Log in or Sign up

Відновлення історичної справедливості

Discussion in 'Історія' started by Чернобылец, Jan 3, 2007.

Page 5 of 16

Romko Дуже важлива персона
диференційованого підходу вимагає історія Російської імперії. Для більшості сучасних українців ця держава є втіленням антиукраїнськості, окупаційного диктату й тиранії. Можливо, й варто описувати в подібних категоріях взаємини України з імперією на фінальному етапі існування останньої – у ХІХ ст. Але чи варто переносити ці характеристики на більш ранні періоди? Відповідь здається очевидною, якщо об’єктивно оцінити процес творення Російської імперії. Вона з’явилася внаслідок об’єднання Московського царства з Козацькою державою (Військом Запорозьким) та відвоювання спільними зусиллями більшості руських теренів у Речі Посполитої, що й відобразилося в офіційному титулі правителів імперії – «государь всея Великои, Малои и Белои Росии». Мала Росія (назва позначала лише територію лівобережного Гетьманату, а не всієї України-Русі, як прийнято думати зараз) таким чином вважалася другою за значенням державотворчою складовою Російської імперії й насправді була такою.

Отже, Російська імперія – держава трьох народів. У зв’язку з цим неправомірно ототожнювати Росію з Московією, оскільки перша з цих назв аж до 1917–1920 років була узагальненою назвою народів, яких нині звуть східними слов’янами. Це добре усвідомлювали ще на початку ХХ ст. Скажімо, основоположник української географії Степан Рудницький чітко розмежовував поняття «Росія» (росіяни – тобто всі східні слов’яни) та «Московія» (москалі). Російська імперія від початку свого виникнення й приблизно до початку ХІХ ст. була своєю державою для українців, які мали визначальний вплив на політичну, культурну, військову сфери життя імперії – ще більший, ніж у Речі Посполитій. Сама назва «Російська імперія» придумана українцем Феофаном Прокоповичем, який поширив таким чином назву своєї Батьківщини – Русі (сучасної України) на всю імперію. Російська літературна мова (словенороскій язык) була симбіозом української розмовної та старослов’янської мов і взяла початок із Києва від граматики Мелетія Смотрицького, а далі була досконало опрацьована в першу чергу українцями – Гоголем, Шевченком, Короленком, Чеховим тощо. Герої завоювання Сибіру й Далекого Сходу, Центральної Азії та Кавказу, звільнення Балкан і оборони Севастополя були переважно або й виключно українцями. Матрос Кішка та солдат Шевченко, адмірал Нахімов та завойовник Закавказзя Котляревський були етнічними українцями, як і вояки гусарських полків – герої наполеонівських воєн, козацькі контингенти – головна ударна сила в російсько-турецьких війнах, корпус чорноморських козаків – безжальні завойовники Кавказу. Основний закид цим героям – вони, мовляв, воювали за чужі інтереси. Якщо це так, то як у такому разі пояснити, що впродовж кінця XVIII й протягом ХІХ ст. наша суцільна етнічна територія в Європі зросла щонайменше вдвічі, нами були колонізовані величезні простори в Азії (Сірий та Зелений Клини), українська еліта (нащадки козацької старшини) брала участь у безпосередньому управлінні імперією, обіймаючи в ній найвищі посади (достатньо згадати прізвища Розумовських та Безбородьків), а наша духовна та світська інтелігенція визначала культурне обличчя Російської імперії. Останню українська еліта тривалий час розглядала як спільний із іншими східнослов’янськими народами державний проект – із єдиним монархом, але при збереженні рівності складових частин імперії (приміром, у «Разговоре Ве**ликороссiи съ Малороссiей» – «Признаю, что не я [Великороссiя] собой тебé властитель, но самодержецъ нашъ есть общiй повелитель»), намагаючись надати йому максимально українського виразу. До певної міри це вдалося, приміром, у церковних справах – українська (руська) версія православ’я практично повністю витіснила питомо московську (старообрядництво).

Звичайно, українське бачення побудови спільної держави вступало в суперечність із московською політичною практикою, заснованою на деспотизмі. Так, модернізаційні заходи Петра І, з їх відвертою брутальністю та намаганням зруйнувати козацьку автономію, викликали спротив не лише в української політичної, але й інтелектуальної еліти. Українські церковні ієрархи були найбільш нещадними критиками політики Петра І навіть після виступу гетьмана Мазепи, оскільки, так само як і останній, мали інші погляди на методи проведення модернізації, бо спиралися на власний досвід, започаткований Петром Могилою та Богданом Хмельницьким. Скасування козацької автономії наприкінці XVIII ст. також ішло врозріз із політичними ідеалами української еліти, але цього разу минуло без серйозних ексцесів, оскільки провід колишньої Гетьманщини навзаєм одержав найширший доступ до центральної влади в політичній, військовій, церковній та інших сферах. Прикра метаморфоза, що сталася з імперією в ХІХ ст., як дві краплі води була схожа на деформацію Речі Посполитої XVII ст. Зусиллями різночинної московської інтелігенції та великоросійських шовіністів Росію оголосили московським (великоросійським) національним «государством», а нам запропонували другорядні ролі. Реакція українців була цілком очікуваною – національно-визвольні устремління, дистанціювання від імперії, вироблення нової самоназви, врешті, такий нелюбий московитам, але спровокований ними ж, «український сепаратизм». Україна відіграла значну роль у розвалі імперії та чинила найзапекліший спротив новим червоним господарям Кремля та їхнім спробам відновити національну московську імперію. Зрештою, українці заплатили найбільшу ціну за нелояльність до московської більшовицької влади, в той час як московський народ укотре обрав шлях покори.
Click to expand...

Якщо уважно вдивитися в дзеркало цієї історії, то який збірний портрет нашої нації ми в ньому побачимо? Це буде не змучене кріпацькою працею лице гречкосія, не «чаєчка при битій дорозі». Ні. Ми побачимо степового рицаря «з бритою головою та довгим чубом», що стоїть на ринку здобутого приступом ворожого міста «у вимазаних дьогтем шароварах і з нагайкою в м’язистих руках» серед відрубаних голів чужоземців. Те, що українська історіографія, а за нею й політичний провід України ХХ ст. вперто не хотіли сприймати українців такими, якими вони є, а намагалися втиснути націю в прокрустове ложе схем, неминуче призвело до трагічних наслідків. Причини кривавого розбрату, отаманства та війни всіх проти всіх в Україні впродовж 1917–1921 років криються саме в цій неспроможності керівників УНР (поміж яких бачимо й автора «звичайної схеми» М. Грушевського) правильно ско**ристатися мілітарним потенціалом нації, який так чи інакше мав бути реалізованим, питання тільки – в якому напрямі: зовнішньому чи внутрішньому? Тож замість зовнішньої експансії ми одержали широкомасштабний внутрішній конфлікт. Віра в «споконвічну миролюбність» та соціалістичні гасла призвели до розпуску війська, підрозділи якого замість того, щоб вести успішні бої на підступах до червоної столиці, здобувати для Української держави Підкавказзя й Крим, розбрелися по бандугрупованнях різних кольорів – червоних, білих, чорних.

