Поговорим об Украине.

У меня проблем бы не возникло т.к. мои родители поляки, да и метрика из Житомирского Костёла есть...
Вот только оно мне, это гражданство, не надо... Я родился и вырос здесь, в Украине, я люблю свою страну, никакая Польша не сравнится по красоте с Украиной, а наши придурки-руководители рано или поздно исчезнут яко дым....

 

А как же без этого.
Им, россиянам, всё мерещатся происки врагов народа повсюду.

 

Перефразируя слова французского писателя славянского происхождения Р.Гари, многие граждане Украины могут сказать:
" Во мне нет ни капли украинской крови, но Украина течет в моих жилах".

 

http://www.youtube.com/watch?v=zYOdxROjiMM

 

Это всё слова... Чего может быть лучше чем это?

 

Самі вони аж ніяк не зникнуть...скоріше переїдуть кудись.Ну там,в ту ж Росіію,або і в Польщу навіть...
Місце придурка-керівника "а ля сталін",де?...Вірно,в криміналі!(галиц."тюрма")

 

Карта поляка это не гражданство. Дает ряд преимуществ при желании посетить Польшу, или работать/вести там бизнес.

 

Я прекрасно это понимаю, но у меня и так нет проблем при посещении Польши... Просто сейчас там моих прямых родственников нет которых я знал и они знали меня...

 

внучки симпотные, а с удочкой кто? сын, зять?

 

Супер, вечерком,карасики.
Єто не Житомирщина?

 

) Она и есть... Житомирский район и область, всего 6 км до Житомира...

 

Сын, старшОй...) Что не похож? Кстати, не внучки а внуки, т.е., внук и внучка....:rolleyes:

 

не очень, но похож на шо то среднее между известным вратарем Торпедо и сборной Кавазашвили и вратарем Металлиста 80х Сивухой,
сын не вратарь часом?)

 

я внучкИ имел ввиду

 

Русскоговорящие украинские националисты...слышали о таких?


Во время наших частых дискуссий о национальном вопросе и, в первую очередь, о государственном языке, наши оппоненты часто приводят довод о высоком проценте (часто слышу о "подавляющем большинстве") русскоязычного населения Украины. Дескать, "дайте людям разговаривать на родном языке!".

Таким образом мы, люди, живущие на Юго-Востоке страны (и не только) невольно зачисляемся в ряды противников украинизации, сторонников "дружбы с Россией", противников "втягивания Украины в НАТО" и т.д. Постараюсь внести свою маленькую лепту в эту тему.

Не претендую на всестороннее раскрытие темы количества государственных языков, но хочу высказаться от имени определенной части русскоязычного населения. Уверен, что очень значительной части.

Сегодня на форуме сайта korrespondent.net прочитал интересный диалог. Обсуждали, как всегда, вопрос языка, а именно, украинского дубляжа. Большинство споров на коре проходят по-русски. Совершенно обосновано кто-то из России задал вопрос: "А почему же вы, все из себя такие про-украинские, а пишите тут по-русски? Давайте – на мову!". На что его собеседник ответил: "Эх, не понять вам такого феномена, как русскоязычные украинские националисты".

Мне кажется, что россиянам сложно воспринимать слово "национализм" без негативных оттенков. Очень многим хочется прилепить к нему ярлыки "шовинизм", "ксенофобия" и "нацизм" для дискредитации идеи.

Если же воспринимать национализм в его изначальном значении, все становится на свои места. Давайте посмотрим, что на эту тему говорит русскоязычная Википедия. Не самый надежный источник, но все же.

Национали́зм (фр. nationalisme) – идеология и политика, базовым принципом которых является тезис о высшей ценности нации и её первичности в государствообразующем процессе. В своей основе национализм проповедует не вражду и ненависть к представителям иных наций и народов, а верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа.

Кто же такие русскоязычные украинские националисты?

Это люди, часто всю жизнь говорящие по-русски, но считающие себя украинцами, а Украину своей Родиной.

