Фільм «Анатомія протесту», двічі за останні дні показаний на популярному московському НТВ, - це справжня машина часу Та, що без лапок. Голос диктора, інтонація, лексика – як усе це знайомо тим, кому за 40! Так свого часу розповідали про Сахарова і Стуса, про Світличного і Солженицина, про «українських буржуазних націоналістів» та «прибалтійських екстремістів», про перші кроки Народного Руху… Та й молодша генерація має досвід перегляду подібних телеопусів – згадаймо-но 2004 рік, «п’ятихвилинки ненависті» на «плюсах», квазідокументальні стрічки на провідних каналах України, присвячені «помаранчевій чумі» та дезінформаційний супровід усіх тодішніх подій московськими телеканалами. Одне слово, здрастуйте, товариші чекісти, давненько не бачилися! «Журналістське розслідування» тут – тільки вивіска. Апріорі анонімним (за чекістською традицією, вони не названі у титрах) авторам фільму все відомо заздалегідь. На те ці органи й звуться «компетентними». Мовляв, усі мітинги російської опозиції – то платна масовка, то антидержавна провокація, куди втягнута була певна частина чесних людей. Треба цих людей рятувати від впливу західних спецслужб та закордонних ворогів Росії. Вперед, патріоти! Сам Путін викрив опозицію як закордонних найманців. Як співалося в одній із пісень славетного 1938-го року: Мы знаем, что враг ядовит и хитёр, Но глаз у любого чекиста остёр. Тема грошей, купленої масовки для участі у мітингах протесту – провідна у фільмі. Мовляв, в опозиційні мітинги хтось (натяки чіткі – Захід) вклав величезні гроші, а організатори цих мітингів ще й добряче заробили: за одного завербованого учасника платять по 1000 рублів (близько 35 доларів – отож вожді протесту, мабуть, уже стали мільйонерами…). І нам показують кадри, як щось там роздають, а ще – крупним планом – рахують гроші. Що ж тема чужоземних грошей і тотальної продажності опозиціонерів – стандартна в пропагандистських витворах НКВД-МҐБ-КҐБ-ФСБ. Найманці і наймити – троцькістів, фашистів, імперіалістів, сіоністів… Вони повсюди, і треба бути дуже пильними, щоб їх викрити, - тих, хто запродався ворогові. Згадаймо сумнозвісну «справу Добоша», коли українське радянське телебачення показувало нам якогось забембаного студента-українця з Бельгії, який наче привіз інструкції та гроші для В’ячеслава Чорновола, Євгена Сверстюка, Зиновії Франко та інших дисидентів – кому по 10, кому аж по 25 рублів… І головне – спрацювало! Багато хто повірив, що «українські буржуазні націоналісти» готові продати все на світі за зім’ятий червонець, відтак «справа Добоша» стала вдалим стартом та обґрунтуванням масових арештів у дисидентському середовищі на початку 1972 року. Поки що, на щастя, в Росії масових арештів опозиціонерів немає. Але значне число росіян, особливо в провінції, поза сумнівом, повірить телефільму. І стоятиме на боці влади проти «опозиційних провокаторів». І цих людей не переконають повідомлення в Інтернеті про те, що провокаційні роздачі грошей та інших речей справді відбувалися та знімалися під час мітингів – й одержали вже тоді належну оцінку, що наочно засвідчує Світова Мережа. Бо ж ці люди беруть інформацію з телебачення, тим більше – «незалежного», а Інтернет для них – це щось незрозуміле й вороже (он і в «Анатомії протесту» ведеться мова про використання Мережі для провокацій, бачите…). «Скільки коштують бомжі з плакатами?» - ставлять риторичне запитання анонімні автори фільму (втім, відомо – знімальну групу очолював один із провідних менеджерів НТВ Юрій Шалімов. Тобто, входить, апріорі бомж чи злидар (а це видно з одягу людини, яка стоїть у кадрі) не можуть мати людської гідності. Хто там розказує, що Росія – православна країна? Все вирішує Мамона – міряють по собі суспільство автори фільму… Ще один дуже «християнський» сюжет – це коли такий собі «жевжик» із «путінюґенду», що представлений як експерт, розповідає глядачам: «Будь-який мітинг відбуваєтьсчя за законами шоу-бізнесу». Очевидно, і зустріч Христа при в’їзді в Єрусалим – то також був шоу-бізнес… І знов-таки, не слід ігнорувати цю вульгарну, лобову, антихристиянську пропаганду: адже у фільмі «зажерлива Москва» неявно протиставлена всій іншій Росії, «споконвічній», небагатій, а часом і відверто напівголодній. Ще одна добре знайома нам технологія: у фільмі якісь персони говорять про алкоголіків і бомжів – мовляв, їх на Болотній площі було менше, а на інших мітингах – більше. Ми це вже проходили – коли 2004 року московське телебачення показувало, що на Майдані самі бомжі, алкоголіки та найнята публіка, що там «наколоті апельсини» та «американські валянки»… У фільмі цілком відверто використана оперативна зйомка ФСБ: і коли камера здаля і згори фіксує вихід когось