Одна дитина у сімї...

Завжди цікаво почути думки людей на цю тему...В житті якось складалося так, що колишні хлопці, половина друзів одинаки....І майже у всіх цих людей є спільна риса - егоїзм....Я знаю, що це не закономірність...що багато залежить від виховання...але цікаво чи впливає на розвиток егоїзму той чинник, що дитина - одинак?

 

от я одна в сімї. так, я егоїстка в якійсь мірі. але з впевненстю може сказати, що на мій егоїзм вплинуло не те що я одна, а спосіб мого життя... багато ще залежить від того, як батьки поводяться. типу завалюють подарками, часто говорять про те що цукерку лишати їм не треба, що все йому одному. (я так образно) також егоїсти бувають різні. є такі що на інших взагалі наплювати, а є такі що роблять краще для себе але поважають, розуміють і зважаюь на інших.

 

я - одна у родині. егоїсткою себе не вважаю. і начебто, мої близькі також так не думають. егоїзм залежить, думаю, не від кількості дітей, а від того, ЩО вкладають батьки в дитину, наскільки вони самовіддано займаються її вихованням і наскільки дитина відкрита прийняти те, що їй дають.

одна близька мені людина росла зі старшим братом. але розвинутись егоцентризму у неї це ніяк не завадило. коли намагались знайти корені проблеми - виплило недовиховання, непояснення батьками певних морально-етичних норм свого часу.

 

Знаю кілька прикладів де дітей двоє - і молодші змалечку егоїсти. БО знають, що старша сестра МУСИТЬ все для неї робити, все їй віддавати, всю увагу тільки їй приділяти (тобто -вигулювати), бо як ні - то старшу покарають батьки.
Одинак може на стільки уваги розраховувати тільки тоді коли в нього батьки не працюють, інакше - має навчитись бути більш самостійним, шукати собі друзів в дворі, що потребує більших зусиль і гнучкості.
Мені здається, що найбільше залежить від батьків, виховання, а не від кількості дітей в сім"ї.

 

Нас троє..який там егоїзм.Шоколадку ділимо на п"ятьох

 

ИМХО лучше если в семье несколько детей. Больше народу - веселее, больше любви - ибо не только папа-мама есть, а еще братья-сестры, которые иногда друг друга бьют и обижают, но все же любят : )) опять же взаимная поддержка, (напр., вместе легче скрыть что то от родителей : )) ) и все такое прочее.

Мне одна мать 4-х детей рассказала историю, как она покупала сладости к Новому Году и заныкивала их в квартире, чтоб раньше времени ребятня не схавала.
Дети, зная о произведенных закупках, делили немаленькую квартиру на сектора - каждый ответственный за свой участок поиска - и находили все что надо : ))
А насчет эгоизма - наверное действительно от воспитания зависит.

 

я теж єдина дитина... думаю цей факт багато на що вплинув в моєму житті. у всіх "екстренних" ситуація в дитинстві доводилось самому собі давати раду, тому, що таке паніка в реалі не знав і не знаю. не було перед ким панікувати проте немає того відчуття відповідальності, яке розвинуте у дітей у яких були молодші брати/сестри. максимум - це за собою слідкувати і то не завжди

 

А я частенько заздрила дітям, які в сім"ї одні.Ніхто не заважає займатися тим, чим хочеш, не треба виконувати якихось обов"язків по відношенню до інших, не треба залежати від того, що , наприклад , сестра хвора і поїздка може не відбутися через неї...

 

щодо одинака в сімї - тут в більшій мірі можна говорити не про егоїзм, а про егоцентризм.. при будь-якому вихованні дитина звикає до того, що все крутиться навколо неї... і чим менше навколо дітей(сусідських, кузенів, родичів і подібне) тим більше дитина відчуває себе пупом..... всі дідусі, бабусі, дядьки, тітки ставляться до тебе як до голівудської зіркидитину можна виховати максимум доброю, щедрою, неегоїсткою, але то відчуття, що вона в центрі, а всі навколо неї - не перейде.. звичайно все ще залежить від опіки...