Ми дорого заплатили за спробу реалізувати цей «народницький» експеримент – Голодомор та репресії, кривава ІІ світова й тотальне змосковщення. Але, здається, нинішній політичний провід не зробив із цього жодних висновків – слабкість у внутрішній політиці, сумнівна відмова від ядерної зброї, розвал армії, політичні поступки сусідам, пасивна зовнішня політика – все це є очевидним відтворенням на практиці постулатів «звичайної схеми». Українська нація або позбудеться цієї осоружної схеми, або буде змушена ще раз заплатити криваву ціну за ущербне сприйняття власної історії.
Click to expand...

Звичайна схема» української історії

Romko, Feb 15, 2013

#81
- Подобається x 1
Полковник миється в бані
Кто-то уже ознакомился со статьей Дмитрия Табачника.
Интересный взгляд.
Какое мнение у дияспары и панства?

Галичанские «крестоносцы» против Украины

Пора наконец отбросить маскирующую боязнь назвать вещи своими именами, ложную политкорректность и расставить все точки над «і». Ничего общего с идеологией украиноненавистнической части Галичины у Украины и ее народа нет и быть не может. Ее слегка закамуфлированное принятие под флагом мнимого «единства» или «консолидации» станет предательством исторического выбора народа Великой Украины и жизненных интересов миллионов соотечественников.

Вместо бессмысленных, демонстрирующих слабость заигрываний со страстно ненавидящими нас и наши святыни политическими силами необходимо прагматично договориться о принципах дальнейших взаимоотношений. Сохранение ситуации с «правящим регионом» галичанских «крестоносцев», почувствоваших сладкий вкус власти над всей Украиной, не может продолжаться долго и станет концом государства в существующих границах.

Единство Украины может быть только в одном — верховенстве прав человека, неукоснительном соблюдении законов, невмешательстве в дела друг друга, прекращении практики содержания одних регионов за счет других. Для этого необходимо введение федерально-земельного устройства и децентрализация власти. В прошлое должен уйти такой рудимент тоталитаризма, как назначаемые из Киева областные и районные администрации, больше напоминающие комендатуры оккупационной армии.

Центральная власть должна ограничиться узким кругом вопросов общегосударственного значения, прекратить заниматься идеологической обработкой граждан за их же налоги и реквизицией средств у регионов-доноров. Только цивилизованная, правовая Украина, страна «цветущей сложности» культур, традиций, языков, взаимного уважения и терпимости, имеет будущее. Именно об этом, о такой Украине мечтали и Шевченко, и Костомаров, и Павел Скоропадский, и Вернадский...

http://topwar.ru/2356-galichanskie-krestonoscy-protiv-ukrainy.html

Полковник, Feb 17, 2013

#82
- Подобається x 2
Dzeko Well-Known Member

Полковник said: ↑

Кто-то уже ознакомился со статьей Дмитрия Табачника.
Click to expand...

Тільки недороблені дебіли можуть не те що називати це "цікавим", а взагалі читати жидівського вилупка Собачника. Ще Бузину почитайте, краще на ніч, щоб забезпечити собі гарантовану полюцію.

Dzeko, Feb 17, 2013

#83
Полковник миється в бані
Gunner said: ↑

Тільки недороблені дебіли можуть не те що називати це "цікавим",
Click to expand...

Полковник, Feb 17, 2013

#84
- Подобається x 3
Оля Старожилка форуму
Полковник said: ↑

Какое мнение у дияспары
Click to expand...

Нема шо діяспарі робити, як Табачника читати.

Оля, Feb 17, 2013

#85
- Подобається x 2
Pedro Дуже важлива персона
Оля said: ↑

Нема шо діяспарі робити, як Табачника читати.
Click to expand...

Ну чому, Олю, може Полковник мав на увазі українську діаспору в Росії і закликав їх ознайомитись з цим лайном. Хоча я б тих хахлів які осіли в Росії і діаспорою не назвав би. Бо асимілюються моментально.

Pedro, Feb 17, 2013

#86
- Подобається x 3
Romko Дуже важлива персона
Полковник said: ↑

Click to expand...

І розуміння історичної справедливості.

Нема такої країни в Європі, окрім деяких країн СНД, де історія переписана, сфальсифікована і подана до столу з таким фантазійним гарніром, що його жоден науковець не перетравить.
Click to expand...

Усе йде до того, щоб розділити країну на два улуси. Спочатку поділили за мовою, взялися за релігію, але ще до кінця справи не довели, а тут уже нова радість – треба ще й історію поділити.

На повному серйозі і опозиціонери, і провладні депутати торочать одне й те ж: мовляв, не вдасться переконати східняків у геройських подвигах Бандери й УПА, як не вдасться переконати західняків у позитивній ролі "визволителів" зі Сходу.

Висновок: нехай усе буде, як є, ті хай тішаться своїми лісовими братами, а тамті – Молодою Гвардією.

Сказати, що це повний маразм – нічого не сказати. Бо нема такої країни в Європі, окрім деяких країн СНД, де історія переписана, сфальсифікована і подана до столу з таким фантазійним гарніром, що його жоден науковець не перетравить.

Яка різниця між вояками УПА і Молодою Гвардією? А та, що перші були, а другої не було. Як не було 28 панфіловців, не було героїні Космодем'янської, а була член загону паліїв та підривників, які на заклик вождя палили села і підкладали вибухівки у містах. Так і було знищено історичні споруди в Києві.

Однак вулиць імені цієї палійки в Україні купа. Ледве чи люди, які живуть за такою адресою, знають про неї правду. А правду, між іншим, написали не українські націоналісти, а російські історики. Як і про панфіловців. І їхні вулиці є.

То як із такою історією боротися?

Кожен народ намагається подати дітям таку історію, яка б задовольняла усіх, а при цьому не була брехливою.

Якщо в історії Франції була і Варфоломіївська ніч, і жорстокий геноцид Півдня, коли нищили катарів та альбігойців, то там цього не тільки не приховують, а навіть не виправдовують вищими цілями. І про терор під час Французької революції пишуть чесно і відкрито.

Не кажу вже про війни, які вела Франція із сусідами.

Натомість в Україні заборонено писати про українсько-російські війни. От з поляками, татарами, турками – можна, а зі старшим братом – зась. Особливо про ті битви, де росіяни були розгромлені: під Оршею у 1514 році, під Конотопом у 1678, і боронь Боже згадувати про те, як козаки брали Москву.

Тоді це не історія, а фікція.

Чому слід вивчати російську мову? І на це є у регіоналів відповідь: бо вона дала світові велику літературу. Аргумент просто вбивчий.

То вивчаймо ще й китайську! І французьку, й англійську, й німецьку, й іспанську, і не забуваймо про латину і давньогрецьку! Бо жодна з літератур на цих мовах не менша, а навіть більша за російську.

Специ від Табачніка вирішили, що нашим діткам пора зазнайомитися з діяльністю Щорса, П'ятакова і Коцюбинського.

Не знаю, чи при цьому діткам повинні розповідати, що першого свої ж застрелили в спину, а двох інших за великі заслуги перед Родіной розстріляли у 1937-му. Але найголовніше те, що усі троє боролися проти української незалежної держави.

Це просто феноменально! Де ще, у якій країні вивчають у позитивному руслі (!!!) діяльність своїх же ворогів? Я такої не знаю.

