Свідки

Павло не вимагав безшлюбності від наглядачів(єпископів) та служителів перших християнських зборів, навпаки він засудив тих хто забороняв одружуватись, також у вимогах до єпископів сказано що єпископ повинен мати лише одну дружину.
Вибір одружуватись чи ні християнини робив сам і це не перешкоджало йому
служити Богові.
Чи може неодружений приділяти більше часу служінняю - так. але іноді спокуси можуть чинити серйозну перешкоду і тому Павло писав, що краще женитись ніж розпалятись.
Проблема целібату в тому що він фактично штовхає до гріха, адже церква може пробачити безліч разів священнику,, але ніколи не визнає його шлюб. З усього видно що целібат це лише данина традиції

Книга Маккавеїв визнана апокрифічною - тобто вона не є надхненою Богом, але виражає погляди іудаїзму який почав зазнавати поступової еллінізації, тобто у євреську релігію того часу почали входити уявлення. які булт властиві грекам, цьому сприяло і входження в єврейську громаду греків прозелітів.
Цікаво що думка про молитву за померлих згадується лише в апокрифах і суперечить усьому змісту Старого Завіту.

Мені видається, що Ви часто зверхньо гововорите про Свідків Єгови. Якщо ви хоч раз уважно переглядалт їх видання то могли бачити з яких джерел вони наводять цитати.
Мржна погоджуватись чи не погджуватись з точкою зору свідків Єгови- це ваша справа. але необхідно поважати чужу точку зору необхідно.

 

Павло чітко вказує що є добрим для християнина, добре було б чоловікові не дотикатися жінки. (1-е Кор. 7:1)

А ще краще не розпалятися, не дозволяти вогню опановувати себе. В даному випадку так би мовити дозвіл Павловий, вказує на людську слабкість, котру маємо усвідомлювати, але не оправдовувати.

Чому ж це целібат штовхає людину до гріха Не целібат, а похіть штовхає до гріха, котра й виявилася внаслідок непослуху.
Існує достатньо священиків котрим нічого прощати, маю на увазі саме в цьому плані.

Це вам тільки так хочеться бачити, усупереч Святому Письму.

 

Надіюсь, відповіді Юра Вам достатньо? Адже не хочеться слідом за Вами цитувати що пишуть папарацці на адресу СЄ.

Ви її відкидаєте, а ми використовуємо її на Літургії читання. А Богу відніше, хто більш правий.

В мене особисто є знайомі та друзі серед СЄ, але вони від Вас відрізняються повагою до моєї віри і моєї Церкви. Може хоча б тому, що знають: я міг але не пішов до них тому що бачу, де ближче до Бога. А я від іронії, даруйте, не можу втриматись, коли Ви до того ще намагаєтесь відволікати розмову на офтопи чи перекручення.

 

Вибачте, але для мене неодруження і целібат- це дійсно різні речі. Людина може не одружуватися, якщо так бажає, а целібат вимагається від неї. Тобто, вона можливо і хоче одружитися, але їй не дозволено.

Взагалі для мене авторитетом є Біблія. Якщо я і навожу цитати з інших джерел, то з таких, які є впливові. В даному випадку це була цитата з Нової Католицької Єнциклопедії.
Мабуть, їй можна довіряти, і я би не сказав, що вона адаптована до Свідків Єгови.

Справа в тому, що людина, яка прийняла целібат, сама штовхає себе на гріх. І вона це сама усвідомлює. Одруження- це цілком нормальна природна справа, і більшість людей мають до нього потяг, або навіть сильне бажання.Бог наказав людям це робити. Ми не можемо йти проти своєї природи, так само, як не можемо, наприклад, не спати. Тому той, хто прийняв целібат, може постійно боротися з бажанням мати статеві стосунки, зі своєю похіттю. Тому, щоб уникати цієї похоті, і потім не вчинити гріх, краще було би не приймати целібату. Це так, як говорив Ісус,- «Якщо тебе спокушує око або рука, то вирви їх…». Тому і апостол Павло говорив, що якщо не можеш жити сам, то одружуйся. Звичайно, що людина, яка не одружиться, буде більше часу приділяти служінню, справам Царства, так, як наказував Ісус для всіх християн.Є тільки порада. Але знаючи про людську похіть, ні Ісус ,ні апостоли не наказували би не одружуватися. Для чого такі жертви, які явно ведуть до гріха? Якщо взяти деякі повідомлення , то в Щорічнику Британської єнциклопедії за 1992 рік сказано: «Римо-католицька церква, за повідомленнями, заплатила 300 мільйонів доларів для залагодження судових процесів, пов’язаних з статевою наругою, яку чинило духівництво». Згодом у виданні за 1994 рік говорилося: «Смерть священиків від СНІДу виявила наявність «голубих» священиків та те, що велика кількість... гомосексуалістів була залучена до священства».
Ті священники є звичайні люди, і їм властиві всі людські риси.
Якщо є такі факти, то кому потрібне таке служіння?

Папарацці висвітлюють свої думки зачасту зі свого погляду. Всім давно відомо, що Свідків, мягко кажучи, не люблять. І тому свою нелюбов вони можуть показувати хто як хоче. Для них , для декого, хто і Біблії можливо не тримав в руках, є прийнятним поливати всіляким брудом, створювати сенсації на своїх жовтих сторінках. Друге діло це тоді, коли цитується якесь наприклад, неупереджене історичне джерело або статистика.

 

Пане Акскал, я поважаю ваші релігійні погляди і прошу вибачення якщо мої слова справили на вас інше враження.

Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж,[/B] трезв, целомудрен, благочинен, честен, страннолюбив, учителен,
1 Тимофія 3,2
Думаю що цього аргументу достатньо

 

Ніхто нікого не заставляє, це справа добровільна.
Мова про те що:

Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
і він поділений. (1-е Кор. 7:32-34)

Ми ж говоримо про тих, що посвячують себе Богові, і їхнє розділення вказує, що посвята їхня не повна.

Звідкіля ви таке взяли, по кому ви судите
На гріх людина штовхає себе тоді, коли намагається оправдатися, не бажаючи змінитися.

Більше того, це одне зі Святих Таїнств.
Стосовно потягу, про таких написано:

Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою. (1-е Тим. 2:15)

В даному ж випадку мова про те, як краще догодити Господеві.

То чому ж вони цього не робили, коли Бог їм це наказав. Для цього що, розуму багато треба
Цікаво було б собі уявити картину; нагу Єву, що ходить по Раю під час своїх циклів, або нагого Адама у його бажанні оволодіти Євою
І це все перед всевидячим Господом ..

Зате можемо й повинні шанувати Святе Письмо, котре учить нас, що природа людини внаслідок непослуху стала гріховною/пониженою/смертною.

Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному[/QUOTE] тілі. (2-е Кор. 4:11)
Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3:21)

Й не називатися священиком.

Ніхто нікому нічого не наказує. Кожен обирає сам, як і той багатий юнак, до якого промовляє Ісус:

Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста. (Марка 10:21)

Не жертви ведуть до гріху, а слабодухість і небажання ламати самого себе, протистоючи спокусам.

Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже! (Псалом 50:19)

Немає нічого дивного, що диявол намагається діяти там, де може принести якнайбільше шкоди.
Церква ж рівняється на Христа і прикладом того -- її числені достойники.

Особисто для мене Свідки далеко не найгірше зло. В першу чергу своєю майже незавуальованою невідповідністю до віри Христової. Єресь їхня очевидна і в будь-якій теологічній дискусії відповідного рівня у них немає анінайменшого шансу.

 

Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж,[/b] трезв, целомудрен, благочинен, честен, страннолюбив, учителен,
1 Тимофія 3,2
Що ви на це скажете

Крым того целібат чомусь не вимагають від греко-католицьких священників

до віри Католицької було б ближче до істини

Ви хочете сказати що статеві стосунки і потяг до протилежної статі є наслідком гріховної природи?

 

А що тут можна сказати, одножонство єпископа не вказує, що єпископ обов'язково повинен одружуватися, але що може один лиш раз.
Перечислені Павлові поради якраз враховують і вказують на людську слабкість.

Гадаю, що це дань традиції, котрі доводиться враховувати.
Утім є такі священики, котрі й без церковних вимог добровільно обирають целібат. До речі як і серед звиклих людей.

Лише те, що сказано у Святому Письмі:

І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились. (Буття 2:25)

Після непослуху:

І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі.

Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє.(Буття 3:7,16)

 

це вказує на те що він міг бути одружений, натомість в Католицькій церкві одруження священника недопустимо

В цьому,я бачу.ми дійшли згоди.
QUOTE='Yur;483937']Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє[/QUOTE].
Те що люди отримали наказ заселяти знмлю лише після гріхопадіння не свідчить що статеві стосунки є наслідком гріха, радше наслідком гріха є зловживання ними
У Старому завіті ніколи не засуджувались стосунки з жінкою навіть заради задоволення
Новий завіт засуджує лише розпусту (грецьке порніа). а не сосунки з жінкою взагалі.

 

Так ніхто ж нікого й не заставляє бути в Католицькій Церкві.
Церква поставила перед собою верхню планку, хтось задовільняється меншим.
Ми ж балакаємо, що є кращим.

Слід також зауважити, що традиції від людей і вони змінюються.
Віра Христова одна й незмінна.

 

Краще дотримуватись Божих вимог, а не надуманих людських.

 

А ось таке, називається крутійством й персмикуванням, що й применшує симпатії до Свідків.
Ви завідомо перекручуєте, а потім цьому ж і суперечите.
Хіба в нижченаведеній цитаті сказано, що люди отримали наказ від Бога заселяти землю?.

Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє.(Буття 3:7,16)

Ні, це сказано перед непослухом:

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю (Буття 1:28)

А як це могло ставатися, це уже інша історія.

Наведіть де у Старому Заповіті заохочуються статеві стосунки заради самого задоволення.

Так, стосунки з жінкою, що відповідають словам: плодіться й розмножуйтеся

Там де завідомо відкидується дітородження, -- немає спасіння.
Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою. (1-е Тим. 2:15)

Вірно, а окрім того облишити усяке крутійство і пересмикування.

 

Визнаю тут я справді помилився.
Але ваше твердження про дітородження і спасіння слабо обгрунтоване.
Не дивно що католицькі теологи стільки вигадали щодо статевого життя , адже їм воно було недоступне
Жінка може бути неплідною, або користуватись методами запобігання вагітності
по вашому вона вчинятиме гріх? Врешті іноді запобігання вагітності необхідне.

 

Ну от погляньте, пане Сергію, ще не розібравшись і не удоводнивши слабкість обгрунтування, ви уже дивуєтесь вигадкам католицьких теологів.
Моє ж твердження, -- всього лиш цитата з Євангелії:

Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою. (1-е Тим. 2:15)

Гріх насамперед у думках, коли людина свідомо бажає уникнути зачаття, а у неплідної жінки такитх думок не виникатиме, бо вона неплідна. Скоріше навпаки, така хотітиме мати дитину.
Церква ж, враховуючи слабкість людини, радить користуватися "неплідними днями", котрі немов би закладені Богом у самій природі земної людини.

Найкраще запобігання вагітності, -- не сходитися докупи.

 

я мав на увазі не цитату а ваші висновки з неї

 

То добре було б наводити ці висновки, посилаючись на сказане опонентом.

 

Не втручаючись в високі теологічні дискусіі наведу приклад з життя-в мене на роботі є жіночка (хороший менеджер і т д) -колишня мормонка а зараз католичка.В мормонах їх сильно по Біблії ганяли.давали порівняння з СЄ і іншими церквами .Так от її точка зору=СЄ мормони і тд-секти по одурманюванню а церква одна-католицька.Вона дивиться на уклад життя і весь комплекс ставлення до людей і моралі і тд

 

“Епископ должен быть... одной, жены муж...” (1 Тим. 3, 1-3)


Воспрещение клиру жениться было введено в западной церкви в 1073 году, когда римский архидиакон Гильдебранд, ставший сперва капелланом (священником при капелле, священником домашней церкви папы) и имевший на папу сильное влияние, был сам избран папой и вступил на престол под именем папы Григория VII-го. По вступлении на папский престол Григорий VII (которого один из близких к нему людей полусерьезно назвал “святым сатаной”), решительно запретил всем без исключения священникам вступать в брак. Кроме того, он потребовал, чтобы назначение на все духовные должности впредь совершалось по каноническому выбору и утверждению духовной власти, а не в силу так называемой “инвеституры”, т. е. передачи духовной должности, как “лена”, светским “сеньором” — духовному “вассалу”. Безбрачие священников, или, так называемый, “целибат”, лишало духовное лицо родственных связей с окружающей его средой. Епископы, аббаты, священники с этого времени не должны были уже считаться “вассалами” того или иного короля или феодала, а дети их лишались нрава наследовать духовные должности своих родителей, как это принято было делать раньше.


Вот откуда появилось безбрачие священников и епископов. Мера эта была направлена к тому, чтобы освободить католическую церковь из-под опеки светской власти, устранить материальную зависимость священников и феодалов, конфисковать и сгруппировать под власть церкви все принадлежавшие священникам угодья и имущество, и, таким образом, превратить епископов и аббатов в послушных рабов папы.


