а я ледве її дочитала в школі... не люблю такого жанру... Люблю, коли в книжці є сюжет, а не роздуми і філософія.. ---------- Додано в 23:10 ---------- Попередній допис був написаний в 23:05 ---------- Я так не вважаю. В останній книжці описані відносини між мамою і донькою, родинні цінності. Письменники не можуть не написати пару абзаців про секс, бо цього вимагає читач.. А невже в Марії Дзюби не описано як свекор був зі своєю невісткою? Просто кожен письменник по різному це описує...
Останню книгу, так як і передостанню Люко Дашвар я уже не читала. З Вашої легкої руки таки куплю. В книгах багато що можна описати. Це усе життя і від цього нікуди не дінешся. Справа не в тому що описується , а як саме. Коли беру в руки книгу- хочу розслабитися й відпочити, ане бачити на її сторінках ті самі вульгарні вирази й фрази , що чую кожен день на вулиці, тому Дзюба мені блище.Особливо подобається її робота над народним фольклором. Там у неї дуже багато "майже того самого матюка" але в срібній рамочці. ---------- Додано в 23:23 ---------- Попередній допис був написаний в 23:19 ---------- "Злочин і кару" так само як і "Отцы и дети" в школі ледве домучила і то тільки, щоб мати високий бал. У мене , напевно , якийсь не правильний склад розуму. Усі в класі дружно кивали головами , що їм дуже сподобалось. Я тоді думала , що я дуже тупа. Потім вияснилось, що прочитала повністю весь роман тільки я.
Чесно кажучи не розумію навіть як можна купити книжку людини, яка взяла собі чомусь угорське ім'я. Навіщо? Соромиться імені свого? Та щоб сподобатись народу "екзотикою". Був Голохвостий, а став Галахвастав. Чи може щоб думали що то якийсь закордонний письменик та купували. А по якості письменства середнячок серед інших Дерешів - фіглярство для офісного планктону, нічого щирого і справжнього, накатаний формат.
З усіх книг, тільки РАЙцентр не сподобалась.... Можливо Ви праві, що Дзюба пише м"ягше... Залежно в порівнянні з чим, з Подерев"янським ) наприклад (його не читаю) ---------- Додано в 23:56 ---------- Попередній допис був написаний в 23:54 ---------- Ірина Чернова не брала ніякого іншого ім"я! Її псевдонім складається з частинок слів імен її рідних і близьких!
Ну треба ж було якось пояснити. Насправді як сценічне ім'я у наших зірок - щоб у вухо кидалось. Так і з'являються всякі Лері Віни, Тіни Кароль і Міки Н'ютон.
Чого ж Ви їх за це осуджуєте? Шукають псевдонім, щоб запам'ятовувався, бо ж Галь і Петь сотні тисяч. Люди хочуть бути унікальними, "Білими воронами"... це Вам нікого не нагадує, нє?
Нє. По-перше стати унікальним неможливо, тим більше таким примітивним способом. Унікальним можна тільки бути. По-друге "білі ворони" - це не люди, якими захоплюються, а яких всі женуть і ніхто не розуміє. По-третє давайте всі поміняємо імена і всі станемо "унікальними", а потім хтось знову стане як раніше Василем і знову виділиться з загальної маси.
Давайте. А Ваш нік-нейм тут це не те саме? Так і з'являються всякі Лері Віни, Тіни Кароль і Міки Н'ютон....... і Ганнери
А я обожнюю О. Уальда, Г. Уелса і Ч. Дікенса!!! Можу по декілька разів перечитувати. А з сучасних творів підсіла на С. Майєр "Сутінки", прочитала усі 5 частин за пару тижднів. Чоловік ледве з хати на вигнав...
Нє, Любімая не пропала, ще свіжа! То я ще літом прочитала.. зараз щось нічого не читаю.. часу не маю..
Франсуаза Саган! "Немного солнца в холодной воде"........ В своё время увлекла, удивила, покорила. Ей было много дано. И в который раз за последние дни вспомнилась.
Мені взагалі подобається класика,був період цілковитого захоплення.Гі де Мопосан,Толстой,Стендаль,Гюго,Конан Дойль. Але "Тріумфальна арка" Ремарка,це не просто-улблене,це прсто однаковий погляд разом з автором на життя,його сприймання.У головного героя Равіка була майже закохана:girl_in_love:
Стівен Кінг "Серця в Атлантиді" Станіслав Лем "Едем" Айзек Азімов "Кінець Вічності" Олдос Хакслі "Контрапункт"
"Будденброки" Томаса Манна в перекладі Євгена Поповича. Перечитую іноді, щоб помилуватися прекрасним перекладом. Це просто естетичне задоволення.:girl_in_dreams: А про твір і говорити не треба - шедевр! ---------- Додано в 09:24 ---------- Попередній допис був написаний в 09:18 ---------- Еге ж, 451 за Фаренгейтом фантастикою аж ніяк не назвеш. Та й решта фантастики - всього лиш спосіб показати людські відносини. О, ще згадала. Страшенно подобається "Древо жизни". Автор Кузьменко Кандидат медицинских наук, доцент кафедры патфизиологии и заведующий лабораторией нейробионики Львовского мединститута. У него более ста научных работ и сорок изобретений в области сложных самоорганизующих систем, т.е. искусственных нейронных сетей и систем искусственного интеллекта. Читала колись в школі, і навіть не здогадувалася, що автор львів'янин! Вернор Виндж: Пламя над бездной и Сквозь время. Дуже якісна наукова фантастика. Більше нічого від цього автора не знайшла.
Ну, це помітно у багатьох тогочасних мастодонтів - взяти хоч Саймака чи Хайнлайна. Протягом минулого року прочитано було багато, але отак щоб пропустити розряд по нервовій системі спромоглись здебільшого неодноразово перечитувані речі. Але було два ну дуууже помітних винятки, два лаконічні у написанні, але неймовірно насичені ідейно: "Генезис 2075" новозеландця Бернарда Беккета (першою потрапила в руки електронка, паперову надибав лише місяць тому у одній з книгарень Львова) - хитромудра та вимоглива до читача повість, яка дійсно воздасть тим, хто читатиме уважно та вдумливо ; і роман (але теж не надто об"ємний) "Тигр, тигр!" Альфреда Бестера. Ультимативний твір, один з найкращих представників НФ... Ммм, аж навіть важко її характеризувати. Варто, варто почитати таку книгу. Це з розряду "зараз так уже не пишуть".