Вы конечно можете позволить себе и не сдерживаться... Но еще раз повторяю и наконец-то попытайтесь это запомнить (а лучше запишите), украинофобия появляется там, где имеет место либо руссофобия, такая какую проявило ниже лежащее - Оно конечно, ворОны птицы, живущие иногда долго, но родины у них нет, питаются падалью, каркают и гадят. Кто всерьез такую птицу любить будет?! В лучшем случае - пожалеют убогенькое. либо украиновыпячивание, которое часто проявляют на форуме украиноозабоченные представители. Когда указанных отрицательных факторов нет, то ВСЕ ВСЁ УКРАИНСКОЕ ЛЮБЯТ, ЧТУТ И ЛЕЛЕЯТ.
Это тот редкий случай, когда я с Вами, Ромко, совершенно согласен. Государственник. Именно за этими людьми будущее Украины. Счастливое будущее!
Хай Бог боронить Україну від такого будущєго. Такі люди окуповували Східну Україну 350, а Західну 50 років. Забирайте його собі раз він має таку цінність. А взагалі я починаю все більше і більше оцінювати погляди Андруховича щодо таких спік.
Чем же я Андруховичу-то не угодил? А вы уже в Англию переехали? И как там с украинофобиями? Там же ж украинский нигде не разрешен, не официален, и не государственнен... И Бандера не герой, и "Галичина" не освободительница...Какие ж негодяи в связи с этим там живут, а некоторые еще и стремятся там (туда) пожить! Ай, яй, яй..!
Він написав рецепт як з данєцкімі пацанами на кшталт вас поступати. Послати на.. в Росію. (Що одне те ж саме). Шкода нормальних людей, українських патріотів які так само там живуть. А чому в Англії мають розмовляти по-українськи? Там розмовляють по-англійськи, в Франції по-французськи, в Папуа по-папуаськи. Ось тільки в Україні деяка категорія принципово не хоче вчити української. А за мою англійську не турбуйтесь - я нею володію досконало.
Ну, во-первых, кто такое Андрухович, чтобы оно знало кого и куда посылать? Во-вторых, а посылать-то уже никого никуда и не надо! Мы и так на русской земле живем! Зачем нам другая русская земля? И кстати, галицко-волынская, она ведь тоже по сути русская земля. Так шо Андруховичу вашему вначале с географией определиться надо. Вот и я ж говорю! Не уважают ангичане укаринскую мову. Не официалят ее. Украинофобы гадские. Так вы уже переехали? Есть кому в Англии мову защищать? И не говорите! Негодяи! Я тоже за 100%-ов поголовное изучение украинского языка в Украине. Но правда и русского тоже. На этом основании я для вас украинофоб? Так что вам фактически нужно: чтобы все любили украинское, или чтобы ненавидели русское (и только тогда они для вас истые патриоты)?
Учить надо тем, кто не знает. Таковых - раз-два - и обчелся. Украина - de-facto - двуязычная страна. Когда станет de-ure - не знаю (и надо-ли?) Если бы не крикуны-украинизаторы - с их ускорением-и-новым-мЫшлением - народу жилось бы спокойнее. Собственно - они больше всего "ратуют за народ" - и последние, кто готов выслушать мнение народа ( вспомним бешеное сопротивление этих мовоплакальщикофф проведению референдума по языкам)... Рад за Вас. Хотя - и родной язык требует постоянной работы...Думаю - среди носителей языка - Вам конечно проще будет совершенствоваться - желаю Вам продолжить и дальше это нелегкое дело.... Многие-многие годы....
Мудро! Но здесь главное не впасть в ошибку, не спутать Русь с Московией. Как известно, Московия-забацаная территория, заселенная алкоголиками, стукачами ФСБ и некрофилами, проводящими у мавзолея свои таинственные обряды.
Да вроде ж он шутит-балуется?! Вряд ли такое можно всерьез лепить. Но проверим... А как вы думаете, чем украинцы от московитов отличаются, ну и от русских заодно? Ну, а московиты от русских? Если конечно не затруднит...
М-да... Культура так и прет. Стеной. Такая стена даже Роджеру Уотерсу под коксом не снилась. Один мой друг говорил:-"Чтобы стать русофобом нужно годик-полтора прожить в Москве. Либо поедет крыша и тебя затянет в кацапское гуано, либо положительного заряда русофобии хватит на всю жизнь".
