Оффтопи Салуну

Десь Ромко пропав.
Казав мені, що справжнє обличчя Росії це Привєтлівая.
А це, що тут вибльовувало, несправжнє?
Навіть жінок своїх, від пьяного москальсько-солдафонського "гумору", захищати треба.
Тьху на вас, "богатирі"....

 

Ну я б тоже за такие стихи по головке б не погладил. Увы, Чугуев далеко.

 

(по секрету):
Полковник дістав старий "Малороссийско-московский словарь".
Перше слово - Абахта = гауптвахта.
Ось нехай вчить.

 

- Ну той що? - Там так і написано, на заглавній сторінці, саме для тупих -"пошлый"
"Жена вполне домашний зверь (пошлый)" http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=6451
(щоб не було претензій. Чи Ви думаєте я є обмежена людина, мораліст? ):

Я ж не кажу що це взірець ураїнської культури Просто замовили для приколу, для особистої розваги, так би мовити, тверезий російськомовний гумор. До того ж на Російській мові не випадково. І там ніякого насильства немає, ні в яке порівняння.

- А які ж ще є мої "погані" віршики? А ну ж бо знайдіть
А як Вам оцей, мій останній віршик? Мабуть теж писала обмежена безкультурна Чугуєвська людина -пошляк якмийсь :


SATKUR :: Журлива пісня

***

Дві хмаринки–любоньки
Плинули у небі,
Та шукали доленьки,
Але не для себе,

Не за себе плакали
Танучи дощами,
Дощами – слізьми рясними,

Сумними очами,

Дивились на землю,
До красної луки,
Де дівчина плаче -
Та серденька муки,

Молитвою ллються
Сягають до неба,
Журливо питають
Невже тобі треба,

Щоб дівчина щира
Душу згубила,
Душу згубила,
Себе знапастила …

Що ж тепер робити -
Доля безталанна,
Як же мені жити,
Де ж моє кохання,

Де ж мій милий–серденько,
Куди ж він подівся,
Куди ж він подівся –
Де, запропастився …



Минають дні та місяці,
А милого немає,
Немає хоча б вістоньки
Чи він пам’ятає

Тії очі чорнії,
Квітки у волоссі
Ті обійми палкії,
Розплетені коси …

Там де луки красні
Де пташки співають,
Де річки прозорі
Погляд відбивають,

Там кохала милого,
Пестила в обіймах,
Цілувала голубочка
Й поглядом ласкавим

Брала душу милого,
В свої щирі очі,
У дівоче серденько,
Що давно тріпоче …


Та немає милого –
Згинув на чужині,
На чужину працювати
Подавсь з батьківщини,

Обіцяв побратися
Як заробить гроші,
Оті людські радощі
Аби життя хороше,

Гроші неабиякі,
Кошти чималенькі,
Такі, що не отримаєш
На батьківщині-неньки …



Плинуть хмари-любоньки
У краї далекі,
Журливо пролітають
Неподалік лелеки,

Поряд пролітають,
Крилами махають,
А на них дівочі
Сльози накрапають…


***


30.07.09



http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139417

 

Да не надо отмазываться, не о том речь совсем. Я не собираюсь обсуждать ваше представление о "трезвом русскоязычном юморе", которое мягко говоря странновато. Тут скорей отсутствие оного. Что до стихов, то размер не выдерживаете, рифмы часто притянуты за уши. Русский язык гораздо более ярок и цветаст, нежели вы преподносите. Почитайте что-ли хотя бы Баркова, там поскладней будет.

Никак, если честно. Ещё в универе в поэтическом клубе таких стихов наслушался.
Из украиноязычных я лучше Андруховича читать буду. Ну или вот Ромко тут на форуме постит хорошие стихи.


------
Ваши стихи ровно так же "замусоривают" культуру, как и народные песни которые вам не нравятся. Но кто будет судить, что забыть, а что запомнить?

 

Не треба,borkhes,не треба...

І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі коновальня,
що треба мати нерви, як дроти.

А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого і солодкого, як шоколад.

Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
Лежить під небом, чистим і високим
холодний степ моєї самоти.

Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!

А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей.

Була б така чарівна лепетуха,
такі ото б улучила слова,
що як по змісту, може, й в’януть вуха
а як по формі - серце спочива.

Хто ж натягнув такі скажені струни
На цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр - усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!

І щось таке в мені велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось таке в мені болить,
що це і є, напевно, Україна.

 

- А... А я то думал...
Тогда показую как создан стих, если плохо видно


Жена вполне
Домашний зверь -
Поверь она
Неприхотлива:
Духи дари дороже,
Будь добрЕЙ,
Поменьше водку пЕЙ
И меньше пива,
В постели нежный
Будь, и телик не
Смотри, не думай
Про футбол, но

--------------


И столько хватит, для начала.


