Вірші для душі

ДЛЯ ДУШІ!
https://www.youtube.com/watch?v=PAKYZRNMaKs&feature=player_detailpage

 

Идёт принцесса, обходит лужи -
Спешит принцесса готовить ужин.
А доберётся - поставит кофе,
Ошпарит душу стекляшке-крохе.

Закурит в кресле - увы, привычка,
Печально глядя на пламя спички
Две чашки кофе потом, и книга –
И снова вечер короче мига.

Постель принцессу прижмёт, со вздохом –
И та ответит коротким – охом.
Погасит лампу – свою подругу –
На службу завтра и вновь – по кругу.

Мерцает светом вечерний город,
Идёт принцесса, шагает гордо.
Ничья – владыка, ничья – невеста,
Да, да, без трона и королевства.

Ведь так бывает: родишься где-то,
Глядишь, ошибся – не та планета.

Валерий Кислый

 

ТРИЄДИНА ПЕРСПЕКТИВА

1

Ти перелітуєш, як лань, –
Між трав, під небом, серед лісу.
Але проклята глухомань
Тебе не втримає.
Не бійся:

Ти зимуватимеш сама,
І далі житимеш – як палець.
Тебе крутитиме аркан –
На витривалість сольний танець.

Ти вийдеш з моди, як з води,
Схрестивши руки попід груди,
І пожинатимеш плоди
Своєї самоти.
Повсюди

Тебе питатимуть: хто ти?
Чиї тепер у тебе очі?

Тебе найближчі потолочать
Незгірш, як наймані кати.

2

Ридай, зализувачко ран
Відредагованої драми:
То чоловічий хист – аркан.
Ти ж затесалась між аркани.

А там – суцільний плебісцит.
Морозно, як у лютім січні.
І непомірний апетит,
І ритуали чоловічі.

А там – різниця і темниця,
Бакшиш,
гашиш
і нувориш.
Некоронована царице!
Ти не показуй, що дрижиш…

3

Парад дешевих Афродит
Тебе не скине із цариці.
Ти – не балетна танцівниця,
Аркан – твій танець і твій щит.

Верхи смерек – твої пуанти,
І косми хмар – твій колорит.
Танцюй сама.
Комедіанти
Хай свій ладнають реквізит.

Бо твій а р к а н не стане вальсом,
Хоч не жіночий то є хист.
Назвуть зухвальство – зубоскальством,
І навздогін приліплять свист.

Тримай аркан одна, як палець, -
І літуй, і зимуй сама.

Можливо, не один зухвалець
Колись повторить твій аркан.
Марія Матіос

 

Життя пройде, немов вода,
і відцвіте, немов вишнева гілка...
в житті одна помилка - не біда,
біда, коли усе життя - помилка.

© Ліна Костенко

 

Подивись у очі долі
щоб кохання поховати
все розбилося об скелі
та заховане за грати
на порозі дня і ночі
сповідь і розчарування
тяжко бачить сни пророчі
і нездійснені бажання
навкруги високі стіни
почуття мої вартують
погляд іншої людини давні спогади малюють
та у неї два облича
не розділені межею
невгамовні протиріча
я пливу за течією..
заберу у мрії крила
не пущу її літати
бо від стріл земного болю
серце ніжне не сховати
слід безкрилого кохання
у душі не загасити
та хіба ж навчиться серце
зорі в небі не любити?

 

Якщо так треба, я помру,
Як ті герої на майдані.
Помру за волю, Неньку ту,
Що породила нас в печалі.
Згадай, скільки людських сердець
Боролися за нашу Матір
І зараз, Мамо, не кінець!
Ми виборимо спокій в хаті.
Згадаймо, скільки часу нас
Тримали в кайданах сусіди,
Але постати прийшов час.
Народ не стане на коліна.
Ми сотні років воювали,
І землю зрошувала кров.
Ми Україні віддавали
Життя, честь, вірність і любов.
І от, вже 20 років маєм
Зап"ястя вільні від кайдан,
А волю, все ж таки, втрачаєм.
Не всі виходять на майдан.
Я прошу схід, ви ж мудрі люди.
Подумайте про нас - дітей.
Ті беркути - паршиві ЮДИ!
Від них жахливих жди вістей.
Вони спочатку злість зривають
На тих, що зараз постають,
Але ж і вас колись дістануть
І знов в кайдани закують.
Ваші діди, ваші бабусі
Боролися з таким життям.
А ви, мов полохливі гуси
Осуджуєте наш майдан.
Ви подивіться ж бо новини -
Людей вбивають просто так,
Ховають нишком в домовини,
Знущаються, як із собак.
Дітей вбивають, всіх за грати.
І ви скажіть мені, за що?
Що вільну матір хочем мати?
Чи наша думка - то ніщо?
Впровадили нові закони
І ми тепер не маєм прав
Так визволимо ж нашу Матір!
Ту, яку ворог відібрав
Нехай ті люди, що померли
За Україну, і за нас
У домовинах не даремно.
Вкраїно моя, це наш час!
І якщо треба буде вмерти
За твою волю, за народ,
Я з гордістю вмру, моя Мамо,
Щоб Ти не мала перешкод!

© Софія Стручкова 15 років. Івано-Франківськ
24.01.2014
ЗІ. Суворо не оцінюйте, не втримався, то дитина моїх друзів написала...

 

Нехай уже не нам — солодкі ягоди
й вода з ключа, шовкова і правічна,
і дві легкі долоні, спраглі злагоди
в тремкому палі, мов на вітрі свічка,

нехай уже не нам — ліхтарна вулиця
з нічним кафе, підсвіченим і теплим,
і все, що продається та купується,—
нехай уже не нам, а ми потерпим,

спокуси обійдемо, ніби торжища,
де на вагу оздоб — тіла мосяжні,
де радощі, немов цупкі полотнища,
купецтво переміряло на сажні,

ранкові небеса й луги незаймані,
і хліб, що голубам на площі кришим,
і надписи, полишені на камені,
нехай уже не нам — нехай мудрішим…

А все ж і нам принаймні мить дарована,
але така блаженна і тонка:
ця ніч на нас накинута покровами,
і ти течеш до мене, як ріка.
Юрій Андрухович

 

Юрій АНДРУХОВИЧ

* * *

Що хочеш ти? Спокою під крилом
оцього даху, що гримів, як бубни,
коли кохання, рятівне і згубне,
вривалось, ніби вітер, напролом,

і ми кружляли!.. передзвони рук,
тугих і чистих, наче мокрі весла,
будили нас, і ніжні рукомесла
витворювали промінь, пісню, звук.

А нині ми завмерли, як зима.
І ти така, немов ідеш сама
кудись, де в тіло струми б’ють співочі.
І тиша повнить вени голубі.
І хтось далекий зріє у тобі —
легке дитя, маленька грудка ночі.

 

Діалог.
Не давно, чи давно , було колись.
Того мабуть уже ніхто не зна
В шинок прийшов старенький, кволій біс
та й сів до столу з пляжкою вина.
Старенькій біс любив свою роботу
і людскі душі надто добре знав
З сусіднім хлопцем зав 'язав розмову,
й таке питання хлопцеві задав:

- Що є любов? То згублені літа в тенетах долі,
чи талант, натхнення?
Найбільша радість, зоряна мета.
Чи може мить відтворена щоденно?

- Не те не інше - хлопець відповів.
- Свавілля серця, розуму омана.
Я знав кохання за своє життя
воно лишає тільки біль та рани.

- Чому ж мерці, позбавлені кохання
його шукають у пустих серцях.
Так легко їм повірити зізнанням
та посмішці зрадливій на устах, словам і грі.

- Вони шукають раю
йдуть по дорозі марних сподівань,
бо вічного кохання не буває
але реальний біль від його ран.

- Всеж краще біль від неподільного кохання,
ніж пустота у серці і очах.
Прокинутись щасливим на світанні
від зустрічи що відбулась у снах
все ж краще ніж буденна тиша
й холодні ночи з книгою в руках.
Та твоє серце вже давно порожне
воно забуло посмішку весни
а може тобі спокій найдорожче
ти просто любиш забуття і сни?

- Так. Моє серце спокою радіє,
бо що таке неспокій я вже знав.
Моя дівчина - нездійсненна мрія,
такої я ніде не зустрічав.
Тому ціную спокій самоти.

- Ну що ж. Сусіде, то поглянь сюди.
Прозорі промені вечірньої зорі той
дивний погляд дівчини ласкавий,
сама вона як квітка на весні
збентежена досвітніми вогнями.
Лиш доторкнись до усмішки її
гарячими та ніжними устами... все спалахне.
Ти зустрічав її у сні
тепер торкнись її долонь руками.
Червневу ніч і танок тії ночі
ти пам*ятатимеш усе своє життя.
Лиш подивись в її прекрасні очі,
ти більше не захочеш забуття.
Затихне біль час залікує рани,
вона тебе любов 'ю збереже
твоїм життям, твоєю суттю стане.

- І ти для мене зробиш навідь це?
Ти здійсниш всі давно забуті мрії
все те, чого я прагнув над усе?
А в плату візьмеш ...

- Душу.
- Розумію. Мою розсудливу, холодну, вірну душу
ти зміниш на вогняні почуття
здійснивши всі мої приховані бажання.

- Хіба тяжке та довге існування,
не варто миті справжнього життя?

- Можливо варте. Та здійснення мрій,
то знаю певно, незавжди на користь.
Тому дурненьке серце розум мій,
хоч важко, Та усе ж таки підкорить.
Спокусливо, але ж ти знаєш сам,
то лише мить а потім все омана.
Я знаю хто ти, я тебе впізнав.
То кожному по вірі шана.

- Поздоровляю. Ти все ЗРОЗУМІВ.
Тож; вип 'єм цього доброго вина
за те що смертний встояти зумів
проти спокус,що зводив сатана.
Та віра, знаєш, дуже дивна річ.
І в правді, друже,є розчарування.
Світ завжди буде повен протиріч
тому не відрікайся від кохання.
Єдина мить переважає роки.
Що є душа як не ота любов?
Ти був від щастя лише за два кроки
та все пішло і не повернеш знов.
Як бути честним, то вже до кінця.
Ти прагнув серце розумом здолати
і переміг....знайшов нові сілця
Було б за краще битву цю програти...


Зостався хлопець.Біс собі пішов.
Самі міркуйте, хто з них більше правий
Та парубок ніколи не знайшов
ТОЙ дивний погляд дівчини ласкавий.

 

Як сьогодні написано.


З одного боку посіпаки, продажники, кнурці,
А з другого мерці,
Або не хочуть до нас іти з блакитним словом.
О, де ж ти? Де ти, златоустий
Співець індустрій?
Від цукроварні, що леліє
Рясно-зелений погляд поля,
До рудні крок.
І потихесеньку туди, під браму…
Мамо! Мамо!
Ми вже не бачимо твоїх квіток,
А наші груди хочуть ласки…
Ох, ласки-казки
Про життя прийдешнє.

Послухай, весно гуртова!
Наш потяг в небо не погасне —
Він — спіле сонце у жнива,
Того й чекає забуяти,
Як після дощику рілля…
Та хто ж візьметься оспівати
Закинутих хохлів в Донбас?

То ми до вас, коханії брати,—
Бо з музой одружились вже
І з вами підемо туди —
За обрій.

М.Хвильовий

 

Повернуть цю мить щасливу

Понад ставом, понад плином,
летять гуси сизим клином.
Летять гуси і гелгочуть,
повернуть дитинство хочуть.

Повернуть цю мить щасливу,
коли долю не примхливу,
в серці тільки зігрівав ще,
світ за казку весь сприймавши.

Радість сипалася в серце.
Я не знав - минеться все це,
що колись ця мить щаслива,
буде спомином тужлива.

І мої роки прожиті,
підійдуть до тої миті
і таким журливим клином,
відлетять у вирій з миром.
Богдан Книш

 

коли обітниця стає інстинктом
ні честь ні вірність вже не мають значення
коли обітниця стає інстинктом
уже не важить що ти чув чи бачив ти
і що ти думаєш і знаєш – без різниці
у що ти віруєш і що ненáвидиш
так чує поклик місяця вовчиця
так чутно місяць у сонаті клавішній
то вже якими б ночі й дні не були лютими
і хай вже як це не звучало б дивно
коли кажу що я люблю тебе –
це ненавмисно
це інстинктивно

Іздрик

 

***

Пожовкла фотографія
стара.

