Авто-тур Карпатами

Пропоную для обговорення тему поїздок мальовничим карпати власним автомобілем. Хто бував у цікаво місцях, таких, що їх варто відвідати багатьом, вам сюди.
Тему створюю для того, щоб самому скласти маршрут по Прикарпаттю та Закарпанню. Поїзду планую в кінці літа, термін - як піде
Цікавить усе - ціни, дороги, люди, контакти.
Дякую!

 

Раз вже таку тему створили, то опишу свою подорож тут.

Як я вже казав, виїхали ми (нас було четверо хлопів на автомобілі Міцубісі /конкретніше марку навіть не скажу, але зовсім не джип/) о 3 год ночі 24 червня. З дому до Стрия і назад від Стрия додому їхали по одній і тій же дорозі, тому малювати її не буду.



Червона позначка зверху - то є Стрий. Поїхали ми на Сваляву і Мукачево. Ніц про тотой відтинок шляху не скажу, бо спавім. Якщо мені потрібно з хати вилазити серед ночі, то мені легше взагалі спати не лягати, ніж вставати посеред ночі. Тому я спати не лягав, а по львівській області собі трошки дрімав, а десь після перевалу (вже в Закарпатській області) вже собі твердо масанув. Після Мукачево дорога вже була не сильно рівна, то, поки доїжджали до Хуста, то я вже прокинувся. Хуст ми собі проїхали і доїхали до села Велятино. Там ми поселилися в приватному секторі (70грн за ніч з людини), причому, кожен з нас спав в окремій кімнаті.
Поселившись, ми поїхали в термальні басейни. Вхід туди - 60грн з людини на 2 години.

Там є 2 басейни з теплою (біля 38-39 градусів) солоною водою. Кажуть, що на щось помічна, а на що саме я не вникав. Таблички рекомендують одноразово сидіти в воді дорослим - 30хв., дітям - 15хв.

Ще є басейни з прохолодною водою. Там народу поменше))), тому там і поплавати-попірнати вдалося.



Фото 1 - то вигляд з подвір"я, де ми поселилися. Стовпи з дротами псують краєвид, але ті горивдалині - то вже, вроді, Румунія.

Фото 2 - роздягалки. Справа під конусовидним дахом - туалети. Перед тою будівлею - стовп з душами. Натискаєш на кнопку внизу стовпа і з душа лиється вода певний час. Якщо потрібно ще - тицяєш знов ту кніпку.

Фото 3 - один з теплих басейнів.

Фото 4 - прохолодний басейн

І там ще є пару прохолодних басейнів для дітей - мілких.

 

Потім ми поїхали на квартиру, переночували, а зранку поїхали в Шаян. Там ми випили кави, побалакали з симпатичною дівчиною, яка продавала білі гриби (і свіжі і сушені і мариновані), корінь калгану, готову калганівку і ще щось там файне-місцеве.

Потім ми попили шаянської водички, трошки набрали з собою. Ще заїхали подивитися на якесь озеро, яке обставлене альтанками - там можна і ловити рибу, там же її смажити, або щось інше смажити.



Фото 1 - склад шаянської водички до речі, вона чуть газована витікає).

Фото 2, 3 - озеро.

Фото 4 - будівля біля озера. Напевно, готель-ресторан.

Фото 5 - фонтан, в якому коропи пливають.

Схема - відтинок дороги. Зелений хрестик - Велятин (де термальні басейни), червоний хрестик - Шаян.

 

Потім ми поїхали в Солотвино, де оглянули провалля на місці видобування солі і залишки шахтних будівель. Також оглянули деякі заклади, які надають послуги по житлу та прийманню солоних басейнів. Але те все враження не справило. Один з нас розповів, що раніше там було набагато краще і цікавіше. А потім шахти позакривали, з виробок перестали викачувати воду, шахти попровалювалися і багато водойм просто зникли.

Фото 1 - провалля. Видно пласт солі (як видно - солі там ще дофі..... багаааааааато). Збоку там є шланги, якими воду з того озера викачують для басейнів.

Фото 2 - Залишки шахтних будівель. Один з нас розказував, що колись був в шахті, на глибині триста з чимось метрів -опускався там, де на фото найнижчий стовп.

Фото 3, 4, 5 - Якийсь заклад поряд з тим проваллям. В ці басейни, як я розумію, і качається вода з того озера на дні провалля.

Схема - Солотвино на нашому маршруті.

 

Далі наш маршрут пролягав до Географічного центру Європи.

Фото 1 - зупинка на березі Тиси. Протилежний берег - Румунія. Між деревами видно шпиль румунської церкви.

Фото 2 - просто фото через лобове скло автомобіля.

Фото 3 - пост прикордонників буквально в 200м від центру Європи.

Фото 4, 5, 6, 7, 8 - стела і напис (між ними, десь, метрів 50). Правда, сам напис губиться між торгівельними ятками.

Після огляду центру Європи з"їлисьмо смачного бограча в кнайпі біля посту прикордонників і поїхали до Рахова.

 

Я зателефонував до однокурсника, який живе в Рахові, і в Рахові ми собі з ним зустрілися (а бачилися вже давненько останній раз), кавки попили.

Якщо не дурять, то Рахів розташований над рівнем моря найвище зі всіх райцентрів України.

Рахів :

Вигляд зверху - то відкрита тераса кав"ярні на стриху готелю "Рахів".

 

Після Рахова продовжили рух проти течії Тиси і доїхали до Лазещини (село, за яким вже Яблунецький перевал і Івано-Франківська область)

На фото - ліва рейка залізниці Рахів - Івано-Франківськ (ну, або права на залізниці Івано-Франківськ - Рахів)))))))

 

Недалеко від того місця, де я знимкував рейки, ми взяли ключі від бази і вирушили до тої самої бази, яка знаходиться в урочищі Козьмещик.

Козьмещик - то є 7 чи 9 км від села Лазещина. Точно не кажу, бо фік зна, від чого міряти. Ті гірські села довгі, як язики в наших політиків)))))

Від Лазещини до Козьмещика дорога жахлива, але ми якось доїхали.

Отож, в четвер під вечір ми дісталися Козьмещика. Двоє з нас почали топити грубку в кімнатці і готувати щось їсти, а я і ще один поперлися до лісу шукати гриби.

Якщо на румунському кордоні білі гриби вже є (бо то таки нижче і, значить, тепліше), то в районі Лазещини-Козьмещика білих грибів ще не є.

Як нам пізніше сказали місцеві, невеликий період часу були підберезовики, але теж пропали. На даний час там є лиш лисички, яких ми трішки назбирали (але сама дрібнота).

 

Якщо хочеться хорошої дороги тоді по трасі Київ-Чоп. Водоспад Камянка,
Урич,

а далі і до Мукачево можна прокататись, там замок красивий,



дорога хороша, пейзажі красиві, але після другого разу проїдається

 

Скелі Довбуша теж недалеко

 

Повечеряли, полягали спати. Спання на нарах, в спальних мішках)))

В п"ятницю зранку нікуди далеко вирішили не йти, так як деколи моросив дощик, дороги слизькі, в лісі мокро. Пішли по гриби в околицях Козьмещика. Ноги мокрі, джинси по коліна мокрі. Нагулялися, назбирали лисичок і вернулися домів.

Фото 1, 2 - кладки через потоки місцями досить ектремальні.

Фото 3 - лисички.

Фото 4 - сунички.

Фото 5 - наше житло (там, де білі двері). Двері правіше - дровітня.

Фото 6 - лякаю ведмедів))))) сушаться мої шкарпетки, кросівки і джинси)

Фото 7, 8 - готуємо лисички. Так як ні масла ні сметани не мали, то до відварених злегенька лисичок докинули сала, якогось паштету, цибульки зеленої (з маленькими головками), зелені і так протушили. Вийшло досить смачно)))
В іншому казанку - чай (липа і ще якісь трави)

 

В суботу зранку погода почала налагоджуватися і було вирішено йти на Петрос. Один з нас йти не захотів (він ті Карпати вже не раз сходив вздовж і впоперек, крім того, він на базі був за господаря, бо господарів нікого не було, а нарід прибував, то треба було розселяти). Значиться, нас 3-є біля 8:30 ранку вирушили з Козьмещика.

Фото 1 - вид на Петрос з Козьмещика (до вершини - 10км). В минулі дні його взагалі видно не було.

Фото 2, 3 - Той самий Петрос, але ми вже більше половини шляху здолали.

 

За кількасот метрів після останніх фоток набрели на кошару. В кошарі гуцул з сином робили сир. Коротше кажучи, ми таки спробували ЩОЙНО ЗРОБЛЕНОГО овечого сиру. Зробленого на полонині на висоті біля 1350м над рівнем моря, з молока овець, які пасуться тут же !!!!

Смакота!!!!!!!

Фото 1 - на стіні висять марлеві лантухи з сиром. Той, що зліва, повішений буквально хвилину перед тим, як зроблене фото - з нього ще сироватка лиється.

Фото 2 - кошара. Будівля вся в дірках. Вночі там, напевно, холодіна дика. А вони там весь сезон живуть. На 300 овець там 5 пастухів.

Це ж кожен пастух має 3 рази на день видоїти по 60 овець !!!!! Без жодних вихідних !!!! За 4 місяці такої пекельної безперервної праці пастух має біля 9 000 гривень.

 

Від кошари піднялися ще трохи вище - до полонини Головчеської - висота 1540 м над рівнем моря.

Фото 1
- направо - вершина Петроса - 2км
- наліво - Говерла - 7км

Якісь ідійоти таблички погнули....

 

В безпосередній близькості біля того стовпчика в напрямку Петроса є така гірка метрів 20-30 заввишки, звідки вже й Говерлу видно, і звідки вже починається безпосередній підйом на Петрос. Вірніше від тої гірки стежка впродовж кількасот метрів ще деколи йде на спуск (але, таки набагато більше на підйом.

Фото :
Червона стрілка - Говерла
Зелена стрілка - місце, де стоїть стовп з табличками.
Синя стрілка - та сама гірка.
Жовта стрілка - з цього місця і аж до вершини Петроса йде суцільний підйом.

 

В процесі підйому я чуть не здох. Аж почав серйозно задумуватися про те, щоб кинути курити.

Ага! Один з нас від полонини Головчеської вернувся на базу, на Петрос лізти не ризикнув.

Взагалі то, народу там купа. Одні піднімаються, інші спускаються. Вікова категорія - від дітей молодшого шкільного віку до тих, кому реально ЗА 60.

Фото 1 - Петрос.

Фото 2 - вершина тої гірки (наш старший ту гірку називає Монблан)))))

Фото 3 - цвіте модрина.

Крайнє фото - на полонину Головчеську висипала отара овець.

 

Вершина Петроса. Мало фоток я зробив, але, їй-Бо, такий вже був змордований, що добре, жи хоть на те ся сподобив.

Коло стовпа і хреста - то таки я)

 

О 14год ми почали спускатися з вершини.

Поки ми були на вершині, зразу після роблення тих фоток, раптово на вершину налізла хмара і жодних навколишніх гір не стало видно. Якби почався дощ, то при спуску хтось би мав конкретний ср*копад... Але, дощу не було. Поки ми трішки спустилися, то хмара пішла собі далі і знов стало видно околиці.

Фото 1 - то такі файні квіточки цвітуть собі на висоті 2000м.

Фото 2 - фрагмент стежки.

 

Коли ми спустилися до кошар, там якраз пригнали овець на денну дійку. А з вівцями були пси, які з гавкотом погналися на нас. Добре, що вийшов пастух і крикнув щось до псів. Псів було з 5, але 2 - то були справжні вовкодави. Вони вже не гавкали, але до нас підійшли і обнюхали. Я стояв і боявся ворухнутися. Якби ті щелепи клацнули, то я б в один момент не мав би альбо руки альбо ноги. З того страху я навіть забув їх сфоткати.
Але, зато в кошарі нам ще дали продегустувати вурду. Єстєсьно, що тільки перед тим зготовлену. Поки ми гуляли на вершину і назад, то гуцули за той час якраз вурди наготували.

А потім ще дали нам напитися жинтиці. То є сироватка і після сиру і після вурди, яка вже перекисла. Щось типу квасу. Холодна, квасна, смачнаааааааа. З бодуна, напевно, йде, аж бігом)))))))

Припленталися на базу біля 17:30. Першою справою я роззувся, взув гумові капці і почвалав до річечки (вона поряд тече). Як то приємно ступити ногами, які пройшли стільки дороги /і ЯКОЇ дороги!!!!/ в холодну воду))))))

В неділю зранку моросив дощик, ніяк не виглядало, що погода покращиться, тому ми собі поснідали, потрошку зібралися, та й виїхали потроху домів.


Там топікстартер щось писав і про вартість подорожей. Авто в нас було досить економне, так як їхали ми на газі.

Отож, вся подорож мені обійшлася 700грн.

 

А таки файна квіточка!!!
@manur, це чудовий відпочинок, навіть попри те: