Єреван. Враження від подорожі.

Цього року несподівано випала подорож до Вірменії, а саме до Єревану.

Несподівано, бо не планували і відпустки вже відгуляли. І ось у вересні прийшло повідомлення від друзів про весілля та запрошення приїхати. Рішення про поїздку для мене самої було несподіваним, бо виглядало все це як авантюра. У Вірменії я до цього випадку не бувала ніколи, тому було і цікаво і трохи лячно. Отже, рішення було прийнято. І тепер, по поверненні, жодної хвилини не шкодуємо про нього!

Вражень дуже багато. Намагаюся хоч якось упорядкувати їх у своїй голові, бо боюся розгубити

Спробую викласти поступово їх в цій темі за таким приблизним планом:

Аеропорт

Люди

Весілля

Місто

Ціни

Політика

(Пункт «Весілля» внесла в останню мить Оце даю, забула про те головне, за чим їхали )

 

Аеропорт​

Це перше і останнє, що ми бачили в цій подорожі. Тому враження починаються складатися саме з нього.

Але приземленню передував політ, то ж пару речень про нього. Справа в тому, що це був перший досвід подорожі літаком і для доньки і для нашого тата. Ну, тато, як і більшість чоловіків, вважав це чимось жахливим і небезпечним, тому волів впасти в кому на час перельоту. От же, його враження не беремо в розрахунок

Донька ж чекала цієї пригоди з великим хвилюванням і нетерпінням. Усю дорогу не відриваючись дивилася в ілюмінатор. Благо, що пейзажі за склом радували око своєю чарівністю і різноманітністю.



Обличчя дитини сяяло від задоволення і отриманих вражень: «І це ще не було головної події! І це тільки дорога!» - так донька висловила свої почуття.

Міжнародний аеропорт Єревану «Звартноц» зустрів нас зручним переходом з літака у термінал. Така, здавалося б дрібничка, але так кидається у очі.
Мало того, що у Борисполі нас замордували безкінечними перевірками, змушували роздягатися, майже до майнтків (чоловіки паски знімали з брюк, добре, що я була у сукні і не довелося ходити зі спущеними штанами ), знімали навіть взуття (ще те задоволення). Наші сумки, враховуючи жіночій ручний клатч, тричі! перевіряли рентгеном. Ну ладно, нехай це пояснюється посиленими заходами безпеки и таке інше. Але ж потім усіх пасажирів 20 хвилин маринували біля виходу на посадку, затримуючи рейс (як пояснили, через тривале технічне обслуговування. Це МАУ вдома!) Потім нас спітнілих (бо температура біля виходу +27, а ми всі вдягнені і з сумками) виставили на льотне поле, де температура близько 0 і сильний вітер, та змусили штовхатися у черзі до входу на трап.

Коли прибули назад у Бориспіль, то з літака нас висадили під дощ зі снігом, ми знову стрибали з валізами по сходах то вниз, то вгору…

В аеропорту Єревану я взагалі не бачила, щоб люди заходили або виходили з літака через вулицю. Все відбувається за допомогою телескопічних трапів. Посадка тривала досить швидко, бо відбувалася через 4 пропуски, а не через 2, як у Борисполі. Пасажири поступово і спокійно заходили у літак через телескопічний трап від пункту пропуску до борту. Тому у салоні не створювалося такої пробки із пасажирів, як коли вилітали з Борисполя, які намагаються розмістити свої валізи і розміститися самі, а інші в цей момент чекають у проході, щоб пройти дали, на свої місця.

Зал очікування в Борисполі виглядає як сидіння розставлені вздовж проходу.
Зал очікування в Єревані виглядає як ЗАЛ, досить просторий, має багато місця, є зручні тапчани з підставкою для ніг і підголівниками, в яких навіть можна поспати, якщо очікуєш вночі, або просто дати м’язам відпочити.

Є розетки і безкоштовний вай-фай, тому, могла коротати час читаючи ЛФ



Ще у залі очікування аеропорту Звартноц стоїть шикарне червоне піаніно, і що важливо - інструмент не розстроєний. Є ноти кількох творів, на яких трьома мовами написано: «Хочете пограти? Наш інструмент до ваших послуг!»

Отже, донька теж знайшла для себе розвагу

Є окреме велике приміщення для паліїв, там теж є якісь крісла, або стійки, автомати з кавою, з солодощами і екран з якимись кліпами.

