ЧОМУ МИ ПРАВОСЛАВНІ ЧАСТИНА 9

Published by Nagorny in the blog Блог Nagorny. Перегляди: 49

УНІЯ І ЄЗУЇТИ



«Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
… Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te deum! алілуя!»

«Аж ось ведуть гайдамаки


Ксьондза-єзуїта

І двох хлопців. “Ґонто, Ґонто!

Оце твої діти.»

(Т.Г. Шевченко.)


Головним знаряддям католицької віри було "Товариство Ісуса" - бойовий загін войовничої церкви. Це суспільство більш знайоме як орден Єзуїтів.

З установою нового суспільства Павло III проголосив і його основну місію. Католицька церква всіма силами намагалася повернути собі занепалу могутність, яка опинилася під питанням з початком 1517 року епохи Реформації. Саме тоді Мартін Лютер оголосив свої «95 тез», які викривають католицтво в неправомірності її дій, - зокрема, розповідають про зловживання священнослужителів, в тому числі, продажем індульгенцій. Послання Лютера здобуло чимало прихильників, які відмовлялись від католицтва, адже сама інквізиція, яка наводила страх, спалюючи людей живцем, щоб люди під тим острахом і не думали не тільки щось робити, але й боялися говорити ось те, що підриває авторитет папи римського. Тому папа Павло III побачив у новому ордені союзників в справі збереження католицької церкви, а головною метою оголосив «повернути заблудлі маси в лоно церкви.

Єзуїти почали з великої місіонерської діяльності, поширюючи славу про свої добрі справи. Як тільки позитивна репутація була напрацьована, орден переходив до основної роботи підкорити собі королів і феодалів, використовуючи їх, щоб установити одну віру католицьку в країнах ліквідувавши інші.



На початку місії, при проникненні в певну місцевість, єзуїти використовують місіонерські способи поширення католицької віри; благодійність, допомога бідним і хворим, все це робиться не як наслідування Христа як вони про це свідчать, а для здобуття довіри громадян, щоб вони потім щедро і охоче жертвували їм.

Єзуїти виконували обов'язки католицького духовенства, керували книжковою цензурою, становили перелік заборонених книг. Єзуїти замінили інквізиторів, католицька церква довіряла їм семінарії, друкарні, місця духівників і спостерігачів за поведінкою духовенства.

Орден в будь-якій місцевості повинен був мати відданого лікаря, який дбав би про те, щоб саме єзуїтських священиків запрошувати до багатих хворих або помираючих.

Орден був прихильником монархії. «Таємні настанови» наказували впливати на королів за допомогою духівників, щоб заохочувати плани королів (в тому числі військові), потурати звичкам і захопленням, вселяти потрібні ідеї, хвалити орден, вчили використовувати владних осіб для придушення повстань. Члени ордена мали вплив на королів Речі Посполитої. Особливих успіхів досягли єзуїти у впливі на Сигізмунда III (1587-1632 рр.). Король завжди допомагав ордену в складних ситуаціях. Саме при ньому було прийнято Брестську унію 1596 року, підготовки та затвердження якої орден взяв активну участь.

Король неодноразово використовував єзуїтів як шпигунів і спостерігачів, наприклад, за діяльністю Петра Сагайдачного та Іова Борецького. Наприклад, єзуїт Я. Оборніцкий стежив за рухом козаків в 1620 році з Фастівського Колегіуму і писав Сигізмунду звідти по ходу справи. Єзуїти допомагали Сигізмунду III поширювати польську мову і культуру, тому, що полонізація служила засобом поневолення іновірців і введенню католицтва.

Особливо орден піклується про кар’єру своїх членів, використовуючи інтриги вони звільняли з посад осіб, які їх не підтримували. Так, після смерті (в 1597 році) полоцького воєводи Миколи Дорогостайського, кальвініста (напрямок протестантизму) і відкритого противника єзуїтів, його син Христофор, не отримав цю посаду, як було прийнято, у спадок. Новим воєводою став ставленик єзуїтів - Андрій Сапега.

Час від часу виникали скандали в різних державах, де викривали тайні справи ордена та через підкуп і вплив своїх прихильників вони продовжували своє існування. Так, в 1606 році на Польському сеймі були представлені артикули, в яких єзуїтів звинувачували у втручанні в світські справи, вплив на владу. Зокрема, звучало прохання до короля віддалити від двору А.Боболю, як відданого слугу єзуїтів. Сейм 1607 року дозволив читання цих артикулів, але не прийняв їх. Більш того, було вирішено відновити деякі права ордена, надати право надзвичайно недоторканності для його майна.



XVI століття ознаменоване Реформацією в Європі.