Сучасні історики, навіть не ті, що пишуть підручники, а ті, що пишуть для дорослих, соромливо називають Московсько-українську війну 1917 – 1921 років Визвольними змаганнями. А коли треба назвати ворога, то не пишуть "росіяни", а "більшовики". Так їм здається толерантніше.

А тим часом переглянувши усю українську пресу того часу, я ніде не натрапляв на жодні Визвольні змагання. Війна називалася чітко і недвозначно: Московсько-українська.

І що цікаво. Пісень і народних, і авторських, створених в армії УНР та в Січових стрільцях – сотні. І жодної україномовної більшовицької.

Так, на боці росіян воювали не тільки латиші й китайці, а й деякі українці. Одні від несвідомості, інші примусово, але чомусь у їхньому середовищі пісня не народжувалася. Ба більше: більшовики безпардонно крали стрілецькі мелодії ("Там вдалі за рєкой", "Дан пріказ єму на запад" і т. д.).

Уенерівських та стрілецьких газет видавалося у ті роки доволі багато. Досить сказати, що в одному лише Кам'янці-Подільському виходило їх чотири десятка! А більшовицьких україномовних газет було, як кіт наплакав.

І от ще один парадокс. І в тих, і в тих газетах друкували патріотичні вірші. Але якщо у кожній уенерівській газеті друкували вірші й фейлетони відомі письменники (Остап Вишня, Микита Годованець, Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Павло Тичина, Юрій Липа, Володимир Свідзінський, Олександр Олесь, Володимир Cамійленко і багато інших), то в більшовицьких – самі графомани з народу.

Ну точнісінько один до одного, як і зараз. Які поети на боці влади? Бєлаш та Болдирєв.

Між іншим, серед названих мною уенерівських поетів жодного галичанина.
Click to expand...

Полковник said: ↑

Пора наконец отбросить маскирующую боязнь назвать вещи своими именами, ложную политкорректность и расставить все точки над «і». Ничего общего с идеологией украиноненавистнической части Галичины у Украины и ее народа нет и быть не может. Ее слегка закамуфлированное принятие под флагом мнимого «единства» или «консолидации» станет предательством исторического выбора народа Великой Украины и жизненных интересов миллионов соотечественников.

Вместо бессмысленных, демонстрирующих слабость заигрываний со страстно ненавидящими нас и наши святыни политическими силами необходимо прагматично договориться о принципах дальнейших взаимоотношений. Сохранение ситуации с «правящим регионом» галичанских «крестоносцев», почувствоваших сладкий вкус власти над всей Украиной, не может продолжаться долго и станет концом государства в существующих границах.

Единство Украины может быть только в одном — верховенстве прав человека, неукоснительном соблюдении законов, невмешательстве в дела друг друга, прекращении практики содержания одних регионов за счет других. Для этого необходимо введение федерально-земельного устройства и децентрализация власти. В прошлое должен уйти такой рудимент тоталитаризма, как назначаемые из Киева областные и районные администрации, больше напоминающие комендатуры оккупационной армии.
Click to expand...

Pedro said: ↑

Ну чому, Олю, може Полковник мав на увазі українську діаспору в Росії і закликав їх ознайомитись з цим лайном. Хоча я б тих хахлів які осіли в Росії і діаспорою не назвав би. Бо асимілюються моментально.
Click to expand...

Петро Гаєнко з Катеринославщини, якого більшовики стратили у 1921, написав "Пісню большевика", актуальну й зараз:

У сусіда-малороса
Всі комори повні проса,
Кукурудзи, чичавиці,
Гречки, жита і пшениці.

Сусід мене краще сіє,
У сусіда зеленіє,
А у мене й не орано,
Не сіяно, не порано.

Сусід любе працювати –
Своє поле обробляти,
А у мене до роботи
Аж ніякої охоти!

У сусіда паляниці,
Вареники й варениці,
Сало, м'ясо, всякі пишки,
В мене ж хліба – ані кришки.

Тільки й того, що капуста,
Од якої в пельці пусто,
І не спиться, й не лежиться,
Бо нема чим поживиться.

Ой, піду я на Вкраїну,
Поведу я гоп-дружину –
Самоїдів, людожерів,
Латишів, мадяр, боксерів...

Там голодних нагодую,,
Все розграблю, все зруйную,
Щоб з багатої Вкраїни
Залишилася руїна.

Працюватиму без втоми,
Заведу скрізь совнаркоми,
І совдепи, і совіти...
Гей, за мною, дурисвіти!..
Click to expand...

Заслужені дурисвіти історії

Romko, Feb 18, 2013

#87
- Подобається x 3
Romko Дуже важлива персона
В подарок на день рождения, он прислал мне книгу. Старая обтертая обложка. Из тонкой ткани. Ее цвет был чем-то средним, между цветом лесных ягод и цветом крови. Запах леса, пороха, костра. Рубленным черным на всем этом, название. ОУН УПА.
Она очень эстетично вписывалась, сочеталась, со всем остальным в моей одиночке.
На украинском языке.
Прочитал. Несколько сухо. Но главное, не то как, а то, о чем.
Черно-белые фотографии. Под всеми примерно одинаковые слова. Погиб. Расстрелян. Пропал в лагерях. Ни один, из тех, кого я в ней встретил, не вышел за пределы этого трехгранного фатума.

Погиб. Расстрелян. Пропал в лагерях.

1945й год. Тишина. Почва перестала взлетать от бесконечных взрывов и возвращаться обратно. Не слышно выстрелов. Вторая мировая закончилась.
Не везде…
Национальная революция. Насколько много было сказано о тех, кто ее начал.
И ничего о тех, кто продолжал ее нести, тогда, когда уже выдохлись и упали все остальные. Там, где нести ее было невероятней, чем где бы то ни было.
Италия, Германия, Япония… Везде восстановительная хозяйственная возня. С тусклыми, пустыми взглядами. С мыслями, не о том, что погибло ВСЕ, а зачастую о том, “какие дураки, могли втянуть нас в эти идиотские авантюры”. Производить и торговать.
Лес, горы, тропы, схроны…,”костер разводить ночью, и у ствола дерева. Что бы дым стелился, переплетался со стволом. Что б не выделялся в ночи”.
Только в одной точке вторая мировая велась еще десять лет.
Сталин на севере, Сталин на западе, Сталин на востоке, Сталин на юге. На тысячи километров во все стороны, не кто-то, а Сталин, и все что с ним связано.
Более неблагоприятных условий и времени, для сопротивления, не было наверно ни у кого. На что внешнее можно было надеяться? Западные демократии? Смешно.
Прочитав книгу, написал письмо, герою УНА УНСО, приславшему мне ее.
“Продолжать сопротивление, в тех условиях, с которыми они столкнулись, есть высшее мужество. Харакири, после капитуляции Микадо, это одно, а стиснуть зубы, сжать в кулаках нервы, заставить себя думать, тогда, когда хочется орать, и в ярости бить кулаками по земле, хочется плакать и стреляться; постоянно думать и осторожно идти, что бы вести войну после войны, что бы, понимая, что ты уже труп, и никто тебя не отшепчет, убить их как можно больше, убивать как можно дольше. Это совсем другое”.
Роман планировал теракты даже в Москве. Не в этой, а в той Москве. Какой еще денди, фашист, мог замахнуться на такое. Что, в сравнении с его выездами по поддельным документам, на курорт в Одессу, «подлечить сердце», все выходки Д Аннунцио и подобных…
Хотелось найти, увидеть, прочитать, как же они, эти стреляющие мертвецы, объяснят все это. Нашел.
“Мы знаем, что погибнем. Но мы должны продолжать борьбу, что бы следующие поколения, унаследовав наши выстрелы, слышав их, знали, что Самостийна и Незалежна жива. Раз слышны выстрелы, значит она жива”. Буквально не помню. Возможно, написал лучше. Но смысл такой.
Нация и население.
Культура и цивилизация.
Этой нации, пока не суждено было стать государством, а следовательно и населением. Может быть, в этом причина вечной молодости.
Абортивная цивилизация Тойнби. Могла состояться, но так и не состоялась.
Сокол, веками жаждущий полета, но простреливаемый насквозь при каждой новой попытке. Однажды он взлетит. Возможно сейчас.
Все феномены России, последнего десятилетия, есть феномены государства.
Все феномены Украины, тех же лет, есть феномены, вопреки государству, или против государства. Феномены нации.
Нация всегда изнутри себя. Всегда сама по себе. Если надо, против всех.
Во время противостояния Востока и Запада, зимой 2004- 05го, на Востоке говорили: “лишь бы не было войны”, на Западе: “только наш кандидат и все! Несмотря ни на что. Даже на войну”.