Ви пишите

Щодо українських моїх віршів:

- Ну й нехай собі замусорюють. Я ж не кричу на кожному кроці, що це є надбання української культури - це моя особиста справа, кому неподобається той не читає, я ж не змушую АНІКОГІСІНЬКО вставляти в підручники свої українськи вірші

Я тільки стверджую - вірші Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки і т. п. - є класика української культури, на кожному кроці, і це я підтверджую.

А нам, поетам-аматорам, ще далеко до класиків української культури, звичайно. Що тут такого дивного?

 

Цей вірш вже був, нових нема?

За окном туман, как раз подходит:

---------- Додано в 02:43 ---------- Попередній допис був написаний в 02:38 ----------

Ну спасибо подсветили. Звучит-то один фиг корявенько.

К себе вы несколько более сдержанны, нежели к неизвестному автору народной песни. Напомню:

Слабо себя так же покрыть в три этажа?

 

Охо-хо...чоловіче...
Полистайте оцю гілку...
А раз тут офтопи салуну...то офтопом це тут не буде...

У моїй стороні під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду коли ними ходити) навантажені хлібом вози. Удосвіта скриплять колодязі, а вечорами линуть сині димочки до неба.
У моїй стороні осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду, підхмелена на весіллях.
Але ви цього не бачите…
У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі так близько над землею, що можна чути їхню мову.
У моїй стороні… але ви цього не чуєте.
У моїй стороні сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявій голівці. У моїй стороні…

Ірина Вільде

і ще...

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

 

Скоро год будет, как я являюсь её регулярным читателем.

 

- Я ж кажу: в моєму вірші немає жодного насильства і на моральний стан аж ніяк не впливає. Там нікого не гвалтують і не вбивають спалюючі, проти вірша що відкопав Донецький хлопчина про козаків.... - а тільки люблять... хто як може Просто віршик для дорослих - Про подружнє життя.

Є ще й україномовний варіант гумору подружнього життя:

SATKUR :: Ой, не балуйте жінок… (тільки для чоловіків)

Не треба жінок
Балувати бо
Сядуть на шию,
Піклуватись бажано,
Іноді… Уважно!
Бо лукаві жіночки,
Дурять переважно.

Як казати починають,
Старанно муркочуть,
Талановито очі
Ставлять,
Одурити хочуть.

Витончено та гламурно
Стрекочуть вустами,
Приємно усміхаються,
Чарують перстами.

Коли ж часу
До зарплатні
Небагато стане –
Гарно в платтячку,
Принадно
На гнучкому стані,
Не розпатлана,
Чепурна,
Жіночка предстане.

Файна пана Ясочка,
З казковими очами,
Тане, немов свічечка,
Ласкавими речами;

Немовлята ж бігають,
Стрибають та грають.
Скачуть, розважаючись,
Речами жбурляють.

- Отже, друже
Чоловіче,
Каже хитра Яса,
Конче треба
Модні дуже
Чобітки
Та м’яса,

Бо обідати найкраще
Тобі саме м’ясом,
Бач, біда,
Лишень даремно
Змарнувався з часом.

Виснажився роботою,
Бо живеш самою
Тією працею,
Майже не зі мною,

Вже долю свою, маєш,
Вище цінувати,
Тому й будь уважний
Не будьмо руйнувати,

Сімейне життя, важке,
Бо нежиті не мати -
Тобі рішуче треба
Ще й гроші добувати.

Ну, а щодо мене -
Трішечки уваги,
Приділити лише:
Бо мені до снаги
Чобітки шикарні -
Ніжки маю гарні…

Й дивуватись нічого:
Шубку також треба,
В кожній жінці,
Чоловіче,
Ревнива потреба -
Вбиратися культурно,
В улюблені речі,

Це ліниві чоловіки
Ніколи не дбають,
Майже нікудишні
Шмотки
Байдуже тягають.

Може те їм
До вподоби,
А мені не личить,
Чистоту моєї вроди
Не дам понівечить!

Таки треба ще
Додати,
Щодо прикрас, чисто,
До шубки прошу я,
Придбати,
Коштовне намисто.

Машину нову,
Також хочу,
Бо стара обридла:
Таратайка очуміла,
Їдеш наче бидло!

Слухав чоловік
Промову,
Чого жінці мало,
Слухав, слухав,
Потім сплюнув,
Пішов придбав сало;

Придбав також
Самогону
Міцного ґатунку,

Випив банку,
Тай до ранку,
Цілував коханку.