Приведенная выше историческая справка показывает, что, устанавливая и узаконяя безбрачие священников, церковь, как послушное орудие в руках папы, руководилась чисто материальной стороной дела, а отнюдь не какими-то духовными соображениями и желаниями, продиктованными Священным Писанием.


Само духовенство весьма неохотно подчинилось этой смелой и строгой папской реформе. В некоторых епархиях клирики восстали против папских легатов, выгоняли их, избивали, отказывались расстаться с женами и семьями.


Особенно недружелюбно было принято нововведение папы в тогдашней Германии. Генрих IV не мог безропотно отказаться от инвеституры, и высшее немецкое духовенство поддержало его. На соборе в Вормсе духовенство постановило, что так как папа отнимает власть у епископов и стремится поработить церковь, то ему не следует повиноваться. Сам Генрих IV объявил, что папа ниспровергает общественный порядок, основанный на двух началах: на царской власти и священстве. Пусть тогда папа, который смешивает эти два начала, сойдет с своего престола и уступит место более достойному, — требовал Генрих.


Но Григория нельзя было ни запугать, ни сбить с намеченного пути. В ответ на угрозы, он отлучил от церкви непокорных духовных лиц и даже самого короля. Отлученные не смели принимать участия в богослужении, церковные таинства теряли для них свою силу, умершие в состоянии отлучения “лишались” Царства Божия. Что же касается лично короля Генриха, то папа, вслед за отлучением, освободил подданных его от присяги и лишил Генриха королевского достоинства.


Все, кто был в Германии недоволен Генрихом IV, откликнулись на призыв папы. Южнонемецкие герцоги повели против короля открытую войну, беспокойные саксы вновь возмутились, высшее духовенство, только что высказавшееся против Григория, было смущено решительностью папы и не замедлило отмежеваться от Генриха. Сам Генрих потерял голову.


Зимою 1077 года он вдруг отправился с небольшой свитой в Италию. Папа находился в то время в Каноссе, замке его верной сторонницы, маркграфини тосканской Матильды. Генрих направился в Каноссе, но его в замок не пустили. Генрих отправил тогда к Григорию послов выразить согласие на требование папы и выхлопотать снятия папского отлучения. Три дня папа заставил короля ждать решения перед стенами замка на холоде, в одежде кающегося и с непокрытой толовой. Григорий снял с Генриха отлучение. Но унижение, которому подверг себя Генрих, не принесло ожидаемых плодов. Немецкие князья не только не сложили оружия, но, низложив Генриха, избрали королем герцога швабского. Тогда Генрих IV, собравшись с силами, решил вести борьбу во что бы то ни стало. Ему удалось привлечь многочисленных сторонников среди женатого духовенства, мелкого рыцарства и населения больших городов. Но папа опять стал на сторону врагов Генриха, вновь отлучил от церкви и лишил его престола.


Проявив над Генрихом такую власть, Григорий обнародовал, что апостолы, получившие от Христа право вязать и разрешать совесть людей, были поставлены Богом как над церковью, так и над миром, и, если преемник апостолов и “наместник Христа” может распоряжаться духовными должностями, то тем более он властен над должностями королевскими и княжескими. Но и это не уладило конфликта.


Генрих, не считаясь с принятыми против него мерами, решил наказать злейшего врага — папу, и двинул свою армию в Италию. Он добился того, что часть немецкого и итальянского духовенства избрала на папский престол вместо Григория архиепископа Равенского, приверженца короля Генриха IV. И хотя в Риме Генрих встретил со стороны папских приверженцев упорное сопротивление, овладел городом и торжественно короновался императором. Григорий умер, не пережив такого унижения.


Однако, после смерти Григория VII нашелся продолжатель его прерванного дела — папа Урбан II. Генрих IV немедленно двинулся походом для сокрушения новых папских козней, но старый усталый боец, дойдя до Рейна, внезапно скончался. Новый король Генрих V, вступив на престол в 1106 году, пошел по стопам отца. Борьба между королем и папой продолжалась еще 15 лет. Обе стороны изнемогли в борьбе. В 1112 году между Генрихом V и папой Калликстом II был заключен так называемый “Вормский конкордат”, в силу которого церковные должности должны были замещаться по каноническому избиранию и утверждению папы, а затем император, как светский государь, давал посвященному инвеституру на княжеские права, владения и доходы, связанные с духовной должностью. Безбрачие посвящаемых было душою этого конкордата.


Так закончилась пятидесятилетняя борьба за “догмат безбрачия”.


В настоящее время папы все еще продолжают заключать подобные конкордаты с разными государствами. Причем, современное католическое богословие даже и не пытается обосновать этот догмат текстами Св. Писания, зная хорошо, что такая попытка бесполезна.