Запад был нацией. Со своим я. Был и все. Восток не был. Он был продолжением чего-то другого. Огромного и восточного. Если и нации, то пока, или уже спящей.

Востока не было. Самого, и из себя. Поэтому он проиграл. Если он и выиграет, то одновременно, синхронно, проснувшись со всем тем, продолжением чего он является.
Национальная революция. Стрелять, потому что ты слышал выстрелы в детстве. Для того, что бы слышали после тебя. Те, что были, те, что есть, те, что будут. Все в строю. Постоянно рядом. Без конца.

Click to expand...

НАЦИОНАЛЬНАЯ РЕВОЛЮЦИЯ

Romko, Feb 20, 2013

#88
- Подобається x 1
Romko Дуже важлива персона
http://youtu.be/7w1N3nULIvk

В Луганске по случаю 70-летнего юбилея со дня освобождения области от немецкой оккупации, прошли массовые праздничные мероприятия. Власти самой депрессивной области Украины продолжают охотно паразитировать на советской ментальности населения, отвлекая таким образом внимание от своей разрушительной деятельности. Правда, на этот раз гротеск совкового карнавала был доведен до крайности тем, что местные менты и солдаты, выряженную в советскую военную форму, маршировали фактически под флагами Партии регионов. Устроители мероприятия назвали это "исторической реконструкцией".
Интересно, тем, кто без конца повторяет заученные советские мантры про "святость подвига наших дедов" не икалось на этом параде абсурда? Не западло было славить ветеранов под флагами тех, кто принимал участие в уничтожении Луганской промышленности и бросал "Беркут" на бастующих шахтеров? Или совесть уже окончательно пропили?
Click to expand...

Romko, Feb 20, 2013

#89
- Подобається x 2
artobstrel Дуже важлива персона
Romko said: ↑

Старая обтертая обложка. Из тонкой ткани. Ее цвет был чем-то средним, между цветом лесных ягод и цветом крови. Запах леса, пороха, костра.
Click to expand...

майористе теремтинння на барвистих хвилях національногого піднесення, звитяги та ідіологічного підстрибування .....

artobstrel, Feb 20, 2013

#90
- Подобається x 2
Romko Дуже важлива персона
artobstrel said: ↑

майористе теремтинння на барвистих хвилях національногого піднесення, звитяги та ідіологічного підстрибування .....
Click to expand...

В Донецьку знають,що савєцька армія - суть пр....

Romko, Feb 21, 2013

#91
- Подобається x 1
Romko Дуже важлива персона

В связи с тенденциозной и необъективной интерпретацией произошедшего события представляем дополнительную информацию об исполнении Государственным академическим Кубанским казачьим хором песни «Ще не вмерла Україна»:

Песня «Ще не вмерла Україна» присутствует в репертуаре Государственного академического Кубанского казачьего хора с конца 70-х годов 20 века.

Данное произведение было записано художественным руководителем Государственного Кубанского казачьего хора летом 1978 года во время фольклорно-этнографической экспедиции в станице Васюринской Краснодарского края в исполнении фольклорного коллектива местного Дома культуры под руководством Н.И.Дударя.

Песня попала на Кубань в конце 19 века и нередко исполнялась в казачьей среде.

С80-х годов эта песня вошла в репертуар Кубанского казачьего хора как народная песня, о чём всегда принципиально указывается в концертах коллектива.
Click to expand...

СООБЩЕНИЕ ДЛЯ СМИ

Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко не бачить нічого поганого у тому, що день Росії український гімн виконали як російську народну пісню... "Другий раз – це вже була інтерпретація, яка як мені пояснили, це пісня, яка існувала до того як вона стала національним гімном нашої держави. І я як раз відчув у кубанців бажання це подати як наше спільне надбання", - заявив він...
Click to expand...

Грищенко і Литвин змирилися, що наш гімн виконали як російську народну пісню

сь так. Ні більше, ні менше: була русской народной пєснєй до того, як стала гімном.

Якщо ви гадаєте, що талантлівєйший із народов русскій творив свої народні лише обмежившись псевдонімом П. Чубинський, то дуже помиляєтеся.

В цьому легко переконатися, заглянувши до збірки, зрозуміло російських, народних пісень під редакцією його дірєктора, русского чєловєка на прізвищє Захарчєнко «Пойот Кубанскій казачій хор», 2002, видавництво «Едві», наприклад, на сторінку 117:

Якщо мало Дядьковской, то можна додати вражень від народної творчості віднайденої у станиці Канєвская зі сторінки 123:

Неважко передбачити, що безперечно задолго до того, как еті строкі напісал нєкто Т. Шевчєнко еті пєсні конєшно же билі іссстарі ізвєстнимі плодамі коллєктівного творчєства русского народа.

Один архєолог розказував, як в Сибіру викопали зкам"яніле гівно мамонта. Це було дуже велике і дуже зкам"яніле гівно, так шо його відправили в російську академію наук. І шо ви думаєте? Російська академія наук оприділила шо це гівно - російська народна пісня!

Romko, Feb 27, 2013

#92
Дальневосточник Русскомовний
Romko said: ↑

російська народна пісня
Click to expand...

Вы как всегда правы

http://youtu.be/GP-YIu4amnQ

Аммосов, Александр Николаевич. Наибольшую популярность ему принес незамысловатый романс «Элегия», более извеснтный как народная песня «Хасбулат удалой». Слова «Элегии» впервые были опубликованы в газете «Русский инвалид» 16 ноября 1858 года. После того как О.X. Агренева-Славянская написала на эти слова музыку, романс стал очень популярен среди русской военной молодежи.
Мелодия, позже ставшая гимном США (1814), была написана Джоном Стаффордом Смитом для "Общества Анакреона", вероятно в 1771.