Мы спокойно в разговоре переходим с одного языка на другой: у нас есть друзья во всех частях страны.

Заграницей на вопрос "Are you from Russia?" отвечаем "No! I'm from Ukraine."

На другой вопрос: "What is your native language", отвечаем: "I'm bilingual: Ukrainian and Russian".

После просмотра фильма мучительно пытаемся вспомнить, на каком языке он был, на русском или украинском.

На клавиатуре у нас стоят три раскладки: Ї, Ы, S.

Мы с радостью смотрим на то, что наши дети ходят в украинские дет. садики и школы.

Попытки агрессивного навязывания украинского языка некоторыми нашими очень щепетильными чинушами нас пугает в первую очередь из-за того, что это может оттолкнуть людей от украинского.
...
На цьому зупиняюсь. Перепрошую, якщо дещо незграбно вийшло. Сподіваюся, ідея зрозуміла.
Звичайно в інтернеті пишу українською, але цю замітку – російською, самі розумієте чому... http://www.narodnapravda.com.ua/nation/4788131ac2ffe/

 

СБУ предупредили журналиста: будешь много писать об оппозиции – выгоним из Украины

В СБУ предупредили журналиста: будешь много писать об оппозиции – выгоним из Украины
Корреспонденту газеты «Коммерсантъ-Украина», гражданину России Артему Скоропадскому в ходе неофициальной встречи с сотрудником Службы безопасности Украины порекомендовали воздержаться от тесного общения с представителями украинских политических сил правого спектра, а также указали на возможность его депортации из Украины.

Об этом «Обкому» сообщил Артем Скоропадский.
«Это была неофициальная встреча. 24 июня рано утром мне позвонил человек, представился сотрудником СБУ и предложил пообщаться в неофициальной обстановке. Я согласился, и тем же утром мы встретились в одном из киевских кафе. Мой собеседник представился сотрудником Службы безопасности Украины и предъявил служебные документы на имя Артема Ковалева», - сказал Артем Скоропадский.
«Беседу он начал довольно дружелюбно, сказал, что «мы давно следим за вашим творчеством в газете», - однако в большей мере упирал на круг моего общения. Он высказался примерно так: «Мы знаем, что вы общаетесь с правыми: «Свободой», УНА-УНСО, Николаем Коханивским и представителями «Тризуба Степана Бандеры». Мы все ваше окружение знаем. Сейчас эти люди находятся в оппозиции, исповедуют радикальные взгляды и представляют опасность для нынешнего режима. А вы с ними общаетесь. Зачем вам это нужно?», - передает содержание разговора Скоропадский.
Журналист также сообщил, что ближе к концу беседы речь зашла о его газетных публикациях.
«В конце концов, он говорит: «А еще не кажется ли вам, Артем, что вы слишком много пишете про оппозицию?». Я отвечаю: «Нет, не кажется, потому что, несмотря на то, что многие из этих людей - мои друзья, никого не должно волновать то, что я делаю в свободное время. Тем более, что на объективность публикаций это никоим образом не влияет. Возьмите любую мою заметку, там всегда представлена позиция различных сторон. Таковы стандарты газеты «Коммерсантъ». К тому же, все заявки на статьи согласовываются с руководством. То есть я иду к редактору, и он решает, следует ли об этом писать, - или нет», - объяснял особенности своей работы журналист.
По его словам, в конце беседы сотрудник СБУ намекнул на возможность депортации Скоропадского из Украины.
«Мой собеседник сказал: «Конечно, вы вправе делать все, что хотите. Но знайте, что мы о вас все знаем». И добавил: «Вы же наверняка писали о Затулине, Лужкове и других людях, которых при Президенте Ющенко не пускали в Украину. Думаю, вам не хотелось бы оказаться в подобной ситуации». То есть он явно намекнул на то, что меня могут депортировать из страны. Потому что я - гражданин России с московской пропиской».
Комментируя для «Обкома» сложившуюся ситуацию, Артем Скоропадский высказал предположение, что интерес к нему со стороны СБУ связан не столько с попыткой какого-либо давления на газету «Коммерсант-Украина», сколько с сомнениями в его, Скоропадского, неблагонадежности как гражданина России и личности.
«Ситуация странная. Я живу в Украине с 2005 года, но до недавних пор у спецслужб не вызвало интереса то, с кем я общаюсь, и что делаю в свободное время. Более того, я много раз писал про деятельность СБУ в газете, ходил на пресс-конференции и различные мероприятия, организованные СБУ, у меня нормальный контакт с их пресс-службой. Я всегда уважал законы Украины, не делал ничего противоправного. А теперь меня вызывают как неблагонадежного человека. При Ющенко такого не было, а теперь вот проявилось. Это меня смущает и, в какой-то мере, пугает», - сказал журналист.
Справка: Артем Скоропадский - корреспондент отдела «Общество» газеты «Коммерсант-Украина». В Украине, с перерывами, работает начиная с 2005 года. В сферу служебных обязанностей г-на Скоропадского входит, помимо прочего, написание репортажей о резонансных публичных акциях, в том числе и с участием политической оппозиции в Украине.

