Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Відповідь: А кто у нас Русин?

Листаючи сторінки ЛФ, я помітив що наші недруги з північного сходу явно активізувалися. Така собі "атака клонів". Знову атакується наша мова, наша історія, наша культура, наша політика...
Фюрер дав фас???
Модератори, будьте пильні!

 

Відповідь: А кто у нас Русин?

Укажите, что Вам не понравилось?

 

Відповідь: А кто у нас Русин?

Нічого нє панравілась. А найбільше те, що різні чужинці, яких в дружелюбності до нашого народу звинуватити не можна стараються НАМ пояснити НАШУ історію. Ми звичайно вдячні за це але я думаю, що ми самі розберемося в нашій історії, рівно ж вирішимо питання хто наші історичні родичі, а хто до нас не має ніякого відношення.
Так що, нє утруждайтє сєбя, дарагой. Знайдіть інший метод, яким ви можете краще послужити своєму фюреру.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Читайте роман- дослідження "Страна Моксель" В. Белінского, позаяк такі як Івани Бранковічі будуть вас відмовляти.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Меня не интересуют РОМАНЫ. Мне интересны договора и летописи, выжимки из которых см.выше.

Или вы считаете, что "Хождение за ТРИ моря А.Никитаина", тоже Нестор написал?

Там нет ничего из "вашей" истории. Там есть русская история, т.е. наша.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Можна сподіватися, що хоч китайської історії Ви сюди не понесете?

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Можна сподіватися, причем тут Китай?

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

А при чому ТУТ "ваша" історія? Парканів мало?

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Суцільна брехня, навіть не має бажання дочитувати перекручену нісенітницю до кінця.
Про це вже терли перетерли, а москалі-татарва ординська, знов за своє, все намагаються втюхати нам свій родинний зв'язок з слов'янами.

Додано через 1 хвилину

Переписані імператрицою-повією? НЮ-НЮ! Бажаю задоволення від прочитаного.:D

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Вы сами на заборе пишете про НАШУ историю, раз а так имею полное право, порисовать на ВАШЕМ заборе.

Все вопросы к составителям договоров. Например к немцам.

Теперь немного про ордынцев. (Сами попросили)

Великая хроника Польская:

\\\Каким образом татары вторично опустошили Сандомирскую землю

В упомянутом выше году перед праздником св. Андрея [во искупление] грехов христиан в Сандомирскую землю вторглись татары с пруссами, русскими 30, куманами 31 и другими народами и безобразно ее разорили грабежами, поджогами и убийствами. И зная, что большое множество людей со своим имуществом прибыло в Сандомирскую крепость, окружили ее, непрерывно штурмуя. Русские же князья-Василько 32, брат русского короля Даниила, а также упомянутые сыновья-Лев 33 и Роман 35, видя, что осада затягивается, задумали окружить жителей крепости обманным путем. Обеспечив безопасность, [они] сошлись с жителями крепости, убеждая их просить у татар заверений безопасности, и сдать им крепость и имущество, находившееся в ней, чтобы татары даровали им жизнь. Жители крепости, предпочитая [свою] жизнь [спасению] самой крепости и имущества и надеясь сохранить жизнь так, как было сказано выше, обманутые советом указанных князей, будто бы они смогут уйти свободными, не беспокоясь о жизни и о своих женах, получили от татар и указанных князей твердое обещание [и] открыли ворота. Они оставили в крепости все имущество и безоружные вышли из нее. Увидев их, татары набросились на них, как волки на овец, проливая огромное количество крови невинных людей, так что разлившиеся потоки крови, стекая в Вислу, вызвали ее наводнение. И когда они устали в своей ярости, они остальных мужей, как стадо свиней, столкнув в реку Вислу, потопили. Молодых же женщин, красивых девушек и юношей увели с собой пленными. И погибло тогда много тысяч человек как в продолжительном плену, так и пораженные мечом. Татары же, забрав из крепости и города Сандомира имущество [людей], спалили их; и совершили они, о горе, находясь в Краковской и Сандомирской землях в течение многих дней, деяния злые и безобразные 36.

Модератор очень принципиален здесь, напоминаю.

Додано через 6 хвилин

И еще секунду внимания, если можно:

Украинский народный костюм

Традиционный украинский костюм - это яркие краски, пышные сборки, богатые вышивки, цветы, ленты, серебро и кораллы... Южнорусская простота с привкусом восточной роскоши, любовь к которой украинцы переняли у соседей-кочевников, и налетом западной изысканности, доставшейся в наследство от других соседей, поляков, - вот что такое украинский костюм.

В сущности, мужской украинский костюм очень похож на русский и белорусский. Та же рубаха из конопляного или льняного полотна, которая часто служила и верхней одеждой, те же шерстяные или суконные штаны. Только в отличие от русских или белорусов украинские хлопцы рубаху носили не навыпуск, а заправляя в штаны - этот обычай они позаимствовали у соседей-кочевников.

---------

http://www.luiza-m.narod.ru/smi/ethnic/ukraina.htm

Спасибо за внимание.

Зы: Допис Бранко не сподобався: levandivka (Нині) -мне льстит.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Я - "злий" модер... Певний час терплю...

 

Хронограф

Заздалегідь, даруйте за деякі неточності та помилки у скопійованому тексті, якщо знайдете.
хронограф
"Пусть обрежут свои хохлы и заведут бороды". (Вказівка царя Олексія Михайловича запорожцям) "Не хочемо бути аки цапи". (Відповідь запорожців)

• 1686р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
• 1687р. - Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
• 1689р. - Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
• 1690р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новьіе книги» книжки П. Могили,К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
• 1693р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
• 1708р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців - 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
• 1709р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
• 1720р. - Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия в оньїх не біло».
• 1721р. - Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні. 1729р. - Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов````язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження. 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
• 1764р. - Інструкція Катерини II князю О. Вяземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 1764р., 10 листопада - Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
• 1769р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
• 1775р., З серпня - Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
• 1783р., З травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
• 1784р. - Русифікація початкової освіти в Україні.
• 1786р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов`янських текстів. Наказ про обов`язковість «чистого российского язьїка» в Київській академії.
• 1800р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
• 1817р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
• 1817р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.
• 1831р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
• 1834р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
• 1847р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув`язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
• 1847р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув`язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
• 1859р. - Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
• 1862р. - Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
• 1863р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
• 1869, 1886рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западньїх губерніях ліцам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України. кордону до імперії брошур, заборону українською мовою літератури, текстів.
• 1876р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії брошур, будь-яких українських книг українською мовою, заборону українського театру й друкування оригінальних творів художньої літератури українських пісень під нотами.
• 1881р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз`яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
• 1881р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
• 1883р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
• 1888р. - Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
• 1895р. — Заборона українських книжок для дітей.
• 1899, 1903рр. - Заборона української мови на Археологічному з`їзді в Києві та на відкритті пам`ятника І. Котляревському в Полтаві.
• 1907р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
• 1908р. - Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности».
• 1910р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследу-емых ими целей».
• 1914р., березень - Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
• 1914р., вересень - Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (ЗО тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах).
• 1914 р. - Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

 

Відповідь: Хронограф

• 1918р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.
• 1918р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національне свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній боротьбі).
• 1918р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини. 1918р., листопад - Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя.
• 1918р., 21 листопада — Поляки захопили Львів.
• 1918р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.
• 1918р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
• 1918р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі.
• 1919р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.
• 1919р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород.
• 1919р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.
• 1919р., травень—червень - Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.
• 1919р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.
• 1919р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.
• 1919р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).
• 1919р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ. 1920р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси, підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
• 1920р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні-серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).
• 1921р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.
• 1921р., 22 листопада - Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщині.
• 1921—1923 р. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
• 1924р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).
• 1924р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
• 1926р., 25 травня — Вбивство С. Петлюри в Парижі.
• 1929р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).
• 1929—1930рр. - Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
• 1930р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.
• 1930р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
• 1930р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.
• 1931р., лютий - Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
• 1931р., лютий — Депортація М. Грушевського до Москви.
• 1932р., 23 квітня - Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
• 1932р., 7 серпня - Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.
• 1932р., 23 грудня - Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д.Данилишина. 1933р., 13 травня - Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
• 1933р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
• Кінець 1932 - весна 1933 року - Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
• 1933р. — Погром українців на Кубані.
• 1933р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
• 1934—1941рр. - Знищення архітектурно-культурних пам`яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
• 1934р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політич них діячів.
• 1934р., 13—15 грудня - У зв`язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких - письменники Г.Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
• 1936р., 13 січня Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари.
• 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
• 1936р., жовтень — 1938 р., листопад - Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
• 1937р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями.
• 1937р., ЗО серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка. 1937р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
• 1937р., листопад — Масовий розстріл ув`язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
• 1938р. - Сталінська постанова «Про обов`язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
• 1938р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов`язкової в усіх школах України.
• 1938р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі. 1938р. — Посилення русифікації України у зв`язку з рішеннями XIV з`їзду КП(б)У 13—18 червня.
• 1939р. - Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
• 1939—1941рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
• 1941р., січень — «Процес 59» членів ОУН у Львові.
• 1941р., 22 червня - Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (ЗО червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня - Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано ЗО тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки.
• 1941р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом - і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.).
• 1941р., кінець липня - серпень - Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в`язнів, що перебували у в`язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких - українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В, Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
• 1941р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина).
• 1941р., 19 серпня - Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору.
• 1941р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.
• 1941р., ЗО серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.
• 1941р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів.

