comanche, Ми з чоловіком у Львові купували монітор для моїх батьків. Зайшли спочатку в Фокстрот. Нам треба було, щоб по розміру пасував, по якості був хороший, недорогий, звісно, і щоб потрібні роз'єми мав. А на цінних всієї необхідної інформації не було. Спитали дівчинку, яка там крутилась, яка роздільна здатність в одного монітора. То вона підійшла до цінника, переглянула його і відповіла - "22 дюйми". Я почала пояснювати, що це діагональ і що роздільна здатність буває різною для одинакових діагоналей.. Коли зрозуміла, що вона цього не знала, то вирішила, що нема про що говорити. Ми знайшли коробку від того моніка на полці і самі все прочитали Правда, потім пішли в Сітіком (чи як там він тепер?), де був дуууууже шарющий продавець, який поміг нам підібрати потрібний монітор, розповів про особливості різних моделей, порівнював, а потім ще й сам затарабанив його на касу, ще й сказав касирці пробити його зі знижкою, бо ми ще навушники взяли.. Короче, мій чоловік був в шоці від такого сервісу Поки писала про монітор, то забула навіщо сюди зайшла А, так от. Їздила вчора на заробітки до столиці. Ввечері, а точніше вночі перед тим готувала їсти, збиралась, купалась, короче, пішла спати о 2:00.. Підйом почався о 4:30, але ледве о 5й встала. Швиденько зібрались, пішли на трамвай. А там такий мороз!!!!!!!!!! На телефоні показувало "відчуття в одязі -20"! О 6:30 відправлення потягу. На наступній зупинці од нас підсів чоловіка знайомий, з яким вони разом їздять на ту фірму. По восьмій були в Варшаві. Метро. Офіс. Мене посадили в кімнату з двома програмістами, дали ноут, мишку і проект до тестування. 8 годин пролетіло для мене дуже швидко і цікаво. Програмісти слухали радіо, обговорювали політику і час від часу відповідали на мої питання. А ще сильно матюкались, як то польські програмісти (наші теж матюкаються, але при мені у Львові на фірмі собі такого не дозволяли). Лишила їм список з 42 знайденими помилками, моїми зауваженнями, побажаннями тощо. Шеф сказав, що коли розберуться з тим, то далі буде видно що там зі мною. Метро. Вокзал. Якраз прийшли о 17:10, коли відправлявся потяг. В хлопців місячні білети, я могла в потязі купити, але після минулої пригоди вирішила не ризикувати і купити в касі. Тим більше через 15 хв мав бути наступний потяг.. Повезло - біля каси не було черги, тож швидко купила білет і ми втрьох зайняли місця в "першому ряді" на пероні на відстані 5 м від себе, щоб збільшити шанси "впіймати двері", тобто якомога першим зайти у вагон і зайняти сидячі місця. Аде не тут то було. Біля нас зупинився вагон 1 класу, тож ми і ще пів натовпу таких же відчайдухів побігли шукати потрібні вагони з вільними місцями. Втішились, коли всім трьом вдалось сісти! Через 5 хвилин по відправленню всі в купе вже спали чи куняли, крім мене (чужі люди, боюсь за речі). Через пів години сонний час закінчився. Потяг раптово зупинився в полі. Через 20 хвилин незапланованої зупинки машиніст пояснив, що локомотив зіпсувався. Час ремонту невідомий. Пасажири почали нервуватись. А ми приколювались і вигадували різні способи порятунку. І заздрісно проводжали поглядами проїжджаючі мимо потяги до Лодзі.. Через годину стоянки приїхав інший локомотив і відтягнув нас назад до найближчої станції. Там якраз стояв потяг до Лодзі, якого затримали, щоб ми могли пересісти. Наш потяг зупинився на рівні тамтого потягу: двері в двері, але між потягами не було перону, а рів з каміння. Зіскочити - то ще було легко у порівнянні з влаженням до другого потягу, в якому перша сходинка була на рівні моїх зубів. Люди чемно допомагали один одному перегрузитись. В тамтому потязі сидячих місць не було, люди стояли в коридорах, як і в нас, тож пасажири забили потяг по самі двері, ми стояли в тамборі. Нашому знайомому було погано (він кілька днів хворіє і ледь тримався цілий день, а тут ще й таке), тож він сидів в туалеті. Правда, не сам - людям треба було кудись поміститись. В натовпі було дуже весело і жарко. Через 10 хв після відправлення ми знову зупинились на тому ж самому місці, де поламались перед тим. Стало ще веселіше. Пасажири прозвали це місце проклятим На щастя, через 10 хв рушили далі. На зупинках народ помаленько вигружався, тож останні 20 хвилин подорожі ми навіть сиділи. І того - замість 1,5 год в потязі ми їхали 3 год Вдома були по 21й.. Отакий в мене був незвичний день. А кілька сотень лодзян щодня їздить на роботу до Варшави..