Запозичена історія Олександр Палій, для УП _ П'ятниця, 13 серпня 2010, 10:11 Українці ніколи не визнавали позбавлення їхньої країни імені "Русь". З часів Романа Великого всі галицько-волинські князі називалися "князями й господарями Руської землі", або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений напис - "король Русі". Гетьман Богдан Хмельницький в офіційних документах і в дипломатичній переписці називався "господарем всієї Русі", "єдиновласником і самодержавцем руським". У XVIII столітті в Україні з'являється геніальний історико-політичний твір - "Історія русів", який стверджує однозначний український характер Русі. Українські козаки в XVI-XVII століттях вважали свої походи на Стамбул продовженням походів Київських князів на Константинополь. Українські козаки вважали, що назва Русь походить від сарматського племені роксолан. Це плем'я розселилося в Центральній Україні на південь від Києва починаючи з І століття до н.е. У тому регіоні є назви річок Рось, Росава, Роставиця, Рутець тощо. Тарас Шевченко у своїх творах не застосовує щодо Росії слів "Русь" і навіть "Росія", а завжди писав про "Московщину". В українській мові є слово "росіяни", у той час як прикметник "руський" залишено для всього, пов'язаного з Київською середньовічної державою. Тобто в Україні еліті від початку було зрозуміло, що з боку влади Московії мала місце проста маніпуляція назвою. Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь? З іншого боку, справді в дипломатичній переписці з іноземцями у Смоленська і Новгорода в 13 столітті є кілька згадок про їхні території як про "руські землі". Причина цього, вочевидь, в тому, що нащадки старшого сина Володимира Мономаха - Мстислава Великого (1125-1132) княжили переважно в Україні, та в залежних від Києва Смоленську та Новгороді. Смоленськ і Новгород у відносинах з іноземцями цими згадками, вочевидь, намагався пояснити своє міжнародне становище в традиціях своїх династичних відносин з Києвом. Водночас, у самій Русі ані Новгород, ані Смоленськ Руссю не звали. Під 1154 роком Київський князь Юрій Довгорукий посилає по свого племінника Ростислава у Смоленськ, кажучи: "Сину? Мені з ким Руську землю удержати? З тобою. Поїдь-но сюди". 1173 року, коли Ростиславичам було запропоновано залишити Київ і навколишні міста Білгород і Вишгород та піти до Смоленська, літопис повідомляє, що "І заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі". Коли 1148 року Великий Київський князь Ізяслав Мстиславич прийшов у Новгород, щоб разом із новгородцями, очолюваними його сином Ярославом, йти на Юрія Довгорукого, київський князь каже новгородцям: "Осе, браття, син мій, і ви прислали до мене, що вас ображає стрий мій Юрій. На нього я прийшов сюди, залишивши Руську землю". Коли того ж року київське і новгородське військо пішло війною на Суздальщину, літопис чітко розділює новгородців і Русь: "І звідтіля послали вони новгородців і Русь пустошити до Ярославля", "І в той час прийшли новгородці і Русь, попустошивши, од Ярославля, і здобичі багато вони принесли". У літописі за 1141 рік читаємо: "А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода йшов у Русь до брата, то послав Всеволод назустріч йому". Сучасна російська мова є ближчою до болгарської, ніж до мов сусідніх слов‘янських народів - української, польської, білоруської. Мовна дистанція між українською і російською досить значна, і часто росіяни з Росії взагалі не розуміють української. Причина цього в тому, що російська мова була створена не на базі стародавніх слов'янських діалектів, а натомість за рахунок засвоєння місцевим, переважно фіно-угорським населенням церковнослов'янської мови, насаджуваної церквою та владою. Церковнослов‘янська, як відомо, була штучно створена слов'янськими просвітниками Кирилом і Мефодієм для християнського просвітництва на основі солунського діалекту болгарської мови. Київський князь Володимир Мономах добре володів церковнослов'янською мовою, але, пишучи повчання своїм дітям, не міг уникнути українських слів, яких немає в церковнослов‘янській: дивуватися, ірій, сторожа, парубок, ворожбит, гребля, лінощі, сором, вдовицю та інше. "Слово о полку Ігоревім" написане в рік першої згадки слова "Україна", на території України місцевим мешканцем про події, що мали місце в Україні. Цей твір написано церковнослов'янською мовою - слов‘янським аналогом латини. Водночас, у ньому присутні численні українські слова, які відсутні в церковнослов'янській: яруга, не доста, жалощі, година, брехати, туга, вельми, дівиця, вергати, звичаї, могутній, порох (в значенні "пил"), смага, хула, чи тощо. Приміром: "Комони ржуть за Сулою, - звенить слава въ КыєвЂ; трубы трубять въ НовЂградЂ,- стоять стязи въ ПутивлЂ!" "Ни хытру, ни горазду, ни птицю горазду, суда Божіа не минути". Російський літературний критик ХІХ століття Віссаріон Бєлінський писав про "Слово": "Є в мові його ("Слова о полку Ігореві") щось м'яке, що нагадує нинішнє малоросійське наріччя особливий надлишок гортанних звуків і закінчення на букву "ь" у дієсловах теперішнього часу третьої особи множини. Але найбільше говорить про південноросійське походження "Слова" побут народу, який описується в ньому... Цей твір явно сучасний оспіваній у ньому події й носить на собі відбиток поетичного й людяного духу Південної Русі, що ще не знала варварського ярма татарщини, далекої від брутальності й дикості Північної Русі". Слово "Україна" вперше з'явилося в літописах у 1187 року - того ж року, коли було написано "Слово о полку Ігоревім". Вживання назви Україна в літературі 12-15 століть свідчить, що в той період термін "Україна" вживався як синонім "князівства", "землі". Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна". І нині по-українськи слово "країна" означає власне країну. Слово "українянин", яке зустрічається вже в ХІІІ столітті, а пізніше "українець", відповідно, означало "земляк", "співвітчизник". Слід відзначити, що назва "Україна" застосовувалася й щодо російських та білоруських земель - Рязанська Україна, Ростовська Україна, Полоцька Україна. Відомі також повідомлення про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися "в свою Україну", тобто у власне князівство. Тому Україна є просто новою, більш молодою назвою Русі. А Русь, відповідно, є древньою назвою України. У такій подвійній назві Україна типова. Це швидше правило, ніж виняток. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія - Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви. Китай змінював назву кожного разу зі зміною правлячих династій. Так само й Росія нещодавно звалася СРСР, до того Московським царством, а ще перед тим - Суздалю й Заліссям. Сьогодні ми можемо сказати, що Київське князівство, разом із Переяславським та Чернігівським, одні лише називалися Руссю й становили ядро Київської держави в часи, коли до цієї держави належали сучасні російські й білоруські землі. Пізніші спроби привласнити назву Русі - це просто спроби колишніх околиць підняти свій престиж. Так, Німеччина в Х столітті назвала себе на честь Риму, а Румунія - навіть в ХІХ столітті. Московія почала претендувати на спадок Русі щонайменше через п‘ятсот років після князя Володимира з появою ідеї "Третього Риму", через кілька століть після того, як були припинені державні зв‘язки з Києвом. Якщо українців це зможе втішити, то Московія з не меншим ентузіазмом аж до ХІХ століття претендувала на спадок другої Римської імперії, тобто Візантії. Насправді Росія має таке ж відношення до "Кыєва" і князя "Володымера", як, приміром, Індія до англійського короля Георга. Між тим, у Росії є своя справді велика історія, особливо починаючи з XVIII століття. Але чомусь Росії її здається мало. Нещодавно російський прем'єр Володимир Путін порівняв тяжкі пожежі в Росії з нападами печенігів і половців. Навряд чи в ці драматичні дні він думав про історію, а, швидше, підбирав аналоги біді. Однак, варто відзначити, що напади печенігів на території Росії в історії не зафіксовані. Половці, щоправда, кілька разів були присутні - переважно в ролі союзників суздальських князів Юрія Довгорукого й Андрія Боголюбського під час їхніх воєн проти Києва. Цінуймо це - історія України настільки престижна, що викликає бажання запозичити навіть її супротивників. Щоправда, на жаль, це стосується переважно давньої історії. З найбільш актуальною новітньою у нас поки складається не так добре. Але це вже інша тема. Олександр Палій, історик, політолог, кандидат політичних наук, для УП
Ваш историк прибрехивает маленько. Как впрочем всегда. Не было еще тогда понятия "Украина". Сам же ж он пишет, была - Русь. От этого плясать и надо. А вуалировано приплетать понятие "Украина" к понятию "Русь" может только слабый и глупый. Если бы князьям тех веремен сказали, что они какие-то там украинцы, а не русские князья - сидеть бы вашему историку на колу. Так, что мы, уважаемый, в Украине на русской земле и есть. И никуда никто нас - русских, отсюда послать не может. Даже Андрухович. Ну, а как вам мнение историка Гумилева, изложенное в "От Руси до России"? Любопытная вещица. Почитайте. И если вас не затруднит, приведите хоть одну (!) цитатку из Шевченка Т.Г., где он бы использовал слова "украинец", "украинка". Бо шо-то, не срифмовалось у него там никак вроде бы...
Собственно - достаточно одной этой строки, чтобы понять, что перед нами - "джинса" - как принято называть у журналистов заказную статью. Кто такой - Юрий Долгорукий? Откуда он взялся в Суздале? Как ловко кандидат политических наук отказывается от украинского родства с Долгоруким... Вертит историей - как шуллер кратами... Слава Богу! Еще мало ободрали гусей на перья и извели тряпья на бумагу! ... Право, печатной бумаги развелось столько, что не придумаешь скоро, что бы такое завернуть в нее. (Н.В.Гоголь)
Ответить на вопрос будет несколько затруднительно, поскольку я медленно набираю текст. Поэтому я ограничусь цитированием. Основное отличие в архетипах, которые формируют психологию индивидуума. Рекомендую прочитать историческое расследование "Русская Атлантида" А. М. Буровского. Если конечно не затруднит... А. М. БУРОВСКИЙ, кандидат исторических наук, доктор философских наук, профессор, председатель Красноярского отделения Международной академии ноосферы, член Санкт-Петербургского Союза ученых, член Проблемного совета при Академии образования