Видатні львів'яни

Артур Ґротґер (польською Artur Grottger, 11.11.1837 Отиневичі Жидачівський район, Львівська обл. - 13.12.1867, Амелі-ле-Бен, Франція) - польський художник з німецьким (і я так підозріваю і єврейським) корінням з дуже трагічною долею. Один з основних представників романтизму польської художньої школи. Відомий з циклу про січневе польське повстання. Вчився у Львові у майстерні художникаа Яна Машковського, потім в Кракові, далі - у Відні. У Відні проживає з 1865 р.
У зв"язку з вічними фінансовими проблемами, з якими стикався ціле своє життя, їздив по Галичині від двору до двору, заробляючи на проживання малюванням. Створив найдосконаліший цикл чорно-білих рисунків, виконаних на картонах.

В 1866 р. на балу у Львівськім Стрілецькім Товаристві зустрів своє кохання Ванду Монне. Про їхне кохання можна складати легенди. Батьки дівчини була проти відносин з художником, в основному через його бідність. В надії на успіх Ґротґер їде до Парижу, де вже хворий продовжує працювати. Недалеко від Парижу він і помер. Тіло художника його наречена Ванда Монне перевезла до Львова і поховала на Личаківському цвинтарі, на місці, яке було колись вибране Ґротґером під час спільної прогулянки http://en.wikipedia.org/wiki/File:Lwow-Lyczakow-ArturGrottger.JPG).
Він прожив лише 30 років, але залишив за собою дуже великий доробок. І хоча в його роботах була в основному польська тематика, але вони, крім реалізму і патріотичної героїки, ще й наповнені певною містичною символікою. Картини можна подивитися наприклад тут http://artyzm.com/e_artysta.php?id=512&page=1

Цікаво, що в Вікіпедії не має навіть статті про Ґротґера українською. Є польською, російською, англійською...і навіть португальською.

У Львові в Домініканському соборі (сьогодні — Церква Пресвятої Євхаристії) при вході праворуч знаходиться пам"ятна дошка з зображеним погруддям Ґротґера. А ще - кажуть до Ґротґера має якесь відношення кафе Купол, щось пов"язане з його коханням до Ванди Монне. Хоча, може це просто легенда і реклама для кафе

 

Закінчення про лауреата Нобелівської премії зі Львівщини.

 

Якщо можете вишліть, будь-ласка, на електронку: mifema@meta.ua

 

Людвиг фон Мизес

Людвиг фон Мизес (29 сентября 1881, Лемберг — 10 октября 1973, Нью-Йорк) — экономист, основатель новоавстрийской школы в экономической науке, один из виднейших ее представителей.Содержание [убрать]
Родился в состоятельной еврейской семье инженера Артура Эдлера фон Мизеса и Адель фон Мизес, племянницы австрийского политика и депутата парламента доктора Иоахима Ландау. Раннее детство провел в Черновцах, затем семья перебралась в Вену.
Окончил Венский университет (1906). Профессор этого университета (1913—38). Служил в Венской Торговой палате, преподавал в Венской коммерческой женской академии и родном университете. В 1926 г. основал Австрийский институт исследования бизнес-циклов. С 1934 - профессор на кафедре межнациональных экономических отношений в Высшем интернациональном институте Женевского университета. С 1945 по 1968 г. — профессор Нью-Йоркского университета.
Брат Людвига - Рихард, стал выдающимся механиком.
Любопытно, что Людвиг фон Мизес одним из первых экономистов предстаказал Великую депрессию 1920-х и 1930-х годов, спровоцированную биржевыми спекуляциями и т.н. "дешевыми" кредитами. Ему же принадлежит фраза о том, что быстрый рост цен на недвижимость означает приближение коллапса экономики

 

Страшно заходити в цю тему. Бодай одне українське прізвище попалось.

 

Ви самі собі засуперечили:

Від кого тоді захищав Боровець жидів та поляків до 15 листопада?

А чого він дозволив піти 1,5 мільйона українців до робіт в Німеччині та Австрії?

П.С. А він не описував ,як він захищав українців? Ну наприклад проти вивезення галичан в Сибір???

 

А почему вас это удивляет, Львов был космополитическом городом, и только благодаря Гитлеру, Сталину он стал украинским

 

А це залежить від форумчан - кому кого цікаво згадати. Одному - Мухамеда Асада, іншому - Івана Крип"якевича.

Іва́н Іва́нович Леви́нський (* 6 липня 1851, Долина, нині Івано-Франківська область — † 4 липня 1919, Львів) — український архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч.

Цитати наводжу з Вікіпедії, там також можна переглянути фотографії спроєктованих і збудованих ним будинків.

 

Іванчук Василь Михайлович

http://other.sport.ua/news/113493

 

Миха́йло Таранько (* 1887 — † 1950) — український педагог, заслужений видавець і редактор дитячої літератури.