а щодо молодших в сімї - то завжди егоїзм... чомусь так підсвідомо сприймається батьками, що молодшенька дитинка айбільше потребує уваги, бо вона молодша, а старша самі вже собі дає раду... але з психологічної точки зору - підтримка старшої тут чи не найважливіша... здебільшого ця межа стирається, коли діти дорослішають... хоча іноді любимчиком може бути будь-хто з дітей - за якимись індивідуальними причинами... але судити батьків - то завжди негідна і неприпустима річ...
звичайно, є батьки які ведуть дуже мудру політику в сімї, і відносини з дітьми в настільки гармонійні і виважені, що диву дивуєшся як такого можна досягнути..

 

Моя тітка так виховала. ІМХО. Малесенький приклад, яких насправді було безліч впродовж життя - цукерку чи старший чи молодший брат повинен був розділити на всю сім"ю. ОДНУ цукерку. І при цьому нікому не дозволялось відмовитись - всі дякували дуже і їли. Дитина була щаслива, що їй подякували, що їй за цукерку посміхнулись. Відчуття, що ти маєш пам"ятати про рідних завжди, що всі рівні, що з ними треба ділитися ОСТАННІМ в братів присутнє і досі - старшому 35. І річ навіть не в мирі поміж ними, а в шаленій підтримці рідних по життю. Вони вирізняються ще неймовірною порядністю..але то вже тема іншої гілки (тільки не подумайте - до дітей не застосовували ніяких методик).

Про себе не говоритиму (це зроблять певно інші), я теж - одиначка (з незалежних від батьків причин).

 

Розвиток егоцентризму ніяк не залежить від кількості дітей в сім'ї.
Якщо батьки виховують дитину правильно і не привчають змалечку, що світ крутиться навколо неї одної, то і проблем не буде.
Нас двоє, я - старша, брат - молодший. Скажу, що не уявляю свого життя без нього.
Нас батьки також привчали ділитися, все що є ділимо і до сьогодні ПОРІВНУ між 4 (тато, мама і нас двоє). Не розумію батьків, які віддають все дитині, а коли вона ділиться з мамою, то та жаліє собі і не приймає, не розуміючи, що так дитина звикне до того, що все належить тільк їй одній. ІМХО.
Я також хочу мати не одну дитину, вдвох чи трьох все ж веселіше

 

І я одна. Егоїсткою себе не вважаю.

 

В мене молодша сестра,ми в дитинстві часто бились, але ділитись зі всіма, а особливо з нею, це був закон... хоч деколи і хотілось бути єдиною дитиною...

Всі люди егоїстичні якшо так розібратись і це нормально ІМХО Просто в декого егоїзм зашкалює, а це вже проблєма

Ой, в мене те саме. Але з іншого боку мені би мабуть було сумно самій.

Хоч це і проблемно, але з іншого боку це подвійне (чи там портійне)) щастя.

 

всерівно не залишиться без сліду те, що дитина одна в сімї... не подумайте, я не виступаю проти одинацтва, тим більше, що це часто стається через обєктивні причини - здоровя і подібне...
але навіть при найкращому вихованні - дитина одна постійно, а з іншими дітьми лише час від часу... вона може ділитися з батьками цукерками, але іграшками і подібним їй не треба з кимось ділитись...
і якщо з кожного випадку завжди є винятки, то спільним завжди є те, що батьківська любов просто неосяжна і коли вона спрямована лише на одну дитину, то це матиме свій відбиток - позитивний чи негативний, але однозначно матиме

 

Покажіть мені людину, яка щиро скаже - я страшенний егоїст і хочу, щоб світ крутився довкола мене?
Рибко, то не до вас персонально, просто потенційно не уявляю собі ситуації.

 

Мих..........

 

А навіщо ж тоді тема?

Во, бачите?

 

Ну є таке... є... я така егоїстка.

О і не я одна така

 

Я думаю справжнім егоїстам та егоцентрикам ніколи навіть в голову не прийде до цього признаватись - вони просто щиро вважають, що воно так і має бути. Такщо ваші зізнання зайвий раз підтверджують, що ваш егоїзм перебуває в межах розумного і необхідного

 

Ну межа розумності і необхідності - то взагалі поняття розтяяяяяяягнуте. Для когось ми егоїсти, яких світ не бачив, а іншим і сорочку останню віддамо.
Всі і все в цьому світі відносно хіба ні?