Насіння Реформації були посіяні завдяки масовому поширенню перекладів Біблії на національні мови. Жителі Європи, читаючи Біблію, бачили явні протиріччя між істиною Святого Письма і діями католицизму і не хотіли миритися з цим.

Так з'явилися перші плоди Реформації в Європі: німецькі лютерани, англійські пуритани, шотландські ковенантери і французькі гугеноти, вони підривали довіру до католицької віри і їхнього престолу папи римського. Розділення в суспільстві через віру, підривало не тільки авторитет папи, алей в слід за цим до правлячих королів, які в боротьбі за свій престол боялись втратити свою владу, і вслід виникали масові вбивства і війни.

Масштабні інтриги розвели єзуїти в Англії. Дочка короля Генріха VII (колишнього затятим противником католицизму) і його другої дружини Анни Болейн Єлизавета, що зійшла на престол в 1558 році, мало цікавилася питаннями релігії. Єзуїти, які хотіли подальшої роботи над зміцненням позицій церкви а Анлії, і активного знищення конкурентів, почали боротьбу за вплив на королівський престол. Папа Павло IV оголосив шлюб Генріха і Анни поза законом, і, як наслідок, - незаконним присутність на троні їх дочки Єлизавети. У 1581 році в єзуїтських школах в Реймсі і Дуе починала зріти змова проти королеви Єлизавети, вона дізналась про це і змовників стратила.

Була ще не одна спроба її повалення, мета виправдовує будь-які засоби, тому, зрозуміло, королеву повинні були вбити. За допомогою тонких психологічних маніпуляцій отці-єзуїти вселили молодому англійцеві Ентоні Бабінгтон почуття закоханості в правнучку Генріха VII королеву Шотландії Марію Стюарт. Марія претендувала на англійський престол, що було дуже на руку ордену: підтримати конкурентку і прибрати ненависну Єлизавету. Наївний Бабінгтон добре підходив для цієї ролі. Але ця змова також була розкрита. Він сам, його соратники, а пізніше і його заочна кохана Марія Стюарт були страчені. Головні тіньові організатори, діючи чужими руками, знову вийшли сухими з води.

Однією жертв мало не став німецький імператор, вихованець єзуїтів Леопольд I, який вступив на престол в 1657 році і став правителем в Австрії, Угорщини і Богемії, а в наступному році - і Римської імперії. Брати ордена зажадали, щоб імператор звернув Угорщину, де на той час панував протестантизм, в католицтво. Відмовившись порушити релігійну свободу, Леопольд I ледь не підписав собі смертний вирок.

У 1670 році імператор захворів на якусь дивну хворобу, і жоден придворний лікар не міг його вилікувати. І тільки проїжджий лікар, запрошений, практично, до смертної одру правителя звернув увагу на неприродне, зайве червоне полум'я з білим випаровуванням, яким палахкотіли численні свічки в покоях. Кожна з них, як виявилося, була просякнута отрутою і повільно, але вірно, вбивала Леопольда.

Брати ордена, однак, не злякавшись викриття, привітали імператора з дивним порятунком і поклали всю провину за замах на інших. Зрозумів все лицемірство найближчого оточення, Леопольд I, боячись за власне життя, змушений був прийняти умови і скасувати релігійну свободу в Угорщині.



Застосовувані орденом прийоми мали особливості в залежності від конфесії, на яку вони були спрямовані. Якщо на початку орден працював проти протестантів, то, в подальшому, зосередився на роботі з православними, оскільки домігся послаблення впливу протестантів в Європі.

Орден єзуїтів вважав православних заблудлими, бо їх повели по невірному шляху. Православні мали тверду основу своєї її віри, вона закріплювалась історичною і культурною традицією. Тому орденом до православних були застосовані особливості методи, перш за все, це особливість проявилася у виданні полемічної літератури, за допомогою якої єзуїти вселяли освічених верств суспільства ідеї, вигідні ордену та Папі Римському. Наприклад, ідею унії. У книзі П.Скарги «Про єдність церкви божої» обґрунтовується теза про те, що Русь (по автору - землі українців і білорусів) тільки через необізнаність йдуть за «греками».

В 1599 році у Вільно був з’їзд православних і лютеран де вони зобов’язалися чинити опір єзуїтам і польському уряду, коли вони будуть примушувати переходити православних в унію або протестантів в католицтво. Єзуїти використовуючи свої методи і вплив зруйнували цей союз.

Важливим для ордена було залучення до католицтва великих земельних землевласників, тому що саме на їх фінансової потужності базувалося вплив на населення. Головним в досягненні цієї мети було залучення до католицтва сімей Юрія Слуцького і Костянтина-Василя Острозького.

Дієвість роботи єзуїтської методики доводиться тим, що результатом її були прихильники ордена і лояльні до католицької церкви представники вищих верств суспільства. Орден надавав великого значення впливу на жінок. У «Таємних настановах» пропонувалося вселяти жінкам любов до ордену. Орден цікавився багатими вдовами. Вдовам вселяли переконання не одружуватись вдруге, щоб не ризикувати лояльністю жінки і не втратити великі пожертвування. Єзуїти впливали на Анну Костко (вдову Олександра Острозького), яка після смерті чоловіка виганяла православних священиків, садила в тюрму не згідних прийняти католицтво. Єзуїт Б.Гербест привернув до католицтва Е.Мелецкую, яка допомогла звернути до католицької церкви свого чоловіка-кальвініста Миколу Мелецького, подільського воєводу. У той час як П.Скаргу, який звернувся до воєводи безпосередньо, ледь не скинули з моста. Отже, орден починав роботу із залучення до католицтва сім'ї з жіночої половини.

Довірливість жінок і легковажність давали можливість проникнути в зради і сімейні тайни, через які вони самі і їх чоловіки попадали в єзуїтську павутину. В цій павутині люди робилися рабами, боячись оголоси вони виконували все, що їм радили духовники – єзуїти.

Донька Олександра Острозького і Анни Костко - Анна-Алоїза перевершила свою матір і всіх інших жінок в підпорядкуванні єзуїтам. Анна-Алоїза Церкву Святої Трійці в Острозі і лікарню передала ордену. Про величезний вплив на Анну-Алоїзу говорять розміри пожертвувань єзуїтам: крім нерухомого майна (палаців, сіл, фільварків та т. д.) - 30000 злотих в 1624 році, а в 1630 г. - ще кілька сіл.

Анна-Алоїза Ходкевич-Острозька (1600-1654) - українка, натхненна єзуїтами, здійснювала гоніння на православ'я, жорстоко розправлялася з острозькими міщанами і стала, за висловом літописця, «гнобителькою». Передала греко-католикам православну церкву в Турові. Перепоховала останки свого батька - князя Олександра Васильовича Острозького, який помер в православ'ї, перехрестивши їх за латинським обрядом.

Не варто думати, що орден єзуїтів - це давня історія, яка закінчилася з закінченням епохи Реформації. Документи XX століття дають чимало свідчень, що представники ордена активно брали участь у політичному житті Європи. Так, в 1922-1924 роках Беніто Муссоліні в Італії не зміг би обійтися без підтримки єзуїтів та католицької церкви. Явна підтримка Ватикану і регулярні пропагандистські публікації в єзуїтських виданнях дозволили йому набрати необхідну політичну вагу, обійти італійську народну партію і прийти до влади.

Папа Римський Пій XI підтримав Муссоліні який йшов назустріч церкви, повернув до шкіл релігійне виховання, а в армію - військових священиків. Ватикан відмовився від моральних принципів на догоду фашизму, щоб підтримати католицьку церкву. Муссоліні цитував папу Пія: «У системі фашистського вчення, що робить акцент на принципи порядку, авторитету і дисципліни, я не бачу нічого, що могло б суперечити католицьким вченням».

Також цей орден працює і на Україні веде далі свою роботу по впровадженню католицької ідеї верховенства папа над всіма людьми. Про це свідчать недавні події коли папа римський Франциск - єзуїт, як він сам про себе свідчив про належність до цього ордену, викликав до себе посла України в Ватикані по поводу захисту московської церкви:

«Ватикан стурбований можливістю прийняття 4128 і 4511. Викликали нашого посла України при Ватикані. Ватикан повністю солідарний з позицією, висловленою римсько-католицьким єпископом Станіславом Широкорадюк на цю тему», з посиланням на клірика Української православної церкви протоієрея Миколи Данилевича, який написав про це на своїй сторінці він Facebook.

18 травня Верховна Рада України відклала розгляд резонансних церковних законів, згідно з якими церква фактично відходить під управління держави, а церкву московського патріархату можуть заборонити. 19 травня 2017 р.

Унія Ватикану і Москви була підписана папою римським Франциском і російським патріархом Кирилом 12 лютого 2016 року в Гавані (Куба).

В ній зокрема говориться: «28…Католики і православні покликані братерські співпрацювати…».

«Римсько-католицька і Російська православна церкви можуть створити спільну комісію для вирішення проблем, пов'язаних з унією - Української греко-католицькою церквою (УГКЦ)».

Про це заявив голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон, який є головним організатором зустрічі Папи Римського і Патріарха Кирила з православної сторони, повідомляє РІА Новини.

Своє ставлення до єретиків Православна Церква висловила в канонах або церковних законах, згідно з якими не можна православним молитися з єретиками:

«Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: такий має бути відлучений». (Правило 10-е Святих Апостолів).

З історії Православної Церкви були випадки коли православні митрополити які зрадили православних і вступили в змову з католиками помирали прямо при зустрічі з папою.

10 серпня 1978 р всупереч найсуворішому забороні Святих Апостолів митрополит Никодим відслужив панахиду на гробі Папи Римського Павла VI. 12 серпня так само всупереч канонам він брав участь в його відспівуванні. А 5 вересня в Ватикані він раптово помер на прийомі у Папи Івана Павла I. Збулося пророцтво блаженної Пелагії Рязанської, яка напророкувала екуменісту страшну і ганебну смерть: «Як собака здохнеш біля ніг свого папи». Уже після смерті Ротова «Радіо Ватикану» оголосило, що він був таємним католицьким кардиналом.

Теорія виправдання

Головні успіхи ордена єзуїтів в їх боротьбі проти протестантизму були пов'язані з їх діяльністю в якості духівників-сповідників впливових представників світської влади. Без цього нечисленне і маленьке суспільство ніколи б не змогло здійснювати такого впливу. Керуючись принципом «чия влада, того і віра», вони поставили перед собою завдання завоювати повну довіру вищих класів, проникнути в королівські і князівські двори і зайняти там місце радників, проводячи і відстоюючи за допомогою дипломатії і інтриг інтереси папства.

Сповідь була найсильнішим засобом впливу, тому заволодіти заповітним місцем духівника було головним в єзуїтській стратегії, і інші священики і монахи звідси витіснялися. Нововведенням єзуїтів стало тут введення так званої милостивої сповіді. Для залучення і встановлення контролю за совістю упокореного вони проявляли крайню поблажливість до гріхів, придбавши славу поступливих духівників. Єзуїтський богослов Суарес в зв'язку з цим повчав: «Якщо духівник наклав важку епідемію і, незважаючи на прохання розкаяного, не захоче змінити її, останній має право піти без відпущення і підшукати собі більш поблажливого духівника».

Це вчення було сприятливим для багатьох людей адже без особливих докорів совісті в них оправдовувались неправомірні дії, прощення гріхів і досягнення (оманливої) святості. Повіривши в цей оман на протязі довгого часу через свого духовника людина починала вірити в те, що через свої пожертвування і вірність єзуїтському духовнику їй відкриті ворота царства божого. Тому раді своєї святості, наставлені своїми духовниками, вони ревно захищали престол і честь папи римського і проявляли неабияку жорстокість до тих, які посягали на це. Таким чином, єзуїти досягали своїх успіхів в боротьбі з своїми ворогами як лютеранами так і православними.

Застосувавши схоластичний метод доказів, вони створили положення що не всякий гріх можна було розглядати як злочин, тобто визнати морально-неосудним. Це була так звана «теорія виправдання», відповідно до якої будь-яка дія може бути оправдана. Єзуїти запропонували ретельно розроблену теорію правдоподібності або пробабілізма (від лат. Probabilis - ймовірний, правдоподібний).

В кінцевому своєму результаті пробабілізм скасовував всякий внутрішній голос совісті і веління моральності, замінюючи їх судженнями визнаних авторитетів, в якості яких виступали єзуїтські богослови. Моральні принципи християнства не тільки перестали бути для них керівною нормою, але вони самі їх і творили, виходячи з прийнятих серед них традицій і звичаїв. Єзуїти називали свою систему морального богослов'я пристосувальною теологією, тобто пристосованим до поглядів і звичаїв людей певного часу і місця.

Мораліст Альфонс Ліґорі, автор 8 томів «Морального богослов'я», не був єзуїтом, але в канонізації якого орден вбачав прикладом свого вчення, стверджував наступне. Якщо великосвітський чоловік спокусив дівчину з небагатої сім'ї, він не вчинив гріх і не зобов'язаний на ній одружитися, тому що вона сама винна в тому що повірила обіцянці одружитися.

Найчастіший гріх є перелюб, і щоб виправдати його в угоду міщан і не позбавитись благодійників був створений компроміс. Ліґорі пише: «Хто насолоджується злочинним зв'язком із заміжньою жінкою, але не як із заміжньою, а просто як з красунею, той грішить не перелюбством, а простим блудом» (а його спокутувати зовсім легко). А єзуїт Мілле пише: «Хто зґвалтував або спокусив дівчину, не зобов'язаний відшкодовувати їй шкоди, якщо він залишився таємним».

Мета виправдовує засоби, стало одним з головних керівних принципів єзуїтів. Для виправдання гріхів і виключення навіть необхідність покаяння єзуїти вдавалися до так званої «уявного застереження» (reservation mentalis) або «очисного застереження». Наприклад, не можна бажати гріховного і не можна говорити «з яким би задоволенням я вбив би цю людину», але якщо до цих слів додати хоча б подумки «якби Бог це дозволив» або «якби це не було грішно», то гріха в цьому немає. В іншому випадку на питання, запропоноване вбивці, він чи вбив такого-то? - скоїв вбивство може сміливо відповідати: ні, маючи на увазі про себе, що він не зазіхав на життя убитого ним чоловіка «до його народження». Якщо чоловік запитає перелюбницю, чи не порушила вона шлюбу, вона сміливо може сказати: «Не порушила», тому що шлюб продовжує ще існувати. А якщо чоловік все ще продовжує підозрювати, вона може заспокоїти його, заявивши: «Я не зробила перелюбства», думаючи при цьому: «перелюб, в якому я повинна була б тобі зізнатися».

Таким чином, саме в системі моралі єзуїтів, які виховали цілі покоління представників європейської католицької (і не тільки - згадаємо просвітителів) еліти, можна знайти витоки тієї «подвійної моралі», яка стала одним з ключових принципів західної дипломатії і зручною зброєю відстоювання інтересів західних правлячих кіл в світовій політиці.

Тому час від часу ми отримуємо шокуючі повідомлення, такі як папа римський заявив що пекло не існує, воно існує тільки в людській уяві. Що сексуальні меншини потребують поваги і неможна осуджувати їх, при цьому замовчуються і приховуються і інші злочини, а деколи і оправдовуються зґвалтування дітей, посилаючись на те що Бог любить грішників.

Бог любить всіх людей і всі люди згрішили в малій чи великій значимості, але Бог є суддя, а Ісус Христос є Спасителем, щоб навернути грішників на праведне життя щоб спасти їх. Він опустився на Землю, щоб не оправдувати грішників, а щоб викрити їх, які люди через своє самовиправдання продовжують їх робити. Од-же «Спаситель» - Ім’я попереджує про небезпеку і що людство потребує спасіння. А коли створюють теорію виправдання, вона послаблює позицію самої ідеї християнства про спасіння, ставитись до Святого Письма не упорядковано а з припущеннями, тому без особливих докорів католицька церква змінює текст Біблії, міняючи Заповіді Божі, відмінивши другу і сьому заповідь.

Багато книг написано про єзуїтів, в яких описується шахрайські дії цього ордену гаслом якого було «Мета визначає засоби»; інтриги, шпигунство, вбивства, шантаж, політичні ігри, маніпулювання, все це робилось щоб зберегти владу папи римського над людьми. Хоч орден є таємним, закритим товариством, але своїми великими скандалами став відомий багатьом людям. Та коли суспільство гониться за збагаченням і світськими утіхами, хоче поєднати небесне і земне, цей орден буде ще довго вводити в оману обдурених людей.

Ми не можемо судити єзуїтів за ці чи інші вчинки, бо кожен з нас міг бути обманутим, або робив щось незаконне і неправедне, але судячи гріх і неправедні дії, нам треба остерігатись тих гріхів, щоб самому не впасти в оману і остерегти інших. Не довіряти тим, хто сам живе оманою і спокушує інших. І ті, хто називає себе православними, в сучасні часи, можуть жити по єзуїтські, повіривши в неправдиву святість потім людині важко зректись від неї.

Під впливом єзуїтського впливу людина допускає в своє серце ідолів, теорії і повчання, через які вона не може прийняти істину, бо осліплена оманою вона через неї, через її окуляри, не може побачити її. Так і Святому письмі записано:

«Якщо хто з дому Ізраїлевого впустить ідолів своїх у серце своє і поставить спокусу нечестя свого перед лицем своїм, і прийде до пророка, – то Я, Господь, чи можу, при безлічі ідолів його, дати йому відповідь?». (Єзекиїля 14/4).

Неправдивими діями і виправдовуючи себе ми віддаляємось від Бога, тому судити себе треба більш за все, за свої думки, бажання мати, мати і мати, те чи інше добро і забувати про Страшний Суд і Царство Боже. Нехай врозумить нас Господь і проявить нам милосердя, відкриваючи нам наші гріхи, викриваючи їх так, щоб нам було соромно і ми розкаялись і виправили свої пристрасті. Амінь!



ТАЄМНІ ПОВЧАННЯ ДЛЯ КЕРІВНИЦТВА В ТОВАРИСТВІ ІСУСА
(MONITA PRIVATA SOCIETATIS JESU)
Переклад Ю.Ф. Самаріна з латині


(скорочено)

Керівники зобов'язані ретельно зберігати у себе ці особливі інструкції і повідомляти їх тільки деяким обраним посвяченим.


У якому вигляді має Суспільство виставляти себе на новому місці?

Для того щоб розташувати і залучити до товариства жителів місцевості, недавно зайнятої: «дбати про порятунок ближнього не менше ніж про свій власний». Для цього слід виконувати найскромніші служби: відвідувати лежачих прочан в будинках, що сидять на гноїщі, відправлятися навіть у віддалені місця для прийняття чиєї б то не було сповіді, збирати і роздавати милостиню бідним, але на виду інших, щоб вони робилися потім щедрішими, навчені нашими вчинками. Не виконуючі хоча б в одного цього питання повинні бути виключені з нашого товариства.

Як треба чинити, щоб привернути до себе душевну довіру государя і наставників?

До цього має додаватися найбільше старання. Досвід навчає, що духовники входять в довіру до государів, коли вони не засуджують явно їх негожі вчинки, але намагаються пояснити їх в сприятливих для них рації. Це особливо стосується у випадків укладення шлюбів государем з особами їм рідними; подібні шлюби мають великі труднощі через неприхильність до них громадської думки. Тому, коли государі спрямовуються бажанням до таких і подібних цілей, то слід живити в них надію на досягнення бажаного. Нехай викладають їм доводи, що можуть посилити їх бажання, наприклад такі, що цей шлюб може послужити до найтіснішого зближення з Богом, на превелике прославляння Його. Рівномірно, якщо государ замишляє зробити щось, не всім урядовим особам однаково приємне (напр. почати війну), то в такому випадку треба заохочувати його бажання і підтримувати в ньому твердість духу; а найважливішим сановникам в державі вселяти і пояснювати, що слід коритися волі государя. Але при цьому не треба вдаватися в подробиці, щоб не наразити себе на відповідальність. Якщо б стали від нас вимагати цього (тобто обговорення подробиць), то посилатися на загальні правила, що забороняють нам це.

Для здобуття розташування государів корисно також приймати доручення у справах для них приємним; викликати прихильність до себе подаруночками осіб, близьких з государем, щоб вони в точності повідомляли нашим, які звички і характер їх государя, якими предметами він тішиться і яким способом можна йому догоджати, не порушуючи, зрозуміло, законів правди і совісті, і таким чином вкрадатися при кожній нагоді в душу государів і сановників… Таким чином, ми залучимо до себе за допомогою жінок особи, які без того були б нам чужі. Навчили ж цього досвіду, проведені за допомогою Австрійського будинку, в державах польською, французькою та інших герцогствах і областях.

А для того, щоб через мінливість жінок не позбутися їх розташування, має строго вселяти їм любов до нашого суспільства, як через наших, таки за посередництвом тих з них служниць, які віддані нашим, дружбу яких треба зберігати різними послугами і подаруночки. Таким чином, вони будуть відкривати нашим найзаповітніші таємниці своєї пані і все те, що нашим знадобилося б знати.

При неприхильності з боку кого-небудь з сановників до нас слід вживати заходів. Так напр. якщо у монарха, відданого нам, знаходиться на службі якась важлива особа, неприхильна до нас, то треба обіцяти йому, що ми для нього виклопочемо різні знаки монаршої милості і пошани. Потім треба клопотати про те, щоб государі і важливі панове, а так само і прелати, до такої міри віддалися Суспільству, щоб були готовими діяти заради нього, навіть проти близьких і дорогих собі осіб, і ні в якому разі не чинили б допомоги особам, виключених з Товариства. Нехай загрожують сановникам позбавленням почестей, і коли вони будуть оббрехані, то доручати нашим прислужникам зустрічати їх глузливими віршами, при вході в те місце, де проводитиметься буде над ними суд.

Що повинні для нас робити панове, які, хоча і не мають коштів, однак користуються владою в державі і можуть в інших відносинах сприяти нам?

Якщо це особи світські, то треба користуватися їх розташуванням для сприяння наших супротивників, поблажливістю їх в справах судових, впливом їх і владою для купівлі полів, будинків, садів і пустирів, для побудови приміщень для нашого Товариства; переважно ж в тих містах, які не бажають мати нас у себе. Тих же самих осіб треба розташовувати до того, щоб вони заспокоювали, а в разі навіть і придушували буйство людей нижчого розряду без нашого сприяння.

Вимоги від духовних (єпископів, архієпископів та інших), внаслідок відмінності народностей, повинні узгоджуватися з обставинами. У деяких країнах треба піклуватися про те, щоб наші користувалися повагою з боку прелатів і підвідомчого їм парафіяльного духовенства, і щоб вони не перешкоджали нам виправляти треби. В інших же країнах треба вимагати більшого, бо в Німеччині і Польщі влада єпископів дуже велика, і вони без великих труднощів, за згодою государя, можуть передавати нам монастирі, парафії та інші різними способами засновані церкви, вступивши, звичайно, в деякі змагання зі світськими священиками. Того ж самого ми можемо домагатися в таких місцях, де єретики і схизматики перемішані з католиками. Єпископам ж слід пояснювати, що вони через це принесуть велику користь, так як від світського духовенства і ченців, крім знання служби, нічого очікувати не можна. Треба хвалити їх релігійну ревність і запевняти, що назавжди збережеться пам'ять про їхні дії.

Що слід вселяти проповідникам і духівників государів і поважних осіб?

Для цього часто вселяти государям, що роздача почестей і відзнак в державі повинна бути заснована на справедливості, і що порушення її завдає тим образу самому Богу; самим же нам повинно відмовлятися приймати будь-яку участь в адміністрації і стверджувати притому, що ми все це говоримо неохоче, а тільки з обов'язку свого звання. Коли ж государі засвоять все це, нехай пояснять їм тоді, якими саме якостями повинні відрізнятися ті особи, яких слід закликати до державних посад. Особи, що можуть бути рекомендованими, повинні обиратися з середовища прихильників нашого Товариства або з тих, яких потрібно висунути для користі Товариства; але вказівки на них государю не повинна брати на себе, а надати цей обов'язок особам, близьким як до Товариства, так і до государя. Для цього духівники і проповідники (государя) повинні мати відомості від наших, які в якому місці знаходяться люди, які їхні якості, влада, багатство і щедрість до нас; список їхніх імен вони повинні мати при собі і при слушній нагоді нагадувати про них государю з похвалою, щоб він, коли на то з'явиться випадок, швидше закликав тих, про яких колись чув похвали від своїх духівників і проповідників. Та не забувають духівники і проповідники государів, що з ними треба звертатися ласкаво і ні в якому разі не налягати на них в проповідях, ні в інтимних бесідах. Цукерки, різні напої приймати помірно, тільки для свого вжитку, і задовольнятися малим вмістом. Перебуваючи в палаці, сідати на найскромніші місця, але (в той же час) обережно вселяти своїм государям, щоб вони ні на волосину не ухилялися від порад своїх духовних отців.

Має дбати про те, щоб якомога швидше повідомляти про смерть державних сановників; при заміщенні ж їх діяти обдумано, щоб не піддатися підозрою у втручанні в зовнішні справи і не брати на себе клопотань у Государя за своїх друзів, але доручати цю справу іншим.

Що робити з монахами, які, змагаючись з нами у багатьох заняттях, значно нам цим шкодять?

На нас лежить обов'язок ревно служити на користь людського роду. По цьому має вселяти думку людям, що наш Орден укладає в себе всі досконалості інших чернечих орденів і що навіть в тому, що становить спеціальність кожного ордена порізно, наше Товариство має першість за своїм значенням для церкви Божої.

З особливим же завзяттям має діяти проти тих ченців, які задумали б влаштовувати школи для виховання юнаків у місцях, де цим наше Товариство вже займається з гідністю і користю. Слід пояснювати государям, що подібні люди завдають тільки один розлад в державі, світським ж професорам вказувати на те, що ці монахи більш зашкодять їм, ніж ми. Тим часом в цей час наші повинні намагатися всіма силами посувати вперед заняття і влаштовувати публічні випробування, для того щоб викликати похвалу від сторонніх осіб.

Про те, як прив'язувати до Товариства багатих вдів?
Для цієї справи має вибрати отців, вже літніх років, але зі свіжим кольором обличчя, і змушувати наших якомога частіше відвідувати вдів. Якщо ж яка з них надасть прихильність Суспільству нашому, тоТовариству, зі свого боку, слід пропонувати їй свої послуги. Якщо вона буде приймати їх і почне відвідувати наші церкви, то дати їй такого духівника, який добре управляв би нею і затвердив би її в намірі дотримуватися своє вдівство, викладаючи їй все гідності одного, за допомогою яких вона може досягти високої досконалості. Щоб справа успішніше йшла, треба переконувати її зменшити число своїх служниць, самим же набирати її домашній штат, і наказати керуючому її маєтком все те, що стосується до управління будинком, взявши до уваги всі умови місця і особи. Перш за все духівник повинен досягти того, щоб вдова слухалася його порад і слідувала його наказам, приймаючи їх за основу свого майбутнього духовного блага. Пропонувати їй часте прийняття Св. Таїн, відвідування служби. Два або три рази на тиждень повинні відбуватися умовляння про благо вдівства, про шкоду другого шлюбу, і про ті небезпеки і нових тягарі, які воно тягне за собою. У розмові жартома згадувати про тих благородних осіб, з якими згадана вдова не проти була б вступити в шлюб; але разом з тим, розповіддю про їхні звичаї і пороках, доводити вдову до того, щоб вона зовсім відмовилася від самої думки про шлюб з ним. Потім, коли вдова настільки зріднитися з думкою про вдівство, то перш за все пропонувати їй вимовити чернечу обітницю, для того щоб, одного разу вимовивши обітницю цнотливості, вона тим самим закрила б собі всілякий доступ до другого шлюбу; в той же час треба всіляко переконувати її, щоб вона відіслала зі свого будинку юнаків, які не помірних в жартах, щоб приймала якомога менше гостей і щоб пригощала їх якомога гірше. Керуючий маєтком, скарбники та інші службовці повинні бути взяті або за нашим бажанням, або повинні від нас цілком залежати. Досягнувши такого результату, потроху слід викликати вдову на здійснення добрих справ, але з тим щоб вона здійснювала їх за вказівкою свого духовного батька.

Про засоби зберігати вдів у вдівстві і про управлінні їх доходами.

Що стосується до управління доходами, які мають вдови, то треба їм пропонувати як зразок то похвальний досконалий стан святих мужів, коли вони, забуваючи друзів, роздавали своє майно бідним заради Ісуса Христа; наводити приклади вдів, які, діючи таким чином, незабаром потрапили під святі. Тому, коли вдови віддають себе в наші руки, з готовністю підкорятися управління отцям духовним, то треба строго їм вселяти, що їх дії матимуть велике значення перед Господом, якщо вони не будуть роздавати милостині без відома духівника, навіть ченцям, які не записавши тих, кому зважилися подати милостиню; представлятимуть цей список духівникові, який має право викреслити з нього або додати кого хоче.

Так остерігаються духівники давати іншим монахам можливість частого доступу до вдовам, щоб вони за собою не захопили жінок. Щоб вдів не підштовхнули до другого шлюбу надлишком багатств, духівники повинні пропонувати їм і навіть переконувати, щоб вони використовували свої гроші на пристрій риз і церковних прикрас, які після смерті вдів можуть служити для наших храмів. Слід викладати перед вдовами недоліки наших храмів і незакінчених споруди колегії і спонукати їх робити витрати на предмети, що можуть навіки прославити їх, які храми, судини і будівлі; такі ж треба навмисно швидше закладати, щоб вони мали, на чому вкладати свої пожертви. Те ж саме треба робити і з благодійними особами і государями, щоб спонукати їх побудувати для нас якісь чудові будівлі.

Якщо подарунки складаються з каменів і якщо дають їх вдови до трун наших Римських святих, то треба переконувати, що ці речі зберігаються недоторканними навіки, і доводити це прикладами пожертвувань, зроблених у попередні часи іншими жінками. Слід теж пояснити їм, що цим способом вони досягнуть вищої досконалості, так як, відрікаючись від прихильності до земних предметів, вони тим самим віддають їх у володіння самого Господа Ісуса, в особі слуг Його власного Товариства.

Однак треба більш помірковано брати від вдів, які готують своїх синів і дочок до світського життя.

Вдова ж повинна на якийсь час обмежувати сина навіть в необхідному. Якщо ж вони підуть в інші області, науки заради, то нехай мати не балує їх там в грошовому відношенні, щоб, втомлені сумом на чужій стороні, вони серйозно подумали про вступ в Орден.

Кого з членів Товариства слід зберігати і заохочувати?
Між ними перше місце займають ті діячі, які жертвують Товариству не тільки духовні, але і тимчасові блага, такі напр. духівники багатих вдів. Коли такі досягнутий старезної старості, слід їх від вдів видаляти і підставляти інших, свіжих силами і молодістю.

Про піклування до багатств.

Щоб позбутися від докору в надмірній любові до багатств, корисно буде не приймати дрібні подаяння за звичайні треби, виконувані нами; не давати місць для поховання в наших храмах; різко поводитися з вдовами, які виснажили свій маєток пожертвами для нас; так само треба поступати і з тими з наших членів, які вже зробили зречення в нашу користь. У разі ж виключення їх не слід нічого їм повертати, або принаймні вирахувати з них велику суму за витрати, зроблені для них Товариством.

(Таємні повчання товариства Ісуса)
You need to be logged in to comment