Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і оточенню, не байдужому до оцінок минулого нашого народу, чиї землі є прабатьківщиною слов'янства… Чому так? Чому досі не знаємо правди? Чому слухаємо усілякі байки від лукавих недругів і остаточно не виявили походження самоназви народу? Спробуємо з'ясувати... Історична доля українців, які після нищення імперськими силами пам'яті про правдиве минуле народу, після втрати знань про давні слов'янські державності (Артанію, Дулібський союз, державу Рось), не була легкою. Проте почуття того, що правда переможе, а єдність дасть свої плоди, не втрачалось. Основи цієї єдності закладались задовго до періоду XIV-ХVІ ст., коли поняття українець поступово почало індифікувати наших предків. 1. Пам'ятник українським козакам на полі Берестецької битви в с. Пляшева Щось дуже важливе стимулювало центральну частину давніх слов'ян, розселених від Західного Бугу до Дону, від Прип'яті до Чорного моря, називатись українцями. Спроби імперських істориків ХІХ ст. пояснити назву українці від витягнутого з компільованих у Московії давньоруських літописів слова «окраїна» (в текстах «оукраїна»), стало лишень приниженням підлеглого народу, який не міг по суті бути «окраїнним» сам до себе. Таке трактування лише збурило українську інтелигенцію і започаткувало пошук нею справжніх витоків назви. Серед оприлюднених версій слід згадати варіанти пояснення походження назви Україна від поняття «окраяна» (тобто чимось обмежена, оточена, відділена) та від поняття «край» (батьківщина, рідна земля). Слабкість цих версій в їх натягнутості, поверхневості, бо вказані поняття побутують у всіх слов'янських народів і не є чимось особливим. Вони не ідентифікують окремий народ бо не є предметом гордості і особливої шани. Згодом набула популярності версія походження назви Україна від поняття «укри», назви якогось невідомого нам древнього народу, частина якого з часом оселилася на Балтійському Помор'ї. Але чому ці загадкові «укри» опинились на Балтійському Помор'ї і звідки вони мігрували, прихильники версії пояснити не можуть. То чому ж народ, землі якого стали центром слов'янотворення, назвався українцями? Яка причина? Варто підкреслити, що головною помилкою представленої вище версії стосовно балтійських укрів є націленість на те, що укри це обов'язково якесь плем'я чи народ. А насправді це не так! Дослідження слов'янського світогляду, системи давнього православного просвітництва, яка побутувала у слов'ян тисячоліттями тому (в Артанії, Дулібському союзі, в державі Рось), дають чіткі відповіді на поставлене запитання. Укри – це древня верства, специфічна група людей, частина інтелектуальної верхівки древнього суспільства, це вчителі та дослідники високих духовних знань Прави. Це обдаровані від Бога люди, носії знань світоустрою, навчені вищими православними духівниками, Рахманами, та посвячені керівною Троянню на справу просвітництва. Вони – духівники і Отці з тісним контактом з Правою (Вселенською управляючою силою Всесвіту), з душами шанованих Предків. Вони науковці які вчать слов'ян високих духовних знань. Одночасно вони хранителі давнього православного світогляду, даного Творцем і Правою, успадкованого десятками тисячоліть тому! В різні епохи, в різних місцях, в Європі, в Азії, в інших куточках планети, їх називали по різному: мудреці, Отці, Старійшини, волхви чи волхви-укри. Саме волхви-укри, або духовні учителі, науковці (УКР – «УКріплений Розумом» або «сильний духовним розумом» ), і є тими загадковими украми, людьми з надзвичайно давнім та надзвичайно духовним минулим. Вони є частиною православної Рахмано-волхвівської системи, яка була головним духовним стрижнем слов'янського суспільства. Задовго до нової ери, разом з вищими Отцями (Рахманами всіх рівнів посвяти), волхви-укри створили потужній осередок православного просвітництва на землях Історичної Волині. Тут вони започаткували процес духовного просвітлення місцевих європейських народів та дали ім'я своїм учням – роси (рівнів орійських, просвітлені люди), а також слов'яни (духовні послідовники давнього Отця Слави), та дуліби (дар у любові, об'єднані любов'ю). Історія волхвів-укрів, як і всієї Рахмано-волхвівської системи, є водночас і величною і трагічною. 