350 лет Конотопской битвы

В субботу, 11 июля, в городе Конотоп Сумской области состоятся праздничные мероприятия по случаю 350-летия победы войска гетмана Украины Ивана Выговского в Конотопской битве.

Виктор Ющенко примет участие в освящении крестов новопостроенной казацкой церкви Рождества Пресвятой Богородицы, открытии памятного знака, а также возложит цветы к Мемориалу воинам, погибшим во время Второй Мировой войны.

Напомним, в июне 2008 года МИД РФ выразил возмущение по поводу празднования в Украине юбилея Конотопской битвы. В ответ Министерстве внутренних дел Украины заявило, что празднование 350-летия Конотопской битвы не направлено против России и является внутренним делом Украины.

Конотопская битва (или Сосновская битва) состоялась 27 июня - 29 июня /7 июля - 9 июля 1659 года между войсками гетмана Ивана Выговского и Крымской Орды с одного стороны и московским войском с другой возле города Конотопа. В битве московское войско потерпело поражение.
http://korrespondent.net/ukraine/politics/894970

 

А тепер докладнiше :

Саме в цей день 9 липня поблизу Конотопа відбулася найбільша битва українсько-російської війни 1658-1659 років. У цій битві блискучу перемогу здобули українські війська гетьмана І. Виговського, що розгромили багатотисячну армію Росії, яка у сімнадцятому столітті мала назву Московія, Московщина чи просто Московська держава, тож під „московитами”, „москалями”, „москвою” слід розуміти „російські війська”, „росіяни”. Більшість українців і досі мало що знають не лише про саму битву, але й про українсько-російську війну 1658-1659 років. І це не дивно – радянська школа працювала гаразд. Історію цієї війни елементарно замовчували як російські дореволюційні (за винятком С. Соловйова), так і радянські історики, тому годі шукати бодай згадку про війну в радянських підручниках. Лише українські історики в діаспорі розповідали про неї. Нагадування про блискучу перемогу українських військ над росіянами було надто болючим для російської імперської свідомості. Крім того, Конотопська битва самим фактом свого існування в історії руйнувала міф про „дружбу російського та українського народів” та про одностайне прагнення українців до „воссоєдінєнія” з „братами”.

Після укладення в Москві в січні 1654 року українсько-московського договору виникла військово-політична спілка двох незалежних держав. Однак невдовзі по тому московська сторона виявила наміри змінити характер договору на неприйнятний для України, а за два роки взагалі грубо порушила його. Тиск Москви на Україну різко посилився після смерті гетьмана Б.Хмельницького. Московити згадали стару імперську засаду: розділяй та володарюй. Вони почали висувати й підтримувати своїх претендентів на гетьманську булаву в той час, коли її вже тримав законно обраний гетьман І. Виговський. В Україні розпочалася громадянська війна. Урядові І. Виговського вдалося здолати московських маріонеток Барабаша та Пушкаря. Але після них Москва висуває другу хвилю своїх ставлеників: Безпалого, Силку та інших. Саме тоді, коли в Україні точилася кривава громадянська війна, багатотисячне московське військо князя Трубецького перейшло в районі Путивля кордон і рушило в Україну, сіючи довкола лихо й смерть. Нечисленні українські заслони з боями відступали. Розпочалася війна 1658-1659 років.

Окремим маніфестом гетьман І. Виговський роз’яснював її причини: „...і не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою й освячену проливом крові, могти зберегти. Але цар не виправдав надій України, не давав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб тримати народ у ярмі, царські воєводи підтримували заколоти, нищили край. Та зрада підступної Москви явна в усьому, вона готує нам ярмо насамперед домашньою, громадянською війною, тобто нашою власною зброєю. Усе те ми виявили..., а тепер змушені підняти законну оборону, та вдатися до сусідів із проханням про допомогу для своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розгорілася...”

Українські заслони відступили до Срібного та Конотопа. Супроти Срібного Трубецькой послав загін князя Пожарського, котрому вдалося розбити козаків майбутнього гетьмана П. Дорошенка й оволодіти містом. Одразу по здобутті Срібного московити почали розправу над мирним українським населенням: тих, хто чинив опір, було вбито, решту взято в полон. У квітні 1659 року вся багатотисячна маса московських військ підійшла до Конотопа. Розпочалася майже тримісячна облога міста –– Конотопська епопея.

Проти величезного ворожого війська в Конотопі оборонялися кілька тисяч козаків та міщан під орудою полковника Григорія Гуляницького. Першого травня Трубецькой звернувся до обложених з вимогою скласти зброю, на що українці відповіли, що вони сіли в облогу на смерть і міста не здадуть. Трубецькой наказав відкрити вогонь з усіх стволів. Артобстріл тривав майже щодня. Шостого травня конотопці вдалися до вилазки. Під час бою четверо наших потрапили в полон. Під тортурами козаки сказали, що ґарнізон у місті складається з чотирьох тисяч вояків. Восьмого травня Трубецькой віддав наказ про штурм. Штурм почався вночі, але українці його відбили з втратами з боку ворога. Російські воєводи писали в Москву, що „...взятые языки солгали, а в приступ в городе объявились многие люди». Виявляється, полонені козаки свідомо, навіть після тортур (!), занизили кількість оборонців. Після невдалого штурму починається методична облога міста.

Завершувався другий місяць облоги й становище конотопської залоги було надзвичайно важке. До нашого часу дійшли два листа керівника оборони міста полковника Г. Гуляницького до гетьмана І. Виговського. Один офіційний, для оприлюднення. У ньому полковник просить гетьмана поспішати на допомогу, однак запевняє: „ми ще за ласкою Божою всього маємо багато”. Другий лист особистий, у ньому змальовується жахлива картина: оборонці міста виснажені до краю, щодня та щоночі бої, ворог засипає рів перед фортецею, бракує води, закінчуються кулі, коні впали, „змилуйся, добродію, якнайшвидше поспішайте й рятунку нам давайте”. Полковник попереджав гетьмана, що зможе протриматися не більше як тиждень. Полонений московитами конотопський козак свідчив, що обложені їдять конину й усіляких тварин, води дуже мало, багато людей вже померло, тільки місто й тримає що надія на допомогу гетьмана.

Тож у гетьмана І. Виговського був лише один шлях –– визволяти Конотоп. Він збирає війська, укладає союз із кримським ханом, котрий швидко рушає з ордою на допомогу, і об’єднане військо просувається під Конотоп. Поблизу Шаповалівки гетьман розбиває московський передовий загін і непомітно наближається до Конотопа. По дорозі І. Виговський з’єднується з ханом, котрий під Говтвою встиг розбити московський загін. Як писав згодом у листі І. Виговський: „... ворог дістав такого прочухана від його мості пана Карач-бея під Говтвою, що мало хто видостався звідти й уся москва лягла на полі битви, а старші взяті до неволі”.

7 липня 1659 року в районі Соснівки, поблизу Конотопа, відбулися сутички передових частин української й московської армій. Князь Трубецькой, запізно з’ясувавши, що до нього наближається сам гетьман з великим військом, перекидає з-під Конотопа в район Соснівської переправи головні сили своєї армії(15-20 тисяч ратних людей). Дев’ятого липня (за іншими даними десятого) тут відбулася велика битва. Гетьман І. Виговський поділив військо навпіл і частину козаків і татар послав у засідку. А сам з основним військом атакував ворога в лоб. Далі події розвивалися стрімко. Після швидкої атаки українці почали відступати, заманюючи ворога в район болотистої річки Соснівки. Цей маневр удався –– навздогін за козаками московське командування відрядило значну частину військ під орудою князя Пожарського. Кіннота Пожарського погналася за козаками аж на інший берег Соснівки, але не вся встигла переправитися. Саме в цей момент у спину вдарили українці й татари, котрі перебували в засідці. Удар був цілковитою несподіванкою: почалася паніка, важка московська кіннота ніяк не могла розвернутися для атаки, застрягла на переправі, де було багато багнистих місць. Як влучно зазначив невідомий автор віршованої хроніки про битву, тут був не Конотоп, а справжні конотопи, де взята в лещата московська кіннота гинула не лише від козацької кулі й шаблі, а й тонучи у воді та болоті. Ось як наступного після битви дня писав у листі гетьман І. Виговський: „...вони почали втікати, а ми на їхніх плечах гнали їх аж до самого Конотопу, устеляючи густим трупом поля, і мало хто з них утік до московського табору... Там же потрапив до неволі князь Ляпунов, обидва Бутурліни, а всі полковники, капітани, ротмістри або полягли на полі бою, або пішли в неволю”... Сили Пожарського були майже винищені, зокрема повністю на берегах Соснівки поліг Стремянний полк московських кінних стрільців, котрі в мирний час дислокувались у Москві, де охороняли Кремль і царя –– бій під Конотопом був лебединою піснею цього полку. Сам князь Пожарський потрапив у полон до татар і був страчений за зухвалу поведінку. Як писав козацький літописець С. Величко, це була винагорода князеві за розгром і смерть мешканців Срібного, що його вчинив Пожарський, бо втекти від тої поразки під Конотопом міг хіба що той, хто мав крилатих коней.

Надвечір 9 липня українці й татари з’явились під самим Конотопом, де стояла інша частина московського війська, котра, проте, уже почала відступати. Саме в цей момент, зачувши шум битви під стінами, на ворога вдарили й козаки полковника Гуляницького. Московське військо стало пробиватись до переправи й лише нечисленність української піхоти врятувала московитів від повного винищення. За тиждень по тому рештки московського війська знову перетнули українсько-московський кордон у районі Путивля, але вже у зворотному напрямку.

На полі битви під Конотопом лягло трупом близько сорока тисяч московського війська. Образно описав наслідки цієї битви російський історик С. Соловйов: „Цвіт московської кінноти загинув за один день, і ніколи вже після того московський цар не матиме змоги вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Алєксєй до народу й жах напав на Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваний! Трубецькой, на якого покладали найбільше надій, занапастив таке величезне військо! Царська столиця Москва тепер затремтіла за власну безпеку –– з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи для зміцнення Москви, ішла чутка, що цар виїздить за Волґу, за Ярославль”...

В’ячеслав Григор’єв
http://maidan.org.ua/static/mai/1247081324.html

 

На Сумщину едет Филарет

Святейший патриарх Киевский и всей Руси-Украины Филарет посетит Сумщину 11 июля.

По данным Сумской епархии УПЦ КП, патриарх возглавит Божественную литургию в недавно построенном соборе Рождества Пресвятой Богородицы в Конотопе. Там же пройдет освящение купольных крестов, пишет Данкор.

Строительство собора было приурочено к 350-летию Конотопской битвы, в которой украинские казацкие войска разбили царскую армию. Сумская епархия УПЦ КП организует выезд автобусами в Конотоп.

http://www.mobus.com/215273.html

 

Да, красивая была битва. Все таки Выговский был талантлив.

 

http://www.hrono.ru/biograf/bio_we/vygovski_ie.html
Это что, ваш герой за русского царя опосля воевал? Вот времена были ))

 

Вот ради доказательства этого и огород городят.

 

Цитата:

1658-1659 годы показали, что Украина еще с тех времен не являлась однородной по своим устремлениям. Часть тяготела к Польше, часть - к России. Все это наблюдается и сейчас. Вот только Россия осталась Россией, а Польшу заменили на ЕС )).

 

А может это наблюдается еще с тех времен ?

