Звичний день (2)

Лучшая тема на форуме.

Сюда даже Ганнер и Гранд не ходят...

 

ай не-не
нумо співать!
із к/ф жорстокий амурчик
нумо разом:

волохатий джелик
на духмяний пивтравунчик
чапля сірая - в очерет
ну а цИганська доня за коханим в нічку
по спорідненості чумацької душі!!!

так уперед за цИганською зіркою кочовою
на західсонця, де вітрила тремтять
очі дивляться з безприитульним сумом
у багрянії небеса

і удвох по стежині назустріч долі
не відаючи - чи в пекло чи в рай
так і мусимо йти, не жахаючись шляху
хоч світ за очі, хоч ще далі

так уперед за циганською зіркою кочовою
на зустріч з світанком на схід
де тиха і ніжна рожевіє хвиля
на світанковий виповзаючи пісок

так уперед за циганською зіркою кочовою
до ревучих південних широт
де суворий буревій як божий віник
океанський пил підміта

так уперед за цИганською зіркою кочовою
на західсонця, де вітрила тремтять
очі дивляться з безприитульним сумом
у багрянії небесааааааааа!!!!!!!!!!

---------- Додано в 15:03 ---------- Попередній допис був написаний в 15:02 ----------

якось огидненько вийшло

 

Тільки напевне треба щось "етаке" придумати,щоб знову запалав "вогник".....Після 15 років спільного життя неминуче настає криза,коли потрібно шось робити,або нічого не робити, а любити собі платонічно

 

КАМЕНЩИКИ

Я видел странный сон. Словно передо мной
Безмерна, и пуста, и дикая плоскость,
И я, прикованный цепью железной, стою
Под высоченной гранитной скалой
А дальше тысячи таких же, как я.

У каждого чело жизни и сожаление изрыли,
И в глазу кождого горит любви жар,
И руки у всякого цепи, как гадь, обвили,
И плечи кождого к земле склонили,
Ибо давит всех один страшная какая-то тяжесть.
*дальше мне стало в облом поправлять гуглёвский переводчик, по-этому остальные претензии к смыслу стиха не ко мне )
У каждого в руках тяжелый железный молот,
И голос сильный нам свыше, как гром, гремит:
"Лупайте сю скалу! Пусть ни жар, ни холод
Не остановят вас! Сносит и труд, и жажду, и голод,
Потому что вам предназначено скалу сесю разбить. "

И все мы, как один, подняли вверх руки,
И тысяч молотов о камень загудело,
И в тысячные стороны розприскалися штуки
И отрывков скалы, мы с силой отчаяния
Раз за разом кричали о каменный лоб.

Как водопада рев, как битвы гул кровавый,
Так наши молоты гремели неоднократно;
И пядь за пядей мы места получали;
Хотя не одного калечили те скалы,
Мы дальше шли, ничто не останавливала нас.

И кождый из нас то знал, что славы нам не будет,
Ни памяти у людей за этот кровавый труд,
Что только тогда пойдут по сей дороге люди,
Как мы пробьем ее и выровняйте повсюду,
Как наши кости здесь под ней сгниют.

И славы человеческой совсем мы не желали,
Ведь не герои мы и не богатыри.
Нет, мы невольники, хоть добровольно взяли
На себя путы. Мы рабами воли стали:
На пути развития мы лишь каменщики.

И все мы верили, что своими руками
Разобьем скалу, рознице гранит,
Что кровью собственной и собственными костями
Твердый змуруемо гостинец и за нами
Придет новая жизнь, добро новое в мир.

И знали мы, что там далеко где-то в мире,
Который мы бросили для труда, пота и пут,
За нами слезы льют мамы, женщины и дети,
Что други и недруги, гнивнии и сердитые,
И нас, и намерение наш и дело то клянут.

Мы знали это, и у нас не раз душа болела,
И сердце рвалось, и грудь сожалению сжимал;
И слезы, ни сожалению, ни боль жгучая тела,
Ни проклятия нас не оттащили от дела,
И молота никто из рук не выпускал.

Так мы все идем, в одну общину скованы
Святой мыслью, а молоты в руках.
Пусть проклятые мы и миром позабыты!
Мы ломимор скалу, прямыми сделайте правде пути,
И счастье всех придет по нашим вплоть костях.

