Замки і храми України

Ігор Мартинів
Избранное · 6 год ·
На монастирі Капуцинів в Олесько поремонтували дах. Тішить, що накрили справжньою керамічною дахівкою, а не металочерепицею чи якимсь найдешевшим профнастилом.
А рік тому все виглядало доволі страшно, порівнювали навіть з Нотердамом... https://youtu.be/62bQ0L0r8i4


View: https://youtu.be/62bQ0L0r8i4

 

View: https://youtu.be/adXkxCHofuw?t=4

Монастир у Підкамені

Перша згадка про монастир датується 1464 роком у зв'язку із заснуванням містечка Підкамінь. Назва походить від велетенського каменя, що височіє на сусідньому з монастирем пагорбі.
Монастир був справжньою фортецею, оточений бастіонами та мурами з круглими двоярусними вежами.
Первісні будівлі комплексу не збереглися, 1519 року вони були зруйновані під час турецької навали. А теперішній костел Внебовзяття Діви Марії зводили з перервами протягом майже всього ХVII століття.
Активну участь у фінансуванні його будівництва брав король Ян III Собєський, який народився неподалік – в Олеському замку.
У XVIII столітті монастир переживає період розквіту, тут служать близько 150 ченців. Стіни і склепіння були багато оздоблені розписами, різьбою та ліпниною. А після коронації ікони Підкамінської Божої Матері різко зростає кількість паломництв до святині.
У 1719 посеред подвір’я встановили високу коринфську колону з позолоченою фігурою Богородиці. Поруч за проектом італійських архітекторів спорудили барокову каплицю-ротонду.
Після поділу Польщі австрійська влада стала розпускати монастирі. Така доля у 1780 спіткала і Підкамінський комплекс. Розібрали значну частину оборонних споруд, вивезли арсенал та бібліотеку.
Найбільших руйнацій монастир зазнав у період першої та другої світових воєн. А після 1945 року комплекс використовувався як в'язниця, конюшні, склад, гаражі для сільгосптехніки. У 1950-х на місці в’язниці заснували психоневрологічний диспансер закритого типу, який діє тут досі.
Лише у 1997 році до монастиря повернулися ченці, об'єкт переданий під опіку монахів-студитів УГКЦ.
Монастир отримав назву “Походження Древа Христового”, почалося впорядкування території та реставраційні роботи. Усі споруди отримали новий дах, відновлені поруйновані склепіння.
В останні роки комплекс реставрують в основному за кошти Європейського Союзу. Попереду ще багато роботи.

 

Флоренція? Париж? Рим? Відень? Ні - село Підгірці в Бродівському районі на Львівщині (ФОТО) | Новини Львова та України| VARTA1



Храм Воздвиження Чесного Хреста і Святого Йосифа в с.Підгірці збудований 1752-1766 роках завдяки фундації і при особистій участі гетьмана Вацлава Жевуського. Спочатку храм служив тільки як святиня замкова, а парафіяльним став лише в 1861 році.

Як пише «Ukrainian People Magazine», храм є мурований з цегли у формі ротонди (круга) і його висота сягає 27 метрів. Фасадна сторона храму є ширшою за саму ротонду і являє собою 14-колонний портик (8 колон в першому та 6 в другому ряду), а з півдня до ротонди прибудовані прилеглі приміщення.

Портик величає напис: IN CULTUM DOMINI DEI NOSTRI EXODI X (в перекладі означає: НА СЛАВУ ГОСПОДА БОГА НАШОГО), на фронтоні гієрограми Христа, Матері Божої і св. Йосипа.

Автором скульптур які розташовані на портику є Себастіан Фесінгер, це скульптури: архангела Рафаїла, св. Ігнатія Лойоли (фігуру Лойоли втрачено в ІІ світовій війні в наслідок обстрілу), св. Петра, невідомої святої (брак атрибуту), св. Йосифа, св. Анни з малою Матір’ю Божою, св. Вацлава і св. Онуфрій.

