Як би там не було - Кобзар залишається найвеличнішою фігурою української навіть не стільки літератури - культури і (іноді) політики взагалі. Бджоли іноді "жужжать" коло підніжжя пам'ятника - але на то вони і бджоли.... == Вітаю всіх дотичних- тобто тих, кого то свято "тОркає" або стосується...
Відповідь: вітаю всіх з "Шевченківськими днями" у нас немало є найвеличніших фігур, дипломатичніше кажучи, але те, що доля Шевченкові дісталась одна з найважчих, то сумнівів тут нема... після читання його листів заходиш на гілку "мені сьогодні найгірше..." й хочеш з цьомчиком просто всіх погладити по голівці. До А. Лизогуба (Орская крепость, 11 грудня 1847) ... Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна, я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать, а ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі!.. та ще й у казармах. Добрий мій друже! голубе сизий! Пришліть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий і хоч один пензель Шаріона11. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане. Просив я В. Н., щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер і вас прошу, бо опріче біблії нема й однії літери. Якщо найдете в Одесі Шекспіра, перевод Кетчера12 або «Одиссею»13, перевод Жуковського14, то пришліть ради розп'ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурію. Послав би вам грошей на все сіє, так дасьбі. До шеляга пропали. А може, бог пошле, то я вам коли-небудь оддячу... До А. Лизогуба (Орская крепость, 7 березня 1848) Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій, щирий мій, єдиний друже. Так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричі, цілуючи всяку фарбочку, і як її не цілувать, не ба чивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік! Та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химерніше улагодить, — чи сподiвався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині. Благий і дивний еси господи! Сьогодні неділя — на муштру не поведуть, цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий мій, єдиний друже. Переглядать і молитись, щоб бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь все, все до крихотки ціле, і Шекспір, і папери, і фарби, i цизорик, і карандаші, і пензельки, — все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки шо. Недавно з Яготина прийшов лист до мене... спасибі їй. добрій В. Н., що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тоді я і тяжкого походу і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь. Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море. Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як то кажуть розумні люди. Цей і апріль місяць я ще буду в 0рській Кріпості, то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тільки бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни! Я тепер (поздоров боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки і уділить декому треба хоч по аркушику. Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. і радість всьому дому вашому, спасибі вам, бувайте здорові та напишіть хоч стрічечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.
Відповідь: вітаю всіх з "Шевченківськими днями" Мій улюблений сайт про Шевченка. Він якийсь час не працював, нещодавно знову відновили. http://kobzar.info/
Відповідь: вітаю всіх з "Шевченківськими днями" цей вірш звучав сьогодні на Шевченківському вечорі в Оперному ДО УКРАЇНЦІВ Віктор БАРАНОВ Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми - українці? І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні - таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина, І що щедрість - в серцях, а не в магазинних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край - територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога? Українці мої! То вкраїнці ми з вами - чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..