Цікаві історії.

От в кого які незвичайні історії траплялися?!
Розпочну я...

Ще за кавалєрки, їздили якось туром по Європі, ну і в автобусі познайомився... "отпускной роман", всяке таке, шури-мури... Приємно згадати, тим більше Париж, Бургундія, пристрасть, та й Марійка така собі дуже навіть нічого... але хіба так, не до спільного життя.
По приїзді до Львова походили ще там трохи, потім поцапались(не сподобались наїзди на батьків, я за маму-тата пасть пірву... та й взагалі, пора вже було) і розбіглися(Господи, слава Тобі!), не дуже файно правда.
Тому друзями не лишилися, уникали одне одного, але якось за кілька років і не приходилось стрічатися, хоча скільки там того Львова, і місця роботи знали.
І от женився, прийшлось до Тевтонії їхати, вже пару років пройшло, малий Попсуйпамперс підростає. Сходжу в магазині з екскалатора і... впираюся лоб в лоб в Марійку. Мало на коліна не впав від здивування, думаю ну не може бути і починаю по-німецьки варганити. Нє, не розуміє, виявилось таки вона, діватись нікуди. Вже й не пригадую причину, але занесло її на пару днів саме в Європу, саме в Німецію, де 80 міліонів народу, в забите містечко на 60 тисяч населення і саме в той магазин, колєра!!! А у Львові так старанно одне одного уникали...
Ну ладно, нема шо робити, часу кавалок пройшов, перетерлося. Магазин їй треба(бо то ж з Тевтонії обов"язково мобілу привезти муситься). Йдем, кажу, покажу тобі. Виходим з магазину, і як на зло дощ починає. Парасоля лише в мене. Відкриваю. Маруся під парасолю, і під руку зразу мене взяла так - цак! А сама така моделька, обцасами цок, цок, цок... Йдем самим центром, маленьке містечко - і, най го шляк трафе, купа жінчиних подружок по дорозі. Ну, думаю, краще я на випередження зіграю, ніж потім слух за спиною піде. Кивком на відстані не обмежувався, підходив до кожної і представляв Марійку персонально, як давню знайому. Ну і по приході додому зразу жінці все розказав, хіба без особливих подробиць.
Ну так і минулося, Марійці хватило розуму дальше мене не турбувати, а жінка в мене молодець, все і так сама зрозуміла.

Пи.Си.: прікол ще, та ціла Маруся, коли ми жінчиним подружкам представлялися, зустріла... свою однокласницю, з якою втратила давно зв"язок і не бачилася зі школи і яка була в тому містечку студенткою! То ми там всі в шоці були...

 

Відповідь: Цікаві історії.

Класна iсторiя. У мене таких немає. Є смiшнi дитячi iсторiї (по-малолєтцi) А таких сурйозних нема. Мабуть i не буде

 

Відповідь: Цікаві історії.

Історія дуже класна!!!!!!
Ми з чоловіком реготали сиділи!!!!!
Супер..... !!!!!!!!!!!!!!!!!

 

Відповідь: Цікаві історії.

в мене таких історій теж трохи є ....От Ваша історія навіяла:

Коли я поїхала до далекої Швейцарії, то там на практиці була з словачкою. Ми швидко знайшли спільну мову : я повністю розуміла словацьку, вона --польську. Так от і "шифрувались" від всіх решта.Ну от зібрались дівки-слов"янки на дискотеку. Ну, в нас то як --- обцаси, спідничка ( жара ж ), трохи макіяжу ....І попали ми на саму модну дискотеку в Цюріху. Витанцьовуємо ....( я майстер спорту по бальних, вона --чемпіонка світу по сучасних танцях.І тут починають до нас хлопи приставати...Ми їх вже і так,і сяк відшиваємо ....і тут надумали собі "дієвий" спосіб --до всіх кажемо ---"лезбос"....типу лезбійки ми і знущаємось з тих хлопів. тут один такий файний підходить ( ми перед тим його друга відшили) ..і каже, раз ви лезбос --поцілуйтесь!!! От він то по-німецьки говорить, а ми "кайне дойч", він по англійськи --ми знов " ноу інгліш", він по італійськи ....ну, тут ми реально ні бум-бум ...він тоді так наївно ---типу а яку ж розумієте....а я сміючись кажу ---українську....І тут той хлопака :" О, землячки , а я з Тернополя" от так ми познайомились. Його батько просто там мав якісь справи і той хлопака з ним поїхав, а потім і лишився вчитись ми тоді з ним пішли гуляти ....а друг його виявився файним хлопакою там ми обійшли всі дискотеки до ранкуз того часу по асі трохи спілкуємось)