Дальневосточник, Feb 27, 2013

#93
- Подобається x 2
Romko Дуже важлива персона
Дальневосточник said: ↑

Аммосов, Александр Николаевич. Наибольшую популярность ему принес незамысловатый романс «Элегия», более извеснтный как народная песня «Хасбулат удалой». Слова «Элегии» впервые были опубликованы в газете «Русский инвалид» 16 ноября 1858 года. После того как О.X. Агренева-Славянская написала на эти слова музыку, романс стал очень популярен среди русской военной молодежи.
Мелодия, позже ставшая гимном США (1814), была написана Джоном Стаффордом Смитом для "Общества Анакреона", вероятно в 1771.
Click to expand...

Кажу ж...

Romko said: ↑

Один архєолог розказував, як в Сибіру викопали зкам"яніле гівно мамонта. Це було дуже велике і дуже зкам"яніле гівно, так шо його відправили в російську академію наук. І шо ви думаєте? Російська академія наук оприділила шо це гівно - російська народна пісня!
Click to expand...

Romko, Feb 27, 2013

#94
- Подобається x 1
Romko Дуже важлива персона

Дальневосточник said: ↑

Вы как всегда правы
Click to expand...

Аякже.
Вся совєцька історія - брехня і міф.

просто-таки диву даєшся, коли починаєш спеціально звертати увагу на кількість сталінських міфологем (чи то в чистому вигляді, чи то у вигляді лексичних уламків), які збереглися до нашого часу та функціонують тепер уже в ролі соціальних стереотипів, і не тільки масової свідомості, а й не менш масової й, здавалося б, солідної журналістики. Бо ж і Черчілль як ініціатор «холодної війни», і «несподіваний напад Гітлера», і «героїчний стаханівський рух» — це все звідтіля, з тієї епохи, яка наклала такий відбиток на людські душі, на масову свідомість, що й досі не всі (далеко не всі!) позбулися того відбитку. Бо ж надто потужна пропагандистсько-міфотворча машина працювала кілька десятиліть, щоб прямі й віддалені результати її діяльності зникли самі по собі, без постійних і наполегливих зусиль тих, без кого тут не обійтися, й чи не в першу чергу — журналістів-професіоналів і викладачів історії середньої та вищої школи, які не повинні відтворювати у свідомості молодших поколінь усі ці міфологеми й стереотипи.

Адже тоталітарний міф для людей — не доважок до реального повсякденного життя, а призма, крізь яку вони дивляться на це життя, сприймають і переживають його. Ба більше: соціальний міф для них нерідко є чимось істотнішим та вагомішим, ніж питома соціальна реальність. Тим більше, коли йдеться про витворений пропагандою міф тоталітарний, який за визначенням претендує на всеохопність, універсальність і тотальність.

І навіть коли тоталітарна міфологія перетворюється на сукупність (більш чи менш цілісну) стереотипів, то йдеться не просто про ментальні виграшки, не просто про оповідання щодо історії; це — те, що формує живу реальність нашого сьогодення з її перманентним прагненням понад 50 відсотків українських громадян до сильної — авторитарної чи тоталітарної — руки й зі встановленням пам’ятників товаришеві Сталіну. Тим більше, що ці стереотипи повторюються та відтворюються новими поколіннями.

Серед цих міфологем, які вже стали для багатьох стереотипами, — міфологема щодо того, що Сталін, мовляв, здійснив об’єднання етнічних українських земель. І справді: хто не читав у газеті чи не чув з телеекрана про те, що «Сталін об’єднав Україну»? Це стверджують і запеклі сталіністи — мовляв, он який молодець був «великий вождь»! — і радикальні антисталіністи — хоча й падлюкою та тираном був «кращий друг фізкультурників», але все ж виконав позитивну історичну роботу. Бачте, всі українські етнічні землі зібрані наразі в одній державі внаслідок діяльності цього кривавого деспота, чи не так?

Ні, не так. Ба більше: свідомо й нерідко успішно використовуючи у своїх геополітичних іграх український чинник, Сталін постійно намагався якомога більше «урізати» територіальні межі України — нехай це була й совєтська республіка; і тільки тоді, коли інших варіантів уже не було, він благословляв по-більшовицькому здійснюване «возз’єднання».
Click to expand...

Сталінська міфологія «об’єднання України»

Romko, Mar 7, 2013

#95
Romko Дуже важлива персона

Я завжди кажу - в Росії є люди.
Не всі совки.

Партия безнравственности

«Мы в вечную нравственность не верим и обман всяких сказок о нравственности разоблачаем», – заявлено в знаменитой речи «Задачи союзов молодёжи», произнесённой Лениным на III съезде Российского коммунистического союза молодёжи в октябре 1920 года (Ленин. ПСС. Т. 41. С. 313). По Ленину, «нравственно» то, что служит строительству социализма и коммунизма. Поэтому для коммунистов было «нравственным» расстрелять и зарезать святых царственных страстотерпцев. Поэтому Ленин организовал государственный красный террор и создал сотни концлагерей уже в 1918 году, а Сталин организовал ГУЛАГ и голодомор…

Социальный расизм и геноцид

Исходя из марксистско-ленинской идеологии, компартия проводила политику социального расизма и геноцида – физического уничтожения предпринимателей и дворянства, старой русской интеллигенции и духовенства, трудовых крепких крестьян и казаков. Если Гитлер проповедовал национальный расизм и геноцид, то Ленин и Сталин проповедовали социальный расизм и геноцид, то есть в обоих случаях – расизм и геноцид, миллионы ни в чём не виновных жертв, в обоих случаях – преступления против человечности, не имеющие срока давности. Причём Гитлер уничтожал в основном не немцев, а Ленин и Сталин нанесли главный удар по русской нации. И от этого удара русские до сих пор не пришли в себя. И придут ли? Ведь уничтожением трудового крестьянства в результате насильственной коллективизации Сталин перешиб хребет русскому народу. Поэтому социальный расизм коммунистов означал и антирусский расизм. А если русские не придут в себя, то их место займут другие и Россия перестанет существовать.

Изменник Родины

Ленин многократно призывал к «поражению царской монархии и её войск» в Первую мировую войну, звал к «превращению национальной войны в гражданскую войну» (См.: Ленин. ПСС. Т.26. С.108-109, 6; Ленинский сборник. Т. 2. С. 195). Ленинским указаниям следовала большевистская фракция Государственной Думы, предательски проголосовав против выделения денег на оборону во время немецкой агрессии. А сам Ленин сотрудничал с преступным руководством кайзеровской Германии и получал деньги от немцев на совершение большевистского переворота; об этом сохранились документы как в Германии, так и в Москве в бывшем Центральном партархиве (РГАСПИ. Ф. 2. Оп. 2. Д. 226). Поэтому в июле 1917 года был выдан законный ордер на арест Ленина по обвинению в государственной измене. Если использовать сегодняшнюю терминологию, то Ленин – иностранный агент.

Совершив в октябре 1917г. государственный переворот, разогнав первый полноценный парламент России – Всероссийское Учредительное Собрание и заключив прогерманский Брестский мир, Ленин внёс решающий вклад в поражение России в Первой мировой войне и развязал самую страшную в истории человечества Гражданскую войну. Поэтому 27 июня 2012 года Президент России, выступая в Совете Федерации, имел все основания констатировать, что проигрыш России есть результат национального предательства ленинского правительства. Более того, если в Первую мировую погиб примерно 1 миллион наших соотечественников, то в Гражданскую – от 12 до 15 миллионов человек, а голод, спровоцированный Гражданской войной, унёс ещё не менее 3-5 миллионов, то есть только Ленин виновен в гибели 15-20 миллионов граждан России… А если добавить убиенных по вине Сталина, то и Гитлер будет превзойдён двумя коммунистическими монстрами. Например, только во время голода 1932-1933 годов, организованного Сталиным и другими руководителями компартии, погибло около 8 миллионов человек… Как справедливо признал премьер-министр России 30 октября 2012 года, «Сталин вёл войну с собственным народом». При этом возникает вопрос, что это за государство такое, в котором национальное предательство и война с народом до сих пор не получили государственной юридической оценки, официально не признаны преступлениями? В таком государстве может произойти всё что угодно, вплоть до страшных рецидивов сталинщины и КПРФовского реванша с лево-демагогическими лозунгами.

Красный антихрист

Святитель Тихон ещё 1 января 1918 года в Храме Христа Спасителя предупредил, что происходящее социалистическое строительство подобно строительству Вавилонской башни и закончится таким же крахом. «Вышний посмеётся планам нашим и разрушит советы наши… Церковь осуждает такое строительство, и мы решительно предупреждаем, что успеха у нас не будет», – таковы пророческие слова святого патриарха. А в Послании от 1 февраля 1918 года по старому стилю патриарх говорил о большевиках во главе с Лениным: «То, что творите вы, не только жестокое дело: это поистине дело сатанинское, за которое подлежите вы огню геенскому в жизни будущей – загробной и страшному проклятию потомства в жизни настоящей – земной. Властью, данной нам от Бога запрещаем вам приступать к Тайнам Христовым, анафематствуем вас…»

Не послушалась Россия святого, мудрого провидца-патриарха, а пошла за красным антихристом. В результате утопическая и богоборческая башня Вавилонская развалилась, и страна осталась у разбитого корыта. Во многом потеряли ХХ век, а можем и ХХI-й потерять, продолжая поклоняться Ленину и его последователям. И закончится тем же – неконкурентоспособностью экономики, кровью и очередным развалом страны.

Причём особо следует сказать о таком преступлении коммунистического режима, как убийство святых царственных страстотерпцев. Не с полковником Николаем Романовым расправились коммунисты. Ведь Белые армии не собирались восстанавливать монархию, и царская семья не представляла никакой угрозы советской власти. Коммунисты расправлялись с тысячелетней православной великой Россией, символом которой являлась царская семья. Именно такую историческую Россию возненавидел и уничтожал воинствующий атеист Ленин.

Не стрелочники из Екатеринбурга, а Ленин и Свердлов несут главную ответственность за преступление такого масштаба, как цареубийство и детоубийство. Высший орган советской власти (ВЦИК во главе со Свердловым) и ленинское правительство одобрили и покрыли злодеяние в Екатеринбурге, то есть соучаствовали в этом преступлении, и потому Ленин и Свердлов являются уголовными преступниками. За это Господь вскоре свёл Яшку в могилу, а Ильича поразил безумием и слабоумием.

Пока красные антихристы остаются в сакральном месте, в самом сердце России – на Красной площади, не может быть ни духовно-нравственного, ни связанного с ним экономического возрождения России. Пока государством юридически не осуждены преступления Ленина, Сталина и их партии, до тех пор преступное прошлое подобно раковой опухоли будет разъедать и разлагать Россию… и может разложить…
Click to expand...

Преступления-большевиков и их лидеров
Доклад в Государственной Думе на круглом столе «Оценка роли большевиков и их лидеров в мировой и российской истории» 21 марта 2013 г.

Romko, Mar 23, 2013

#96
Romko Дуже важлива персона

советская традиция копирования и воровства западных идей и технологий. Например, автомобильная промышленность пришла целиком из США. Да и откуда было взяться технологиям в СССР где инженерам постоянно напоминали какие они паразиты и что расплата не заставит себя ждать? Под воровство подводили примитивную идеологическую базу: они все враги (США и тд.), значит у них можно красть. Призывы партии красть рапространялись не только на технологию но и на литературу. Красные писатели переуродили в пользу идеологии и своему кошельку целый ряд западных произведений («Буратино», «Волшебник Изумрудного Города», «старик Хоттабыч», «Белеет Парус Одинокий») и выпускали эти книги под своими фамилиями. Даже всем известный мультик про крошку Енота («От улыбки станет всем светлей») сделан с американской сказки.
Особо хочу отметить гордость советско-русских патриотов автомат Калашникова над созданием которого работал советский военный конструктор Михаил Калашников. Решение о необходимости создания такого оружия появилось после изучения трофейного немецкого автомата и амриканского карабина в 1943. Уже показательно. Надо было дождаться войны и удара по морде чтобы советские военные начали чесаться о том что надо бы самим чего-то такое завести. Над появлением нового автомата начал работать (среди прочих) молодой конструктор Калашников. Он как раз в это время закончил разработку советского самозарядного карабина в котором почему-то прослеживалось влияние американской винтовки М1 Гаранд. Калашников потратил много сил и ума чтобы именно его автомат победил на многочисленных испытаниях и был принят на вооружение. Калашников был и есть, безусловно, талантливый специалист. Но, как утверждает авторитетный вебсайт Попенкера,
"Вообще, все ключевые конструктивные решения нового автомата были позаимствованы у других систем - так, ударно-спусковой механизм был заимствован с минимальными усовершенствованиями у чешской самозарядной винтовки Холека, рычажок предохранителя, являвшийся также пылезащитной крышкой для окна рукоятки затвора был "подсмотрен" у самозарядной винтовки Remington 8 конструкции Браунинга, "вывешивание" затворной группы внутри ствольной коробки с минимальными площадями трения и большими зазорами - у автомата Судаева."
Так что утверждать, что Калашников создал свой автомат с нуля и без чьей-либо помощи - глупо и лживо. Это была удачная компиляция но не более того. (Заранее прошу советско-русских патриотов указать случаи когда русские или советские механизмы стрелкового оружия были заимствованы для создания новых видов вооружения вне России-СССР).
Дальше - больше. В 1946 году в СССР была доставлена из Германии партия рабов среди которых особенно выделялся известнейший оруженик Шмайссер. По прибытии Шмайссер был отправлен в Ижевск где он внёс огромный вклад в разработку серийного производства автоматов Калашникова. И это тоже показатель. Трудно представить такой уровень безмозглости в послевоенной Англии чтобы они были вынуждены привозить рабов-специалистов из страны которую они победили для работы над производством оружия. Так что когда мы гордимся тем что наши калаши известны во всём мире, поблагодарим и этого фашиста за успех АКа.
Ряд историков утверждает что Калашников украл свой автомат у Шмайссера. Это НЕПРАВДА. Дело в том что внешне АК похож на автомат СТГ44 который разработал Шмайссер. Но это только внешне, внутри - почти ничего общего. Да, организуя штамповку АКов в Ижевске какие-то изменения немец внёс но основная конструкция АКа уже существовала когда он взял его в свои руки в первый раз.

