Авторитет без ремінця :)

Перенесла дописи в окрему тему, за назву якої дуже дякую михові! Інакше я би ще довго думала...

А ми з малим виховну програму розпочали. Нас зі школи м'яко спонукали до того. Дієво. Зміни бачу вже по кількох днях, тільки метод... мій Роман його драконівським називає. Троха є, зате діє, як має бути. І його застосовують і до хлопців, і до дівчат. Результат завжди позитивний. Можу, розповісти, якщо маєш для того нерви.

 

Розкажіть будь ласка ще і мені

 

"Я вся - сплошное ухо!" (с) Розповідай.

Пи. Си. Щоправда, вчора пізно увечері я зрозуміла причину поведінки старшої доні. У неї аденоїди. Дихати може лише ротиком. Спить дуже погано, довго не може заснути, прокидається вранці невиспана - звідси і дратівливість, вередливість. Хоча, це мабуть тільки частина проблеми. Навіть не уявляю, що буде у післяопераційний період, коли все буде загоюватись.

 

і мені

 

товариш ремінець?

 

Ні краплі фізичної сили.
Якщо дитина щось не слухає, вона йде на 10-30 хвилин (залежно від віку) сидіти на "кріслі для роздумів". І якщо по дорозі на крісло чимось гримне, то потім іде сидіти ще пару хвилин. На той момент треба забути, що маєш серце, зате дитина починає слухати дуже швидко й легко і з першого разу. Тут багато нюансів щодо цього. Треба, мабуть окрему гілку починати. Крім того, кожного разу, коли дитина послухає, або без криків про щось гарно попросить, треба подякувати дитині за це. Мій Дарко нині вранці нас так насмішив... Він іноді питає, чи можна йти до лазнички і Роман тоді з ним дуріє, відповідаючи "ні, не можна". Дарко тоді завжди починає дратуватися й жалітися, що йому дуже треба. Нині вранці він запитав Романа, чи можна і Роман відповів, що можна. На що Дарко: "дякую татко, що ти не дурієш і чемно відповідаєш". Дієвий метод!

 

то метод для дитини, чи для татка?

 

А знаете, как ещё ремень называют? Витамин Рэ.

 

а на Закарпатті ремінчик ще називають Нанашко ( що співзвучне з хресним батьком)

 

Я малим завжди пояснював що буде якщо зроблять зле і завжди робив як обіцяв.Ніколи не лякав віддачею в дитбудинок чи ще чимось таким.Тобто діти повинні знати що за поганий вчинок буде покарання невідворотнє і серце не змякне.Кричати і сваритись не треба -просто показати дитині рамки за які не можна переходити.Діти чують слабину і ЗАВЖДИ її використають.вони всі чудові психологи і знають де можна натиснути

 

Метод, що описала Ліля нагадав мені фільм про Буратіно. Мальвіна за непослух заточила Буратіно в "чорний чулан" щоб подумав......

 

Це теж, що ми ставимо дітей у куток. Наш з радістю біг у куток, ми аж сміялись. Просто розмовляли, пояснювали як дорослому, не було сюсів- пусів.Ремінь називали лікарством, хоч ніколи не приміняли, а тільки погрожували, то син приносив ремінь, повертався і казав: бий. Ну хіба вдариш?
(але діти різні, не кожному підходить те, що лікує іншого)

 

Лілю, ми таке практикуємо вже десь з півроку. Останнім часом чомусь перестало діяти Тобто як тільки відвожу Валерію в "думальний" куток із кріселком - істерика, плач, крик... і зразу тікає звідти. Ну і що тепер робити?.. Брибивати цвяшками до кріселка?

 

дайте дитині плеєр, або ноутбук з нетом у думальний куток, щоб дитина не плакала.

 

О, а в нас "стіна для роздумів"...
ніхто нам такий метод не радив, доведена до відчаю постійними бійками ставила до стіни, думати поганий вчинок був чи добрий.
Влад сприймає серйозно, а Олег як гру... вдарить, постоїть, і ТАКИЙ радющий іде

Але що мені найбільше подобається...
питаю, будеш ще братика бити? ТАК! а будеш чемним? НІ!
і буде стояти біля тої стіни, поки сама причину бійки не віддам чемним хлопчикам (зазвичай іграшки летять через вікно у сніг, а потім тихенько збираються). а ні сам не беде ям, а ні другим не дам


А як ви думаєте, в якому віці дитина зрозуміє що батьків не обов"язково слухати? що можна залишиитися безнаказанним, було б бажання...

 

ну то буде вже зовсім не покарання
взагалі чи слухатиметься дитина залежить від її (вже сформованого) характеру і характеру батьків... я наприклад була дуже послушною.. підвищення тону - то вже для мене керівництво до дії... і батьки доволі строгі...
тому коли подруги розказували, що в дитинстві були страшними вередулями і нікого не слухали, то мене здавалось чимось "диким"

дитина взагалі не має такого розуміти ІМХО... виховання в стилі, все найкраще - чемним дітям, непослушним - лише необхідне... а діти хочуть додаткових благ(іграшки, компютер, щоб їх на вечірку відпустили і т.д).. доки дитина сама на себе не заробляє, вона від батьків залежна... а коли вже доросла.. батьки ж виховують у дітях повагу до старших, виховують їх щирими, люблячими... тому коли дитина може робити все, що їй заманеться, вона всерівно прислуховується до батьків.. з шани, поваги, любові...

 

А я була дуже впертою.Вибачення ніколи не просила, хоч би й спати довелось в тому кутку.Колись майже так і було.Батьки вже не знали, що робити

 

У мене чоловік дуже впертий і молодшій доні передав цю свою рису. Найсмішніше те, що сам з нею воює, намагається "переламати" і "вирівняти". А я на них двох збоку дивлюсь і думаю: яке їхало - таке здибало. Важко їм двом таким однаковим спільну мову знаходити - дивляться на себе, як у дзеркало. Ми (тобто я) над цим працюємо...виступаю у ролі посередника. Невдячна справа, скажу я вам

 

Лілю, а тих, кому вже поза 13 як виховувати, теж цим ж методом?
Я проти того, щоби не застосовувати фізичних покарань. Особливо до хлопців. Навіть Біблія навчає не шкодувати різки для непокірного сина. Одне, що ми повинні пам"ятати при будь-якому покаранні. Що навіть наказуючи дитину ми повинні її любити, а не відриватися на ній. Чи то фізичне покарання, чи яке інше. Я пам"ятаю, як мій третій колись викрикував мені, як діставав варехи по дупі від мене:" I hate you!" На що в мене вистачало терпіння сказати йому:"А я тебе люблю. Тому і б"ю. Щоби ти поганого не робив більше." Ви би бачили тоді його. Дитина відразу мінялася.