А всетаки вона була права...

Я сьогоднi розмовляла з мамою про свою Катерину i ми заговорили про ночiвлi у друзiв, що колись вона доросте i буде мене просити щоб я її пустила. Я одразу згадала що коли я жила з бабою, поки мами тимчасово з нами не було, з 13 по 16 рокiв, то мене баба нiколи нiкуди не пускала. Я її просила залишити мене у кузинки на нiч - НI, переночувати у подружки - НI. I я так задумалась, що мабуть всетаки вона була права.
Живучи в Америцi, по телебаченню часто розказують жахливi iсторiї про знущання (в сексуальному планi) над дiтьми, як дiвчаток так i хлопчикiв. Тепер, коли я доросла людина (принаймнi я так вважаю) то я бачу i розумiю якi небезпеки iснують у свiтi i на що може наразитись невиння дитина без догляду. Баба була права що не довiряла мене iншим сiм'ям, бо хто зна що дядьковi взбреде в голову, нiхто нiчого не може гарантувати. I можливо якби щось такi причини були поданi менi тодi, у нiжному вiцi 13-16 рокiв, може я б це сприйняла правильно, як осторогу, а може як бздури. Хоча я завжди була обережна щодо уваги вiд протилежної статi. Отже до мене десь тепер дойшло про що йшлося коли мене не пускалось на ночiвлi.

А чи були у вас якiсь випадки коли до вас доходило i ставало ясним те що в дитинствi чи юнацтвi вважалось дурним, несправедливим iтд. Якi були винесенi уроки?

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Мене колись бабця теж нікуди не пускала, як я до неї приїжджала.
Тоді того не розуміла і досі вважаю, що то не було правильно. Адже мене й удень ніде не пускали. Сидіти на подвір"ї цілими днями було не надто цікаво, попри всю живність, книжки й вишиванки...
Щодо страхів, то ніколи нічого не відомо. Я би не боялася пускати наніч, якби добре людей знала.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

У мене була в бабці така подруга. Її тримали вдень і вночі дома і нікуда з подвір"я не пускали. Чесно, мені її було шкода. Не скажу, що у мене була сильна "воля", але у всьому мусить бути міра. Дитина - то не домашня тваринка, котру можна до себе прив"язати. Дитині потрібен всебічний розвиток.
А брат мій мав кілька перевірених товаришів, до яких батьки пускали ночувати. Не бачу в тому нічого поганого.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Нас теж нікуди і ніколи не пускали.Мама просто не розуміла, чого я маю ночувати у когось або хтось у мене.Вважаю, що вона була права.А взагалі батьківський контроль ми й зараз добре відчуваємо, хоча нам вже майже 19.Що це? Недовіра, чи страх?

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Це любов - це доходить до кожної людини тільки після того, як в неї зявляються власні діти.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Угу, егоїстична любов...

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

І не кажіть ... Пригадую, колись разом з молодшою сестрою відстоювала перед батьками її право поїхати з кавалером на 2 дні до товариша в гості (сестрі тоді було без 5 хвилин 21 рік). Після дискусії, ми з сестрою зійшлись на думці, що наша з нею помилка в тому, що ми, на відміну від мами, не вийшли заміж у 19 років ... Хоча, як не дивно, сестрі, все-таки батьки дозволяють, в порівнянні зі мною, більше. Чи то любов, до старшої дочки в них сильніша, чи поки сестра підросла, зрозуміли помилки свого підходу до мене?

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Швидше за все друге. До старших взагалі більш вимогливі. На дітях взагалі багато батьків намагаються компенсувати власні комплекси та нереалізовані мрії...
Зазвичай батьки бояться саме за себе, а не за дитину.
І голосіння потім, якщо навіть щось станеться, теж егоїстичні: я ж тебе годувала, вдягала, півжиття віддала...
Даєш, то давай, але давай назавжди і не чекай нічого.
Як на мене ті, кого дуже обмежують, і в житті потім не надто раду собі дають. І з вираженням себе та своєї думки мають проблеми.
Мене батьки відпускали, але завжди ставили якісь рамки. Дуже мудрі рамки. І от батькам я дуже вдячна за їхнє розумне й демократичне виховання.
А село я ненавиділа, якраз через те, як бабуся мене тримала, мов звіра в клітці. І тоді у мене улюбленою книжкою була китайська казка про соловейка. Чому я лише згодом зрозуміла...

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Мене завжди батьки відпскали, тільки мусіла сказати де я буду, з ким, хто ідпровадить додому.Навіть в Шацьку відпочивали з колєжанкою вдвох(мали по 17). Я вважаю, що просто довіряли. В мене ніколи не було потреби обманювати, щось вигадувати і т.д. Знаю таких знайомих, у яких батьки контролювали кожен крок, дехто з них потім наче з ланцюга зірвався в студентські роки...нічого з того доброго не виходить...Довіра-запорука нормальних стосунків..А про різні небезпеки з дитиною треба просто говорити...Щось мені "Бум" згадався із Софі Марсо і її знаменита прабабуся...

Додано через 50 секунд

В десятку!