А теперь назад в тридцатые годы.
В стране происходит индустриализация то есть идёт подготовка к агрессивному всёпожирающему походу в Европу. К счастью (в каком-то смысле) в конце первой мировой войны вместе с коммунистами родился их брат-близнец – немецкие нацисты. Между ними сразу установились тёплые отношения а потом и дружба. Оба строя хотели осчастливить основную массу своего населения – в СССРе бедных, а в Германии – немцев. Оба хотели делать это только силой, и оба строя должны были выйти за пределы своих государственных границ просто в силу закона любой идеологии. Идеолог может успокоиться только тогда когда все люди в мире думают так как он. Одновременно с милитаризацией СССР шла милитаризация Германии. Стороны на мировой арене были такие: свободный мир, СССР, Германия. СССР и Германия про себя думали что вступят в бой последними, после того как первый из них измотает себя и свободный мир в страшной войне. Свободный мир воевать не хотел потому что занятие это неприятное для психически здорового человека или страны.
Click to expand...

ИСТОРИЯ СССР БЕЗ ФАЛЬСИФИКАЦИЙ

Romko, Mar 30, 2013

#97
Romko Дуже важлива персона

Из "Политического завещания"
Г.В.Плеханова,
продиктованного им в апреле 1918 года
(сокращённый вариант)

В своей жизни я, как и каждый человек, совершил немало ошибок. Но моя главная, непрстительная ошибка - это Ленин. Я недооценил его способностей, не рассмотрел его истинных целей и фанатичной целеустремлённости, снисходительно и иронично относился к его максимализму. Я ввёл Ленина в круг известных и влиятельных европейских социал-демократов, опекал его, оказывал всестороннюю помощь и тем самым позволил твёрдо встать на ноги. Больше того, в 1903 году на съезде РСДРП в споре Ленина с Мартовым я поддержал Ленина, что в итоге привело к рождению большевизма.
Однажды появившись, большевизм стал быстро набирать силу, отчасти по причине привлекательности его тактики и лозунгов для малоразвитого российского пролетариата, а отчасти по причине необычайной настойчивости и титанической работоспособности Ленина. Исправить мою ошибку было уже, к сожалению, невозможно. Моя ошибка уже обошлась и обойдётся России очень дорого.
Ленин - цельный тип, который видит свою цель и стремится к ней с фанатичной настойчивостью, не останавливаясь ни перед какими препятствиями. Он весьма умён, энергичен, чрезвычайно трудоспособен, не тщеславен, но болезненно самолюбив и абсолютно нетерпим к критике. Для Ленина, каждый, кто в чём-то с ним не согласен - потенциальный враг, не заслуживающий элементарной культуры общения. Для достижения поставленной цели он пойдёт на всё, что угодно, даже на союз с чёртом, если это будет необходимым.
Ленин - теоретик, но для образованного социалиста труды его не интересны: они не отмечены ни изяществом слога, ни отточенной логикой, ни глубокими мыслями, но на малограмотного человека они неизменно производят сильное впечатление простотой изложения, смелостью суждений, уверенностью в правоте и привлекательностью лозунгов.
Ленин - это Робеспьер 20 века. Но если последний отсёк головы нескольким сотням невинных людей, Ленин отсечёт миллионам. В этой связи мне вспоминается одна из первых встреч с Лениным, которая, по-моему, состоялась летом 1895 года в кафе Landolt. Зашёл разговор о причинах падения якобинской революции. Я в шутку сказал, что она рухнула, потому что гильотина слишком часто секла головы. Ленин вскинул брови и совершенно серьёзно возразил: "Якобинская республика пала потому что гильотина слишком редко секла головы".
Судьба Робеспьера известна. Не лучшей будет судьба Ленина. Но я не желаю ему судьбы Робеспьера. Пусть Ленин доживёт до того времени, когда со всей очевидностью поймёт ошибочность своей тактики и содрогнётся содеянному.
Путь большевиков, каким бы он ни был, коротким или длинным, неизбежно будет ярко раскрашен фальсификацией истории, преступленями, ложью, демагогией и бесчестными поступками.
Всё сказанное о большевиках - их тактика, их идеология, их подход к экспроприации, их неограниченный террор - позволяет с уверенностью утверждать: крах большевиков неминуем. Террор, на который уповают большевики - это сила штыка. Я допускаю мысль, что Ленин, опираясь на тотальный террор, выйдет победителем из Гражданской войны, к которой так упорно стремится. В этом случае большевисткая Россия окажется в политико-экономической изоляции и неизбежно превратится в военный лагерь, где граждан будут пугать империализмом и кормить обещаниями.
Но рано или поздно придёт время, когда ошибочность ленинских идей станет для всех очевидной, - и тогда большевистский социализм рухнет, как карточный домик...
Будущее России во многом определится сроком пребывания большевиков у власти. Рано или поздно она вернётся к естественному пути развития, но чем дольше просуществует большевистская диктатура, тем болезненней будет этот возврат...
Страна не может быть великой, пока бедны её граждане. В богатстве граждан - богатство государства. Истинное величие страны определяется не её территорией и даже не её историей, а демократическими традициями, уровнем жизни граждан. Пока граждане бедны, пока нет демократии, страна не гарантирована от социальных потрясений и даже от распада".
Click to expand...

ПЛЕХАНОВ
О ЛЕНИНЕ.