Діяч Взаємної Помочі Українського Вчительства; видавець і редактор журналу "Учитель" (1923 — 1925), власник видавництва "Світ дитини" у Львові, в якому видавав журнали для дітей "Світ дитини" , "Світик" (1919 — 1939), для юнацтва "Молода Україна" (1923 — 1926), "Дитячу бібліотеку" (понад 200 книг), "Популярну бібліотеку" та ін.

Видання Таранька відзначалися високою педагогічною і мистецькою вартістю.

 

И закончил свою жизнь в Гулаге, в 1950 г.

 

Ілля Кокорудз- ще один славний львівський освітянин.

 

Ян Щасний Гербурт (Jan Szczęsny Herburt) (нар. 12 січня 1567, пом. 31 грудня 1616 в Добромилі).

Рано втратив батька. Його вихованням займався родич - канцлер Ян Замойський, який відіслав його на навчання за кордон. Ян Щасний отримав університетську освіту, подорожував Європою, перебував при цісарському дворі у Відні, знав італійську, французьку, грецьку і латинську мови. З 20-ти років почав займатися політичною діяльністю. Був секретарем у польського короля Жигмонта ІІІ, брав участь у військових походах.

Польський політичний і літературний діяч, дипломат (Швеція, Англія, Ватикан, Оттоманська імперія). Власник Добромильського замку і міста Добромиля в Галичині, де заснував друкарню. Виступав в обороні православ’я (зокрема «Слово про руський народ», 1613) і будував церкви, наприклад у Мостиськах (1611). Складав пісні русинською (українською) мовою. Сам себе називав русином. Найвідомішим із Гербуртів, саме за його правління у XVII ст. Добромиль зазнав найбільшого розквіту. Видатний суспільно-політичний діяч розчарувався у великій політиці, покинув дипломатичну кар’єру і, повернувшись до Добромиля, перебудував старий замок й розпорядився вмурувати у в’їзну браму таблицю з написом (вже давно її неможливо прочитати) і родинним гербом Гербуртів – яблуком, проштрикнутим кинджалами. Зараз цей герб перейшов у спадок місту. Ян Щасний приймав у замках видатних людей і вчених того часу, вивчав минуле українських земель і почав відчувати себе українцем. Виступив на стороні опозиції у боротьбі проти короля Жигмонта ІІІ, який був фанатичним католиком і вів нетолерантну політику щодо іновірців. Ян Щасний Гербурт боронить «народ шляхетської, грецької віри», терпить поразку і опиняється у краківській в’язниці. Тут розпочинається його літературна діяльність. Ян Щасний Гербурт натхненно відстоював інтереси місцевого населення, сприяв розвитку ремесел у Добромилі (який мав магдебурзьке право) і був не лише політичним, а й видатним культурним діячем. У 1611 році він запросив з Кракова друкаря Яна Шелігу й заснував у Добромилі друкарню. Разом із дружиною Ельжбетою подарував землю під будівництво монастиря василіян, який дотепер є поблизу замку, біля сусідньої гори. Саме у цьому монастирі свого часу почав свій духовний шлях майбутній митрополит Андрей Шептицький.
[ред.] Літерітурна діяльність

Ян Щасний писав вірші українською. Також автор творіння “Про перемогу козаків над татарами” латинською мовою , сатиричного твору “Єзуїти”, праці “Діалог про оборону України”. Ян Щасний у своєму творі “Розмисел про народ руський” виступав проти полонізації українців. “Бо коли хочуть, щоб Русі не було в Русі, – то це річ неподобна, і це все одно, якби їм захотілося, аби море було поблизу Самбора”, - писав він. Перу Яна Щасного належать й оповідання з сюжетами з античної міфології у книгах “Наука Добромильська” та “Про дружбу і друзів”. У творі “Геркулес словенський” він знову переходить з латини на українську мову. Пише “Гадка Гриця з фортуною” – теж українською. Багато хто тоді не міг зрозуміти, як шляхтич римо-католицького обряду міг заявляти, що він русин...

 

Роман Володимирович Кучер (1925—1991) — український хімік. Академік АН УРСР. Син українського фізика Володимира Кучера.

Uploaded with ImageShack.us

Народився 12 березня 1925 р. у Львові.
Закінчив Львівський університет ім. І. Франка у 1947 році. Після закінчення працював у ньому до 1966 року, професор з 1964 року. У 1965 р. Р. В. Кучера обрано членом-кореспондентом АН України, а в 1972 р. — академіком АН України. У 1966 р. він організував і очолив відділ радикальних процесів Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії НАН України (м. Донецьк) і кафедру фізичної хімії Донецького держуніверситеу.

У період 1966—1980 р. академіком Р. В. Кучером в м. Донецьку була створена наукова школа фізикохіміків, основні наукові напрямки якої присвячені дослідженням процесів рідиннофазового окислення. У 1962 році відкрив кінетичний закон накопичення проміжного продукту, що утворюється по молекулярному та витрачається по ланцюговому механізму в ланцюгових реакціях при введенні сильного інгібітора. Встановив топохімічні особливості вільнорадикального окислення вуглеводнів у емульсіях.

 

Олександр Мишуґа (1853 - 1922) - артист опери (лірико-драматичний тенор) і вокальний педагог.

 

Олександр Мишуґа народився 20 травня 1853 року в селі Новий Витків, що на Радехівщині, Львівська область. Батько його, Пилип Мишуґа, був простим шевцем. Згодом Олександр увіковічить ім'я свого батька у артистичному псевдонімі Філіппі.
У 1868 році батько взяв сина із собою до Львова на храмове свято. У соборі Святого Юра він так захоплено підспівував церковному хору, що на нього звернув увагу регент Микита Гатман і влаштував хлопця до дяківської бурси. Потому були виснажливі і нужденні роки навчання в гімназії та вчительській семінарії, праця вчителем у Львові. Проте мрія стати професійним співаком не покидала його. Вона привела молоденького вчителя в 1878 році до найбільш шанованого у Львові педагога співу Валерія Висоцького. Навчання виявилось настільки успішним, що вже 14 вересня 1880 року Мишуґа постав на сцені перед львівською публікою в опері Станіслава Монюшка "Страшний двір". Відгуки і меломанів, і преси були дуже прихильними до молодого співака. Заохочений своїми першими успіхами, Мишуґа вирішує продовжити студії в Італії. Шанувальники його таланту зібрали 1200 золотих ринських і в 1881 році він вирушає до Мілану.
Крім занять співом він там вивчає анатомію і фізіологію, оволодіває італійською, німецькою, англійською та французькою мовами. У 1883 р. відбувся дебют молодого співака в театрі м. Форлі в ліричній опері німецького композитора Флотова "Марта". Ця прем'єра стала його справжнім тріумфом і одразу він отримує десятки привабливих пропозіцій з найкращих театрів Європи. Він співає в Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Києві, Берлині, Лондоні, Парижі. Критика не шкодує для його голосу, артистичного таланту, найвищих похвал, публіка шаленіє від захвату, вистави з його участю всюди проходять з аншлагом.
Коли Мишуґа жив у Варшаві, він закохався в актрису Марію Вісновськую і навіть хотів для неї розлучитися. Вісновська була гарною, але дуже кокетливою жінкою, вона заручилася з іншим і тоді Мишуґа поламав її обручальний перстень та порвав з нею. Згодом Вісновська була застрілена своїм черговим нареченим, російським офіцером Бартенєвим. Підчас процесу Мишуґу допитували і він поводився дуже сміливо - він відмовився давати показання російською мовою. Суддя запитав його: "Чому ви по-російськи не говорите, ви ж не поляк?" та він відповів: "Я австрійський підданий та по-польському вихований, значить майже поляк!" Така поведінка не могла залишитися безкарною в Варшаві щойно після січневого повстання, за часів правління Гурко і Апухтіна. Незабаром Дирекція варшавських театрів заявила, що пориває з ним контракт та Мишуґа був змушений покинути Варшаву.
Хоч би де буває Мишуґа, ніколи не забуває своїх рідних країв і часто відвідує Львів з концертами, включає в програми українську музику. Солоспіви Миколи Лисенка, Віктора Матюка, арії з опери Семена Гулака-Артемовського завжди прикрашали його програми.
Не менших успіхів Олександр Мишуґа досяг і на педагогічній ниві, працюючи у Львові, Варшаві, Мілані, Римі, Стокгольмі і Києві. У 1904 -1911 (з перервами) викладав у Музично-драматичній школі М.Лисенка в Києві, якій надав значної фінансової підтримки. Він виховав цілу плеяду прекрасних співаків - м.ін. Михайла Микишу, Марію Тессейр-Донець, Ірену Строковську, Яніну Королевич-Вайдову, Євгенію Штрассерн чи Ванду Рашковську.
Відомий слід залишила після себе й меценатська діяльність Мишуґи. З його допомогою вийшла у світ збірка Івана Франка "Зів'яле листя". Він допомагав студентам і погорільцям, дитячим притулкам, різним товариствам і лікарням. А на схилку літ усе своє майно і гроші Мишуґа заповів Вищому музичному інститутові М.Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів.
Життєвий шлях Олександра Мишуґи закінчився 9 березня 1922 року на чужині, в німецькому місті Фрайбурґ. Друзі співака, виконуючи його заповіт, перевезли прах на батьківщину і поховали в рідному Виткові, під старими липами, які він часто і з ніжністю згадував.

Джерела:

- Українська Вікіпедія.
- Agata Tuszyńska: Maria Wisnowska (monografia).

 

Окремої статті заслуговує і його батько Городиловський Нестор.