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

а що дядько Андрій казав, ще холєра знати коли, у гілці про Секс до шлюбу... а потім у гілці вже й не пригадаю, як вона називалася - що мені авторство приписали.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Мої батьки чудово знали всіх без виключення моїх друзів,тому проблем з відпусканням не виникало. Мені довіряли, але хвилювались, коли приходила невчасно і коли мені доводилось самій повертатись додому. І от того хвилювання я не розуміла, поки власні діти не з"явились - тепер я розумію ото мамине вичікуваннямами у вікні і татове на зупинці. Я все думала, чого хвилюватись? Знають де я є і з ким, ну подумаєш пізніше прийшла ніж повинна була, але все ж зі мною нормально...А тепер я взагалі дивуюсь, що вони мене відпускали Сподіваюсь із своїми дітьми я зможу встановити межу між відповідальною свободою і вседозволеністю.
А щодо суворої обмеженості...у цьому плані для мене є показовим прикладом одна наша знайома сім"я. Мама сувора жінка, яка вимагала від дітей повного "повіновєнія" крок вправо...крок вліво...ну ви в курсі, а прижок на місці розцінювався як спроба відлетіти. Так от, ті діти як вирвались на свободу, то то було щось страшного. То були і загули і запої і все на світі, а пройшли роки і зараз страшно глянути на лиця тих тодішніх маленьких ангеликів - видно сліди бурхливої юності на лиці. Ой як видно..

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Мої батьки теж знали усіх моїх друзів і всюди мене пускали, а скільки разів я ночувала у друзів!!! і жодного разу не збрехала . Одного разу ми з подругами збиралися на вечірку до одногрупника з ночівкою, всі подруги сказали, що будуть у мене, а я мамі сказала правду, хоча знала, що їх теж дома не буде. При тій довірі я дивуюся, як мої батьки відпустили мене саму на море в 19 років, точніше на морі мене чекали друзі, але їхала я туди сама ще й з пересадками (Львів-Джанкой-Феодосія-...-), навіть страшно подумати, що могло статися в поїзді :shutup: , я дотепер згадую їм ту легковажність :padonak:

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

кому довіряли, Вам? Чи суспільству (середовищу), у яке можна потрапити?

Допустимо хороший шофер - запорука безпеки, та якщо кругом керують авто напівшофери і напівтверезі... шо тоді?

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Не жити...

Довіряти треба Богові. Переживаю за дитину, страшенно переживаю, але довіряю Богові.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Згоден. Але я не можу з одної сторони довіряти Богові, а з другої - наражати дитину на небезпеку. Дитині я довіряю, а суспільству.....

Додано через 55 секунд

жити, але не виїжджати на дорогу.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Але й занадто її контролювати теж не варто.

Просто переходити її там, де дозволено. І коли безпечно.
Просто можна й жити боятися, а це вже нездорово...

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Звичайно. Перегинання палки в любу сторону недобре. Засильна опіка - це також зле.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

До 17-ти років, поки жила з батьками, то впускали тільки якщо знали де я буду і з ким. І то, "рамки" такі мені ставили, що в них вписатися було ой як важко
А коли я вже поступила і переїхала в інше місто, це вже не мало ніякого сенсу. Але я й сама думала добре головою. Тому батьки хоч і переживали, але довіряли. Думаю, не останню роль відіграли друзі. Бо якби були інші друзі, то й я могла б себе інакше вести. З іншої точки зору, я шукала друзів відповідно до своїх зацікавлень. З 17-ти років я, фактично, самостійним життям живу. Я сама собі шукала житло, я сама ладнала всі справи, що стосувалися навчання, життя повсякденного і т.п. І тепер я бачу, що хто до самого одруження жив з батьками, то поведінка трішки інша. Я завжди самостійна і знаю, що як я чогось не зроблю, то ніхто за мене то робити не буде. Тому я так не люблю, коли мені "ставлять палки в колеса" і командують. Бо я до такого не привикла. І я дуже вдячна батькам, що саме такі "рамки" мені виставляли. Але зрозуміла я це згодом. В дитинстві ж я вважала, що мені обмежують свободу.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Батьки у мене (особливо) мама строгі, але в міру. Часом відпускали, часом це право тре було виборювати. Памятаю десь у 19 прийшлося скандалити з мамою, що лишаюся на ніч у друга (тоді батьки це так називали). Ги, але ж мама знала, що клепки мені точно не бракує. тому, мабуть, скандал для неї закінчився нічим Хоча досі не розумію, як мене у 18 відпустили з подружкою в Євпаторію, сама в шоці
Просто мені довіряли і знали, що голову на плечах не тільки маю, а й нею користуюсь.

 

Відповідь: А всетаки вона була права...

Мені, звичайно, в першу чергу. Чому дитина іде хибним шляхом найчастіше? За відсутності довіри, поваги та розуміння в родині або копіює батьків, їхню поведінку.

Навіть найкращий шофер може попасти в аварію, це залежить справді від Бога. Від всього ніколи не застрахуєшся.
Можливо, мені пощастило, що на моєму життєвому шляху зустрічалося багато порядних і симпатичних людей, але звідкись вони ж взялися..Ми з сестрою, будучи дітьми, все одно вибирали друзів і товариство "по собі" і не тягнуло нас на пиятики, кримінал і наркотики чомусь.