Імена видатних людей у вулицях Львова

Дорогі друзі, сьогодні хочу розпочати публікацію розширеного та значно доповненого інформацією й фотографіями видання своєї книжки "Імена видатних людей у вулицях Львова", що побачила світ 2001 року у львівському видавництві "Українські технології".
Отже, розпочнімо...​

ПЕРЕДНЄ СЛОВО​

Здійснення мрій багатьох поколінь українських патріотів – здобуття Україною в 1991 році державної незалежності надало змогу повернути із забуття чимало імен політиків, діячів культури, освіти, науки, літератури й мистецтва, що були затавровані радянською владою, як українські буржуазні націоналісти.
На початку 90-х років минулого століття містами України та, зокрема, Львова прокотилася хвиля перейменувань вулиць, площ, бульварів і проспектів. Це уможливило увічнити пам`ять людей, які довели самобутність українського народу, зробили неоціненний внесок у розвиток його культури, науки та освіти. Стало можливим згадати імена людей, що поклали життя на вівтар свободи й незалежності: Д. Вітовського, Є. Коновальця, А. Мельника, С. Бандеру, О. Телігу, О. Ольжича та багатьох інших.
На жаль, ми були майже не знайомі з більшістю імен, які з`явилися на будинках і схемах. Причиною цього є зумисне замовчування радянською історіографією та літературою будь-яких відомостей про них.
Мета цієї книжки полягає в ознайомленні широкої громадськості з політичними діячами, митцями, літераторами, публіцистами, музикантами й науковцями, що вписали яскраві сторінки в історію України, Галичини та Львова.
Щоправда, деякі перейменування викликають у багатьох львів’ян подив і сумнів щодо їхньої доцільності й логічності. Візьмімо, приміром, перейменування вул. О. Пушкіна у вулицю Генерала Т. Чупринки. Не применшуючи в жодному разі ролі Романа Шухевича (генерала Т. Чупринки) у новітній історії України, його ім’я можна було б увічнити в назві досить відомої у Львові, великої та широкої вулиці, яка носить нині ім’я «видатного борця за волю України» Джорджа Вашингтона. А поета, що стоїть у світовій літературі на одному щаблі поряд із Дж. Байроном, Ф. Петраркою, А. Міцкевичем тощо, не слід було викреслювати з мапи міста. Тим, хто йшов на цей крок, варто було б уважніше вивчати творчість багатьох українських поетів, іменами яких вони перейменовували вулиці – адже більшість із них перекладали твори Пушкіна українською мовою. Серед них: Левко Боровиковський, Чайка Дніпрова, Михайло Драй-Хмара, Павло Тичина та багато інших. Серед них і український неокласик Микола Зеров, який, перебуваючи за колючим дротом на Соловках, продовжував непокоїтися про долю свого перекладу пушкінського «Бориса Годунова».
Та й сам О. Пушкін у поемі «Полтава» вклав у вуста Мазепи слова, що відбивали помисли та прагнення гетьмана (див. статтю про вул. І. Мазепи).
Навіть при побіжному ознайомленні подібні зауваження виникають і до нових назв вулиць, які не носять чийогось імені. Наприклад, вулиця Жовківська. В радянський час вона мала назву «Декабристів». По-перше, ніхто з декабристів не стояв на імперських позиціях. По-друге, Південне товариство декабристів, очолюване П. Пестелем, яке діяло в Україні, виступало за скасування кріпосництва й установлення республіки. По-третє (і це, поза сумнівом, розумно) одній зі львівських вулиць було залишене ім’я страченого декабриста К. Рилєєва. А Жовківською колись називалася вулиця, яка вела на Жовкву – нинішня вул. Б. Хмельницького. Аналогічно тому, як Стрийська вела на Стрий, Городоцька – на Городок, Замарстинівська – на Замарстинів і т. п.
Проте, як би ми до цього не ставилися, факт невідворотно відбувся.
Декого з читачів, особливо мешканців згаданих вулиць, можуть зацікавити назви радянського й дорадянського пе-ріодів.
У кінці книжки читач знайде також деякі документи, пояснення до статей і коротку інформацію про політичні події, громадські, військові, мистецькі організації та спілки (у статтях помічені курсивом).

Сергій Громов​