 

Відповідь: Цікаві історії.

viltis, Надійка, люкс!!! Як в тому кавалку - ТАТУ!!!

 

Відповідь: Цікаві історії.

Та не обов"язково серйозні...

Я от, ще тінейджером, тусую собі біля Краківського, в напрямку до того пожежного училища. А через дорогу навпроти, якраз поряд з входом до пивзаводу йде дівчина. Не йде, а пливе. Міні-спідниця і такі ноги!!! То з тих, через яких шофера аварії роблять...
Ну я тоже не рижий, голову направо повернув, мало шию не скрутив. Так і йду. І тут кутовим зором помічаю, як шось наближається... в русі розвертаю голову на перед і БА-БАЦ! Так стукаюся в дерево, що падаю на дупу і царапаю собі до кори кавалок писка. :8:
Дійсно сильно вдарився, шишку набив... мало того, так мене пришелепило, чи що?! Коротше, я ще й почав перші пару секунд перед деревом вибачатися, бо привиділось, шо на якогось вуйка налетів...
А народ сміється, та красуня аж заходиться...
Стрьомно було, не описати... Знаєте, як то тінейджери на подібне реагують...

 

Відповідь: Цікаві історії.

:D :D :D
Вам треба свої історії "жизнєнні" десь друкувати. Думаю ви в загашнику маєте ще не одну:cowboy: ...
Читаю з великим задоволенням .

 

Відповідь: Цікаві історії.

Та нє, де там... Так просто, бавлюся...

Зараз ще прийде Борис з Києва, супроти якого я зі своїми історіями жалюгідний пацан і перед яким скромно скидаю капелюха...

 

Відповідь: Цікаві історії.

Тут вже досить написано лав сторіз та гусарських походеньок. Я повеселю публіку чимось іншим. Наприклад, розповідями «з життя українського телебачення».

Найчастіше веселі історії траплялися під час відряджень.
Що являла собою знімальна група (70-80 роки) ?
1. Апаратний автобус (ЛіАЗ, Камаз Ajooki), який обслуговує команда з 5-7 технарів (я саме на таких працював).
2. «Допоміжний автобус». Ззаду – кабелі, штативи, ящики з порожніми пляшками. Спереду можуть їхати 6-7 пасажирів. Зазвичай там бухають та грають у доміно / карти.
3. Автобус відеозапису (ПАЗ або ЛіАз). 2 технарів.
4. Освітлювачі – ПАЗ, 3-4 осіб.
5. «Творцы» - режисер (або режисучка), асистент режисера (давить на кнопки), помічник режисера (старша куди пошлють), редактор; 4 операторів; звукорежисер іноді з асистентом та “мікрофонним оператором”. Ви про таку професію не чули ? Ще є професія “кабельмейстер”. Іноді «творцы» приїздили окремим автобусом.
6. Адміністратор виїздної групи – приємна, комунікабельна людина, яка все “улаштовує”. Часто мав “казенні” гроші - готівку.



Зазвичай їхали у відрядження “несинхронно” одни від інших. Причому хтось запросто міг не поїхати, віддавши “командировочні гроші” колегам. Або помінятися зі співробітником іншої зміни.

