Невдовзі після загарбання Закарпаття було зголошено "Слово полковника Андрія Мельника до українського народу". В ньому відзначалось, що спротив "Карпатської Січі" угорському наїздннку показав, що "є в Україні борці, яким честь нації виша за все земське". Голова ПУН висловив впевненість, що "героїчна боротьба "Карпатської Січі" закує і зцементує а один непоборний моноліт наші лави, що ще могутнішим єдиним національно-революційним фронтом вдарить на окупантів української землі"*. Втім, у згаданому та інших зверненнях голова ПУН не прагнув до аналізу причин поразки української справи на Закарпатті. А. Мельник і його найближче оточення, можливо, усвідомлювали, що в тих подіях їм, як й іншим політичним проводам організованого українства, відводилася другорядна роль. Трагічна історія Карпатської України не стала повчальним уроком й на ближче майбутнє, що яскраво виявилося на початку німецько-польської війни. Рішення німецького рейхсканцлера про віддачу Закарпаття хортистськІй Угорщині болісне вразило всю українську політичну еміграцію. На адресу Гітлера і Ріббентропа надійшло чимало листів і телеграм з протестом від окремих діячів і політичних центрів. Реакцію українства у цьому зв'язку добре ілюструють рядки з щоденника С. Русової. "...Що ж Гітлер?, - запитує вона. -Під протекторат взяв Словаччину, Чехію і Моравію, а Україну [тобто, Закар¬паття] кинув на поталу мадярам, щоб догодити Муссоліні; і нащо це все, що за жорстока образлива гра з українським народом, мов з якимось нікому не потрібним м'ячем?"210. Історики бандерівського спрямування закидають голові ПУН А. Мельнику, що керований ним провід обрав "стратегію досить пасивного втручання в поліїка Закарпатті" і заборонив членам ОУН переходити кордон, бо не хотів дратувати Німеччину, яка підтримувала Угорщину (Багам Олег. Згадана праця. - С. 123). Провід ОУН в Карпатській Україні очолював О. Ольжич, який, за словами Є. Стахіва, "проводив вигідну для Німеччини політику'*. Сам О. Ольжич пізніше був змушений визнати ілюзорність існування надій на те, що Німеччина "підіпра самостійницькі змагання Карпатської України". Хоч вищезазначені події й привели до загострення у стосунках між керівництвом Третього рейху і проводом ОУН, проте вони не мали фатальних наслідків. Як засвідчив у травні 1939 р. один з представників МЗС Німеччини у бесіді з радянським атестатом у Варшаві, Берліну вдалося в цілому зас¬покоїти керівні кола українства, переконати їх втому; що епізод з Карпатською Україною не говорить про зміну симпатій нацистського керівництва до праг¬нень українців2". Проте ми добре знаємо, що то була неправда. Нажаль, тоді хотілося вірити у будь-які обіцянки. Тому невипадково ще 22 березня 1939 р. Українське національне об'єднання в Німеччині, тісно пов'язане з ОУН, розповсюдило заяву "Українці!". У ній зазначалося, що було б "злочином нині пірватися за голосом почувань і заявити себе ворогами Німеччини, як це дехто нам підшіптує. Україна і Німеччина остаються природними союзниками. Не забуваймо, що крім Німеччини немає у нас у світі ні одного активного союзника проти всієї решти окупантів України". Разом з тим заслуговує на увагу й інформація з джерел французьких спецслужб про те, що у квітні 1939 р. Голова ПУН А. Мельинк начебто мав намір розірвати зв'язки з Німеччиною, звинувачуючи останню у посібництві загарбницькій політиці Угорщини стосовно Закарпатської України. Проте в цих ж джерелах повідомляється, що вже у травні того ж року на таємній нараді чільних діячів ОУН а Парижі А. Мельник схвалив плани Німеччини стосовно поляків і заявив: "Тиск Німеччини иа Польщу буде підтриманий терористичними діями українців у Галичині"212. Участь ОУН в справах Карпатської України неоднозначне оцінювалась українською політичною еміграцією. Про це свідчить, зокрема, комунікат пресового відділу гетьманської управи від 9 червня 1939 р. про Карпатську українську державу. Гетьманська управа вважала, що Карпатська Укреїна "не могла стати українським П'ємонтом". На думку гетьманців-державника, уряд Карпатської України замість того, щоб спільно з чехами і словаками зміцнювати новостворену федерацію, під впливом крайніх націоналістичних гасел, які висувала ОУН, прагнув до виділення з її складу, безпідставно очікуючи підтримки такого кроку з боку іноземних держвв, нвсамперед Німеччини та Італії. З