Вірші для душі

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Hector, 9 сер 2009.

  1. сотник

    сотник Well-Known Member

    Примерно в начале 90-х прошлого в. в журнале, если не ошибась, "Дружба народов" прочел стихотворение М. Волошина "Россия".
    Начиналось стихом: "Россия, пьная с..... ". По содержанию, в нем о "каннибализме" в прямом и переносном смысле.
    До сих пор жалею: журнал кому-то дал почитать и "с концами".
    Известно ли Вам о таком стихотворении?
     
  2. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Павло Гірник

    Повільно перейти, нічого не впізнати,
    Черкнути рукавом проз листя золоте...
    Такі тобі світи, такі з тобою втрати,
    Такий по всьому слід, що димом поросте.

    Зачуєш голоси, що тягнуть у глибини,
    Розрухуючи жорна відьмацького млина.
    Немає тобі правди, немає батьківщини,
    Немає вже нічого. Що б не було — війна.

    В безодні, в чураї, в гелени і малуші,
    В останній лютий віддих у протяг з чорноти!
    ...О царственні тіла, неопалимі душі,
    Осикові кілки, березові хрести...


    ---------- Додано в 09:57 ---------- Попередній допис був написаний в 09:56 ----------

    Провiнцiє душi, проскурiвська повiє,
    Тюрмо усiх народiв, що тут перебули!
    Спокусливi уста i витончена шия
    Трагiчнi шаровари i вiчнi постоли.

    Пощо тобi слова, яким немає ради?
    Торгуй i присягайся, не думай i не плач.
    Тут є свої вiйська. Тут є свої паради.
    Тут бийся чи не бийся — все гумове, як м'яч.

    Нi темряви, нi дня, нi доброго, нi злого,
    Хiба що Україна, затягнена в жита.
    Кiмната. Два стiльцi. Нiкого i нiчого.
    Провiнцiя душi. Космiчна самота.


    ---------- Додано в 10:01 ---------- Попередній допис був написаний в 09:57 ----------

    Провалля ночі. Паморозь на склі.
    Поснули твої гості за столами.
    Але пітьму обрусом застели
    І свічку засвіти під образами.

    Сядь осторонь. Тобі немає сну.
    Тобі не плаче навіть Україна.
    І пий вино, гіркіше полину.
    І струшуй попіл просто на коліна.

    Ти вовк. Ти ніч. Ти порох на землі.
    Тобі нема й не хочеться нічого.
    І не твої ця паморозь на склі,
    І свічка, і горілка, і дорога.

    Ти сам. Ти сам! Немає каяття.
    Тебе ніхто на світі не впізнає.
    Провалля ночі. Кладочка життя.
    Козак гуляє.


    ---------- Додано в 10:03 ---------- Попередній допис був написаний в 10:01 ----------




    Мовчки, брате, сідлай коня.
    Мовчки кулю ховай під серце.
    Вже по груди стоїть стерня.
    Слід затерся.

    І свобода тобі — своя.
    І дорога тобі — у вирій.
    Гори. Небо. І течія.
    Віра?


    ---------- Додано в 10:07 ---------- Попередній допис був написаний в 10:03 ----------

    Ти звідкіля?
    Нізвідкіля. З біди
    Такої, де нікого не врятуєш.
    Очима зимну хату обведи,
    Яку не поневолиш, а звартуєш.
    Бо самота, яку не обирав,
    І тлум, і гомін, небо просто неба
    Такі сьогодні, ніби обікрав
    Самого себе.
    І є тобі дорога, є вина,
    Безсонні ночі і осоння сонне —
    Самі слова.
    Бо то вже не війна,
    А просто бійка в батьківському схроні.
     
    • Подобається Подобається x 3
  3. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Любовь Флиттер

    Жадные до жалости,
    Мелкие до малости,
    Склонные на гадости,
    Падкие на шалости,

    Грубые до дерзости,
    Лживые до мерзости,
    Глупые до пошлости,
    Хитрые до подлости.

    По земле распущено
    Племя вездесущее,
    Сеет без стеснения
    Смерть и запустение.

    ***

    Не так был страшен хам грядущий,
    Как дьявол будущих времён,
    С тяжёлым взглядом, внутрь идущим,
    С ушами острыми над лбом.

    Армагеддон – его владенье,
    Идет на мир густая мгла,
    Всё тише ангельское пенье,
    Всё громче бесов кутерьма.

    Теперь смешны души порывы
    Средь злобных, алчных воротил,
    Так тягостны глухие взрывы
    Под тенью тёмных, страшных крыл.

    Как встарь, идёт в церквах моленье,
    Читают сотни умных книг,
    Но дышит всё его веленьем,
    И всюду дух его проник,

    Все копят деньги или вещи,
    По голову в развратном зле,
    Забыв далёкий голос вещий:
    «Не собирайте на земле».

    Родится новый люд берущий,
    Тщеславие спешит на трон,
    Не так был страшен хам грядущий,
    Как дьявол нынешних времён.
     
    • Подобається Подобається x 5
  4. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Сказок не бывает! Это точно!
    Это все проделки графоманов!
    Им бы пачкать белые листочки,
    Нагонять бы тайны и туманов...

    Им бы пудрить все мозги народу,
    Семицветик, фея, тыква, мыши....
    Змей – Горыныч! (Нет такой породы!)
    Просто у людей "сорвало крышу"....

    Сказок не бывает! Это ясно!
    И вокруг дубов не бродят кошки!
    Где увидеть рыцарей прекрасных?
    Где стоит Изба на курьих ножках?

    Нет Кощея и придурка Вани,
    И Яги, что оседлала палку!
    Где игла, что пальчик нежный ранит?
    Скатерть-самобранка, чудо скалка?

    Где конек тот, чудо – горбунечек?
    Разрулить любую сможет стрелку!
    Добрый старец и в руках клубочек,
    Где под елкой знаменитой - белка?

    А девица в красной шапке с волком...
    До сих пор не разобралась толком!


    Сказок нет! Лишь бредни графоманов!
    Плод больных сердец бессоной ночью!
    Вот проснусь, похлопаю карманы,
    И тоску финансы напророчат...

    Сундуки со златом - у Кощеев!
    У меня - ночной горшок без ручки…
    У Али-Бабы - своя пещера!
    У меня - червонец до получки…

    Мачеха и грязная посуда,
    Две сеструхи - склочные девицы...
    Ясно, что принцессой я не буду,
    Белый сарафан мне только снится...

    Жизнь моя - ужасная химера
    Девственна. Для принцев - не окрепла
    Туфли-41 размера
    Вместо бриллиантов - кучка пепла

    Буду Несмеяной вечно плакать,
    Без любви, без радости и ласки,
    Только упыри и вурдалаки
    Поселились в этой грустной сказке...
    * * *

    только вдруг ...однажды... из тумана...
    Среди пыльных будней, как во сне
    Я увижу, спьяну, графомана
    сказочного принца на коне...
     
    • Подобається Подобається x 1
  5. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Налий мені, шинкарко, первачка, -
    Заповнити духовну порожнечу.
    Котру добу я думаю про втечу
    З обридлої домівки слимака

    І сльози ллю, втім — коні не ревуть.
    Вони – не винні, бо ж бо неосудні.
    Хмаринки біля сонечка пливуть,
    Одноманітністю, нагадуючи будні.

    А в мене свято: я наважився на крок,
    Рішучий, незакоханий та п’яний,
    Я доведу їм, я надам урок,
    Як лицар я, без остраху та догани.

    Але спочатку треба долю обладнать,
    Пристроїть доньку та навчити сина.
    А потім правду, я почну казать,
    Терпіть – не гідно, бо ж бо й я - людина.

    Людина, втім, пардон, не donkey hot,
    Той справжній був віслюк та ще й гарячий.
    Ми в Україні, пане, тут не той народ
    Нам слушно дочекатись, ми терплячі

    Ми дочекаємось і підемо впьірьод,
    А, - ні, то треба всім гуртом іти на сцену.
    Я сам тоді позву: За мной, народ!
    І буду сцяти проти вітру як скажений

    Налий мені, шинкарко, “первачка”.
    Прикметною ознака спраги стала.
    Тра б вкинуть щось, щоб втішить хробачка,
    В споживчий кошик інтелєктуала.
     
    • Подобається Подобається x 4
  6. сотник

    сотник Well-Known Member

    Ахматова Анна Андреевна :: В зазеркалье

    O quae beatam, Diva, tenes
    Syprum et Memphin...
    Hor. *

    Красотка очень молода,
    Но не из нашего столетья,
    Вдвоем нам не бывать — та, третья,
    Нас не оставит никогда.
    Ты подвигаешь кресло ей,
    Я щедро с ней делюсь цветами...
    Что делаем — не знаем сами,
    Но с каждым мигом нам страшней.
    Как вышедшие из тюрьмы,
    Мы что-то знаем друг о друге
    Ужасное. Мы в адском круге,
    А может, это и не мы.

    * О богиня, которая владычествует над
    счастливым островом Кипром и Мемфисом...
    Гораций (лат.).
     
    • Подобається Подобається x 3
  7. сотник

    сотник Well-Known Member

    Вирш от души.

    Алла Дудаева: "стихотворение, которое я написала в 1994 году, 30 декабря.

    Сквозь сотни, десятки и тысячи миль,
    Под звон новогодних бокалов
    Пусть встанут пред вами глаза сыновей,
    Глаза всех убитых Россией детей –
    Пусть вздрогнет земля от ударов!

    Вы, слышите... бьются сердца еще в них,
    Зарытых в промозглых могилах.
    Россия, за что наказала ты их?
    Российские матери, вспомним живых,
    Спасти тех, кто жив, в ваших силах!

    Они, словно пламя свечи на ветру,
    Но буря погасит любую свечу,
    Пройдут, пролетят сотни, тысячи дней,
    Война не вернет вам опять сыновей,
    Спасти тех, кто жив, в ваших силах!

    Кремлевские звезды льют гаснущий свет –
    Гигантской попойки кровавый рассвет.
    Кремлевская площадь от крови красна –
    По чьим душам снова трезвонит она?

    Там была разбита Кантемировская дивизия, было огромное количество трупов и сгоревших танков. То, что было после этого, я думаю, всем уже известно."
     
    • Подобається Подобається x 1
  8. Читатель_Обкома

    Читатель_Обкома Well-Known Member

    Известно!!А что бьіло до єтого?Что бьіло с 1991 года по 30 декабря 1994 года?ЧТО?????:ireful1:
     
  9. Читатель_Обкома

    Читатель_Обкома Well-Known Member

    Ау ...сотник.....:ireful1:
    Что там было?????????????:ireful1:
    Хотя...
     
  10. ??? Странная метафора. Если метафора....
     
  11. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Оффтоп, слабонервним не дивитись!

     
    Останнє редагування модератором: 5 бер 2010
    • Подобається Подобається x 1
  12. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Сергiй Руденко

    Є руки, є ноги і є голова,
    І серце, що в груди колотить невпинно,
    І є ще надія, що правда жива,
    І є ще нагайки, що пишуть по спинах
    Знайомі слова про любов до держави,
    Відомі думки імпотентних ідей,
    І поділ знайомий на лівих і правих,
    І тисячі клямок на сотню дверей.

    Є прапор, є герб і пісні про свободу,
    Є сало (це видно з портретів вождів),
    Які так детально пояснять народу
    Чому той народ того сала не їв.
    І є ще такі, які крикнуть де треба,
    І ті, що незгодних примусять мовчать,
    І є ще Душа, що літає по небу
    В той час, як бездушні на площах кричать.

    ***

    Листи з майбутнього. (Розставляючи крапки над "і").

    Із майбутнього листи – папірці,
    Чисті аркуші в тремтячій руці
    Пожалілись: збились на манівці…
    А були «орли», тепер – горобці…

    А були герої, браві бійці –
    Вірні друзі, парубки – молодці…
    А приходять зараз зовсім не ці,
    Бо минулі, справжні хлопці – мерці…

    Вічна пам"ять їм – сльоза на щоці,
    Помагає поглядати в приціл,
    Й чітко знати, хто «вовки» - хто «зайці»,
    І навести вірну зброю на ціль.

    Що ж тепер?.. Тепер бездарні митці
    Приміряють штучні з терна вінці,
    (Рабська посмішка на ситім лиці),
    Й на голгофи штучні cходять в кінці.

    Але блискають з-за хмар промінці…
    Значить – зкурвились не всі посланці…
    І тримаю я в тремтячій руці
    Із майбутнього листи – папірці.



    ---------- Додано в 10:01 ---------- Попередній допис був написаний в 09:58 ----------

    Я хочу быть вампиром.

    Моя кровь не бурлит в моих жилах,
    Она просто течёт еле-еле.
    Нет порывов высоких, давно я забыл их,
    Моя жизнь угасает в измученом теле.

    Я хотел бы бороться, но руки ослабли,
    Я хотел бы бежать, но не чувствую ног.
    Я плетусь в темноте, наступая на грабли,
    И опять получаю рукояткой в висок.

    И опять наливают компот вместо водки,
    Подают вместо мяса гнилую морковь.
    Я такой же, как все, я закован в колодки,
    Я хочу быть другим...Перелейте мне кровь!

    Ночь проходит кошмаром заплаканых лиц
    И с утра я, как все, становлюсь пассажиром...
    В этом месиве тел, в этой злобе ресниц
    Перелейте мне кровь! Я хочу быть вампиром!

    Чтоб не мучилось сердце чужою бедой,
    Чтоб влюблятся в вождей, заплывающих жиром...
    Слейте эту, наполните вены другой!
    Перелейте мне кровь! Я хочу быть вампиром!!!
     
    • Подобається Подобається x 2
  13. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Сергей Косинов

    Моя страна – кусок ржаного хлеба
    Прогорклого и чёрствого, увы…
    На грабли наступающая слепо
    Она не поднимает головы…

    Моя страна – узоры вышиванки,
    Изъеденные молью золотой.
    Снаружи – всё красиво, но изнанка
    Стабильна лишь своею нищетой.

    Моя страна – уставшие соборы
    И бьющие в набат колокола.
    Молвою соловьиной, но недоброй
    Возносится ей слава и хвала.

    Моя страна – разрушенная сцена…
    Играя сраматическую роль,
    Она в себя не верит совершенно,
    И в этом колорит её… и боль…

    Моя страна – барвинок да калина…
    В душе её царит неурожай.
    Окраина вселенной – Украина –
    В том месте, где задумывался рай…
     
    • Подобається Подобається x 4
  14. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Вже немає України
    Вже немає України, ні слави, ні волі,
    Нині правлять нами всюди злодії в законі.
    Повставали воріженьки, всі недоторкані
    Захопили її землі та звели паркани.
    Душу й тіло загубили, втратили свободу.
    Голосами показали, що ми зграя зброду.
    Сором дикий серце крає, морок огортає:
    В ріднім краї президенти – іуди, шахраї.
    Чорне море ще чорніше і Дніпро посивів,
    Що невігласа-нікчему нам оголосили.
    Душу й тіло загубили, втратили свободу.
    Голосами показали, що ми зграя зброду.
    І завзяття, праця щира нашого народу,
    Відтепер на благо піде злодійського сходу,
    Будуть жити-процвітами ще й тігіпки мстиві,
    Що пихою та нахабством крісло не посіли.
    Душу й тіло загубили, втратили свободу.
    Голосами показали, що ми зграя зброду
     
    • Подобається Подобається x 2
  15. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Ліна Костенко

    КАЗАВ ЙОАНН: "В ПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО".
    В початку Слово, а не комарі.
    Не як у нас — на Січ іде з малого,
    а вже коли осліп — у кобзарі.

    О ГОСПОДИ, А Я? ЧИ МАВ ПРИ СОБІ ГРОНО
    найвченіших мужів, піїтів і музик?
    То все у королів. В палацах. Біля тронів.
    А ти козак. Ти гетьман. Ти мужик.

    Бувають королі, більш вдатні до розпусти,
    ніж до звитяг. І кожне слово — лож.
    Зате як вийде, гляне, як розпустить
    павиний хвіст придворних і вельмож!