«Творцы» тіпа замовляють техніку (з нами, технарями) на певну кількість годин. І від поведінки творців залежало, чи захочемо ми (технарі) їм допомагати “за межами” службових інструкцій. Якщо не захочемо – віники! Бо в більшості своїй творці – папуаси!
Історично склалися дружні та недружні (між собою) команди технарів та творців.

Протягом десяти років по областях проходили телефестивалі самодіяльності "Сонячні кларнети" (на нашому сленгу – “Клозети”).
Редакційна група “кларнетів” була не дуже приємна – в основному немолоді мадами, які намагалися завжди щось собі “урвати” (вони контактували з так званими “третіми секретарями” обкомів кпсс).
Ну а в інших були свої індивідуальні інтереси: хтось фотографував артистів (і потім висилав або особисто привозив фото). Хтось записував фонограми на замовлення музикантів. Хтось просто “пригощався” або намагався перетрахати танцювальний колектив.
Часто сподучалося приємне з корисним.

Особисто я гендлював, збуваючи представникам “глибинки” лабухівську (музичну) апаратуру “сірого” й “дуже сірого” походження (але зі своєю гарантією в технічному плані). Тобто такі екземпляри, які не можна було “засвічувати” в Києві. Навіть чесні “самопали” – могли пришити незаконну трудову діяльність.

Ще була одна тема епохи тотального дефіциту: іноді у сільських крамничках можне було купити пристойні речі – пальто, парфуми, кейси, взуття. Десь – просто за гроші. Десь – через хитру систему “споживчої кооперації” – треба було здати якусь кількість сільгосппродуктів або грибів-ягід. Теж треба було знати фокуси, як цю систему обминути.

Втомилися ? Ну це була “інтродукція” до розповіді. А я в таких умовах працював протягом 19 з половиною років !

===============================

Славне місто Суми. Там нам щастило на пригоди.

Перша пригода відбувалася без мене. Поїхали транслювати так званий “Звіт області” – це й партійний офіціоз, і “свято врожаю (та інших досягнень), і великий концерт. Підготовка, репетиції, запис фонограм займали кілька днів перед власне подією.
Немолодий інтелігентний звукорежисер надміру “прийняв на груди”. Повертаючись пізно вночі до готелю, переплутав поверхи й почав ломитися до чужого номера. Йому здалося, що його молодший колега займається там сексом і його – Метра – не пускає. Скандалив, бив у двері. І ще пікантний момент – дуже хотів до туалета…
Забрали Метра менти, дали за хуліганку 5 або 7 діб адмінарешту. А на завтра … хто же сяде за пульт?
Колеги усіма правдами й неправдами зашкодили виклику іншого звукорежисера й напрягли “градоначальників”. Але рішення судді про адмінзаходи не підлягало перегляду й скасуванню. Тоді вирішили: Метр ночує в КПЗ, потім його вивозять на роботу – не вулиці підмітати, а працювати за пультом. Вночі – знову до КПЗ. Уявіть собі – ще й привозили йому до Палацу культури обід та вечерю – зовсім як у кіноновелі, яка увійшла до складу “Операції «Ы».