2. Козацький прапор 1651 року з рівнобоким православним хрестом волинського типу З часу появи цієї системи у Європі та з періоду зростаючої боротьби проти неї носіїв темних вчень та окультизму, Рахмани та волхви виконали гігантську об'єднавчу роботу та збудували на Волинських землях низку центральнослов'янських держав. Спочатку постала Артанія, далі Дулібський союз, а потім держава Рось. Проблеми останньої пов'язані з наростанням ідеологічної та збройної боротьби проти неї верхівок домінуючих в Європі та Азії імперій, які стали носіями темних ідеологічних систем, ворожих до Прави та православного просвітництва, лукаво схованих під покривалами псевдоправослав'я та імперського візантизму. Темними впливами була охоплена і частина «еліт» роських провінцій. Вони ініціювали війни з Росью та організовували походи на духовну столицю — Соуренж. Спробою боротьби Роської держави з такими ворогами були не тільки походи росів на південь, захід та схід (згадайте Святослава Хороброго), але й намагання формувати нові духовні центри на оточуючих центральний регіон землях. Але де був цей центральний регіон слов'янства? Він завжди залишався на земелях які історики іменують Великою Волинню. Ще у X ст. н.е. арабський дослідник Аль-Масуді письмово згадував про землю першого, корінного і найголовнішого у всіх слов'ян народу – народу «волінана». Волинь (або ж земля волі, земля духовно вільних від духовної нечисті людей) завжди була першим світоглядним центром слов'янства, споконвічною землею Першої Трояні — ядра Рахмано-вохвівської системи. Місце діяльності Першої Трояні охоронялось Роксоланню, кільцем земель з 12-ти паланок, як центру держави, яку надалі Отці назвали Україною (землею духовних вчителів, волхвів-укрів). Роксолань, як паланки на Погоринні, які розташовані між Стирем, Случем та Кременецьким кряжем, заселяли виключно переконані роси – носії високих духовних знань, шанувальники Прави та давнього православного світогляду, міцні воїни та вільні люди. Саме населення Роксолані та земель Волині, у період XIV-XVI ст.н.е., твердо залишалось носієм православного роського світогляду та щиро шанувало духовних вчителів – волхвів-укрів. Тут плекалась правдива роська просвітницька ідея, яка ширилась в народ через місцеві навчальні заклади (школи, академії), через книгописання та книгодрукування. В межах Роксолані були виховані ті, хто заснував Запоріжську Січ — навчальну базу та осередок козаків-характерників (Рахманів-воїнів, духовних воїнів). 3. Козак Мамай — образ характерника, духовного воїна-Рахмана Варто сказати, що перші реєстри козаків на Запоріжжі були виключно волинськими. Волинськими були і перші керівники Січі (СІЧ - Світло Ірію Чисте), які походили з Рахмано-волхвівського середовища краю. Вони подарували Січі сакральну волинську православну символіку (рівнобокі волинські хрести), яка надалі стала називатись козацькою. Волинські Рахмани та волхви у XVI ст.н.е. плекали надію на повернення величі нової духовної слов'янської держави, тоді з назвою Волинь (про це говорять мапи тих століть). Проте після агресивних намагань московського царату у XV- XVI століттях привласнити всю слов'янську минульщину держави Рось шляхом підробки літописання (про це читайте в інтернет-статті «Давньоруські літописи — це фальшивки 15-16 століть!») сталось свідоме закріплення назв Україна та українці для нашого народу, що дозволило духовно вирізнити справжніх слов'ян від псевдослов'ян та їх ідейних покровителів. Назва українець стала вказувати на належність до світлих душею людей, тих, які шанують Праву та Творця! В період визвольних воєн українського народу XVII ст., в період козаччини та діяльності козаків-характерників (духовних воїнів-Рахманів), це обумовило величний сплеск православної духовності. Головним гаслом українців стала боротьба за волю, що в сакральному плані означало — бути вільним від темного, від окультного, магічного, антиправославного, псевдослов'янського, свідомо берегти в чистоті своє людське єство! Великий внесок у цю боротьбу вніс величний керівник Української держави 17 століття Іван Богун. Про нього читайте у статті «Іван Богун: таємниці українського минулого». Саме у період XVІ-XVIІ століть відбувається безповоротне і остаточне закріплення духовними Отцями назви нашого народу — українці (духовно багаті люди, послідовники волхвів-укрів), та назви держави – Україна (країна духовно багатих людей, країна де шанують духовних вчителів). І на завершення… Нищення України зовнішніми і внутрішніми ворогами у XVІІ-XVІІІ століттях, вбивство духовних лідерів (Рахманів, волхвів, волхвів-укрів), репресії проти культурної та духовної еліти українства в ХІХ столітті, послідовне затоптування знань та заповітів предків, призвели до значної втрати духовної основи української самосвідомості. 4. Давні православні хрести на могилах 17 ст. кличуть нас знайти правду До того ж подібна репресивно-окультна практика з боку ворожих до українства імперій тривала майже все ХХ століття! Тому маємо результат — критично небезпечне спустошення української родової пам'яті… Звідси очевидний висновок. Таке спустошення родової пам'яті не дає нам змоги зрозуміти, чому народ, який тисячоліттями був відданий православному світогляду, прагнув духовних православних знань, який шанував Творця та Праву, народ який оберігав велич духовних вчителів, був названий ними українцями! Можливо варто виходити з історичного безпам'ятства? + + + По матеріалам з інтернету
Коляда та Різво є основою давнього, у десятки тисяч років, православного календаря (календаря по Праві), де перехід від програми Старого Кола Року до програми Нового Кола Року, що її дарує Творець, є найважливішим для земного людства. Здавна відомо, що час оновлення життєдайної програми займає біля одного календарного місяця. Це період припинення дії старої програми і народження нової програми, який звався українськими предками Колядними Святами. Головним моментом сакральних дійств Колядних Свят є обрядове прощання всієї родини ввечері 6 січня зі старою програмою Кола Року та щира подяка Творцю, Вишнім Силам та душам Предків за реалізацію такої у році, що минув. Вечір у переддень Різдва програми Нового Кола Року і носить назву Святвечора. Про значення Святвечора, його давню православну світоглядну обрядовість, читайте у поданій нижче статті… Коляда: як зустрічали предки Святвечір та Різдво? Святвечір – завершальна дія передріздвяного посту у давніх предків українців. Посту, у період якого йшло осмислення подій минулого року, виконання програми Творця для цього року (Старого Кола Року), власних вчинків та дій у ньому, підготовки до утвердження Нового Кола Року, що буде дароване нам Творцем. У цьому сенсі Святвечір важлива подія Колядного циклу – прощання з минулим Колом (програмою), що вже завершилась. Це подяка, де предки згадували Праву (ієрархію Світлих Сил), усіх померлих родичів, душі яких перебувають у Царстві Божому, Царстві Царств (тобто Праві). Святвечір – це переддень народження нової програми Творця, Нового Кола Року саме для Землі, яке має пройти процеси утвердження та посвячення, щоби бути переданою Творцем в наш мир у першу чверть Нового Кола Року. Як же зустрічати Святвечір? Як це робили предки довгими тисячоліттями? Святвечір (а це вечір 6 січня) – це спільна вечеря всього роду, і живих і мертвих, поминальний Родовий обряд, прощання зі Старим Колом Року. Усе дійство на родовому рівні ставалось так: 1. Уся родина завчасно готувалася до такої події, постуючи (основний піст – духовний). Якщо хтось був у від'їзді, то до вечірньої зорі намагався повернутися додому. Збиралися в хаті старшого з роду (як правило такий чоловік мав певні духовні знання та був шанований родом). Напередодні здійснювали прибирання у хаті, вимітали кожен куточок, мастили глиною підлогу, білили стіни, прикрашали хату вишитими рушниками, приводили до ладу усе господарство. 2. Дбали і про чистоту тіла, наливали води в кадуб (дерев'яні ночви), на дно клали розпечені камінці (від них вода нагрівалася) і дерево довго тримало температуру. Опісля одягалися в чистий полотняний одяг, здебільшого вишиваний. На стіл клали сіно та накривали його скатертиною (символи земного миру та духів). 3. Готували на вечерю чотири пісні страви: житній хліб на заквасці, холодну юшку, кутю з медом та узвар (напій з сухофруктів, переважно яблук). Холодна юшка була поминальною стравою по Старому Колу Року. Медова кутя разом з узваром були традиційним обрядовим причастям (Коловим чи коливом), яке єднало присутніх з Творцем та Світлим Ірієм. Символіка причастя була промовистою: – зерно – символ Творця, символ вічного життя, яке знову і знову проростає; – мед – символ Духа Святого (Живи, Животворного Духа), солодкого як милий сон; – узвар – символ Сина Творця (Сина Господнього, Хреста), живильної сили, соку плодів рослинного світу, які повсякчас відновлюються. 4. Старший з роду (найбільш духовно шанований чоловік), в урочистому обряді вносить до оселі Дідуха, а родина, не сідаючи за стіл, урочисто споглядає дійство. До слова, Дідух, як символ Творця та Прави, плівся з житніх пучечків, з першого обжинкового снопа, обв'язувався стрічками та мав чотири рівні, які символізували Божу ієрархію, та був духовним символом Роду. В нього вплітався овес, ячмінь, льон, квіти, а навершям слугувала плетена рівнораменна симетрична зірка. Господар ставив Дідуха в східній частині хати, на покутті, під образами, промовляв молитву, благословляв їжу та запрошував рід до вечері. Як правило, за стіл сідали о сьомій вечора. 