    При них все люди грамотні і терті.
    У них Боплан, у них і Шевальє.
    А наше слово дожило до смерті,
    але для світу й досі ще не є.

    Бо ми такі. Ми прості. Ми в кожусі.
    Не знаєм як. Не звикли до свобод.
    То треба ж якось піднімать на дусі,
    а не в болото втоптувать народ!

    ТА ПРИЙДЕ ЧАС, ЯК ПЕРЕД БОГОМ СВІДЧУ
    ще буде Слово, більше за слова.

    Але чи й справді ми німі для світу,
    чи, може, трохи світ недочува?

    МИ ВОЇНИ. НЕ ЛЕДАРІ. НЕ ЛЕЖНІ.
    І наше діло праведне й святе.
    Бо хто за що, а ми за незалежність.
    Отож нам так і важко через те.

    ЧИ, МОЖЕ, МИ НЕ ЛИЦАРІ БУЛИ?
    Своє жіноцтво шанувать не вміли?
    Пани вино їм з тухольки пили.
    А ми у шапці ніженьки їм гріли.

    Віки ідуть. А нам усе амінь.
    Нема спокою між Дніпром і Бугом.
    Вже стільки літ, вже стільки поколінь! —
    усе життя — між шаблею і плугом.

    Так нам судилось. Так нам довелось.
    Все нас руйнують, як ахейці Трою.
    У нас хлоп'я на ноги зіп'ялось —
    і вже притьма хапається за зброю.

    Ми — хто за кого, ми — не хто кого.
    І ця війна, — не я їй був призвідця.
    Мосьпанство йде гуртом на одного.
    А наш один і чорта не боїться.

    Аби який перед собою корч —
    півсотні війська полетіло б сторч.

    Хто йшов на нас, той повертався з ґулями.
    У нас баби — і ті стріляють дулями.

    І все одно — віками у ярмі.
    Усім чужі. Для світу незначущі.
    Чи що ніяк не вирвемось самі.
    Чи що у нас сусіди загребущі.
    Ми, вільні люди вільної землі,
    тавро поразки маєм на чолі.

    МОЙСЕЙ НАРОД СВІЙ ВІВ ЧЕРЕЗ ПУСТЕЛЮ.
    Послав Господь їм воду за труда.
    А в нас яку не вдариш кайлом скелю —
    зівсюди рине кров, а не вода.

    Вони хоч мали з неба яку манну.
    Таки ж пустеля більша за степи.
    Господь їм землю дав обітованну
    і море перед ними розступив!

    Я ж не Мойсей. Народ — на рані рана.
    Моє чоло побила сивина.
    Куди іти? Земля обітованна —
    вона ж під нами, наша, ось вона!

    Та ще ж яка, мій Господи, багата!
    Лісами щедра, зерном золота.
    Міцна зелом, скотиною рогата.
    Народом добра, вірою свята.

    Хто тут не жив!
    А в нагороду
    хто вдячен був коли цьому народу?!

    ЧУЖИНЦІ СКРІЗЬ ПОСІЛИ НАШІ ГРАДИ.
    Ім'я дали нам — хлопи, мужики.
    На нас лежить тавро тієї зради,
    якою нас вже зраджено віки.

    Для них ці землі тільки ласий кусень.
    Та люд сумирний десь там по хатах.
    Жили-були. Об'їли нас як гусінь.
    Ще й поганьбили по усіх світах.

    ВСЕ НАМ ВИПОМИНАЮТЬ ВСІ НАШІ ЗЛОДІЯННЯ.
    Де, що, коли і скільки — визбирують до крихт.
    А скільки ми зазнали нелюдського страждання?
    А скільки ті чужинці сподіяли нам кривд?!

    Чи ми чинили утиск
    сусідам, їхній мові?
    Був мій народ співцем і сіячем.
    Я все зробив би без проливу крові.
    Так ви ж пройшли вогнем тут і мечем!

    Ви кажете: ми темні. Ви кажете: погроми.
    Але чому ж не чути з правдивих ваших пащ
    про тих погромів чорні буреломи,
    які вчинив Чарнецький тут і Лащ?!