Багатий художній вистрій інтер’єру є роботою колективною. Частини поблизу вівтаря в роках 1765-1766 вималював Лукаш Смуглевич з сином Антонієм. Відповідно до цього шаблону роботи продовжували жовківські художники Дем’ян, Войцех, Константин та Микола, а також ще двоє львів’ян: Гургилевич та Витанецький. Під роком 1765 занотовані також два художники василіянські, одним з них, можливо був Якуб Гловацький(Jakub Głowacki).

Предмети столярні та різьблені, зокрема амвон і галерею хорів виконав 1761-1765 роках Мартин Твардовський з Микулинців, двері – столяр з Олеська Амброзій Пньовський.

Останній пробощ (парох) Владіслав Манастерський поїхав з Підгірців в серпні 1845 року.

Предмети з інтер’єру церкви були частково вивезені частково розпорошені. У 1915 році храм втратив дзвони, однак вдалося врятувати мідне покриття купола перед реквізицією, яка масово проводилася для потреб австрійської армії. У липні 1944 року артилерійський обстріл пошкодив покриття купола, а також одну з фігур на атику, а потім храм було сплюндровано радянськими солдатами. Був знищений також головний образ вівтаря.

Після другої світової війни в храмі проводилися певні ремонтні роботи. В 70-х роках відновлено фігуру св.Юзефа на колоні, пошкоджену блискавкою. Прикро, але радянська влада використовувала храм як склад для паливноматисльних матеріалів, фарби, смоли та інш., це також пошкодило стінопис, сліди смол видно на стінах і до сьогодні.

З 1991 року храм знаходиться на балансі Львівської Національної Галереї Мистецтв ім. Бориса Возницького. З 2013 року духовну опіку над храмом провадить громада Миколая Чарнецького і новомучеників Української Греко-Католицької Церкви. На даний час храм є діючим і поетапно відбувається його реставрація.

 

Палац у Тартакові


View: https://youtu.be/B31GcVyCOFM


Наприкінці ХІХ ст. У Тартакові постає двоповерховий палац у стилі французького необароко.
Його спорудив Збігнєв Лянцкоронський на підвалинах старішого замку Потоцьких, що датується, ймовірно, XVII ст. Львівський архітектор Вінцент Равський орієнтувався на «Casino de Paris» у Монако.
Палац з флігелем був оточений великим парком на декілька гектарів. Тут росли рідкісні види дерев і чагарників, серед яких були магнолії та азалії, які в цьому кліматі зустрічаються рідко.
Зі східної сторони до палацу примикає збережене крило старого замку, котре відводилось під господарські функції і в котрому було влаштовано гостинні склепінчасті покої.
Остання власниця палацу Марія Урбанська володіла маєтком до 1939 р. Так і не вийшла заміж, вона склала заповіт на користь дітей Сокальщини. Після війни в палаці розміщувалася школа. В одноповерхових службових приміщеннях - шкільні їдальня та майстерня.
З 1995 р. після переведення школи в нове приміщення будівлі не використовувалися.
У 1996 р. сталася пожежа, в результаті якої було знищено більшу частину дахів, значну частину внутрішнього інтер'єру.
У лютому 2010 р. голова Львівської ОДА передав пам’ятку в концесію на 49 років. Попри зобов’язання прописані в договорі, концесіонер так і не вивів палац з аварійного стану та не реставрував його.

 

Церква, яку перейменували через заметіль — Локальна історія

Бойківська святиня постала 1838 року. А в червні 2013 року вона потрапила до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоправда, храму поставили умову: зняти бляху зі стін. Престижну відзнаку надають лише автентичним цікавинкам. І якщо номінація називається "Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі та України" – то і споруда повинна бути дерев’яною. Однак процес дебляхизації у Маткові пробуксовує. Ми навіть здогадуємося, чому: тут час сповільнює свій хід.

Наймістичніше в пам’ятці – її позачасовість, відірваність від сучасної метушні. Можливо, ці камерність і домашність виникли тому, що будували храм переважно тендітні жіночі руки. За переказами, у 1830-х багато тутешніх чоловіків змушені були стати рекрутами в цісарському війську. Жінки дуже чекали повернення синів і чоловіків — і звели храм-молитву, храм-прохання до вищих сил. Маєте знайомих Матковських? Це були їхні предки.

Легенді суперечить факт: історія зберегла імена зодчих церкви: Іван Мельникович і Василь Іванкович.

Бойківських святинь в Україні – сім десятків, переважно на Турківщині та Сколівщині. Найкрасивіша – у Маткові. Погляньте на неї. Вдихніть на повні груди заспокійливий аромат хвої, примружтесь від сліпучої бляхи. Пройдіться навколо м’яким килимом із ялинкових голок та густої трави. Якщо пощастить, зазирніть всередину — посидьте на старих лавах, роздивляючись іконостас з різьбленими царськими вратами і стінопис кінця ХІХ століття.

А бляха колись зникне з цих рясно оперезаних піддашшями стін. Так буде правильно. Бо і парох у Маткові — теж правильний. Отець Василь Дригинич уже здійснив маленький подвиг, коли відмовив паству покривати верхи храму ядучим нітридом титану. А селяни вже навіть купили цей булат! Отець же врятував стіни від вагонки. Поволі люди зрозуміють, що парох і ЮНЕСКО мають слушність. Вже й огорожу навколо храму замінили на автентичну, дерев’яну – замість залізної сітки.


Усі фото надала авторка

 

Палац Жевуських-Лянцкоронських — Локальна історія

Ще сто років тому тут знаходилася одна із найбагатших мистецьких колекцій Галичини. Сьогодні – розважаються компанії, залишаючи за собою купи сміття, розбиті шибки та розписані стіни. Битого скла на передньому подвір’ї як піску на узбережжі… З дитинства я з батьком часто відвідував маєток Лянцкоронських у Роздолі. За совєтів батьки встигли зафіксувати останні не звандалізованні твори мистецтва. А у моїй колекції знаходиться оригінальна світлина маєтку, зроблена графом Каролем Лянцкоронським. Натхненний цим спадком, я зняв фотопроект, у якому старі світлини вписую в сучасне середовище.

Один із найбагатших маєтків Галичини

Резиденція Лянцкоронських знаходиться у глибині великого парку. Протягом кількох століть її розбудовували і розширювали. А сьогодні вона поступово перетворюється в руїни.

Перший величезний палац на цій території з’явився у середині XVIII століття і належав роду Жевуських. У ньому зберігалася презентабельна на той час колекція живопису. Поряд із сімейними портретами та зображеннями військових і політичних активістів Республіки Польща висіли твори нідерландських та італійських художників. Стіни прикрашала дорога зброя, а креденси – цінний китайський та західноєвропейський фарфор. Срібло й дорогі тканини доповнювали багатство маєтку.




Сучасні фото: Артур Абрамів, архівні фото: приватна колекція автора та з публічних джерел

 

Замок Шенборнів, Сан. Карпати

Палац та мисливський будинок графів Шенборнів наче зійшов зі сторінок казки про рицарів та принцес. Або про чародійку, яка воліла жити подалі від людей. Збудований у 1890 р..
Рід Шенборнів був ледь не найбільшим землевласником на Закарпатті з 18го століття, землю вони отримали у подарунок від австрійського цісара Карла VI.
У 1945 р. земля та маєтки були націоналізовані, а з 1946 р. і донині тут розміщується санаторій

 

Стрий – Рогатин: старезні дерев'яні церкви, величний костел, руїни і підземелля з кажанами


View: https://youtu.be/g6a4FAF-XA8

 

У Гарнізонному храмі Львова повністю відновили фрески XVIII століття
2 грудня у Гарнізонному Храмі Петра та Павла відкриють фрески XVIII століття. Їх намалював чеський художник Францішек Екштайн у 1740-му році. Відкриття присвятили до 10 років після відновлення храму, розповів настоятель храму Тарас Михальчук.

Фрески реставрували 7 років. Над ними майстри працювали на висоті 28 м. Аби відновити розписи, витратили понад 20 мільйонів гривень