Тоже как-то гаденько получилось.... На подобии "сравни"...

 

Колись одна подружня пара прийшла на консультацію до лікаря, бо після багатьох років життя охололи одне до одного.
Лікар їм і каже:
- Ну хіба для різноманітності придумайте собі якісь рольові ігри. Наприклад, ви лікар, а дружина - пацієнтка, приходить до вас на прийом, роздягається, ви її оглядаєте, ну і так далі.... Година часу такої гри піде вам на користь.
Чоловік:
- Година??? Ну хіба що вона 50 хвилин стоятиме до мене в черзі....

 

Ну з Вашими кулінарними здібностями то і далеко ходити не треба
Виберіться десь на прогулянку, пікнік.. Погода вже посміхається

 

Нєа,нічого подібного...дощ,сирість ще й обіцяють мокрий сніг....
А мої кул. здібності .....та він вже звик,його здивуєш хіба якимись там сууупер заморськими стравами з мідіями,чи типу "лукреш по хфранцузьки", а я просто українка такого не готую....

 

Бу А в нас сонечко і трава зеленіє..

а) три тижні тримати на картоплі, а потім щось смачненьке забацати
б) викласти ту ж картоплю сердечками :girl_in_love:
в) приготувати щось збуджуюче, я колись в неті бачила такі розділи на сайтах з кулінарними рецептами

 

Балуваний, одним словом. Тиждень не годувати, то потім звичайна зупа буде за шастя.

 

от і я хотіла сказати - посадити на тиждень на дієту, а потім - бац! романтичний вечір при свічках з вином, легенькою музичкою і шовковим пеньюаром

 

-вообще ничего... вода.

- "Геркулес": - "овсянка, сэр"

 

Скандал в сім"ї і втеча до сусідки ,що смажить картоплю)

 

До двери не дойдет, сил не хватит.

 

на запах картоплі відкриється друге дихання)

 

Нехай тільки спробує...
Я йому феєрверк тоді влаштую....Насправді жарти жартами,але коли живеш з людиною довший час,то встигаєш звикнути до всіх нюансів(не буду вдаватись в деталі) а відчуття,що чогось бракує всерівно не зникає...Чому????
Може тему створити відповідну,чи на питання чому?-застановитись,бо ше скажете,шо не дружу з головою...

 

Як не фатить сил іти то доповзе. Не мучте хлопів голодом бо пропадуть як динозаври

 

над цим питанням люди б"ються не одне століттяДумаєш тобі тут відповідь дадуть?

 

А чого власне бракує? Важко зізнатись собі, а вирішити проблему насправді просто.
В мене невеликий стаж в подружжі, але все одно від сидіння вдома вже прокинувся синдром домогосподарки - бракує пригод! І мова не тільки про чоловічу увагу, але і взагалі. Щодо взагалі, то виручають фотосесії - знайомство і спілкування з цікавими людьми таки багато дає. Щодо чоловічої уваги, то ловлю день, коли чоловік менш втомлений від роботи, зустрічаю його на порозі в коротенькій спідничці (це найменш сороміцький прикид.. :shy: ), а далі і вигадувати нічого не треба Або просто тягну його гуляти. Вже сам факт відтягування чоловіка від компа переключає його увагу на мене А щодо одноманітності, то не скаржусь. Мені чоловіка цілком хватає. Деколи бачимось з його знайомими, з якими вже здружилась як з братами (говорю саме з братами, бо більшість таки хлопці, а з дівчатами не так просто здружитись). Тож як разом вириваємось на дискотеку чи концерт, є з ким потанцювати, з ким побавитись, крім чоловіка. Це мене дуже рятує..

 

Емоцій бракує? Позитиву? Чи емоційно трішки віддалились? В мене, Олю, половина вашого стажу, але часом бувало і небезхмарно саме на рахунок емоційної близькості. Тоді якраз і допомагали романтичні вечері, спільні ігри з малим (деколи троє в футбол в квартирі граємо ), а часом можна і просто сказати, наскільки ви його любите. Кожен чоловік інший, звичайно, але мій у таких випадках зі шкаралупки вилізає

 

За что, вы его так упаковываете?