огляду на це доля Керпатської України буде вирішене, в збройне боротьба з мадярами приречена не поразку. Провину за те, що сталося, гетьманська управе покладала на ОУН. Зе словами згаданого комун і кату, ОУН "прийшла в Карпатську Україну з прихованою мстою не помагати, лише використати місцеві сили й обстави¬ни для своїх партійних цілей". ОУН намагалася, вважали гетьманці, захопи¬ти владу в Карпатській Україні збройною силою та інтригами, здійснити "най-радикельніше соціальне реформаторство, в першу чергу, райські перспективи для широких народних мас"213. Звинувачения на ОУН сипалися з різних боків, частково інспірувалися поляками й більшовиками. Зокрема, в україномовній газеті "Канадійський фермер" (Вінніпег) за 17 травня 1939 р. писалося, що "головна канцелярія Карпатської січі, яка була під впливом проводу українських иаш'оналістїа у Відні, не прийняла до військової служби відомого українського генерала Петріва лише тому, що він належав до пертії есеріа". Спростовуючи ці звинувачення, "Українське бюро" в Берліні зауважувало, що критики не хочуть приймати до відома той фект, що "при жалюгідних умоаинвх "Січі", браку зброї й не¬можливості розгортання її в армію неможливо було ангажувати й удержати високою рангою наших військовиків". На захист ОУН виступив колишній президент Карпктської України А. Волошин. В "Українському віснику" (серпень 1939) була опублікована спільна заява ПУН й уряду Карпатської України, де останній заявляв про своє підпорядкування ОУН. Цей крок окремими колами еміграції розглядався як початок консолідації "української силн по всій лінії.
Спеціальні підрозділи створив і традиційний конкурент бандерівців — Провід українських націоналістів А. Мельника, який Мав штаб—квартиру в Мюнхені й територіальні проводи у ФРН, Франції, СІНА, Канаді. На початку 1946 р. ПУН створив у Мюнхені СВІЙ Крайовий провід для керівництва мельниківським підпіллям І Україні («Одинку» на чолі з Я. Гайвасом, «Каменем») та організаційним референтом М. Плав'юком і до кінця того ж року встановив зв'язок з розвідками СІНА, Німеччини, Італії. Пе-ред відділом поставили завдання організувати надійні канали двостороннього зв'язку з керівниками мельниківського підпілля в УРСР; вивчити можливості для виведення та легалізації учасників «одинки» в Західній Україні; підібрати місць для нелегальних типографій та радіостанцій в Украї-ні; поширення впливу ОУН(М) на східні області УРСР. До складу «Одинки» входили, зокрема, відділи розвідки (керівник — Ф. Оменцинський, «Крвавич»), зв'язку з Краєм (М. Белейчук, «Марко») та боївок (С. Когут, «Чорний»)116. Здійснюва-ли пошук каналів зв'язку з підпіллям в Україні, співпрацювали з іноземними розвідками в сфері «психологічної війни» проти СРСР. Залишені в Україні організаційні ланки ПУН намагався використати для розвідувальної дія-льності. В Щецині, Кракові та селі Вульці Орловській (Польща), Богумині, Густопече (Чехосло-ваччина) створили нелегальні переправні пункти для засилання до УРСР розвідників та емісарів. У січні 1947 р. за допомогою спецслужб СІНА в Штамберзі відкрили двомісячну школу агентів-радистів на чолі з кадровим співробітником розвідки СІНА О. Голлі. Заарештований емісар ПУН Довбенко, виведений в УРСР під виглядом репатріанта, засвідчив на допиті, що М. Белейчук на-правив його в розпорядження офіцера американської розвідки для навчання в мюнхенській розві-дувальній школі. Там його разом з 45 іншими мельниківцями навчали методів збору розвідінфор-мації, диверсійної та стрілецької справ. Затриманий 1947 р. за розгрому боївки ОУН уродженець Солотвина Р. Богуславець, виведений в Україну каналами репатріації, повідомив, що його як члена ОУН(М) підібрав і направив на навчання до американської розвідшколи в Мюнхені згаданий член ПУН М. Белейчук117. ПУН мав і референтуру СБ. .................. З початком підготовчої діяльності в ОУН означилася чітка тенденція до розмежування поглядів на ймовірні успіхи цього задуму між давніми еміграційними членами ОУН та колишніми політв'язнями й крайовиками. Емігранти, очолювані ҐІУНом, не бачили можливості проведення ефективного збройного виступу, вважаючи його марною тратою люд¬ських сил і життів. А.Мельник, зі своїм найближчим оточенням, схилявся до думки про необхідність вивести з України якнайбільше членів ОУН до Генерального губернаторства, а іншим наказати (в умо¬вах глибокої конспірації) проводити агітаційно-пропагандистську роботу й готуватися до диверсій і локальних збройних виступів тільки на випадок початку війни між СРСР і сусідніми державами. Головні ж сили оунівців планувалося вишколювати з допомогою німецьких інструкторів у Генеральному губернаторстві, а в час походу вермахту проти СРСР використати їх у боротьбі з більшовизмом, як окрему союзну українську армію. З цією метою в Кракові активно діяло українсько-німецьке військо¬ве бюро, очолюване полковником Р.Сушком 4. На противагу давнім емігрантам молоді й ради¬кально налаштовані оунівці-крайовики та звільнені з тюрем, після падіння Польщі, колишні керівники Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях, вважали позицію ПУНу аморфною, невизначеною, безініціативною, нереволюційною та шкідливою. Вони вимагали від найвищого керівництва Органі¬зації негайно розробити й вислати в Україну де¬тальні інструкції для організації повстання. Оунівська молодь надміру оптимістично вважала, що повстання в Україні реально може захитати основи радянської влади (принаймні в західноукраїнському регіоні), засвідчить перед світовим співтоварист¬вом волю народу до незалежності, а, головне, ство¬рить нестабільну ситуацію на східних рубежах Третього рейху, змусивши Берлін втрутитися в ці події та розв'язати війну проти СРСР навіть у тому ви¬падку, якщо керівництво Німеччини немає таких планів. Молоді радикали бачили необхідність роз¬гортання організаційної роботи у чотирьох напрямках - підготовка й проведення повстання в УРСР, створення націоналістичних військових частин за кордоном, загальний вишкіл оунівців у Генерально¬му губернаторстві та забезпечення повстанців в Ук¬раїні кадрами, планами, інструкціями, картами, посібниками тощо. Звісно, що нині, маючи відповідний багаж знань про ситуацію в Україні та світі в ті роки, плани мо¬лодих націоналістів виглядають доволі амбітно-на¬ївними. Важко собі уявити, щоб А.Гітлер перекидав війська з Франції на допомогу повстанцям, чи щоб декілька тисяч погано озброєних патріотів могли захитати основи більшовицької імперії, яку не поду¬жали здолати мільйонні армії Третього рейху й усіх його союзників. Однак для оунівців з краківського осередку радянський "ведмідь" тоді здавався не таким вже й непереможним. Аналіз подій у західних областях УРСР впро¬довж перших місяців радянської окупації засвідчує, що члени Організації в краї поступово починають пристосовуватися до реалій радянського життя й навіть подекуди використовувати їх на свою користь. Зокрема, націоналісти стали активно прони¬кати в органи державної влади (чого не вдавалося зробити за панування Польщі). В одній лише Ста-ніславській області енкаведисти згодом викрили 156 оунівців у владних структурах. Член Львівської екзекуутиви ОУН О.Луцький успішно обирався до Народних зборів Західної України, а також працю¬вав в одному з райвиконкомів Станіславської об¬ласті. Оунівці заполонили комсомол так, що окремі комсомольські організації майже повністю склада¬лися з "юнацтва" ОУН5 . Разом з цим націоналісти здійснювали доволі масштабні бойові операції, вони діяли агресивно та рішуче. Використовуючи захоплену у вересні 1939 року в польських військ зброю, оунівці здій¬снили в жовтні-листопаді того ж року локальні виступи в містах Чортків і Збараж, а також акції в Кременецькому, Вишневецькому, Бережанському, Чортківському, Збаразькому, Стрийському й Жи-дачівському повітах. Ці збройні повстання набули досить широкого розмаху, в них взяли активну участь тисячі людей. Лише під час Чортківського виступу співробітники НКВС захопили в полон 128 повстанців6 .
Мельник интересная фигура и во многом загадочная. У меня есть знакомый который знал Мельника, жаль, что он не написал о нем воспоминания, было бы интересно почитать.
Народився А.Мельник 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова неподалік Дрогобича, що на Львівщині. Основи національної свідомості й патріотизму сформувалися в рідній оселі, де особливо шанували Івана Франка, та наслідували живий приклад батька, який був не лише добрим господарем, а й відомим громадським діячем. __________________ Народився в тім же році,що і моя бабця Марія...неподалік Дрогобича,Самбора! Нарід на Галичині таких шанує і памятає! http://central.in.ua/cs/photos/child/default.aspx?ppage=3
