Щоденнички

Я уже говорила, что никто об этом не знал. Да и школа была не очень то и крутая.

 

А тепер як? Як склались стосунки в групі в універі?

 

Оль, ну а батьки, невже не помічали? Чому їм не сказала? То ж твої найрідніші люди, зрозуміли б , допомогли б..

 

Якби з батьками можна було поділитись всіма нашими юнацькими проблемами, ніхто б не писав щоденників..

 

Сейчас тьфу-тьфу нормально.

 

Вспомнился "Курьер" Шахназарова ))
" - Ваня, - повернулась она ко мне. -У меня дочь целыми днями слушает этого певца греческого... Как его? Денис Рус, что ли?..
- Демис Руссос, - поправил ее коренастый мужчине со сладким, как
сироп, выражением лица.
- Да, да, Демис Руссос, - сказала интересная дама. - Так вот, я
спрашиваю ее: "Настя, ну что ты одно и то же слушаешь? У тебя так много других пластинок".
А она говорит: "Демис Руссос положительно влияет на женские гормоны". Представляете?
- Ха-ха-ха! -- захохотал коренастый мужчина."

2 levandivka. Не, не тока Тургенев ))

 

Я вів щоденник з 30 січня 1988 р. до 9 березня 1999 р. Він був задуманий у першу чергу як інструмент слідкування та контролю за тими змінами в моїй психіці, про які трохи написано тут:

http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=402505&postcount=55

Безпосередньо підштовхнула мене до заведення щоденника (30 січня 1988 р.) інформація про те, що Лев Толстой вів щоденник. У той час я, як і він у свій час, переймався "самовдосконаленням".

У щоденнику я писав багато про дуже різноманітні події та думки, і не тільки в мене особисто, а й у світі. Я сприймав щоденник у тому числі як літопис, за яким можна буде уточнити, що коли відбулось, і який має обов'язково фіксувати все достатньо важливе (менш важливе - теж можна, але не обов'язково).

Особливості мого щоденника:

1. Наявність деяких чітких правил про оформлення записів і про те, що обов'язково має висвітлюватись, а подекуди навіть якими саме словами. Ці правила час від часу змінювались, і про ці зміни я обов'язково зазначав у щоденнику (хоча первинно прийняті правила склалися стихійно і ніде не були письмово зафіксовані).

2. Щоденник вважався секретним документом. Я дуже рідко комусь його показував. І, плюс до того, в деяких випадках я писав там зашифровано: склалися певні традиції, щоб деякі поняття позначати певними словами, фразами чи літерами. Зокрема, я і майже всіх знайомих, про яких писав у щоденнику, позначав якимись комбінаціями літер (когось кирилицею, когось латиницею, а іноді навіть мало значення, рукописна буква чи друкована). При цьому були деякі дивні тенденції, щоб заплутаніше було: скажімо, для позначення однокласників я часто використовував букви з імені та по батькові, а при позначенні вчителів - з імені та прізвища. Десь восени 1989 р. я частково скасував зашифрованість і написав у щоденнику список, кого з людей як було зашифровано.

3. З міркувань тієї ж секретності щоденник ніколи не виносився за межі кімнати. У періоди, коли я жив за межами своєї рідної квартири, щоденник вівся лише в ті дні, коли я перебував у цій квартирі. Звісно, при цьому доводилось описувати одразу весь період відсутності, так що іноді я навіть робив собі певні помітки у блокнотику, щоб не забути, що я маю записати у щоденнику, коли приї(й)ду.

Десь восени 1998 р. я зрозумів, що цей щоденник не настільки важливий для мене, щоб витрачати на нього час, і різко змінив правила та традиції його ведення, так що записи стали дуже стислими. А згодом я і зовсім скасував ведення щоденника (9 березня 1999 р.).

 

D.M, у Вас прям чітка хронологія ведення щоденника. От що значить дисциплінована людина! Респект.

 

А я веду щоденник в епістолярному жанрі ще з 6 класу. До кого звертаюся, нескажу...точніше скажу лише, що це - актор, який загинув у дуже трагічних обставинах... Взагалі, це я колись "Чаликушу" (Решат Нурі Гюнтекін) перечитала...Напам'ять цей твір знала...Завжди мріяла бути схожою характером на головну героїню!