Про це мені розповів начальник під час наступного відрядження до Сум - на “Кларнети” (1980 рік).
Приїхали, кинули речі, пішли гуляти містом. Паспорти здали “помрежці”, щоби вона оформила в готелі та щось там іще. Пам”ятаю, тоді пощастило в Сумах купити кілька пристойних вінилових дистків – елінгтона, К. Бейсі та ще щось. Звичайно, совковий передрук. Ось ми з молодим хлопчиком набрали дисків – собі, друзям і шукаємо колег.
Біля готелю бачимо картину: наш пан С. стоїть під кутом 45 градусів, тримаючись за стовп дорожнього знаку. А з готелю за ним уважно слідкують дівчата з ресепшен. Стовп поволі нахиляється. Я тут же наказую пану К. (штангісту) відтягти С. від стовпа. Чомусь (?) К. став з протилежного боку стовпа і почав його вирівнювати, створивши противагу пану С.
Я побіг кликати шефа і той розпорядився – йдемо всі на річку Псло – там непоганий парк, човни, острівець. Пішли. Дорогою ще “взяли”. Було нас 7 мужиків (з нам двоє водіїв, яким вже сьогодні не їхати). Взяли 3 човни, попливли на острівець. Травень, зелень, пташки… Але купатися не дуже тягло.Випили, з”їли. Хочеться ще – а лінь йти !
Тут я помітив, що в кущах нас “пасуть” двоє незнайомих хлопців. Беремо їх за боки – хто такі, за яким бісом тут за нами спостерігають ?
Вони навіть зраділи – Ви з Києва ? У відрядженні ? То ви до нас приїхали ! Представилися – працівники фінансової установи, чекали на ревізорів з Києва. Ну хоч ми й не ревізори, але хлопці дістали те, що в них було. І пішло-поїхало. Тут нам кричать, що прокат човнів зачиняється, повертайтеся! А нас вже більше на ту ж кількість човнів. І ніхто лика на в”яже !
Сідаємо – я, наш штангіст К, один сумчанин. Я приготувався веслувати, але К. вириває весла, каже “Я – балтійський моряк!” і починає веслувати заднім ходом! Водії з другим сумчанином тицьнулися об причальний бон і перевернулися.
А човен з іншими колегами понесло течією. І там хлопці почали мінятися місцями! Шеф (тренований спортсмен, випити міг багацько) ритмічно веслує. А човен вже черпонув води. І вдруге.
Як сюрове кіно: човен повільно просідає, ось борта пішли під воду, а шеф – веслує й веслує…
Скандаліст С. почав пірнати, виловлюючи взуття (3 пари). А по поверхні води попливли наші паспорти й інші документи, які були в шефа. Третій член екіпажу – П. – пливе по-собачому, тримаючи пачку паспортів зубами…

Тим часом причалили й ми. Я вигнав балтійського моряка й поспішив виловлювати човен “потерпілих”. Одне весло загубили, один човен пошкодили. Публіка в парку дивиться на цей цирк з відстані. Довго торгувалися з господарем про компенсацію шкоди. Пісня “Я убью тебя, лодочник” ще не була написана…

Тим часом водії розбираються поміж собою: “Це ти так веслував, що я загубив годинника!” І в писок один одному… Довелося одного “вирубити”, потім привести до тями. Тільки тоді я врубився, що його піджак – в річці, а він – у мокрій майці. Поділився з ним курточкою, скрутили йому руки, ведемо містом. На перехресті потрапили у поле зору ментів. І тут, на щастя, опинився наш адміністратор (журналіст за освітою), який дістав нотатничок і почав брати у ментів інтерв”ю, розвертаючи їх в напрямку якоїсь архітектурної пам”ятки. А ми тихо, огородами, огородами – і до готелю…

По дорозі до Києва в колеги С. прихопило нирки. Водій ніяк не міг знайти місце для “технічної зупинки” і С. почав відчиняти двері посеред села …
Бабусі, які сиділи на лавочках, уважно подивилися на С. (деталі не наводжу), а потім прочитали по складах напис – “Те-ле-ви-дЕние”…

Вже в Києві знайшовся годинник водія. А я подарував колезі П. (який збирав у річці паспорти) дореволюційну листівку – пливуть троє песиків-шпиців, один тримає в зубах конверт. Колега К. приписав туди (ніби від імені колеги-вірменина, який з нами не їздив) віршика:
“Я видаль как три осьоль
Дружна плиль по речка Псьоль”
П. поліз битися … Він такого не вибачав … І вірменину нізащо дісталося… Ледве розтягли.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Ну шо, ні на кого більше ведмідь в Карпатах не нападав, ніхто більше пологи в авто не приймав, чи що?! Шо ж ви ніц не пишете?!
Не обов"язково романи виписувати, може бути і коротенька історійка на один абзацик...