5. Спочатку старший читав молитву («Отче наш" і інші) та казав подяку Творцю, Праві, та усім шанованим предкам, як і померлим світлим душею родичам. Далі усі споживали холодну юшку. Готувалася така юшка з картоплі, цілої цибулини та грибів, не хижої риби (карась, короп, оселедець) і заправлялася товченим часником з сіллю та олією. До столу юшка подавалася холодною. 6. Перший коштував юшку господар з куснем житнього хліба. Потому з загальної тарілки їли кутю з медом та узваром, починаючи зі старшого роду, який далі частував по колу усіх присутніх. Така кутя готувалася з живого зерна з зародками. Зерно товкли в ступі, варили, додавали рідкий мед, потовчений мак та трішки горіхів. Єдиним напоєм на столі був узвар з сушених сухофруктів (яблук і т. п.). 7. По вечері їжа зі столу не прибиралася, ложки спиралися по колу на тарілку з кутею. Знали, що душі померлих Предків обов'язково приймуть запрошення (яке виголошує старший на початку вечері) і зберуться за родинним столом у ночі. Завершував вечерю молитвою та подяками також старший, які повторювали усі присутні (до цього часу ніхто вставати із-за столу не мав права). 8. Після такої вечері до ранку ніхто не їв. В гостини один до одного родичі та сусіди не ходили. Ніяких святкувань поза родиною не проводили. Увесь вечір, до сну, усі спокійно розмовляли, головно про духовне, згадували Старий рік, свої вчинки, а по тому, лягали спати. Лишень на ранок прибирався та мився посуд, а залишки куті виносили на споживання птахам. 9. З ранку (7 січня) починалась нова дія – святкування Різдва Нового Кола Року (народження нової програми Творця на рік прийдешній). Під вечір, починали ходити по хатах колядувати радуючись Різдву Нового Кола. Одягалися святково, але не розмальовувались і не перевдягалися. Говорили про велику вдячність Праві та Творцю, який дав нове Коло Року. 10. Святкували три дні, 7, 8, 9 січня, аж до короткого триденного посту (з 10 числа), тобто до Щедрої або Багатої Вечері (13 січня), яка ставала символічними оглядинами нового Кола Року. (Аркуш 1 календаря Коло Року у більшому форматі - https://drive.google.com/file/d/1aZ0lg9ECR2Gls6gitQIJKUMhzGNRPF6k/view ) 11. На цей вечір готували вже не пісних 12 страв (число Зодіаку і символ усіх 12 місяців). Після вечері починали щедрувати перевдягнуті юрби односельчан. Їх щедрівки супроводжувалися сміхом, жартами, розвагами. Наступного ранку (14 січня), по хатах ходили хлопці віщувальники та посипали ганки пшеницею, вітаючи з Новим Колом Року (підтверджуючи, що оглядини нового народженого Кола Року відбулись) та віщуючи господарям усіх осель достатку та радості. Лишень наступного ранку (15 число) посипальну пшеницю змітали та давали пташкам (курам). А що ставалось далі? Які обряди вчинялись до кінця першої чверті нового Кола Року? 12. А далі були обряди на Водохреще (19-21 січня, хрещення Нового Кола Року, кінець Колядного циклу), на Стрітення (15 лютого, перше Благовіщення Творцем Нового Кола Року в Праві), про які буде написано пізніше. Головна ж дія, передача програми нового Кола Року в земний мир, на виконання людям, ставалась на Великдень (Паску), який у давнину був у числі, тобто календарно закріпленим (перша неділя, як день, після весняного Рівнодення – тобто від 22 до 28 березня). (Аркуш 2 календаря Коло Року у більшому форматі - Православний календар_2.jpg ) А на чергове Благовіщення, освячення Нового Кола Року для земного миру (7 квітня), перша чверть нового Кола Року завершувалась. Землянам сповіщалась блага вість – Коло Року набуло своєї сили, яка дарована Творцем, і ця програма є обов'язковою для світлих та православних людей у цьому році. Таким є зміст Колядного циклу, низки Колядних свят та обрядів першої чверті Кола Року наших предків. Шануймо український світогляд! + + + Джерело — по матеріалам з інтернету
У 17 столітті на теренах України, землях Історичної Волині, відбулась найбільша битва того періоду в Європі - Берестецька (Берестецько-Мізоцька). Континент ще довго не знатиме таких грандіозних та безкомпромісних баталій! Для України Берестецька битва - це боротьба за волю! Боротьба проти іноземних загарбників, проти зрадливої внутрішньої п'ятої колони, магнатів, шляхти, які стали на бік польського короля та єзуїтських покровителів, боротьба за православний світогляд та батьківську віру. Справжнім патріотом і героєм тих подій виявив себе очільник українського війська, легендарний полководець і державний діяч Іван Богун. Суперечки стосовно його місця і ролі в українській історії тільки но розпочались, але вони лишень підтверджують видатні здібності Івана Богуна і непохитну його віру в справжній український дух! То чи постане обіцяний ще у 2008-2009 роках музей на полі Берестецької битви? Чи віддамо ми належну шану українським героям? Чи знову забалакаємо велику справу відмовками та стогоном про проблеми і невчасність питання? Нижче подано матеріали проектних пропозицій музею на Полі Берестецької битви. Музею який може стати окрасою Історичної Волині та туристичною принадою України. Матеріал під назвою "Обіцяли та не виконали: як би виглядав новий музей Берестецької битви" взято з сайту «Район.