 

Відповідь: Хронограф

• 1941р., грудень - Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги.
• 1942р., 13 лютого - Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб).
• 1942р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Бандери Д. Мирона-Орлика.
• 1942р., 25 липня - Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті.
• 1944р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).
• 1944—1955рр. - Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
• 1945р., Ув`язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й.Сліпим.
• 1946р., 8—10 березня - Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
• 1946р., березень - Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
• 1946р., 24 серпня Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з`їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
• 1946—1949рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
• 1947р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
• 1947р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
• 1949р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв`язку з рішеннями її XVI з`їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
• 1949р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з`їзді в Мукачеві.
• 1950р., 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
• 1950р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина).
• 1951р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В. Василевської).
• 1954р., 23—26 березня — XVIII з`їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
• 1954р., 7 липня - Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
• 1957—1961рр. - Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
• 1958р., 12 листопада -- Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв`язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов`язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
• 1959р., 15 жовтня - Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським. 1961р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук`яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук`яненка до смертної кари.
• 1961р., жовтень - Прийняття нової програми КПРС її XXII з`їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
• 1962р. - Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу. 1963р. - Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
• 1964р., 24 травня - Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).
• 1965р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
• 1967р., З серпня — Арешт В. Чорновола (був за суджений на 3 роки ув`язнення в таборах суворого режиму).
• 1968р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
• 1969р., червень - Лист українських політичних в`язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук`яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв`язнів.
• 1970р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка - ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
• 1970р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.
• 1971р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам`ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
• 1971р., 17 червня - Помер у таборі Дубровлагу український політичний в`язень М. Сорока.
• 1971р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
• 1972р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І.Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом - патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
• 1972р., травень - Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.
• 1977р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня - 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув`язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
• 1977р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—ЗО березня 1978 р. на 7 років ув`язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
• 1977р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук`яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув`язнення і 5 років заслання).
• 1978р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
• 1979р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув`язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
• 1979р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
• 1979р., 29 травня - Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
• 1980р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
• 1981р. - Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л.Лохвицької.
• 1983р. - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
• 1984р. - Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
• 1985р., 4 вересня - У концтаборі помер поет В. Стус.
• 1986р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
• 1989р. - Постанова Пленуму ЦК КПРС про - єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР
• 1990р., квітень Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

+1.
Але боюся, що знову скажуть, що Нестор-Літописець того не писав, в Росії не "підписано"...