із фігурантів фільму із якогось західного посольства, і коли документуються контакти опозиціонерів із західними дипломатами, і коли Каспарова і Нємцова відстежують на якійсь закордонній конференції. Автори фільму нічого не приховують, технологія проста: одні глядачі плюватимуться, інші – і таких більшість, бо фільм розрахований на провінцію і на не вимерлого ще «совка» - бачитимуть у цих зйомках черговий тріумф «компетентних органів», від яких не сховаєшся ніде. І, до речі, використання «незалежного» ЗМІ для політичних маніпуляцій – також класична практика. У першій половині червня 1941 року – коли «Правда» та «Известия» солов’ями розливалися щодо дружби СРСР і Німеччини, намагаючись приспати пильність Гітлера і запевнити його в миролюбності Кремля – цикл антифашистських статей Ліона Фейхтвангера помістила «незалежна» «профспілкова» газета «Труд». Бо ж треба було морально готувати народ до місії «визволення Європи», чи не так? Правда, у 1941 році не вийшло, але технологія залишилася. Ще коли СРСР і Велика Британія були воєнними союзниками, Вінстон Черчилль поскаржився Йосифу Сталіну: мовляв, пасквіль на британського прем’єра опублікувала та-таки газета «Труд». Сталін відповів, що не може вплинути на газету «Труд», оскільки преса в СРСР незалежна, що хочуть, те й роблять… А тут же за «незалежним» каналом НТВ стоїть не хто інший, а «Газпром», про що, втім, більшість провінційних глядачів вочевидь не знає… На те, що фільм сповнений логічних та світоглядних абсурді, одразу ж звернули увагу російські опозиціонери. Павєл Шехтман пише у своєму блозі: «Якщо масовка, то через що, власне, сир-бор? Путін настільки слабкий і безпорадний, що його може скинути наймана масовка?.. Якщо ж перед нами реальний і серйозний рух, який являє небезпеку для «легітимної» влади, то будьте ласкаві пояснити, хто все-таки ці люди? Чого вони хочуть? Дайте нам хоч щось, що нагадує реальну «анатомію протесту» замість кадрів відлічуваних грошей! Якщо Нємцов і Навальний мріють виключно про криваві провокації – навіщо ж вони по-маніакальному погоджували мітинги? Якщо мітинги платної масовки являють собою смертельну загрозу стабільності і державному ладу – навіщо ж влада йшла на їхнє узгодження, пригрозіть масовці кийком – і кінець, хто ж піде під кийки за 500 рублів?». Але логіка тут, як і в минулі часи, не потрібна. Тут розрахунок на людей із міфологічною свідомістю «совка», перейнятих боротьбою зі «світовим злом» в особі США та «помаранчевої чуми». Згадаймо: «українсько-німецькі націоналісти» - так звали вояків УПА в пропаганді сталінського часу. Маячня вже у самій назві. Сталін як фахівець з національного питання дуже добре знав, що це маячня, що націоналісти за визначенням можуть бути або німецькими, або українськими – але для плебсу таке «вариво» згодилося… Загалом же для російської опозиції настають вельми складні часи. Влада – попри все своє хизування – вочевидь перелякалася. Тому вона нарощуватиме пресинг – щоби більше не виникало підстав для переляку. А це значить, що будуть використовуватися будь-які засоби, тим більше, що виборчі ігрища, коли треба було прикидатися хоча б трішечки демократами, минули. Настали будні. І російські опозиціонери мусять готуватися до куди більш неприємних речей, ніж ні наклепи, які прозвучали на всю країну в «Анатомії протесту». Відтак опозиціонери мусять бути готовими до того, що невинні вчинки їхніх дітей неодноразово, у всіх ракурсах показуватимуть по телебаченню з фантасмагоричними коментарями. А якщо там буде хоч трішечки за що зачепитися, то важко уявити, скільки бруду буде вилито з телеекранів. Мусять бути готовими опозиціонери й до того, що їхні дружні розмови з особами іншої (а, можливо, і тієї самої статі) подаватимуться як свідчення довготривалих «стрибань у гречку». І до того, що будь-який контакт із громадянином іншої держави (включно із Грузією, Естонією та Україною) подаватиметься як шпигунська робота. Хай навіть за цим не буде (чи на перших порах не буде) кримінальних справ та адміністративних переслідувань – але дуже нелегкою стане моральна атмосфера навколо тих десятків тисяч людей (хай навіть двох-трьох сотень тисяч), котрі під час цих виборчих кампаній публічно засвідчили свою опозиційну громадянську позицію. Не кожен витримає морального тиску – це дуже добре знають у КҐБ-ФСБ, де на підході, переконаний, нові фільми на кшталт «Анатомії протесту», що поміж іншого викриватимуть «злочинні зв’язки» російських опозиціонерів із зловмисними нашими «оранжистами». Що ж, залишається повторити трюїзм: на війні, як на війні. І самою тільки пропагандою любові та добра, як пропонує російський громадський діяч Олексій Навальний, тут мало що не зробиш.