Є пункти продажу телефонних карток, як місцевих, так і російських. Банкомат взагалі не довелося шукати, бо коли прибули, то виходили з терміналу повз нього. Та самі, мабуть, возилися б трохи довго с тим банкоматом. Добре, що друг допоміг, який зустрічав нас з літака.

І це був сюрприз! Бо він мовчав про те, а я й не розраховувала, бо у нареченого й без того вистачає справ напередодні весілля.

А далі треба окремо розповісти про тамтешніх людей.

 

Хочу вибачитися за помилки у тексті. Шкода, що нічну писанину не виправити вранці

 

Нема ніяких помилок! Давай далі! Дуже цікаво.

 

Люди​

Люди в Єревані (мабуть що і в усій Вірменії, але не була в інших містах, тому можу напевно казати тільки про Єреван), на диво привітні. Думаю, це через те, що вони знають головний принцип: «Що посієш, те й збереш»

Ні, у нас теж підкажуть на якій зупинці виходити, або як знайти якусь вулицю. Але там щось інше…

Після багатьох років спілкування, нарешті ми змогли обійнятися з другом в реалі! Це була така приємна і тепла зустріч, тим більше, що я не очікувала її в аеропорту.

Нас із аеропорту відразу повезли у ресторан, пояснюючи тим, що усе почекає, а їжа - ні. Ні, нас ще в аеропорту намагалися всадити за стіл, та ми наполягли там не затримуватися і просто попили водички.

В ресторані від нас дуже ретельно приховували рахунок Там до нас приєднався ще один юнак, вірменин за походженням, але мешкає і працює у Москві. Прилетів на весілля, на якому був другом нареченого (або свідком) і відразу після повинен був повертатися. Хлопці приємні і скромні. Немає ні чванливості, ні напускної важності. Спілкувалися, жартували, ділилися різним із життя. Так по-родинному вийшло. Цікаво і весело було навіть малій.

Із спостережень: в них немає заборони на паління в громадських місцях. Тому палять у приміщені, за столами, не зважаючи на оточуючих. Я вже відвикла від такого явища, тому якось коробило.

Зупинитися у друзів вдома ми відмовились свідомо. По-перше, не хотілося людей тіснити, та і сама я віддаю перевагу незалежності й комфорту. А по-друге, хотілося бути десь у центрі міста, щоб більше погуляти, подивитися, а не витрачати час на переїзди із спального району. Тим більше, що потрапивши у гості, ми б не вирвалися від родичів і на визначні місця в нас би взагалі часу не залишилось. То ж зупинилися у невеликому приватному готелі, а точніше у двох. Спочатку у тому, який близько до місця проведення весілля, а після в самому центрі міста, біля станції метро «Анрапетуцян Храпарак» (Майдан Республіки).

Отже, нас турботливо передали в руки безпосередньо хазяїну готелю, довели аж до самої кімнати, бо свої речі нам теж не дозволили нести самим. Мій друг дав хазяїну якісь інструкції вірменською. Як потім пояснив, що це для того, щоб до нас не ставилися як до просто туристів. Не те щоб до туристів там погано ставляться. Просто на туристах заробляють. А на своїх заробляти – гріх, за їхніми поняттями. ( У нас якось навпаки: якщо свій, то можна не соромитись і набавити побільше )

До нас, під час прогулянки по місту, підійшла жіночка. Зрозуміла що ми туристи і хотіла заробити на нас, запропонувавши екскурсію. Та коли під час розмови з’ясувалося, що ми приїхали на весілля до місцевих, вона відмовилася від своїх намірів. Так і сказала, що хотіла спочатку якось так нав’язатися, але якщо ми приїхали до вірменських друзів…

Отже, в готелі нам відразу стали пропонувати різні блага і побутові зручності. Та коли ми поскаржилися, що час швидко сплинув, вже темніє, а ми планували в цей вечір потрапити до меморіалу Цицернакаберд, хазяїн не вагаючись сказав, що вмить нас відвезе туди. І відвіз, власним авто, просто так, без грошей.
А ще цей чарівник знайшов свіжий інжир за моїм проханням. Донька дуже любить, але ми маємо змогу їсти тільки те, що привезли до нас, зеленим зірване і невідомо чим оброблене, бо інжир - то такий фрукт, що і двох днів не лежить. Я сама колись у дитинстві їла зірваний із дерева, коли була у дитячому санаторії у Сухумі. А тапер і моя донька наїлася досхочу, цілих три різних сорти!