"ОБКОМ"

25 Июня 2010 12:50

 

Дивлюсь, що цей дурник, водій із зоопарку, таки перетворить СБУ в покидькову організацію, коли працівники навіть легальних служб будуть соромитись своєї служби.

 

+ 10000000000000000!!!! В точку.

Россиянам этого не понять

 

старО,это из статьи*Я-украинец?*

 

Українську національну ідею в Донбасі відстоюють люди з російськими прізвищами

26.06.2010
Українську національну ідею в Донбасі відстоюють люди з російськими прізвищами

Голові Луганської обласної організації ВО «Свобода» Дмитру Снєгирьову політичні опоненти часто закидають один «серйозний» аргумент. Як людина з російським прізвищем може відстоювати інтереси України та ще й вважати себе українським націоналістом? Закид, прямо кажучи, дивний.Складається враження, що люди, які звинувачують візаві у «неправильному» прізвищі, або більше не мають, що сказати, або навіть і близько не знають ані історії України, ані сучасної політичної ситуації.
Бо якщо ми пригадаємо декількох як історичних, так і сучасних діячів, то стане зрозумілим: ідентифікувати людину за прізвищем — звичайнісіньке безглуздя. Бо в Україні були і є люди, чиї прізвища закінчувались на «-ов», і які зробили для нашої держави набагато більше, ніж деякі з тих, хто пишається своїм українським корінням та прізвищами на «-нко», — «цький» та «-ук» чи «-юк».
Серед українців за духом було дуже багато людей з російськими та польськими прізвищими, як політчиних та військових діячів, так і творчих особистостей. Всі вони боролись за Україну і доля багатьох з них склалася трагічно.
Дмитро Донцов — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму. Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року. А У 1926 р. пише свою провідну роботу «Націоналізм».
Олександр Греков — український військовий діяч, генерал. Один з перших генералів, який підтримав Симона Петлюру та його Директорію. У 1948р. був заарештований працівниками СМЕРШу, йому присудили 25 років позбавлення волі та відправили до Сибіру.
Микола Сциборський — український національний діяч — народився в польській родині. Брав участь у створенні армії УНР. Потім — один з керівників Організації українських націоналістів, публіцист та теоретик українського национализму.
Вячеслав Липинський — український політичний діяч, історик та публіцист. Належав до стародавнього польського дворянського роду.У 1917–1921 гг. — діяч незалежної української держави, посол України в Австро-Угорщині. Після еміграції став одним з засновників Українського університета в Празі.
Олена Теліга українська поетеса та літературний критик.Дівоче прізвище — Шовгенова. Народилася під Москвою. У 1939 році Олена вступила в ОУН. У 41-му вона приїздить до Києва, де створює Спілку українських письменників. Разом з чоловіком була розстріляна фашистами у Бабиному Яру.
Микола Григорович Фітільов, більш відомий під псевдонімом Микола Хвильовий — український прозаїк, поет та публіцист початку ХХ століття. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської». В атмосфері шаленого тиску, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 року.
Костянтин Сопляков (Кость Буревій) — український поет, драматург, театрознавець і літературний критик. Автор драми «Павло Полуботок», в якій висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. В цій драмі прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Засуджений до смертної кари, був розстріляний у 1934 р.