 

Відповідь: Цікаві історії.

То просто в всіх історії зі серії: " Є що згадати, нема що дітям розказати"

 

Відповідь: Цікаві історії.

Ну ось ще одна весела історія, в якій я був задіяний лише опосередковано.

Була наша знімальна група (80-ті роки) я провінційному містечку.
Звичайно, я сконтактував з місцевими лабухами, звичайно, їм знадобилася якась апаратура, яку я взявся дістати. Домовилися так: вони відіграють два весілля, матимуть необхідну суму і приїдуть до Києва.
В обумовлений день – не виходять на зв’язок. А я дещо з апаратури позичив під чесне слово, дещо взяв під заставу.
Вже через місцевий будинок культури я дізнався про їхні домашні телефони, але чую – родичі «темнять», щось там не так.

Трьома днями музиканти вийшли на зв’язок, вибачаються, домовилися про зустіріч.
І розповіли таке: на весіллі були гості – четверо ментів, які приїхали на міліцейській Ниві.
Ось сіли менти грати з музикантами в карти – спочатку просто так, потім на гроші. І менти програють та програють. Попросили відігратися (ясна річ, і ті, й ті були дуууже тепленькі). І музиканти кажуть – «граємо на мигалки з вашої Ниви»! (Навіщо вони музикантам – ясно.).

І менти програли мигалки. Самі зняли, принесли музикантам.
Що було в понеділок – ясно.

 

Відповідь: Цікаві історії.

о...згадала ще одну історію.

Були ми в Болгарії. Ну, дівчата ми гарячі, на дискотеках танцюємо, всі такі веселі. Там дуже класні коктелі, але так як ми істинні студентки, то беремо один коктель на вечір і гуляємо ...

Ну, ми ж то гуляли через настрій....а всі думали, гадали, що ж то ми пили, курили, вживали....
І от день на 3 -4 в одної дівчинки почалися жіночі проблеми. Ну, вона відповідно з собою аспірін і ношпу носила в сумочці. І саме на диско пішли ми трохи в сторону, щоб вона ту таблетку випила. Тут до нас підходять якійсь іноземці ( здається шведи чи німці, говорили по-англійськи)...і питають, що ми таке вживаємо, що нас так "плющить". Ми пояснюємо, що нічого,просто забавляємось ..А вони --мов, неа ,ми бачили, ви якісь таблетки пили. ...бла-бла-бла ...любі гроші дамо, тільки відпродайте. Ну, ми подумали, подумали ...і продали пачку ношпи на 50 євро. А хлопців, до речі, потім дійсно "ковбасило", що означає сила самовнушання)

 

Відповідь: Цікаві історії.

Пригадав трохи схожий випадок.
Наш телецентр придбав французький знімальний автобус - ну то взагалі супер !!!
Через рік приїхали французи провести гарантійне обслуговування. І привезли нові аптечки - для водія і для інженерів. Розкрили - там взагалі маловідомі засоби (показав мамі-лікарю, вона посадила студентку-афро перекладати). І райдужне розмаїття презервативів (а в нас тоді були тільки "військові іздєлія №2" - гума така ж, як на протигазах).
І трапився поруч один "сексуально проблемний хлопчик" (точніше, лузер) і почав канючити - продайте-подаруйте-поміняйте.
І тут хтось показує йому флакон арніки (від забиттів): "Знаєш, що таке арніка ? Це французький родич червоної рути - квітки кохання. Десять краплин дівчині у вино - і вона твоя!"
Довго торгувалися, поки той побіг за 50 рублями.
У нас така арніка (тільки вітчизняна) продавалася в гомеопатичній аптеці (за рубль), тільки мало хто знав, для чого вона.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Щоби не дублювати пост, даю лінк на цікаву історію, яка сталася з моїм "англійським" другом (якого англійська дружина зве ЛЄша, а дочка дружини - ЛОша): http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=265290&postcount=2

 

Відповідь: Цікаві історії.

