Найбільше розчарування Вашого дитинства

От цікаво.У всіх були в дитинстві якісь розчарування.А у Вас вони було?Найбільшим розчаруванням для мене, наприклад , було розчарування в дорослих.Я взанала звідки беруться діти:biggrin:

 

Тема хороша... але я щось не пригадую розчарувань Скільки себе памятаю знала що Миколай - то тато і мама, а дід Мороз - то вихователька з підготовчої гупи... Звідки беруться діти...тоже не шокувало... Ну але якщо щось пригадаю - напишу обов"язково

 

Для мене розчаруванням в дитинстві було те, що батьки не підтримали мого бажання займатися музикою. І взагалі всі мої ідеї щодо гуртків натикалися на проблеми і нерозуміння.

 

Я от теж думала, думала, ніц не пригадала. Різні дитячі переживання були, звісно, але так щоб розчарування...

 

А ми з сестрою десь до років дев"яти вірили, що Дід Мороз існує,і саме він на Новий рік нам приносить подарунки

 

Нас "посвятив" в цю "дорослу таємницю" старший братик, ще тоді коли я не вельми замислювалась чи дійсно Миколай і Дід Мороз існують...тому всьо пройшло гладко

А саме більше моє розчарування...воно вже доросле хоч і з дитинства тягнеться...
Я в дитинстві хтіла чим пошвидше вирости,бо дорослі все вміють, все знають, все можуть... ан нєт... Важкувато усвідомити наскільки ми безпорадні...:girl_in_dreams:

 

А я, навпаки, дуже хотіла ходити на танці. А мене віддали на музику. Я не хотіла, плакала, але хто мене слухав? Просто поставили перед фактом: на що будемо ходити, на скрипку чи на піаніно? Ні на що взагалі - таке питання не ставилося. Я вибрала з двох зол менше. Закінчила з горем пополам музичну школу, навіть похвальний лист отримала, і все... Піаніно стоїть і порохами припадає.

 

А в мене ще був прикрий випадок(не знаю, чи можна назвати розчаруаанням) коли на танцях мене вибрали на конкурс.ми здали гроші на костюм, вже все було готове і раптом наша тренерша по танцям сказала. що я не їду.Якась мамочка "підмазала дупу" їй...а я виявилась крайньою.Після цього випадку я танці кинула
Через рік знову записалася,але вже у другому клубі

 

Я тоже лет до 10 верила в Деда Мороза, а в Николая даже дольше.
А первую обиду в школе помню. Было это в 1 классе. Не знаю почему, подралась с одной девочкой. Я разволновалась и сказала ей, как сейчас помню: "Что с тобой? Ты что, озверина наелась?!( из одного мультика)

 

Я на танцы тоже с полгода ходила. Но у нас была другая история: оказалось, что все мы выступать не будем. В итоге самые амбициозные обиделись, и группа "разбежалась".

 

В мене було розчарування, коли в першому класі всі діти фотографувались на портрет в святкових формах, а я ні, бо мама не дала грошей, казала, що та фотографія нікому не потрібно. Зараз, коли іноді приходжу до своїх однокласників, бачу ті фотографії, а в мене нема Шкода...

 

Саме велике розчарування у моєму дитинстві - це коли я дізналась, що Святий Миколай - то батьки. Дулась на них тиждень

 

А сколько вам тогда было лет?

 

А я розчарувалась в математиці. З 5 по 9 клас нас вчила дуже хороша вчителька, я все розуміла і знала цей предмет дуже добре, на олімпіади ходила і т.д. А потім почались функції, логарифми, інтеграли, нові вчителі, які що семестру змінювались, ніхто нічо не пояснив нормально, я нічого не розуміла, перестала любити математику і поступила на інформатику.

Також була розчарована брехнею дорослих про Миколая, після того не мала до них довіри, була така ображена.. Аж соромно. Але і досі прикидаюсь, що вірю в Миколая .

П.С. Вдумалась в слово "розчарувати". Як антонім до слова "зачарувати". І дійсно - ми в щось зачаровано віримо, а потім ті чари розвіюються..

 

Та трохи було - 11

 

ото дитяча наївність!

 

О, я згадала як мені тато розказував як раки ловити: одягнути дзюраву шкарпетку, щоб палець великий стирчав, заходиш у воду, рак за пальця "клац" і витягуєш. Я повірила! Мені було 20.. :shy:

 

А я розчарувалася у деяких дорослих ще до того, як взнала, звідки беруться діти

 

а я от згадав такий випадок. був у нас в дитячій комнапінії хлопчина... трохи наївний. і ми з моїм дружбаном запропонували "цукорку" з камінчиком всередені замість цукорки і в нього такий вдячний вираз лиця зробився, що мені вже наперед погано стало. а коли він розгорнув ту цукорку, а кулєга почав з нього сміятись, я там чуть не вмер. не знаю тепер хто більше був розчаровиний - він в нас, чи я в собі, але досі на душі гірко.
... знімайте карму млін