    Що вже віки нема од вас рятунку.
    А ще зветеся лицарі, бундючні павичі.
    Хан палить села хоч для пограбунку,
    а Радзивілл — для світла уночі!

    Так наступили цій землі на груди,
    що й стогін вже не вирветься з грудей.
    Князь Вишневецький вішає повсюди,
    а Лащ у церкві вирізав людей.

    Це ж треба мати сатанинський намір,
    чаїть в собі невиліковний сказ,
    щоб тяжко так знущатися над нами
    та ще й у всьому звинуватить нас!

    Хіба що мертвий тут би не пручався
    в гадючих путах визиску й лихви.
    Живуть без вінчання. Вмирають без причастя.
    Дітей не хрестять. Замкнено церкви.

    Вже допекли нас до живої рани.
    Деруть податки з поля, двору, стріх.
    Цькують людей. Здають в оренду храми.
    І мову нашу мають для зловтіх.

    Ну, то й дійшло до крові, до шабель.
    Армаґеддон. Збувається пророче.
    А вже коли зірвалося з петель,
    то вже по людських долях прогуркоче.

    І ТОЙ НАРОД, І ТАК ПО СВІТУ ГНАНИЙ,
    сумний народ, що світу дав Христа, —
    о Божа Мати, змилуйся над нами!
    Дай розум в серце й правду на вуста.

    Чи ми коли той біль страшний загоїмо?
    Взаємна кривда — то взаємний гріх.
    Бо їхні темні нас вважають ґоями,
    а наші темні обзивають їх.

    Чи винен той скрипаль чи балагула,
    чи винен хлібороб той чи кобзар,
    що серед нас є Лисенко, вовгура,
    а серед них — визискувач, лихвар?!

    Все винен я. Всіх мусив захистити.
    І тих, і тих. І тих від тих і тих.
    Мене, людину, можна не простити.
    Але народи?! Ради всіх святих…

    УСІ НАРОДИ, А ВІДТАК І МІЙ,
    у чомусь винні, скоївши й не скоївши,
    як винен той святий Варфоломій
    за те Варфоломіївське побоїще.

    О горе нам!.. Я вже як ті пророки,
    що часом божеволіли з жалю.
    Я знаю свій народ. Кляну його пороки.
    Але за нього Господа молю!

    А ВИ, ЩО ЗВИКЛИ РОЗЗЯВЛЯТИ ПАЩІ,
    злочинства наші множити стокрот, —
    побійтесь Бога! Ви нічим не кращі
    за мій сумний зацькований народ.

    А втім, нехай. Дорога правди довга.
    Усі усім втовкмачують своє.

    У всеправуючого Бога

    усе записано як є.

    МИ ЗА СВОЇМ НЕПЕРЕБУТНІМ ГОРЕМ
    все про своє говорим і говорим.

    А як пильніше глянуть навкруги —
    все хтось комусь на світі вороги.

    Добром ніде на світі не завізно.
    Закон війни, тяжка його хода.
    Чи ті пани, повбирані в залізо,
    чи та в шапках баранячих орда.

    Ніхто ніде наживою не знехтує.
    Хіба лиш хан пустошити мастак?
    А королі не віддають ландскнехтам
    на пограбунок села і міста?

    Це їх платня. Тож хан і суне потоптом
    і ділять здобич ханські вояки.
    Але деінде запорвали б золотом.
    А в нас яке тут золото? Жінки.

    БУЛО ВСЬОГО, А БУДЕ ЩЕ ВСЬОГІШЕ.
    І що не день — все гірше, й гірше, й гірше.

    То мор, то мур, то голод, то війна.
    То з неба грім, то в полі сарана.

    То гнів царя. То ласка королева.
    То знов якась чужинська кабала.
    А звідусіль — то хижі кігті лева,
    то дзьоб зоключений орла.

    І ПОКИ МИ ЗБЕРЕМСЯ НА ПОТУГУ,
    чужих корон задурені підданці, —
    пани торгують.
    З Бреста і по Бугу
    плоти лаштують на далекий Данціг.

    Чужі та прийшлі, вже тут укорінені,
    та ще й своїх причаєне кубло
    так вирипали двері України —
    аж холодом з Європи потягло.

    Немає вже медової землі.
    Рознищили пани і королі.

    От що в нас є — могили та й могили.
    Та Чорний Шлях з невільницьким плачем.
    Цьому народу світ уже немилий
    від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.

    ЧИ ТОЙ КОРОЛЬ,
    ЧИ ТЕ МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО,
    яка почвара не посяде трон, —
    ну що ти скажеш, ні одне моцарство
    не хоче брати на герби ворон!

    З "Берестечка"
     
    • Подобається Подобається x 3
  16. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

    Моя душа й по темнім трунку
    Не хоче слухатись порад,
    І знову радісно і струнко
    Біжить під вітер і під град.

    Щоб, заховавши мудрий досвід
    У скриньці без ключа і дна,
    Знов зустрічати сірий розсвіт
    Вогнем отрути чи вина.

    Щоб власній вірі непохитній
    Палить лампаду в чорну ніч
    І йти крізь січні в теплі квітні,
    Крізь біль розлук – у радість стріч.

    А перехожим на дорогах
    Без вороття давать дари
    І діставать нові від Бога,
    Коли не вистачить старих.

    Олена Теліга
     
    • Подобається Подобається x 2
  17. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    ЗАГРАНИЧНЫЙ ГОРОД ЛЬВОВ

    Семён Битый


    Премьер Донецка, президент «Межгорья»
    И спикер депутатского села -
    Устроили с Петюнею застолье -
    «Коала» их, «тушканчиков», свела,

    Вопрос серьёзный – ехать за границу
    К бандеровцам во Львов - стоит вопрос,
    В ужасном сне такое не приснится –
    Напал со страху на друзей понос.

    Сказал Табачник им, что Львов – не Украина,
    Там галичане страшные живут,
    Другим богам все молятся наивно,
    На мове говорят, кацапов бьют.

    «Нет, ни за что к бандерам не поеду», -
    Дрожит от страха президент-завгар -
    «К себе в Межгорье лучше я уеду -
    Про Львов кончай нести гнилой базар!»

    За сердце спикер, белый весь, схватился –
    «Раз бочку катите - назад, домой, в село», -
    Сам поседел и даже обмочился –
    «Во Львов нам, сельским, будет западло!»

    В атаку Петьку красного пихают –
    «Вперёд, Петюня, армию дадим,
    Нехай УПА в ошмётки изрубают,
    А мы отсюда, с тыла, поглядим».

    Петюня аж сознание теряет -
    Грехов энкавэдэшных целый воз,
    То в жар, то в холод, бедного, бросает,
    И не улажен с Путиным вопрос,

    Дитё малое, и второе – скоро,
    Как про УПА – так мокрые штаны –
    Из схрона выползет «вояков» страшных свора –
    И нет «ума и совести» страны!

    Весь день друзья с испугу препирались,
    Друг друга высували и скублись,
    Да так, несчастные, в столице и остались,
    Лишь только вусмерть водкой упились.
     
  18. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Элли Соррея

    Живёшь очень близко от ада. я тоже туда качусь
    тебе бы за эстакаду, к блистательному палачу
    но город не так-то легко отпускает своих приблудных детей
    в карманах у этой мамы хлюпает алкоелей

    Ты посадила картофель, а получились маки
    и вроде всегда соблюдал все правила и наизусть все знаки
    шла в своё эльдорадо, не залупаясь в драки
    следовал указателям - и оказалась в сраке
    да за какие такие грехи тебе этот пожизненный срок?! -
    как будто учитель задал задачку, а сам не пришел на урок
    и даже не то обидно, что не знаешь точный ответ
    а то, что никто не скажет - ошиблась ты или нет.

    За евроокном то ли спит, то ли сдохла твоя не-твоя страна
    что сотни лет одержима идеей выдать мух за слона
    и под хилым отечественным баобабом метят в менеджеров средней руки
    загнанные в ту же сраку е-бабы ® и такие же е-мужики ®
    клопы из якобы верхнего мира кидают в тебя лапшой
    на кастинге в шоу дебилов ты бы уже прошел.


    ...А где-то вдали все еще не тают непросранные небеса
    там целы все neun und neunzig ballons, и в каждом ждут чудеса
    его никто еще не затоптал, твое Настоящее Небо
    там даже время имеет вкус натурального хлеба...

    Сначала придумываем себе сказки, потом начинаем в них верить
    одна из них о том, что счастье поджидает за каждой долбаной дверью
    но вряд ли найдешь шоколадку, роясь в ветхих нанайских дарах
    особенно если шарфюрер - мулатка, а имением правит монах.

    забудь, что все бесполезно, что всемыподохнем! -
    я тоже уже не молчу
    видимо, близится время отстрела призраков пикачу
    ну что ж? - веселей! - оружие в руки,
    сдираем приросшие маски -

    и в общем-то все равно что там когда-то давно говорил Станиславский.
     
    • Подобається Подобається x 1
  19. DIDIO

    DIDIO Well-Known Member

    Я

    "Вірші для душі"...? Ні, не маю віршів.
    Сьогодні - нічого не маю...
    Витягують душу! Не буде душі!!
    Свобода й душа - відлітають!!!

    ...Збиратись собі? І за ними в політ?
    - Бездушне не житиме тіло...
    Людина без волі, як труп без душі:
    Немає життя - все зогнило...

    Стомився скрипіти зубами щодня,
    Не просто щоденно - роками!
    Бо весь світ пройшла й повернулась брехня!!
    Тепер поселилась над нами!!!

    :ireful1:
     
    • Подобається Подобається x 3
  20. Мікі

    Мікі Well-Known Member

    Тэ́ффи (настоящее имя Наде́жда Алекса́ндровна Ло́хви́цкая, по мужу Бучи́нская; 24 апреля (6 мая) 1872 года, Санкт-Петербург — 6 октября 1952 года, Париж)

    ПОЛНОЧЬ

    Светом трепетной лампады
    Озаряя колоннады
    Белых мраморных террас,
    Робко поднял лик свой ясный
    Месяц бледный и прекрасный
    В час тревожный, в час опасный,
    В голубой полночный час.

    И змеятся по ступени,
    Словно призрачные тени
    Никогда не живших снов,
    Тени стройных, тени странных,
    Голубых, благоуханных,
    Лунным светом осиянных,
    Чистых ириса цветов.

    Я пришла в одежде белой,
    Я пришла душою смелой
    Вникнуть в трепет голубой
    На последние ступени,
    Где слились с тенями тени,
    Где в сребристо-пыльной пене
    Ждет меня морской прибой.

    Он принес от моря ласки,
    Сказки-песни, песни-сказки
    Обо мне и для меня!
    Он зовет меня в молчанье,
    В глубь без звука, без дыханья,
    В упоенье колыханья
    Без лучей и без огня.

    И в тоске, как вздох бездонной,
    Лунным светом опьяненный,
    Рвет оковы берегов...
    И сраженный, полный лени,
    Он ласкает мне колени,
    И черней змеятся тени
    Чистых ириса цветов...


    ---------- Додано в 18:05 ---------- Попередній допис був написаний в 17:56 ----------

    Ярослав Смеляков

    ИЗВИНЕНИЕ ПЕРЕД НАТАЛИ

    Теперь уже не помню даты —
    ослабла память, мозг устал,—
    но дело было: я когда-то
    про Вас бестактно написал.

    Пожалуй, что в какой-то мере
    я в пору ту правдивым был.
    Но Пушкин Вам нарочно верил
    и Вас, как девочку, любил.

    Его величие и слава,
    уж коль по чести говорить,
    мне не давали вовсе права
    Вас и намеком оскорбить.

    Я не страдаю и не каюсь,
    волос своих не рву пока,
    а просто тихо извиняюсь
    с той стороны, издалека.

    Я Вас теперь прошу покорно
    ничуть злопамятной не быть
    и тот стишок, как отблеск черный,
    средь развлечений позабыть.

    Ах, Вам совсем нетрудно это:
    ведь и при жизни Вы смогли
    забыть великого поэта —
    любовь и горе всей земли
     
    • Подобається Подобається x 3
а де твій аватар? :)