2 nirvanka, я б змирився із звичайним супермаркетом по типу фоксмарт.. товару багато... продавців мало... може вона забрела не у свій відділ... а по правилам може їм заборонено сказати що вона не шарить... от і викручувалась але тут спеціалізований комутерний магазин... я вже не кажу про такі речі як порівняння розгінного потенціалу ядер... чи множники їх знати... чи що виграє оператвка з більшою частотою але вищою латенсі.... це вузькоспеціалізована інформація... яка не потрібна кожному покупцю.. а ті кому потрібна отримують її з нету а не питають в продавців... але набір основних базових знань мусить бути... хоча б уявляти вигляд материнської плати і знати що куда запихається і чому саме туда... ну чим думають власники? тим що салон буде виїжджати за рахунок клавіатур та дисків?
Сьогодні повертаючись з роботи побачили недалеко від заправки під плотом 2 псів, один меньний безпородистий другий більший, вівчарка (не дуже чистокровна) з ошийником (можливо чиясь, а можливо була чиясь..) Я відразу подумала, що просто так вони б у снігу біля дороги не сиділи..Коли ми зупинились та вівчарка лизала того меньшого. Я вже знала, що на 90% його збила машина. Кажу до Павла, щоб дзвонив в міліцію. Міліція сказала, що то не до них з таким треба дзвонити, а до іншої служби, Павел сказав, що не має до іншої служби телефону і попросив передати тамтій службі місцезнаходження собак. Ми приїхали до дому, поїли, але я місця собі в дома знайти не могла. На вулиці мороз, мете сніг. Вділась. Кажу до Павла, що йду туди подивлюсь забрали їх вже чи ні (то не далеко від нас). Коли прийшла, пси ще були на місці, вівчарка почала на мене гарчати, щоб я не підходила ближче. Стою, мерзну, то мале також труситься, в мене сльози на очах, дивитись на то не можу... Через хвилин 10-15 підїхала до заправки звичайна машина, чоловік в ній розглянувшись побачив собак та мене і підїхав. Вияснив чи то ми дзвонили. Перекупив вівчарку бутербродом, та перестала гарчати, малий теж зїв пів канапки, це добрий признак, бо переважно собаки коли в шоці то втрачають апетит. Потім той пан почав назвонювати когось, хто б приїхав службовою машиною з кліткою (бо по закону не можна перевзити тварин просто в автомобілі). Виявилось, що в них в 15 годині робочий день закінчився і шофер вже встиг випити пиво..Надзвонив він другого, благо той був тверезий. На машину з кліткою прийшлось чекати ще хвилин 20. За той час той пан хотів привязати на ланцюг того більшого пса, бо він почав бігати довкола машини і вибігати на дорогу, але як тільки пес побачив ланцюг, то втік у невідомому напрямку.. Через хвилин 10 повернувся з далека подивився на нас, оцінив ситуацію і знову втік. Нарешті приїхала машина з кліткою. Того малого песика (йому, як виявилось, місяців 4-5 не більше) якось підняли і запхали в клітку. Одна з задніх лап висіла Тож моя теорія про зіткнення з машиною підтвердилась. З одної сторони я заспокоїлась, що песика вже забрали і він не лежатиме на морозі всю ніч, а з другої сторони дуже сумно, адже якщо ветеринар врятує його лапу, то дальше його направлять в притулок, а якщо не врятує, то присплять... от сиджу і сумно якось так дуже і голова розколюється чи то церез ці всі емоції чи через то, що без шапки в самому капішоні на морозі стояла... А ще думаю, про тих всіх людей, які проїзджали поряд, бачили тих собак і не затримались на хвилинку, щоб викликати відповідну службу, про того хто збив собаку і поїхав далі взагалі мовчу..Бог йому суддя.
повертався 14 лютого (це до речі валентина празник на селі) додому в маршрутці. деколи складається таке враження шо я нещасний трумен, а для мене мало не що дня зріє цікаве шоу. особливо у маршрутках. отже. після роботи, закотивши очі і повиснувши на перилі їду боком додому. до речі, ніхто не задумувався що всі сидячі їдуть прямо, а стоячі боком? )) це так весело. ну прям краби і омари. чур я омар. якось солідніше звучить. так от. їду боком додому, на зупинці чемно заходить мужчина на сильному підпитку (стадія - на ногах стою твердо. але розмовляю вже голосно і зі всіма), стає на другу підніжку і починає дуже голосно гукати наталю. та котрась не прийшла, то й він собі так і поїхав на підніжці. поруч нього зайшов сильно.. дуже сильно інтелігентного виду чувак в окулярах. подорож відразу набула цікавого сенсу. адже той котрий напідпитку почав голосно пояснювати що він не зможе оплатити проїзд, бо стала тут якась дівчина і нема як до шофера підійти. а передавати купюри інших він також не хотів. бо там все таки стояла та, котра все заслонила своїми 45 кг живої ваги разом з одягом. потроху люди заплатили, а той все розглагольстував про непорядок. десь так на рівні арсену (це ми їхали по сімсотці) той що інтелігент, якось невдоволено зауважив тому що веселий і пьяний чи не міг би він якось трохи дематеріалізуватись нафіг із салону і не створювати тут хаос (схоже він був трошки фізик, вони хаос дуже не люблять). на що прхидльник бахуса заявив шо він його(інтелігента) з його окулярами і мамою мав там, куда б це все фізично не помістилось. на наступній зупинці їхню суперечку вирішила перервати вміру огрядна пані, котрій захотілось вийти. а щоб зайвий раз не наводити безглузді докази що їй сильно треба і саме тут, вона просто виперла животом їх обох і важко перевалюючись почала спуск по сходинках. впринципі, коли маршрутка закрила двері і поїхала, тому що пив було якось всерівно. чи то метро, чи ліфт і де він взагалі є. але от ачкастий інтелігент дуже сильно здивувався такому перебігу подій. мало того, що його як неймовірно привабливого героя ніхто не похвалив за зауваження в сторону підвипившого, так його ще й самим наглим образом образили, залишивши на зупинці з цим негідним чоловіком з наднизькми айкью. та і 2 грн поїхали набираючи оберти в цей прохолодний зимній вечір. я не знаю шо він зробив із тим пьяним. але хлопака був таки дуже задітий за живе. приблизно через дві зупинки, він всикочив позад маршрутки із іншого рейсового автобусу, але не встиг буквально на 2 секунди. двері знову закрились перед його носом і клятий водій залишився безкарним. тоді він у пориві відчаю почав лупити в обшивку автобусу, огидно лаючись і вимахуючи руками. все, занавєс ))) зло не було покарано. добро було в шоці і кинуте на 4 грн, бо і другий автобус не захотів брати на борт цього агресивного інтелігентного виду добродія. цікаво. той що пьяний, він взагалі зрозумів як сильно ржали пасажири маршрутки через 3 хвилини після його висадки?