Romko, Apr 13, 2013

#98
Romko Дуже важлива персона
українці досі так і залишаються в пастці ідеологічних штампів, розроблених комуністичними агітаторами другої половини ХХ сторіччя.
Скажемо більше: той факт, що досі не відбулося переосмислення певних історичних подій і процесів, перехід, образно кажучи з одного календаря на інший, той, за яким живуть нормальні європейські народи, свідчить про те, що Україна нині знаходиться в ідеологічно-інформаційного просторі одного із своїх найближчих сусідів. Там так само «піднімають на щит» Велику Вітчизняну війну, практично ігноруючи решту.
І це дуже дивно, зважаючи на те, що країна, для якої було розроблено концепт «Великої Вітчизняної» вже давно не існує. Більше того, якщо сучасна Росія об`активно змушена відстоювати примат отієї «Великої Вітчизняної», оскільки нинішнє її керівництво оголосило про «спадковість» Російської Федерації від СРСР (тому багато є причин, геополітичних в тому числі), то що змушує Україну залишатися в форматі сусловської ідеології? Побоювання образити когось там у Кремлі? Так вони і так ніколи не палали дружнім ставленням ані до української еліти, хто б там її не репрезентував на конкретному відрізку історичного процесу, ані до українського народу в цілому.
Недаремно, напевне, такі одіозні постаті як пан Корнілов, або пан Табачник не припиняють мантри про «неприпустимість переписуваня історії», що досі наш істеблішмент, і політичний, і науковий (мається на увазі офіційна історіографія), не говорячи про письменницько-кіношно-журналістський не усвідомлюють необхідності очищення української самосвідомості від гнилих радянських штампів; що без цього неможливий поступ в майбутнє. А може – навпаки, занадто гарно все це розуміють.
В чому причина? Чому тема Другої світової, разом з темою національно-визвольного руху в Україні є найболючішими в нашій історіографії? Чи не тому, що комусь вигідно, аби ми і досі відстоювали чужі інтереси?
Можна зрозуміти, коли «справедливість» участі у війні обстоюють в Росії. Правонаступництво від СРСР зобов`язує. Тому і Велика Вітчизняна – аби відкараскатися від того, що насправді то була війна за перерозподіл сфер впливу в Європі і світі, і СРСР разом з Німечиною був ініціатором того перерозподілу. Але навіщо українцям доводити те, що давно спростовано істориками всього світу – що роль СРСР у ІІ Світовій війні була майже такою ж, як і гітлерівської Німеччині.
І якби історія склалася дещо інакше, якби Гітлер не напав на СРСР, або якби Франція і Великобританія в союзі із США придушили б Адольфа до 1941 року – настала б черга і Сталіна.
І сиділи б Нюрнберзі поруч з геноссе Ріббентропом, Гессом і Герингом товариші Молотов, Ворошилов і Жуков. Перші – за анексію «іконно німецьких» Судет, Данцига і Авсрії, другі – за «возз`єднання» з «іконно русскімі» Західною Україною, Бессарабією і Західною Білорусією.
Дійсно, якщо Кейтеля, Йодля і Кесельрінга можна судити за окупацію Данії, Бельгії, Люксембурга, то чому Жукова, Шапошнікова і Тимошенко за окупацію Литви, Латвії і Естонії також не судити? Якщо війна Німеччини в Греції підпадає під ознаки військових злочинів, чому війна в Фінляндії – ні?
Чи, може, методи у Гітлера і Сталіна були принципово різними? Приводом до агресії проти Польші, з якої починається і ІІ Світова війна став напад на радіостанцію в німецькому місті Гляйвіц, що його (напад) здійснили буцімто поляки. А приводом до війни СРСР з Фінляндією був начебто обстріл з артилерії однієї з радянських частин, який (обстріл) буцімто здійснили фіни.
В 1945 році німецькі архіви і німецьких генералів було захоплено радянськими військами і Сталін показав всьому світу документи, які доводили злочинну сутність гітлерівської влади – ось, дивіться, це німецькі спецслужби провокацію в Гляйвіці організували. І полонені свідки підтвердили – Валтер Шелленберг, наприклад: так, це – ми. А радянські архіви ніким захоплено не було, і радянських генералів не допитували. Тому досі ходять невідомі фінські артилеристи в провокаторах тієї війни…
Гіммлер, Кальтенбруннер і Франк – нелюди. Саме вони причетні до організації масових розстрілів циган, євреїв ї поляків, в організації концтаборів, у використанні машин-«душогубок», в стратах без суду противників режиму і масових депортаціях поляків. А Берія, Хрущов та Молотов не причетні до організації масових розстрілів циган, українців, росіян, поляків, тощо; в організації концтаборів, у винайдені машин-«душогубок», в стратах без суду противників режиму і масових депортаціях поляків (і ще декого окрім них). Ебергард і Блобель винні в масових розстрілах в Бабиному яру, а Жуков із Сєровим – в розстрілах польських офіцерів, вчителів, священників і агрономів в Харкові – ні. Гітлер давав безпосередні вказівки про знищення радянських військовополонених в Сирецькому таборі, а Сталін – про розстріл польських військовополонених в Катинському лісі не чув.
Американці та англійці ладні були пробачити Сталіну будь які злочини, і минулі, і майбутні. Аби той не припиняв війну з Гітлером. Аби українці й білоруси, казахи і грузини, росіяни і чеченці помирали на полях боїв замість громадян США та Британії.
Відомі слова, які сказав Уїнстон Черчілль, коли його спитали щодо морального аспекту союзу з режимом Сталіна, який такий само кривавий і злочинний, як і режим Гітлера (близько до тексту): «Якщо Гітлер почне штурмувати Пекло, я навіть самому Люциферу дам позитивну характеристику».
Європейці та американці дуже полюбляли (і полюбляють) розлогі міркування про моральність та демократію і дуже люблять засуджувати порушників «принципів».[/B]
Але іноді, коли їхній шкурі стає надто гаряче, розмови ці припиняються і «принципи» кудись діваються.
Ось як один з керівників британського дипломатичного корпусу сер Френк Робертс висловився щодо звіту свого підлеглого О`Меллі щодо Катинської трагедії. Відзначивши, що той звіт «вказав на труднощі, які можуть виникнути, коли переможці пояинають чинити правосуддя над переможеними: «Безумовно, це дуже незручна ситуація, коли ми боремося за моральну справу і коли маємо намір адекватно поводитися з воєнними злочинцями, а звинувачення такого роду слід висунути нашим союзникам» (Лоренс Різ. Друга Світова вйна за зачиненими дверима (Сталін, нацисти і Захід), К,, Темпора, 2010, стор. 186).
Далі - слово секретаря і керівника міністерства закордонних справ Великобританії сера Александера Кедогена: "Зізнаюся, що, наче боягуз, я скоріше відвернувся від подій Катині, боячись того, що я там знайду...
Скільки тисяч своїх громадян убито радянською владою?..
Але як усі ми знаємо (і всі погоджуємося), знання цих фактів не може вплинути на хід наших дій чи політику, тому чи є перевага в тому, щоб підавати більше число осіб, ніж необхідно, духовному конфліктові, який виникає при читанні документа?" (там же).
От щоб уникнути "духовного конфлікту", сер Кедоген зробив так, щоб генеральний прокурор Руденко, відповідальний за масові вбивства радянських громадян, всівся судити відповідальних за масові вбивства радянських (а також німецьких, польських, англійських, американських, грецьких) громадян нацистів. Тут мабуть, виникає лише одне питання, говорячи про себе "наче боягуз", чи сер Александер не помилився щодо правомірності використання слова "наче"?
Дивно, але і про мораль та загальнолюдські цінності, заради захисту яких Британія постала проти нацизму сер промовчав...
Як відомо, історія слова «якби» не знає. Тому сталося як сталося – СРСР опинився в Нюрнберзі обвинувачувачем, а занадто «моральний» О`Неллі зі своїми принципами і оксфордським вихованням – третім секретарем посольства в Ліссабоні.
Але ж війна – війною, а…
Нині практично в усіх (окрім, звісно, Росії та її сателітів) країнах серед істориків встановилася одноголосна думка: Радянський Союз починав ІІ Світову війну як союзник Гітлера, а закінчив – як союзник Антигітлерівської коаліції. І сталінським злочинам належну оцінку дають.
А ми… Ми продовжуємо чіплятися за старі кліше. Тому зручніше Другу світову відсунути, а «на щит» піднімати штучно виведений в нетрях радянського Агітпропу «Велику Вітчизняну». Незважаючи на те, що більш ніж 1 мільйон громадян СРСР воював на протилежному боці, що аж ніяк не свідчить на користь цього терміну. Незважаючи на те, що в такому випадку, учасники війни з Японією (і її жертви) опиняються «на периферії» нашого світосприйняття. Незважаючи на те, що існує і досить цікава правова колізія: Велика Вітчизняна офіційно закінчилася 9 травня 1945 року, а учасники боїв з японцями періоду серпня 1945 року все одно підпадають під категорію «учасників».
Питання до панів з Інституту історії АН України: навіщо закликати проти «переписуваня історії», якщо нинішню історію написано так, що нитки виявляються не лише білими, але й добряче підгнилими?
Щоб «не образити»?..
Знову вигода замість моралі?
Click to expand...

Друга світова війна. Дещо про мораль і вигоду.

Romko, Apr 16, 2013

#99
- Подобається x 2
Romko Дуже важлива персона

Romko, Apr 17, 2013

#100

(You must log in or sign up to reply here.)

Page 5 of 16

а де твій аватар? :)