Горохів» - https://gorohiv.rayon.in.ua/news/29073-obitsiali-t... Обіцяли та не виконали: як би виглядав новий музей Берестецької битви У 2009-2012 роках українські Президенти та прем’єр міністри обіцяли побудову нового музею Берестецької битви. Але обіцянки залишились обіцянками до цього часу. Про це йдеться на сайті міста Берестечко. Проте актуальність теми не зникла. Музей, як центр дослідження битви і подій того часу, все ж має бути зведений. Як би виглядав новий музей Берестецької битви? Ось передпроектні пропозиції музейного комплексу в історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», виконані на безоплатний основі ще у 2009 році. Виконавець – творчо-виробнича фірма «Архсервіс», місто Рівне. Автор, головний архітектор проекту – Дем’янов В.О. Відео передпроектних пропозицій Графічні матеріали, що демонструють загальний вигляд генплану музею, планування музею, вигляди комплексу музею, проект пам’ятника Івану Богуну подані нижче: Усі вище подані графічні матеріали пропозицій (з планшетів ТВФ "Архсервіс" 2009 року), що виконані на безоплатний основі, а саме такі як, генплан музею, планування музею, загальні вигляди комплексу та проект встановлення пам'ятника Івану Богуну коло музею, в хорошій якості, можна завантажити тут. Відео та статті про події Берестецько-Мізоцької битви та дослідницькі матеріали про головного героя війни, Івана Богуна, знайдете у блозі Івана Морозенка - https://site.ua/ivan.morozenko.16411/34234-do-400-... Джерела: https://gorohiv.rayon.in.ua/news/29073-obitsiali-t... View: https://youtu.be/qSMh63LFNh4
Останні три-чотири століття, коли Україна зазнавала тотальної руйнації з боку імпеських сил сусідів, було зліплено здеформований та убогий погляд на минуле України, особливо її слов'янський період. Наукоподібністю історичних та археологічних псевдотеорій нас досі переконують у дикості та бездержавності слов'янських предків, у відсутністі у них світоглядного та державницького стрижня. Нас запевняють, що лишень у 9-10 столітті, коли начебто постала міфічна колиска "русской народности", дикі вікінги та їх друзі варяги принесли слов'янам державність та суспільний порядок, який через 66 років зник в міжусобицях клану Рюриковичів. Чи не суцільне імперське історичне чудернацтво? На жаль, у три останні десятиліття, вітчизняна історична наука навіть не намагалась піддати сумніву таку дивну історію. Хоча підстави для перегляду були! Варто лишень подивитись на розвідки відомих науковців у галузі слов'янського минулого, які вказують про кричущу невідповідність історичних і археологічних даних імперським казкам від Карамзіна та його послідовників. То чи не варто, українці, почати шукати правду? Про парадокси нашого безпамятства та стійкість імперських поглядів на історію слов'янства та України у статті, яка подана нижче... Таємниці слов'янського минулого турбують не тільки наших сучасників. Вони були предметом значних наукових суперечок протягом усього 20 століття. У дослідженнях брали участь учені всіх країн слов'янського і не слов'янського світу, сперечаючись стосовно слов'янської історичної спадщини і критикуючи опонентів. Фото 1. Слов'янські знахідки на місці літописного Червеня Вчені у такий спосіб змагалися у результатах пошуків, у їх оцінках, найперше стосовно належності археологічних культур власне до слов'янських чи не слов'янських народів. І хоча оцінки таких пошуків часто не збігалися, проте у них було одне раціональне зерно, те, яке в науці вважається беззаперечним. Фото 2. Прабатьківщина слов'ян у 3-2 ст. до н.е. і раннє слов'янство початку 1 тис. н.е. (за даними науки) У своїх висновках дослідники усіх країн світу незмінно вказували на базові терени давнього слов'янства, центральну їх частину, постійно вказуючи на те місце, яке було для слов'ян найбільш святим і важливим. Фото 3. Прабатьківщина слов'ян очима європейців Якщо накласти карти археологічних культур, слов'янських поховань, карти історичної гідрології, історичної топоніміки (з кінця 1 тис. до н.е. до кінця 1 тис. н.е.), то вповні очевидними стають контури такого історичного центру, який базується у Волино-Карпатському регіоні. Фото 4. Ранньослов'янські археологічні культури кінця 1 ст. до н.е. (з книги Кобичева В. П.) У цьому регіоні, який тягнеться від Прип'яті до Карпат, від Вісли до Дніпра, на протязі 1 тис. до н.е. - 1 тис. н.е., ніколи не зникали ознаки слов'янства, не пропадав живий послідовний зв'язок культур праслов'янських та давньослов'янських, які єднають історію слов'ян з нашими часами. Тут, власне, і зародилася спільність, названа слов'янством, яка з'явилась перед світом зі своєю особливою культурою, людинолюбним баченням Всесвіту. Фото 5. Прабатьківщина слов'ян по Б. Рибакову (кінець 1 тис. до н.е. - початок 1 тис. н.е.) Вивченням давньослов'янської історії, зародженням слов'янства у Європі, питаннями археологічного та історичного трактування процесу слов'янотворення займалася ціла низка відомих істориків, археологів, мовознавців, етнографів, філософів з різних країн Європи, серед яких: Рибаков, Сєдов, Кобичев, Артамонов, Шахматов, Петров, Шафарик, Нідерле, Фасмер, Топоров, Трубачов, Трєтьяков, Даниленко, Русанова, Баран, Лер-Славінський, Косташевський, Ловмянський, Вернер, Годловський, Щукін, Філін, Козак, Терпиловський, Брайчевський, Винокур, Сміленко, Живка, Щиманскі, Хенсі, Ляпушкін, Попович, Сухобоков, Фьодоров і багато інших. Фото 6. Ранні слов'яни за Л. Нідерле (з книги під редакцією Рибакова Б.) Карти, укладені багатьма з цих учених, чітко говорять про одне - Волино-Карпатський регіон відігравав первинну роль у зародженні європейського слов'янства. Він став центром організації і розвитку слов'янства. Проте, камінням спотикання для більшості дослідників було, і залишається, питання ідентифікації тієї сили, яка розвивала процес слов'янотворення, яка давала йому внутрішні сили і світоглядне спрямування. Фото 7. Ранні слов'яни за Сєдовим (з книги під редакцією Б. Рибакова) Відсутність розуміння природи такої сили і надалі підштовхує наукові кола до доволі спрощеного бачення процесу слов'янотворення. Пояснення зводяться до буденних рівнів оцінки процесів слов'янотворення, які нібито визначаються примітивною матеріальною зацікавленістю ранніх слов'ян накопиченням та бажанням влади, поверховим трактуванням процесу розширення слов'янського ареалу, як системи послідовних загарбницьких воєн. Але чи так це було? І хто такі, власне, ці загадкові ранні слов'яни? Фото 8. Раннє слов’янство по Сєдову (3-4 ст. н.е.) З моменту ідентифікації наукою праслов'янських культур Європи 3-1 ст. до н.е., ареал слов'янського розселення на картах багатьох вчених постійно збільшується, аж до історично знакових 7-8 ст. н.е., коли цей, ще єдиний і неподільний ареал, максимально зростає у розмірах. Дивним, лишень, є те, що деякі слов'янські осередки виникають на далеких, відірваних від головного ядра територіях - на Балканах, на острові Рюген – Руян, на Волхові, до того ж, значно раніше, ніж туди проникає загальна хвиля «розселення» слов'ян. Але чому так? І як таке могло відбуватися взагалі? Фото 9. Слов'янські археологічні культури 3-4 ст. н.е. за даними науки Дивним фактом є і те, що хід слов'янізації на величезних просторах йде досить мирно. Майже відсутні сліди затяжних воєн та ознаки нищення місцевого населення. Венеди, фракійці, балти, народи між Віслою та Одером, досить швидко (через 100-200 років), під впливом якихось дивних факторів, стають слов'янами. Все вказує на те, що слов'янізація - це не результат масового переселення народів, не наслідок загарбницьких воєн, а щось інше. Але що? Фото 10. Слов'яни по Йордану (готський історик 6 ст. н.е.) Відповідь може бути дуже простою, якщо взяти до уваги, що процес слов'янізації (слов'янотворення) міг бути послідовним поширенням Європою нових життєвих цінностей, рухом нового способу життя, перебудовою місцевих громад на слов'янський лад. Мова йде про світоглядні трансформації, залучення місцевого населення до іншого світорозуміння у наслідок впливу зовнішнього (давньослов'янського) фактору! Але чому місцеві народи захотіли стати слов'янами, до того ж добровільно, без насильства і воєн? Що спонукало їх до цього? Фото 11. Слов'янські культури і розселення слов'ян (Рибаков, Нідерле, Фасмер, Баран) Пояснення дає «Велесова книга» - давньослов'янський літопис-волховник 9 ст. н.е. Вона показує, що для кожного слов'янина найважливішим була споконвічна земна віра, світогляд земних Першопредків, які організували на Землі світле життя за вселенським законом. Цей закон, переданий людству найдавнішими Праотцями, давні слов'яни дбайливо зберігали і несли з покоління в покоління. І так десятками тисячоліть!!! Високі знання дозволяли слов'янським духовним Отцям мати постійний контакт з Творцем Всесвіту, зі Світлим Ірієм (керуючою силою у Всесвіті), а слов'янам жити світлим життям, без агресії і воєн, рабства і приниження, жадібності і користолюбства, хвороб і недугів. Фото 12. Слов'янські культури в 300 - 660 рр. н.е. (зі збірника карт про світові культури) Найдавніші Праотці людства говорили – світла людина повинна вірити в Творця – Сварога, у Світлий Ірій, у світлі сили, серед яких є душі найдавніших земних предків. Вона повинна жити у Праві, відати Праву, славити Праву (тобто бути православною). При цьому, людина світла душею (слов'янин) є такою, яка шанує праотця Славу (Слав’яня, Слав-Яня), яка піклується про своє просвітління, яка займається поширенням знань законів Прави, Яви, Нави (духовного, явного і після явного світів), яка шанує земних духовних предків. Фото 13. Слов'яни в 5-7 ст. н.е. за даними російської науки. Археологія Слов'янин повинен протистояти усьому темному, окультному, жорстокому, одінському і магічному, пов'язаному з насильством над світлим і праведним (яке відповідає закону Прави). Він повинен розрізняти світле і темне, навіть якщо темне ховається за білими покривалами (як магія, одінство, яхветизм, псевдослов’янство). Він повинен бути вільним від темного. Це дає відповідь на те, чому давні слов'яни ніколи не намагалися будувати держав (союзів) на основі рабства і жорстокості. Чому вони не спокушалися несправедливим соціальним вивищенням, безглуздим матеріальним накопиченням, жадібністю і гордівливістю. Пріоритети слов'янських предків у матеріальному світі (у яві) - це скромність в усьому, розумна самодостатність, повага до світлих душею, увага до власного духовного зростання, потяг до захисту усього живого, відмова від матеріально надмірного, дотримання законів Творця-Сварога. Фото 14.Слов'янська археологія 5-8 ст. н.е. (по Сєдову) До того ж, слов'янину, як людині, була важлива духовна перспектива, яка у Всесвіті визначається законами Прави, Яви, Нави. Саме закон Прави давав можливість неодноразового втілення світлої людської душі у явному світі. Це необхідна для світлих душ реінкарнація (реанкернація, послідовне відродження у яві, пакибуття) – дорога до вселенської вічності душі. Така дорога вимагала від тих, хто хотів нею йти, духовного зростання, розуміння суті слов'янства, досягнення високих ірійних рівнів, постійного самовдосконалення, піклування про духовну освіту дітей та онуків, які мають нести її наступним поколінням. Фото 15. Слов'янські культури в 7 ст. н.е. (за матеріалами Ніколаєва В. В.) Саме тому слов'яни нікого і ніколи не завойовували, нікого не поневолювали, нахабно не переселяли, як і не прагнули винищувати паростків світлого. Вони вчили законам Творця, захищаючи одночасно світогляд земних першопредків – Першоотців-аріїв та їх оточення. Вони розповсюджували світлий світогляд заради духовного братства, направляючи до сусідів особливі групи духівників, знавців Прави, Яви, Нави, тих, хто був готовий нести знання світобудови, вчити контакту з Творцем і вищими світлими силами. Вони шукали спільну з сусідніми народами мову – мову законів Прави, Нави, Яви, законів Творця-Сварога, мову духовного взаєморозуміння, мову земних Першопредків. Слов'яни ділилися вищими духовними знаннями з усіма світлими народами, навіть якщо ті, тимчасово (під впливом окультизму та магії), втрачали зв'язок з Правою і Творцем-Сварогом. Просвітлення допомагало сусідам перемагати вплив темних сил і ставати на шлях духовного очищення, зростання, шлях духовної вічності. Фото 16. Слов'янські пам'ятки археології 5-7 ст. н.е. Духовна праця слов'янських посланців, Старотців-Рахманів та волхвів, поступово змінювала розуміння світобудови у багатьох народів Європи. Надалі, таке знання ставало рідним і близьким слов'янському оточенню, особливо тим, хто йшов шляхом просвітлення. Духовні Отці слов'янства вкладали у свою діяльність душу, любов і вміння спілкуватися зі світлими силами. Вони навертали до себе цілительством, лікуванням недугів, знаннями духовної гігієни, умінням ліквідувати підступні впливи окультизму і чорної магії. Люди вірили духовним Отцям і йшли за ними. Вони бажали більше знати про свої витоки і бути ближчими до знань Першоотців людства, до розуміння вселенської ролі людини. Вони хотіли заслужити посвячення у слов'яни. Фото 17. Слов'янські пам'ятки археології 7-8 ст. н.е. Діяльність слов'янських духівників у той час носила регулярний характер і базувалася на системі духовних центрів, які вони створювали у різних регіонах Європи. Каркасом усієї системи стала створена в 3-8 ст. н.е. система духовних центрів: рахманських і волхвівських осередків. Головним центром у цій системі була скромна Пересопниця на Волині, яка діяла разом з духовною столицею слов'ян – Соуренжом (Суренжем). Навколо Пересопниці та інших центрів Європи у 5-8 століттях н.е. виникло близько трьох сотень волхвівських осередків! Поселенці у таких осередках власне і були тими загадковими духівниками (росами) про яких йшла мова раніше. Саме вони невеликими групами з'являлись у середовищі венедів, балтів, фракійців та інших народів, створюючи умови для процесу просвітництва і слов'янотворення. Побудована ними система духовних установ і була тією загадковою силою, яка сколихнула Європу у 5-8 ст. н.е. швидким зростанням слов'янського ареалу. Фото 18. Утворення рахманських центрів у Європі та напрямки їх діяльності у 3-11 ст. н.е. (карта ДЦ "Рівне - Суренж") Вище представлено низку карт, які подані у працях відомих радянських вчених (Рибакова, Сєдова та інших), а також у чисельних роботах науковців інших країн світу. Крім того, для зручності читання, на цих картах кольором виділено простір слов'янського ареалу, чи зон слов'янського впливу (блакитним, жовтим або синім кольором). Червоним овалом показана центральна частина Волино-Карпатського регіону, власне святі місця, де концентрація духівників (росів) була найвищою (Роксолань, Росколань). Фото 19. Ареал духовного впливу рахманів та волхвів у 3-9 ст. н.е. (жовтий колір) і зовнішня протидія слов'янському світу у 7-9 ст. н.е. (коричневі стрілки) Останні дві карти (середина-кінець 1 тис. н.е.) відображають часи, коли слов'янство досягло своїх максимальних меж, але ще не почало ділитись на частини (князівства та країни) під пресом ідеологічних ударів адептів окультизму і магії, ворогів законів Творця. Повернення частини європейських народів у стан непросвітленості стало можливим внаслідок активної боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, спочатку на кордонах слов'янського світу, а далі і у його середині, проти центрів Рахмано-волхвівської системи. Такі акції виходили від ворожих слов'янству ідеологічних сил, повсякчас налаштованих вороже до слов'янського світогляду: Візантії, Хазарії, франко-германців, вікінгів, яхів-ягів, варягів та інших, особливо у період 8-13 століть н.е. Висновки, які можна зробити з представленого матеріалу, наступні: 1. Слов'янотворення – це процес духовного просвітлення, навчання, пізнання світлих законів Прави, Яви, Нави, світлих обрядів, давніми європейськими народами, які втратили це знання у наслідок агресивного проникнення у Європу 3-1 тис. до н. е. адептів чорної магії, носіїв єгипетського і одніського, а далі, у 1 тис. н.е., і яхівського окультизму. 2. Просвітлення носило мирний характер і здійснювалося носіями знань Прави, Старотцями – Рахманами, волхвами, священиками і духівниками (росами) у вигляді постійного навчання народів знанням вселенського закону, методам цілительства, духовної допомоги, світлим духовним обрядам, вшануванню Світлого Ірію та його ієрархії. 3. Проведенням процесу європейського просвітництва займалася рахмано – волхвівська система духовних центрів та осередків, яка володіла розгалуженою структурою та власною системою підготовки духовних кадрів. Фото 20. Старотець-Рахман слов’янського минулого Нині ми занадто мало знаємо про Великих слов'янських предків, які своїми зусиллями творили найбільшу духовну спільність Європи, яка звалась слов'янською. Як наслідок, поняття слов'янин сьогодні втратило свій первісний духовний зміст і перестало відображати стан світлої людини, яка пройшла шлях просвітлення і посвяти, яка знає закони Прави, Яви, Нави, рішуче відкидає окультність і магію, та бореться за світлість своєї душі, прагнучи служити Творцю-Сварогу і Світлому Ірію (Химера псевдослов’янізму проти слов’янської православної духовності). Виходячи з цього, через руйнування рахмано-волхвівської системи, нині слов'янства, як духовної спільноти влаштованої на законі Прави, понад триста років вже не існує. Втратила силу і система духовного просвітлення, яку намагались берегти слов'янські народи (Хто такі давні Арії?). То, чи потрібне нам сьогодні осягнення духовної величі слов'янських предків? Чи готові ми прийняти естафету заповітів Предків? Відповідь залишається за нами! Стаття з блогу "Україна: забута історія слов’янських предків" — Україна: забута історія слов’янських предків