Після укладення в Москві в січні 1654 року українсько-московського договору виникла військово-політична спілка двох незалежних держав. Однак невдовзі по тому московська сторона виявила наміри змінити характер договору на неприйнятний для України, а за два роки взагалі грубо порушила його. Тиск Москви на Україну різко посилився після смерті гетьмана Б.Хмельницького. Московити згадали стару імперську засаду: розділяй та володарюй. Вони почали висувати й підтримувати своїх претендентів на гетьманську булаву в той час, коли її вже тримав законно обраний гетьман І. Виговський. В Україні розпочалася громадянська війна.

 

Оооо, да вы ещё и участник!!)))

 

Уникальная Украина. Конотопская битва

http://www.youtube.com/watch?v=ybBygxnCOII

 

Dr.Watson, явно предвзятые источники - плохой аргумент. Но даже здесь виден раскол украинского общества. Так как "разделять и властвовать" в те далекие времена (отсутствие СМИ и т.п.) можно было лишь там, где имела место быть изначальная мировоззренческая поляризация политических, религиозных и этнических основ общества. Москве было очень просто находить союзников, а союзникам было очень просто найти отклик в душе тех, кто не хотел Польши

 

Удивительная мы всё-таки страна, опираемся либо на непонятное , выдуманное и озвученное современными историками своё прошлое прошлое, либо надеемся на какое-то удивительное будущее связанное с принятием нас в ЕС. Нам напоминают о гетманах -героях, которые прославились предательством, украинце Исуусе, о "Потёмкине" -корабле украинской революции и т.д. А вот фины живут сегодняшним днём. У них нет Хмельницкого, Мазепы, Сагайдачного, У них один Манергейм и Сибелиус (больше никого вспомнить не могу) У них одна и самая простая национальная идея - пусть будет хорошо сегодня современному человеку. Потому что понимают, что жизнь у человека одна и притом очень короткая. Онипонимают, наверное, что , если всё время искать или выдумывать своих героев , опираться на прошлое и только мечтать о будущем, то можно пропустить настоящее. Так и не пожив нормальной размеренной жизнью.

 

Непонятно только, почему плененные русские князья ( а одному из них - Семену Пожарском татарский хан Мехмед повелел отрубить голову) оказались у татар. Как по мне - то потому, что основная сила была - у них (у крымских татар) - и надо бы отмечать 350-и летия побития православных мусульманами.
А Выговский - получил от благодарного украинского козачества - сполна. Тут - не надо добавлять..

 

Свидетельства русского историка С.Соловьева, основанные на архивных документах - плохой аргумент ???

 

Процитированное Вами:

Имеет источник:
В’ячеслав Григор’єв: Конотоп-1659: шана, честь і слава України
http://maidan.org.ua/static/mai/1247081324.html

Я имела в виду именно это .

И повторю еще раз:

- Но даже здесь виден раскол украинского общества. Так как "разделять и властвовать" в те далекие времена (отсутствие СМИ и т.п.) можно было лишь там, где имела место быть изначальная мировоззренческая поляризация политических, религиозных и этнических основ общества. Москве было очень просто находить союзников, а союзникам было очень просто найти отклик в душе тех, кто не хотел Польши.

 

Все просто - нафига Выговскому замазываться в убийстве и пленении православных князей. А так - нехристи убили. Тем более, что у Пожарского с ханом были давние счеты. Так что он и выпросил.

 

О, муж сей отменный политИк!
Подождем тогда выступления другого отменного политика - нашего президента. Послушаем - скажет ли он слова благодарности крмским татарам - или тоже посчитает, что они свое - русскими князьями - уже получили... )

 

Я так понял, что это была война Украины с Россией? или как?
А может быть она была составляющей какой-то другой войны? Почему русские войска осаждали Конотоп?

 

Понятно, очередная годовщина, нападение греков на водокачку, или наоборот, славная годовщина героической обороны водокачки.)))

 

Не получилось тогда к сожалению


Гадяцький договір

В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип — федеративного устрою Речі Посполитої.

За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства --- козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.

Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.

Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.

Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень