ЩО там, за кордоном?

Це вже від Вас залежить - якщо Ви постійно відчуваєте потребу інтенсивно спілкуватися, живете з батьками, то Вам цього всього може бракувати на початках на новому місці. Зрештою, таке саме може бути коли б Ви в межах України переїхали до іншого міста.

Для депресій підстав немає - у Вас буде багато нових вражень, Вам потрібно буде ознайомитися з місцевими особливостями, включно з багатьма побутовими дрібницями, тому зайнятися на початках буде чим.

 

Це, знов-таки, від країни залежить, і навіть від конкретної місцевості. А авторка теми не сказала, куди саме вона намірилася.

 

Європа, мова, контракт, цікавтеся знижками - там їх багато.

 

Сказала: є вибір: Європа чи Америка? щодо країн Європи - під знаком питання. Але загалом мене всі країни цікавлять. Де краще жити і працювати? Пишіть про свій досвід, або куди б ви хотіли поїхати на "ПМЖ" (може ще комусь, крім мене ця тема стане в нагоді)

 

І про місто

 

Напевно, враження людей, які тут пишуть, основані в першу чергу на житті в містах за кордоном. В селах між сусідами частіше проявляються ближчі стосунки, ніж в містах, коли не знайомі навіть зі сусідами по поверху.

Мешкав якийсь час в селі, бо вигідно винайняв дім. Щоправда, бракувало деяких меблів і інших речей. Впродовж половини першого ж дня мене відвідало п'ятеро сусідів, які зауважили, що в дім хтось вселився. В цей же день мав від них позичену косачку трави, стіл з кріслами, розкладну сушку на білизну, вентилятор і ще пару речей, які вони позносили, довідавшись, що в домі немає всього необхідного.

 

Скажу коротко свою думку- заробляти гроші- вибрав би Америку. Стиль життя- Німеччину або Францію, навіть більше Німеччину хоча багатьом моїм знайомим вона не подобається. Правда я не був (не знайомий з побутом) в Новегії, Фінляндії, Швеції і Швейцарії (ну і ще можливо багато де, але опускаю через неважливість)

 

Я тиш чекаю поки мене Маруся-мама (моя старостіна) стєгне мене до Гамерики... думаю, шо то скоро.....

 

На мою думку, в Європі немає країни, яка б однозначно мала якісь переваги і була найкращою - всі країни добрі, всюди свої особливості, багато залежить від того, що конкретно для Вас важливіше, включно з кліматом і знанням мови. Наприклад, якщо німецьку вже знаєте, може бути сенс націлитися на Австрію, Німеччину чи Швейцарію, де почуватиметеся краще, ніж в країні, мова якої Вам чужа.

 

на разі вивчаю англійську і трохи знаю французьку.

 

Канада вам сподобається, якщо любите зими

 

То від людини залежить. У мене був затяжний досить... Я отут писала.
А ще можете ось цю темку почитати.

 

Лілю, ось ти писала в тому дописі, що важко було звикнути до нового місця проживання. Але той допис 2007 року. Пройшло вже 3 роки. Які тепер у тебе відчуття?

 

Тут це буде оффтопом трохи, але відповім.
Депресія мене нарешті покинула десь 2-2,5 роки тому. Відповідно й думки перестали бути категоричними. Людина до всього звикає, по ідеї, хтось швидше, хтось помаліше... Та й дитина моя - то радше канадець, ніж українець. То теж впливає на мислення. І те, що батьки перестали питати, коли повернемося. Але то вже про сумне.

Я про свої відчуття не так давно писала на ДП в одній темі.
Я навчилася бачити плюси, мінуси й знаю, чого мені бракуватиме в Україні, порівняно з Канадою:

1. Не боятися міліції, медиків, податкової. Чутися, що ти захищений, дійсно, а не на папері.
2. Знати, що перелічені вище, хоч і фанати бюрократії, проте вона в них привітна, а не така, що визвірюється, кидає слухавку, не відповідає на питання тощо.
3. Могти вірити або хоч трохи довіряти переліченим вище. А також вірити етикеткам на продуктах.
4. Повноцінне й шановливе ставлення до неповносправних. І не винятково, а поголовно.

Дивилися репортаж у львівських новинах про те, що батьки непосносправних створили школу для своїх дітей (батьки згуртувалися тобто) і самі батьки стали викладачами. Засмутило, що одна з мамів почала вчити дітей, як рахувати гроші, БО - її дитину обраховували в магазині.

 

Це як ви себе настроїте. Моя мама як ввійшла в депресію 15 років тому так з неї і не виходить, хоча повертатись нема куди бо тут вона дуже добре влаштувалась а в Україні тої установи де вона працювала вже не існує.

Мій чоловік переживав депресняк також дуже довго бо так себе настроїв що всі довкола вороги і нема як друзі і мама вдома. Але час іде і друзі змінюються і ВИ дуже змінитесь і будете дивитись на побутові проблеми зовсім інакшими очима.
Мій чоловкк їздив додому що-року і дістав ще більший депресняк бо побачив що якраз вдома він нікому не потрібен, окрім мами.

я виросла в тій країні рад але ніколи не знала і не підтримувала стукачество, а тут дітей з дитинства вчать що це добре. Моя донька від коли пішла в державну школу просто як КГБіст в хаті, вічно біжить і мені доносить а та зробила те, а той зробив те...

Чому я того не розумію, бо це не була така поширена річ а тепер з сьогоднішньою ситуацією в країні тільки і сидять один одному на хвості і стараються аби підсидіти когось. Але мушу вам сказати що справедливість таки є, бо скільки раз бачила як якась кобіта когось підсиджує то в результаті вона сама і потерпить.

В Америці забути про спорт це нечуване. В першу чергу про що буде говорити будь-хто як зайде до вас з питанням по-роботі це про спорт. Як кажуть, в Америці (США) 90% населення фанати якогось спорту.

А щодо добрих заробітків, то також питання відносне. Більшість американців живуть від зарплати до зарплати але вони собі не забивають голови тим що мусять мати ковйор на кожній стіні, і стєнку від Стєрха. В хаті у них нераз балаган, одяг як з старшого брата який носиться уже не один десяток років - зате інтелектуальний розвиток на першому місці, ну принаймі в Нью Йорку, особливо вчителі чи професори. У них є гроші, вони живуть в дорогих районах, але одягаються досить скромно, зате грошей на обіди з дорогого ресторану або квитка на шоу на Бродвей собі не пожаліють.

Американці живуть в кредит і собі тим не журяться.

---------- Додано в 15:10 ---------- Попередній допис був написаний в 15:06 ----------

наших малих вчать математику на грошах. але те що обдурюють дитину тільки тому що вона неповносправна - це жах.

---------- Додано в 15:15 ---------- Попередній допис був написаний в 15:10 ----------

Тут погоджуюсь повністю. І не тільки до неповносправних а до людей загалом.
Тут діти які хворі бавляться разом з «нормальними» дітьми і тим самим виховується що хоч в когось і є якісь вади вони нічим не гірші від нас. Мої діти коли сидять в групі продовженого дня то бавляться з такими дітками, бо група одна а в школі вчаться різні діти. До таких дітей особливе ставлення.
Я сама нераз як приходжу забирати дітей зі школи то таких дітей не цураюсь, як роблять багато наших співвітчизників, а навпаки усміхнусь і привітаюсь з ними. І так робить багато людей.

А ще в магазині/крамниці до тебе привітні. В супермаркеті можна прийти і сказати, я хочу печінку у вас сьогодні нема? І мясник дуже привітно скаже, а чи не могли б ви зробити коло або зачекайте 5 хвилин і я вам зараз принесу. Або кажеш, я не бачу мого улюбленого молока - а тобі у відповідь, я вже йду на склад і зараз принесу.

 

До речі, маю враження, що я якийсь унікум, бо порівнюю свої враження з подорожей до Львова та інших знайомих, то таке враження, що я до якоїсь іншої України літала. :girl_crazy: Або то я просто не намагалася негатив вишукувати, не знаю.

Хе, а ми ходимо до храму угкц, але на англомовні літургії. Теж тому, що затишніше.

Точно не Штати. Якби я мала вибір, то нізащо туди би не поїхала ні жити, ні працювати. Тільки туристом. Я, певно, соціялістка, тому мені Канада більше пасує, ніж Америка. )

О, і в Торонто я би теж не хотіла жити. Не місто, а млин. Але то моє враження.

Теж залежить. Є міста, де ніхто не купує зимових шин. А є провінції, де це є законом.

Я в Німеччині лише проїздом була, але якби треба було, то би хотіла саме там жити. Я в небагатьох європейських країнах бувала, але в Німеччині мені найбільше сподобалося. Один мінус у них, як на мене - мова. :girl_crazy: