто і не довго ), якщо хтось несправедливо ображає або хамить. Просто ненавиджу, якщо підвищують голос, але деколи сама цим грішу. Усе життя борюся із собою - слава Богу, результативно!

Негативні емоції не варто стримувати - варто ними керувати. Маєш гнівливий чи запальний характер - це піддається виправленню - аби було бажання.
Але тоді, коли береш гору над своми вадами, почуваєш себе просто пречудово

 

Гарне місце:
Еф.4:26
Гнівайтеся, та не грішіть,
сонце нехай не заходить у вашому
гніві,

І гнів ні в якому разі не можна піддавати оправдовуванню, потрібно відразу каятися перед тією людиною, на котру гніваєшся, просити в неї і в Бога прощення, бо надто уже строгі і категоричні наслідки несе за собою гнів і непрощення:

Матв.5:22
А Я вам кажу, що
кожен, хто гнівається на брата
свого, підпадає вже судові. А хто
скаже на брата свого: рака(нікчема, блазень, виродок),
підпадає верховному судові, а хто
скаже дурний, підпадає геєнні
огненній.

 

Гнів це гарне почуття. Більшість людей обділені справжнім гнівом. Більшість людей не заслуговують на це почуття. Ненавидіти можна тільки тих кого поважаєш. Інших хіба зневажати.

 

Вам дуже подобається коли це "гарне почуття" проявляють у вашу сторону?

 

Я думаю, що це ніколи і нікому не подобається, коли гнів проявляють в його сторону. Але ж гнів рідко буває без причини. Просто треба так відноситися до людей і поступати з ними, щоби не викликати в них почуття гніву.