В темі "Звичний день" писала, шо сиджу, пишу...Вже ні. Отож...Сидю.Строчу.Чую в сусідній кімнаті страшний гуркіт, тріск, - аж оглушує.Я зриваюся, чуть не падаю, прибігаю...А гіпсової перегородки між кухнею і вітальнею нема!!!Тільки купа матеріалів і все покрите пилюкою!Якісь дроти висять!Стіни, йомайо, половина лишилася, там де двері, а друга тріснула вздовж - і дірка.А там була завжди така мааааленька тріщинка на 4-6 сантиметрів в довжину, за килимомОт і... Сидю.Думаю, яких майстрів кликати, шоб стіну...ееее...поставили.... Ше й прийде хтось, побачить...То капєц.
Перегородку робили 20 років тому батьки самі...Треба було поділити одну велику кімнату-зал на кухню і вітальню.І то швидко.Решта стін побудовані з будинком. Шо робити тепер?.. Піду поприбираю,змету гіпс з ліжка.Чао.
Не расстраивайтесь. 20 лет назад Ваши родители и мечтать не могли о сегодняшних стройматериалах. Работы-то на 1 день на монтаж-шпаклёвку, и ещё полдня - на затирку, грунтовку, окраску. Вот, примерно так: http://www.66.ru/club/31/blog/3107/ А магазин выбирайте поближе к дому тут: http://www.ua.all-biz.info/buy/goods/?category=2725&city=464
Сегодня Прошеное Воскресенье. Ночью недавно умерший родной человек подсказал у кого я непременно должен попросить прощения и почему, объяснив иносказательно, но ясно, в чём я не прав, чего я не понимал. Что я и сделал. Запомнился мне также разговор с внуком. Он уже большой - четыре с половиной года. Я попросил у него прощения за то что временами черезчур жёстко его в чём то упрекаю. Он послушал, потом убежал прибежал с с одной из любимых игрушек ( маленькая, красивая бабочка ) в руках и подарил её мне. "Возьми дедушка". Одно из совершенных мгновений в жизни. Прошу у всех прошения за свою несдержанность, желание судить, судить и судить.
У мене незвичні дні...багато незвичних днів і багато змін..поганих.Але поки що нічого нікому не говорю...не можу...нехай переболить.Звикла все переносити в собі.
Після декількох років пошуків сім'ї друга дитинства пошуки увінчались успіхом - я знайшла його доньку. А вона мені сказала, що тато вмер рік тому... я не встигла. Зле мені... (((
я бачу останні дописи у цій темі, аж ніяк не щасливі шкода... адже я й забув що означення: "не звичайний день" ніколи не було "незвичайно щасливий день". Можна лише спробувати відчути.... те хто що переживає... десь з далеких глибин минулого дістати, можливо хоч частково схожі образи... а решту уява домалює.... якось шкода...
"Жити просто, просто жити, ткати пісню, жати жито..." Ціхонько, Леді, ціхонько, все перейде, все буде добре, тобто так, як Ви заслуговуєте... "Коли Бог хоче відкрити перед нами нові двері, він зачиняє попередні..."
У меня тоже последние дни всё наперекосяк. Возможны крупные неприятности. Чтобы не думать о плохом, шучу кое-как, а самому не смешно...
"Хочеться вмерти" ше не є причиною для смерті і як вже було сказано-ше невідомо кому пощастило більше.
Шановна пани Леді_І, не впадайте в отчаяние. Бывает намного хуже - поверьте мне. Я уже рассказывал о кольце царя Соломона, на котором была надпись на древнем языке - всё пройдёт! Когда ему было очень плохо, он читал эту надпись, и успокаивался. А однажды был в таких расстроенных чувствах, что снял с пальца это своё кольцо и бросил его на пол. Но вдруг заметил, что внутри есть ещё какая-то надпись. Поднял кольцо , прочитал надпись внутри кольца. А там было написано - И это тоже пройдёт! Могу представить, как Вам нелегко! Держитесь, как бы Вам ни было плохо! Пройдёт и это тоже!