Один раз у мене був дуже цiкавий день...
Менi 14й минало, я перла пiшки вiд Пiдвальної вверх по Личакiвськiй додому аж до Круп'ярської (це бiля Мечнiкова)
Значить iду попри ту стiну що на початку Лич. нiкого не чiпаю, тут пiдкочує машина, дев'ятка, пацанчик висовує голову каже "Дєвушка, а каторий час?" Я кажу яка година...мала годинника. Вiн далi "Дєвушка, дєвушка, а куда ти так спешиш?" Я тупо вiдповiдаю "ДОДОМУ" вiн далi "Дєвушка, а давай прокадаємся, пойдем в кафе" ( а їх там троє чи що в машинi) я пру далi до переходу, але не пiдземного а просто щоб перила закiнчились i я могла перейти на другу сторону (ту де фонтан на проти Кастелярi) I тут вiн вискакує з машини, перескакує через тi чорно бiлi перила i хапає мене за руку i тягне в машину "Та пiшли з нами, чого ламаєшся" А я як закричу "ВIДПУСТИ МЕНЕ" I видерла руку, перебiгаю дорогу, менi в очах все темно не бачу де iду. I тут я натикаюсь на щось. Пiднiмаюi очi а це величезний таксист, i питає мене "Ти впорядкє" , кажу "Да" i вже нетямлю себе iду далi вже вверх по Личакiвськiй. Менi здавалось що та машина ще за мною їхала, але я не оглядалась. Минаю зупинку Пл. Митна, там стояли люди чекали автобус. Якийсь кольоровий студент (так думаю що студент) раптом переходить дорогу i iде пiшки за мною. А менi вже здається що це за мною, я прискорила ходу i здається вiдiрвала вiдстань. От вже майже Нiжинська, вже майже i дома, троха вiдiйшла, iду думаю про своє. Аж тут чую "Что так в гордом одiночествє" ЙОЛКИ ПАЛКИ, ОЦЕ ДЕНЬОК! "Нiчє, iду домой", вiн (мужик невисокий, лисий, старший, тобто старший за мене тодi, може 35+) "А можем зайдем ко мне, випьєм шампанского, я тут не далєко" Я йому "Да нєт, спасiба, домой надо, урокi дєлать" А вiн менi:"Какiє урокi, ти что в школу ходiш", я: "Ну да, в 9й клас" Вiн на мене витрiщився i каже "А я думал тебе лет 18", кажу йому: "Да нет, 14". Вiн знiяковiв i каже: "Ну ето, слушай, єслi тебе чтото надо, то у меня мастерская здесь, заходi, спрашивай, не стесняйся"
Я сказала "Спасiбо" I полегшено зiщнувши що мене вже нiкуди не тягнуть дойшла до себе додому.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Популярна ви дівчина, шо хлопи переходу не дають :y: :D :D

 

Відповідь: Цікаві історії.

Ну так, то так, але у мене таких iсторiй не одна, i не двi, i коли таке стається то дуже моторошно, тiльки дякуєш Богу що тебе в машину не затащили i не повезли кудась.

 

Відповідь: Цікаві історії.

В нашій дворово-шкільно-студентській компанії були лідери – близнюки. Назвемо їх А. і В., під 2 метри, регбісти – ну просто слоники. Якщо присутня «зовнішня загроза» - вони консолідувалися. Але досить часто «розбиралися» між собою так, що служби 01-02-03 можуть відпочивати.