А тепер пригадаємо так званих українців, які не приносили своєму народу, нічого, крім біди. Дуже багато людей з українськими прізвищами і серед тих, хто влаштовував Голодомор та проводив масові політичні репресії.
Українець Влас Чубарь — радянський державний та партійний діяч. В 30-ті роки входив до складу Ради народних комісарів України. 13 січня 2010 року Апеляційний суд Києва визнав Чубаря винним у Геноциді в Україні 1932–33 рр.
Уродженець Львівщини Богдан Сташинський, агент КДБ, людина, яка підступно вбила Степана Бандеру та Лева Ребета.
Всеволод Балицький теж був українцем. Діяч ВЧК-ОГПУ-НКВД, комісар державної безпеки. У листопаді 1932 направлений особоуповноваженим ОГПУ на Україну, де в цей час лютував голод, з завданням «безумвоно виконати план хлібозаготовок».
Полтавчанин Трофим Лисенко — радянський агроном. «Прославився» кампанією гонінь проти вчених-генетиків. Завдяки йому з'явився новий термін — «лисенківщина»: будь-яке переслідування вчених за їхні «політично некоректні» наукові погляди.
Ну а що казати про «сучасних українців», таких як луганський губернатор Валерій Голенко, голова обласної ради Володимир Пристюк, мер Луганська Сергій Кравченко. Всі ці люди з класичними українськими прізвищами входили і входять у бригаду «Єфрємова-Тихонова». Вони ставлять в центрі Луганська пам'ятники «жертвам ОУН-УПА», ласкаво просять на Луганщину різних «затулинів» та всіма силами тягнуть регіон у «совок». Вся ця ширма потрібна їм для того, аби люди не помічали їх нездатності керувати областю та містом і вирішувати насущні проблеми.
І іронія долі полягає в том, що саме на Донбасі та в Криму національні сили, такі як «Свобода» та «КУН» очолюють люди с російськими прізвищами. Луганський КУН очолює Олександр Антонов, організацію «Тризуб» імені Степана Бандери — Ілля Єфремов, осередок УНП — Володимир Ширяєв, ОУН — Юрій Кисільов.
Голова Луганської «Свободи» Дмитро Сєгирьов пишається своїм родом, який, разом зі всіми українцями пережив важкі часи переслідувань та гонінь.
— По матері я — Писаренко, — говорить пан Дмитро. Матір народилася на Хмельниччині. Козацький рід Писаренків веде свій початок з XV сторіччя.Починаючи з цього моменту мої пращури активні учасники національно-визвольних змагань Українського народу проти усіх без винятку завойовників.Під час колективізації та створення колгоспів Родина моєї матері була розкулачена та виселена. У бабусі під час голодомору померло четверо дітей.
Мати мого батька — українка, з Чернігівської області. Її дівоче прізвище — Козорез. Батько народився у Брянській області Новозибківському районі, який до 30 років минулого століття відносився до території України. Батьків дід у 1921 році брав участь у Кронштадському повстанні проти більшовиків. А два моїх діда по батьківській лінії, заможні селяни — були розстріляні червоноармійцями.
Займатися на сході чи на півдні такою діяльністю, це зовсім не те, що на заході. В той час коли галицькі націоналісти вшановують ветеранів УПА та в центрі міста садять калину, прибічники «Свободи» в Луганську живуть майже як при військовому стані. Суди, перевірки, обурення задуреного владою населення…
Тому не на прізвище треба дивитися, а на справи.
Прес-служба Луганської ВО Свобода