 

Суперечка Русі з Московією закінчиться перемогою України

Суперечка Русі з Московією закінчиться перемогою України

Смоленськ – це "верхні землі" по Дніпру, які не є Руссю. Усі ці дані абсолютно чітко й однозначно свідчать про те, що Суздаль і вся Північно-Східна околиця Київської держави, ані Смоленськ, ані Новгород, ані під час перебування під владою Києва, ані після сепарації, не називалася Руссю. Русь – це територія сучасної Центральної, а з кінця ХІІ століття – і Західної України, і ніяк інакше.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Нынешние киевские историки вслед за своими советскими предшественниками обильно цитируют поздние летописи середины XII-го – конца XIII-го веков, где словом «Русь» обозначена не только вся страна в целом, но и, кроме того, отдельно взятый столичный регион Киевской Руси. В ранних летописях такой двузначности нет. И в реконструированном «Начальном своде» (конец XI-го века) и в «Повести временных лет» (начало XII-го века), как показал в свое время академик Дмитрий Лихачев, «Русская земля» – это вся страна от Киева до Новгорода и от Галича до Ярославля. Узкого территориального значения – Киев с окрестностями – первые русские летописцы не знали вообще.

http://ukus.ks.ua/?ch=authors&show=./authors/podgayniy/pu/003.txt&rch=show&rsub=podgayniy

Название Русь, для Киева и окрестностей, привязывется к 12 веку, началу феодальной раздробленности, как называние столицы бывшегго единого государства.

Галичина, же получает название Руси,заметно посже Суздальской Земли, которая к 12 веку (феодальной раздробленности), носила назывние Залесская Русь.

Данило, а вот это вообще перл:

=1686р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою. =

Решающую роль в присоединение Киевской митрополии к Русской Православной Церкви сыграли гетман Иван Самойлович, генеральный есаул Иван Мазепа, казачьи полковники. Гетман был страстным сторонником этой акции, к 1685 году он достиг договоренностей по этому поводу и с Московским патриархом, и с царями /Софьей и ее братьями, Иваном и Петром/. Собор в Киеве, где гетмана представлял Мазепа, избрал согласованного с Москвой киевского митрополита /Гедеона Святополк-Четвертинского/. Затем гетман отправил в Москву делегацию из 32 человек во главе с новоизбранным митрополитом, где последнего в Успенском соборе Кремля в присутствии царей и патриарха высвятили на Киевскую кафедру.

Чтобы эта акция, как и присоединение митрополии, имела законную силу, необходимо было согласие Матери- Церкви, т.е. Константинополя. Для этого из Москвы в Константинополь с грамотами от царей и патриарха отправилось посольство во главе с дьяком Никитой Алексеевым. В Украине к нему присоединился посланник гетмана Иван Лисица, который вез аналогичные просьбы от Ивана Самойловича.

Вселенский патриарх Дионисий созвал собор, который принял решение о передаче Киевской митрополии под омофор Московского патриарха. Кроме патриарха, соборную грамоту подписали двадцать митрополитов материнской Константинопольской церкви: Никодимийский, Фессалонийский, Афинский, Критский, Ликийский, Прусский, Халкиндонский и т.д. Как видим, это было соборное, каноническое решение Церкви, законность которого никогда и никем в православном мире не оспаривалась.

http://www.zaistinu.ru/old/ukraine/church/sobolia.shtml

Остальное у вас там тоже из пальца высосоно....

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

[FONT=Georgia, Times New Roman, Times, serif]СОВРЕМЕННАЯ РОССИЙСКАЯ МИФОЛОГИЯ
о тысячелетии России и о том, как белорусы основали Рим[/FONT]

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Україна без мамонтів і мастодонтів.

Олександр Палій.

 

Відповідь: Україна і Росія напишуть "правильну" історію

Я все прочитал, но споткнулся на последних словах его статьи. И задумался. Куда же он себя отнес в какую категорию ? К тем кто понимает, но им не хватает времени популярно расказать все людям ? Вроде пишет много. ТОгда неужели ко второй ?

"Усе це прекрасно розуміють учені. У них просто не завжди вистачає часу й наснаги популярно розказати про це людям.

Між тим, науково обґрунтоване і доброякісне знання історії може дуже істотно зміцнити країну. І навпаки, історичні міфи – дискредитувати значення історичної правди.

Псевдоісторичні праці завдають не меншої шкоди, ніж фальшива радянська "історія". Адже, поширення історичних домислів дискредитує унікальну цінність історичної правди, її величезну конструктивну силу.

Такого роду псевдоісторичні праці лише стверджують: "на їхню брехню ми відповімо своєю брехнею". Однак, не враховується, що якщо на заміну одній неправді прийде інша, сфальшована історія створюватиме проблеми для наступних поколінь, як це вже є в деяких сусідніх країнах."