А ще він знайшов де можна купити ліванський заатар, приправа, яку я колись скуштувала в невеличкій католицькій церкві. Тамтешній ксьондз пригощав. Хтось із його колег був у Лівані і привіз. Після того я років 6 чи 7 намагалася його знайти і все дарма. І ось тепер привезла дві банки (у магазинчику усього дві знайшлося )



Гадаю, про нас би й так піклувалися, бо читала відгуки під час бронювання, в яких йшлося про гостинність і щирість. Просто, так, нам не намагалися продавати всяку всячину і послуги для нас коштували вполовину дешевше, ніж просто туристам.



У місті, до кого б не звернулися, кожен зупинявся і привітно допомагав нам вирішити наше питання, ввічливо переходячи на зрозумілу нам мову.

Якось ми роздивлялися Єреванське метро і заїхали на останню станцію. Усі пасажири швидко пішли на вихід, а ми зупинилися озираючись. Чергова по станції відразу ж запропонувала свою допомогу, бо подумала, що ми не знаємо куди йти. А коли ми сказали, що ми туристи з України, зараз катаємося у метро і порівнюємо із своїм, вона охоче стала розповідати усе, що знає. До неї приєднався ще й машиніст електрички Я вже стала хвилюватися, що через нас рух зупиниться. Не знаю де як, та у Харківському метро чергові на станціях – це ж цербери на ланцюгах, а не люди. Їх навіть якщо попросиш про допомогу, то будуть гарчати на тебе і знущатися.

У парку, якось, підійшли до скульптурної експозиції і намагалися зрозуміти, що то є. Чоловік, місцевий, що відпочивав на лавці неподалік, почув нашу розмову і почав нам розповідати про те, що нас цікавило. А потім написав свій телефон і сказав, щоб наступного разу приїздили у гості до нього



А що вже казати про те, як познайомилися із рідними мого друга! З нами носилися, як із писаною торбою. Нас усім відрекомендовували і кожен старався приділити нам увагу. А батьки взагалі сказали, що тепер ми їм родина. Так зворушливо! Моя свекруха, наприклад, весь час повторює, що я для неї чужа, бо не є кровною ріднею…

Та що, їхала за враженнями, а придбала родину

 

Невістка - чужа кістка

 

Авже ж, мати онуків і жінка, що піклується про сина - то найчужіша кістка
Насправді, я так думаю, від душі залежить. У когось вона велика і вміщає стільки любові, що вистачає навіть для некровних, як для рідних.
А в когось маленька і в ній не вистачає місця і для найближчих

 

Дуже дякую за розповідь. Так мало доброго і теплого про когось зараз можна почути...

Ми з Беларусі на весілля запрошували в 2014 році.
І недалеко ж, але відмовилась сестра.
Ще сказала, що ми тут поміняли "вароф на фашистаф"))
Тобто фошиздів злякалась. А скоріш того, що Харків всього за 40 км від кордону з Росією.
А я до їхніх фошиздів їздю з задоволенням. На той рік знову поїдемо на ювілей до родичів)

 

От же ж, халепа. Жили люди якось без політики і не сварилися. А тепер...

 

Чекаємо продовження розповіді)

 

З вами не посачкуєш

 

Так-так, я теж чекаю...так цікаво)

 

Тут дві ситуації можуть бути.
Проживання окреме і проживання разом.
В першому випадку з Вами згідний цілком.
але при спільному проживанні, коли інша жінка посягає на святеє з святих - кухню і домогосподарку - навіть з найщирішою душею, невеликий відсоток витримає таке випробування.

 

Не погоджуся з Вами. Бо і я із свекрухою окремо живу, і та дівчина пішла рідною у дім до чоловіка. Та й випадки знаю, коли свекруха із невісткою як подруги. Тому, залежить від рівня лайна в головах окремих людей

 

@Latana Royal, наскільки я розумію, я Вас не дуже обдурив, коли стверджував, що ГІСТЬ на Кавказі, то навіть вище Бога?

 

І відношення до дітей теж, і відношення до батьків, та до старих взагалі - на Кавказі особливе. Гарні традиції і з роками не пропали. Заздрю по-білому.
А музичний інструмент в аеропорту? Це ж свідоцтво не знаю як виразити - мабуть, великої духовності того, хто відповідає там за комфорт пасажирів.

 

Та так! Але ж я - як справжній хохол: доки не помацаю, на зуб не спробую - не повірю

 

Так, аеропорт є, люди є , а за чим їздила - весілля - затримка виходить, чи то ти так апетит нам наганяєш

 

Та ні, не встигаю
Вчора з німецькою провозилася, аж доки сон не зморив

 

Цікавенько тут у вас. Те що треба в таку сіру погоду. Чекаю продовження.