***

26.02.09

 

Це ви так думаєте. А, наприклад, Ома, вважає що ваші вірші не можна на ЛФ писати...

Читав, що деякі люди отримують задоволення коли їх гвалтують чи вбивають спалюючі і таке інше. Може й пісня про це була?

Это смешно, если б не было так грустно.

 

А цей гумористичний віршик "Жена вполне домашний зверь" - я і не писав на ЛФ, на ЛФ я писав такі вірші як "Журлива пісня", "Пісня про кохання" та інші, у цій поетичній гілці ЛФ "Муза форуму" : http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=72&page=35


Це віршик-розвага для дорослих, для моїх друзів, а не для ЛФ. Хто ж винуватець, що деякі діячі антиукраїнської пропаганди занадто небайдужі, що шукають в мережі та лізуть на приватні сторінки дописувачів... Може вам ще й свічку дати потримати?

Але гаразд - вважайте що віршик "Жена вполне домашний зверь" - спеціально націлений дискредетувати російську мову . Бо якщо хтось забажає написати щось нице - то російська мова якраз саме те, що треба. Він же не на українській мові, авжеж? . Так що суто українська культура з точки зору націоналістичної ідеології не постраждає, тільки виграє. От бачите, цілком класична антиросійська пропаганда, так що свого напрямку я дотримуюсь. Натомість, складаю чутливі душевні вірщі про кохання - саме на український, аби не засмітчувати українську культуру дрібнотою: розвагами та "приколами". Для цього навмисне використовую російську мову.

А при чому тут мій допис:

- Це:

- адресуйте тому донецькому хлопцеві, котрий відкопав та цікавиться такими піснями. Мені вона огидна, і в моїх очах такі пісні ніщо не виправдовує, незалежно від того хто отримує від цього задоволення. Якщо пісня про козаків-гвалтівників йому, чи Вам, чи ще комусь подобається - то їхня чи Ваша справа. Навіщо ж друкувати на ЛФ, дискредитиючі україномовну культуру.

 

Эту песню я распевал вместе с одним тернопольчанином на республиканском мероприятии, проводимом Минкультом, прошла на ура

 

Улыбнули. Ну давайте, обвините ещё в том, что плохие цитаты подобрали с публичного сайта. Мы ж коварные, спим и видим как выставить вас дураками. Га-га-га.

Извините, а язык - это ваша больная тема? Вроде о нём даже не вспоминали, а вы всё пишете и пишете о нём, подчёркиваете и выпячиваете...

Не повезло культуре, ой неповезло. Прочитал и не могу не согласиться "Навіщо ж друкувати на ЛФ, дискредитиючі україномовну культуру?"
Впрочем у вас наверняка есть свой читатель, не берите в голову.

 

Безжалостный... Пощады!!!

С того же сайта, без сокращений, "as is", такое вот начало произведения

Назовите Ваши требования... (с)

 

- Ви нібито з місяця впали Певно треба відпочити...

- Але до чого, тут мої особисті поетичні сторінки? Вони ніякого відношення не мають до загальновизнаного культурного надбання України.

Це навіть не блог президента. Я на святого не претендую, і не несу відповідальності хто що читає на особистих сторінках пересічних митців, в тому числі на моїх також.
А те що, вважаю оприлюднити на цьому форумі - то й зробив і без Вас. Як, наприклад, патріотичний вірш "Сонячна країна." А те що, на мою думку немає до цього ніякого відношення, зовсім інша галузь - те так і залишилося на моєму особистому сайті.

А за культурне надбання для масового розповсюдження та вивчення у відповідних навчальних закладах - нехай відповідать чиновники мінистерства культури та освіти, вони за це отримають грощі . А я могу собі дозволити писати вірші у будь якому стилі, з будь якою метою, аби тільки без насилля та без російських "матюків". Це моя особиста справа.

Але за ті вірші, що я особисто оприлюднюю на ЛФ (а не ті що десь залишаються на моїх домашніх сторінках) - несу повну моральну відповідальність перед читачами цього форуму, як наприклад цей патріотичний твір:

SATKUR :: Сонячна Країна

Сумна ніч, втомившись спати, тихо відлітає
А веселий соловейко Сонечко вітає.
Соловейко той щебече, радісно порхає,
На Вкраїні, у садочках, любоньку шукає.

Чує співи соловейка, Сонечко, й радіє –
Бо мабуть земний народе вже не лиходіє.
На Вкраїну щиро ллється, пестить та й питає –
Чи дбайливо стара мати дітей споглядає?
Чи розумні її діти, щасливі й багаті
Сильні духом та величні, вдячні чи пихаті?

Подивилась в очі сумно Україна мати -
Нема чого, Сонечку, мені розповідати,
Не шанують мене діти та й не пам’ятають,
Всі розумні, язикаті – а душі не знають.
Сили духу теж не мають, величі не мають,
Занедбають, розкрадають, брехні потурають …

Бо прижились вражі Змії підлого й дурного,
Того Світу, що прямує до всього лихого.
Пазурами, заздрощами - серце нишком крає,
Діточок моїх дурненьких злиднями лякає.

Дітоньки не люблять правду, брехнею плекають,
А наймудріші серед люду тільки сплять й читають.
Гадають оті мудреці – які ж бо ми розумні,
Культурні та освічені, не те що інші дурні,

Що нам діло до людини – спокою не мати,
Як нам добре на Вкраїні спати й розмовляти.
Боятись нам нема чого – нас усюди чують,
Порадами цікавляться, люблять та шанують.
Сплять спокійно мудреці – не турбуй їх, мати,
Все що їм не до вподоби - не бажають знати.

Засмутилось Красне Сонце, нахмурило вічі,
Схвилювалось, засіяло яскравіше втричі:

«Отакеньки дітки стали,
Перед злом пасивні.
Розвиватись перестали,
Такі жалюгідні,
Знати Всесвіт не бажають,
Мудрість позабули,
Про кишені тільки дбають -
Які дрібні люди!»

- «Отакої, Сонечко, каже сумна мати,
Не одній моїй Вкраїні плохих дітей мати.
Розповсюдилась по Світу ця брехня погана,
Коли Істина далеко - тільки й грошам шана.

Коли позабули Мудрість, Правду позабули,
Позабули тяжку Волю, що батьки здобули.
Проростає в серцях людських це лихе насіння,
Проростає, не минає жодне покоління...»

Послухало Красне Сонце що то каже мати,
Більш нічого не спитало, зникло на ніч спати.

А на ранок сяйвом лине, величчю сіяє,
Будить матінку Вкраїну, і питає далі:


« - А чому ж ти, люба мати, оце зволікаєш,
Та дітей своїх сонливих чом не виховаєш?
Чом не вкажеш їм лінивим, як то треба дбати,
Щоб не тільки жити в світі, а ще й душу мати.

Щоб душа в людей світилась, ніби сонце сяє,
Щоби щира правда лилась немов птах співає,
Щоби думка бистрокрила розум прикрашала,
Щоби Сонячна Вкраїна гідних дітей мала?»

- Ой не можу, Сонце любе, я їх виховати,
Бо тоді потрібно людям прочухана дати,
Та й добрячого такого, щоб їм нагадати,
Те, що Сонце є їх батько, а Земля їм мати.
Їх натомість огрубіла, Голосу не чує,
Тільки побут свій будує, а Землю плюндрує…

«- Прочухана, кажеш, дати? – не складне завдання:
Бо який матеріал – таке й використання!»
Посміхнулось Сонце сяйвом, хитро засіяло,
Та на Землю й до Вкраїни променів послало:

«Летіть мої промені, діточки маленькі,
Лагідні, усміхнені, кругленькі і миленькі,
Летіть мої дітоньки, робіть свою справу –
Перетворіть повітря в витончену страву,

Тільки незвичайну, з сонячним промінням -
Нехай буде нове цим живим створінням.
Нехай собі дихають, Сонечко куштують,
А що саме робиться той недомудрують.

Н́ехай
В́еличне й св́ітле –
Радісно засяє,
А н́изьке та т́емне –
Хай собі зникає.
Н́ехай серце щ́ире –
Світлом уп́ивається,
А гр́убе та п́ідступне –
Хай від світла вд́авиться!
Нехай Країна Сонячна –
В Світі сяйвом л́ине,
А все л́ихе й бр́ехливе –
Хай від світла гине! »


***

08.02.09

 

Дійсно, навіщо напівефіоп Пушкін, коли є стовідсотковий свій Барков?

 

- А що? Для приколу, пореготати - цілком підходящий твір, що Вам не подобається?

 

До общепризнанных им ещё далеко, согласен, а вот к культуре современной Украины они имеют непосредственное отношение.
Вы же украинец пока что?

Очень странно слышать про какие-то форумы находясь в _глобальной_ сети Интернет. Сеть глобальная, границ в ней нет, разве что Китай отгорожен от всех остальных. Выложили в интернет - люди прочитали. Какие проблемы-то? Вы что, стесняетесь своих стихов?

Да много кто ещё есть, перечислять долго будет.

Так вроде он и прикалывается, предлагает посмеяться вместе. Нет разве?