себе кунішно, це я молодая і красівая, а донька ще наразі пішки під стіл ходить. Виходить так що якщо чоловік допомагає жінці то це вже кінець світа і такому шлюбу існувати не варто? А якщо жінка може заробити більше ніж він то вона що щей зобов’язана виконувати все вдома по-господарству тільки тому що вона баба? Ладно, не буду бо це вже відхилення від теми.
Таке"резонансне" питання.....хто не одружений...горює,тужиться,кляне (по різному трапляється) на свою долю....хто одружений ,теж бува кляне і все таке інше..... Кожному певне своє.... мого чоловіка рідний брат якому 36 навіть і не думає,не збирається....не мріє.....каже, а для чого? Все відносно...я одружена...якби трапилась нагода повторити життєвий шлях....повторила б точнісінько так само...вийти заміж,чи одружитись....це зійтись не лише характерами, а радше душами....а коли вже таке трапиться,то питання одружуватись чи ні? буде всього- навсього риторичним.
Ну то я за вашими критеріями застара. Моя сестра народила першого сина коли їй було 18-ть. Я б не сказала що у неї є ближчі відносини з її дитиною ніж у мене. В 60-ть то напевне таки трохи запізно, бо нема гарантії що той тато доживе до весілля свого сина, особливо якщо той вирішить одружуватись в 40, але он і мій вуйко «народив» сина коли йому було 27, а до синового весілля так і не дожив, відійшов коли хлопцеві було 29. Так що, це все річ відносна але я також милуюсь своїм чоловіком коли він бавиться з старшими дітьми бейсбола в нас на подвір’ї або бере нашу малечу в парк на гойдалки. Дідо-тато то напевне не зміг би цього зробити, хоча знову ж таки різні діди бувають. На питання чи зустрінемо разом золоте весілля не можу відповісти, бо ніхто не знає ні дня ні години. Як доживемо і будемо святкувати, то вас запрошу.
Там мені що шкода, купуйте білєт, пакуйте валізи і приїздєйте. Америка велика - є де розвернутись. Тіко Мих перший на черзІ, акі старОста.
Маю вже кількох знайомих, які виключають з подружніх обов"язків вірність. І нібито ніхто одружуватися не змушував, і кохання велике було, і з жінкою часом по 10 років гарно жили (самі зізнаються), а потім їй кажуть -а я не можу не зраджувати, давай вільніші будемо в стосунках. Направду якась нездорова тенденція. І нібито зрозуміло - йому хочеться, щоб на старості було з ким поговорити, і гуляти хочеться.. але стосунки виходить в одні ворота. Бо ті жінки гуляти не наважаться й не захочуть, а з хамством (бо дуріють як друга баба накрутить, сто відсотків) й відсутністю сексу треба тої старості чекати, щоб ще й потім його розважати. Брр. А головне жінки наші по тому не знають де себе подіти - бо ні церква, ні сім"я не зрозуміє як завиєш та підеш від нього. ТО най би ОТАКІ гультяї вже не одружувались чи що. Обіцянки ніби ж однакові давали, а зрештою ніби в пастку дівчата потрапляють і стають заручницями чиєїсь безсовісності.
Завжди вважала, що у шлюбі є одна велика несправедливість - коли одружуються люди вірні з ... ну, не буду вживати сильних слів... з прихильниками вільних стосунків. Ну хай би вже парувались гулящі з гулящими, а вірні з вірними - так ні! Потім і самі мучаться, і інших мучать...
Та ну перестаньте, заручницями. Залишаються з ними із страху або з вигоди. Не думаю що коли чоловік відверто зраджує і каже жінці - давай я тут випробую інші дірки а тобі абись не гавкала за це грошікі дам. І люба погоджується з задоволенням або каже - ну що поробиш, я у пастці, навіть як грошей не принесеш то погуляй собі, я ж тобі не бороню. Тьху!
Нічого не зрозумів... По-перше, з ким зраджують чоловіки своїм дружинам? Один з одним!? Чи з ІНШИМИ жінками? По-друге, чому-це дружини (та чоловіки!) стають "заручницями" чи "заручниками", та ще й для церкви!? Хіба вони обидва одружувались для церкви і людей, з яких складається церква, чи перед лицем Бога, і в ім"я Бога? Якщо одна людина зрадила - вона зламала клятву перед Богом, і інша людина може (якщо вважає за потрібне) вважати шлюб недійсним. І церква повинна була б підтримати цю людину.
Доброго закону ніколи не було, нема й не буде! Стосунки між людьми можуть бути повноцінними, лише якщо вони будуються на засадах добровільности та виключення влади, тобто законів. Якісь поправки будуть чи ні?
О, я ж казала.. самі активні "захисники" громадянських шлюбів чи ті хто за анулювання шлюбу як інституту - явно не дівчата і не жінки. Стосунки без "писаних" обов"язків перед Богом і людьми (а лише з неписаним обов'язком перед власною совістю і серцем) - це прерогатива тих, хто мав би здати спершу іспит на людяність - а не для всіх бажаючих знімати вершки доти, доки це приємно, і бути вільним піти коли вершки закінчаться і треба буде починати працювати. ІМХО. Забагато свободи чи занадто жорсткий контроль закону (що вже не вирвешся довіку хоч би там що) - то все крайності. Але десь є ж середина..
Середина між "хто з ким хоче - той з тим живе, коли хоче йде без жодних зобов'язань і правил чи традицій сходження-розходження" і "шлюб- це законодавчо і соціально врегульоване явище, укладається раз і назавжди до смерті - когось із подружжя (хоч від побиття, хоч від депресії, хоч природнім шляхом)". Розумне рішення - десь посередині. І вважаю що воно якраз і полягає у офіційному шлюбі і офіційному розлученні, оскільки випадків коли люди помиляються і мають розлучитися щоб спробувати щастя в іншому шлюбі (сто раз відмірявши перед цим) зазвичай не десять і не п'ять на життя кожного. Або один або два, рідше - три і вкрай рідко - ще більше. Але щоразу - чи вперше, чи вдруге, це є чітка і ясна ситуація і для самого подружжя, і для суспільства (хто - чоловік, хто - знайомий, хто - співмешканець), не кажучи вже про спільних дітей і їх захист і статус. Чи приємно було б Вашій обраниці коли б люди називали її співмешканкою? Напевне б хотілося щоб називали дружиною.. Але статус "дружина" дає або шлюб цивільний, або релігійний. Так само як не можна назвати солдата офіцером просто так - бо захотілося.. така склалася традиція у системі військових стосунків. Так само - і в людському суспільстві дружиною просто так нікого не називають - мусить бути певне "посвячення".
Я вже застосував: мої стосунки з моїми дочками є повністю добровільними, тобто є стосунками рівноправних особистостей, а не стосунками влади. Нам, перш за все, треба порозумітись, про що ми ведемо розмову - про приватні стосунки між двома особистостями чи про публічні стосунки в громадянському суспільстві? І чи є приватні стосунки проблемою публічного права, яке регулює останні?