Это заблуждение частично захватило православную церковь, где безбрачие священнослужителей обязательно для лиц с саном выше иерейского. Ересь безбрачия настолько укоренилась в обоих церквах, что для человека, впервые читающего Св. Писание и узнающего о том, что почти все апостолы были женаты, факт этот представляется невероятным. “Может ли это быть?” — задают люди вопрос. “Неужели и в самом деле апостолы имели семьи? Правда ли, что, проповедуя Слово Божие, некоторые из них переходили с места на место, в сопровождении своих жен?” Эти факты не подлежат никакому сомнению.


Христос никогда не проповедовал безбрачия. Сам ап. Петр оставался женатым, будучи верным учеником Христа. Его Учитель неоднократно и запросто бывал у него в доме. Случай, когда теща Петра была исцелена от горячки Иисусом Христом описан в Евангелии от Матфея (Мтф. 8, 14—15) и у других евангелистов. Ап. Павел упоминает о женах апостолов (1 Кор. 9, 5) говоря: “Или не имеем власти иметь спутницею сестру, жену, как и прочие Апостолы и братья Господни, и Кифа (Петр)”?


Напротив, по Св. Писанию, брак являлся одним из условий священства или епископства. “Если кто епископства желает, доброго дела желает. Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж, трезв” (1 Тим. 3, 1—5). Прочтите о женатых духовных работниках: 1 Тим. 3, 12; Деян. 18, 2, 26; Деян. 21, 5; 1 Кор. 7, 2.


Поразительно, что Священное Писание содержит в себе ясное пророчество о ереси безбрачия. Пророчество предупреждает, что безбрачие будет иметь место в истории церкви. Безбрачие рассматривается Св. Писанием как один из ярких признаков отступничества от веры: “Дух же ясно говорит, что в последние времена отступят некоторые от веры, внимая духам обольстителям и учениям бесовским, чрез лжесловесников, сожженных в совести своей, запрещающих вступать в брак и употреблять в пищу то, что Бог сотворил, дабы верные и познавшие истину вкушали с благодарением (1 Тим. 4, 1—3).


Ни одно заблуждение не ходит в одиночку, — говорит народная мудрость. Вопрос безбрачия коснулся не только служителей церкви. Он захватил и, так называемых, “мирян”. Церковь начала призывать к безбрачию, как к особому подвигу, убеждая мужчин и женщин принять на себя официальный обет никогда не выходить замуж (как языческие “весталки”), никогда не жениться. Безбрачие рассматривалось и рассматривается как знак особой святости и чистоты пред Богом. Безбрачие некоторых мирян повлекло за собою массовое подражание, которое нашло выход в существующем ныне монашестве.
http://bibleist.ru/biblio.php?q=&f=022.html

 

.. а не багатожонцем, п'яницею, сріблолюцем й далі по тексту (1-е Тим. 3:2-7)

А ще краще, коли позостає не одруженим:

А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки.

Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
і він поділений. (1-е Кор. 7:1,32-34)


p.s. Якщо когось скажімо не влаштовують святоотцівські передання, то чому ж інші повинні довіряти усіляким там вартовим башням?.
Є Святе Письмо, здоровий глузд врешті-решт, тут і шукаймо опору

 

Тим не менше деякі апостоли мали сімї. Павло не ставив неодружений стан як обовязкову вимогу для служителя церква додумалась до цього через 1000 років і як видно з наведеного мною матеріалу зовсім не з бажання більше приділяти уваги служінню.
Чому церква не залишила того вибор усвященникам та вищому духовенству який залишив Павло?
Хто ж тоді слідує писанню?
Наведений матеріал взятий мною зовсім не з Вартової Башти.
Святоотцівські передання - це праці людей - дуже часто суперечливі.
Свідки Єгови власне і шукають опору в Біблії, усе інше є лише допоміжними засобами і на цьому постійно наголошується.
Цікаво чому Церква, яка переконана що її вчення засноване і цілком узгоджується з Біблією - карала за спроби перекласти Біблію, або просто мати її. Заборона читати Біблію мирянами без присутності священослужителя була знята порівняно недавно. З власної практитки спілкування з представниками різних конфесій - дуже часто бачив людей для яких Біблія не є авторитетом, хоч вони і є дуже набожними і знаючими. Вони ігнорують її бо не можуть її зрозуміти і узгодити з практикою церкви. Врешті і самі священники визнають що люди дужем ало ознайомленні з Біблією, а якщо і знають то на рівні Біблії для дітей.