Тут мама й тато молоді,
і я маленька.

На очі накотилася
сльоза.

Коли це було? Боже мій
миленький!

Шматочок із дитинства дорогий

Коли дерева ще були
великі,

Коли кудись летіли
журавлі,

А ми вслухалися в
тривожні їхні крики.

Чомусь за палку взявся наш сусід,

А я біжу, щаслива,
безтурботна.

Він повертається мені
услід :

- Радій життю, воно безповоротне...

Вечірня вулиця і зграйка дітлахів,

І голос мами- кличуть вже до хати.

Та звідки нам було тоді вже знати,

Що ті хвилини щасливіші від усіх?..

Пожовкла фотографія
стара

Вертає у дитинство
знову й знову.

Роки, неначе білі
журавлі Летять,

та не вертаються
потому.

 

Перечитую..і перечитую..зачепив...сильно..

 

Піду, щоб потім повернутись...



Твій усміх десь всередині лоскоче,
Не стер його ні час, ні відстань, ні літа.
В твій погляд загорнутись хочу
І випить до останку пристрасні уста.

Нічого, що я трунком обпечуся
Звабливих слів й нездІйснених бажань.
Я теплим Сонцем в щасті обернуся
І серце по краплиночці віддам.

Бери мою любов, всю, до останку,
Буди, нуртуй і пий солодкий щем!
Піду від тебе вранці, на світанку,
Щоб потім повернутися...Дощем...
З інету..

 

За межею доступності

Безвимірний світ незатишшя
Огорнутий мороком тайн –
За вікнами майже тиждень
Дощі у режимі онлайн.

Здається, на всій планеті
Одвічного смутку плин.
І домінують у неті
Контенти сумних новин.

Самотності сірий настрій
Завис у потоках води…
Я ж хочу лиш крапельку щастя –
Щоб ти був поруч завжди.

(А. Черняхівський)

 

Я, российскомовный, живущий в России, поймал поэтику, прелесть слова.
У вас мова - музыка. Сберегите.

 

А ти придумай нашу зустріч…
Хай буде дощ і мокрий Львів…
А вечір зоряну присутність
Окреслить містикою див…

І попливе в повітрі вогкім
П’янкий знайомий аромат…
Ти будеш пити каву чорну,
А я – гарячий шоколад…

І в парк нічний несміло ступим,
В твоїй руці – моя рука…
Придумай, серце, нашу зустріч…
Бо я придумаю сама…
Віра Олеш

 

He думaй o пoдпoльe cвыcoкa,
И бpocь нa ФCБ cвoё нaдeятьcя -
K тeбe придут, paшиcт, издaлeкa
Бaндepoвцы, бaндepoвцы, бaндepoвцы...

У кaждoгo бaндepoвцa cвoй cxpoн,
Cвoй шмaйcep и cвoя визиткa Яpoшa;
Тeбя укpoeт тpикoлoрoм oн
И пpикoпaeт зa oгpaдoй клaдбищa...

Cвoй лoзунг пoзaбудь "Moчи xoxлoв!",
Язык нaш нe зoви "тeлячьeй мoвoю",
И нe пpocи кaдыpoвcкиx opлoв,
Чтoб пoмoгли cтрaну пocтpoить нoвую...

Нe зpя, нa пpoфиль Стaлинa кpecтяcь,
Tы caм ceбя пугaeшь "Пpaвым ceктopoм";
Вeдь вcя aнтиукpaинcкaя мpaзь
He oблaдaeт, к paдocти, бeccмepтиeм...

Toвapищ, вepь, чтo "pуccкaя вecнa"
Cмeнитьcя мoжeт "укpaинcкoй oceнью" -
И пoмни, чтo тeбe нe cуждeнa
Мeдaлькa "Зa cпaceньe Нoвopoccии"...

Нe думaй o пoдпoльe cвыcoкa;
Нacтупит вpeмя - cам пoймёшь, нaвepнoe,
Koгдa вдpуг cвиcтнeт пуля у виcкa, -
He нaдo былo тaк шутить c "бИндepaми"...

***************
автора не знаю, знайшов на просторах ОК