Якось чимало людей з нашої «команди» відпочивали у спортивному таборі неподалік від Києва. Інші часто туди приїздили «погуляти».
Ось ми з другом приїхали надвечір, шукаємо «слоників». І тут хтось стурбовано каже, що А. мало не в’яжуть на території сусіднього (переважно жіночого) табору.
Ми – туди. Другий брат – за нами. Ситуація: А., потанцювавши (й випивши добряче), забув, що він на чужій території, відрахував 3-й будиночок від «водопою», заліз через вікно (як до себе). Роздягнувся до «нуля» й заснув. А тут прийшли дівчата, які там мешкали. Вони дбайливо накрили А. простирадлом і відганяли від нього мух.
Брата В. щось обурило (або жаба задушила) і почалося: «Вставай, корово безрога! Марш додому!»
А. махнув ногою – брат і ще хтось відлетіли на 2 метри.
Але шухер нам був не потрібен, треба було евакуювати хлопця. Провести його 200 метрів по доріжках було неможливо, а «полями» – метрів 600. Це треба було бачити! А. щедро сипав удари і ми втрьох не могли з ним впоратися.
На лузі ми зрозуміли, що треба приймати кардинальне рішення. Зв’язали його джинсами, ременями, поклали на сіно. Типу полежи до ранку, провітрися, тоді розв’яжемо.
А. просить «Розв’яжіть мені руки. Я хочу …» Брат розстібує йому джинси і пропонує … зі зв’язаними руками. Тоді А. з притиском сказав «Я передумав!» Цей вислів досі має у нас особливе значення.

По черзі вартували біля «тіла» до світанку. Вранці я згадав, що ще один наш приятель – гітарист – обіцяв приїхати велосипедом, але він точно не знав, де нас шукати.
Бачу картину: на клумбі лежить гітара у футлярі, поруч спить гітарист Олег, накрившись велосипедом. А перед обличчям – його Леннонівські окуляри й півпляшки портвейну.
Раптом з-за спини – слоняче тупотіння. Брат В. приконвоював А. до табору і тільки після обіцянки добре поводитися, розв’язав йому руки.
А. підхопив залишки портвейна Олега, «поправив здоров’я» й почав з’ясовувати стосунки з братом. Спочатку було фехтування рейками від якогось фанерного щита наочної агітації. Потім брати намагалися вирвати дерев’яні опори тенісної сітки (і таки повалили їх).

Директор табору викликав батька близнюків (викладача того інституту, якому належав табір) і брати отримали «обмеження волі»: біля їхнього будиночку було влаштовано караул (на години після «відбою»).
Вони примудрилися вилізати через заднє віконце, причиняти його, а при поверненні відчиняли його штопором.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Я також "таких" історій досить маю!
Ви мене наштовхнули на спогади....
Десь 5 років тому, я якраз школу закінчила, пішли ми з подружкою гуляти. Сиділи в скверику біля мого дому недалеко, а там поблизу військовий штаб (біля стадіону СКА).
Ну, ми сидимо на такому широкому бордюрі, говоримо і тут до нас підходить "вгашений" вояка років 35-ти. Починає мені душу виливати, виявляється я дуже подібна на його першу любов. Витягнув з кишені купу пожмаканих грошей і починає мені пхати, подружка шуганулась в бік, та я й собі хотіла драпака дати, а він мене за руку хапнув і не пускає! А я боюсь робити різкі рухи, бо він випивший - всяке може в голову йому стукнути....
Починає розказувати як він був у Лівані, як танки на них їхали, люди на його руках помирали, мені аж шкода його стало... Але й відчепитися від нього не можу, думаю, як надійде хтось із знайомих і побачить таку гарну картину..... Вчепився, щоб я взяла гроші і шось собі купила файне (бо йому ті гроші не треба, він був розчарований усім і під враженням ліванських подій) або пішла з ним в кафе на каву, ми якраз були неподалік одного, то ми туди пішли. Сіли, він замовив каву, бо ми нічого більше не хотіли, він почав щось знов розказувати і поклав голову на стіл, а за цей час ми забрали манелі і втікли....
Деколи згадуємо його з подружкою, коли військових бачимо...