Українська етнічна культура

Тема у розділі 'Мистецтво', створена користувачем Фрезія, 10 січ 2007.

  1. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    р е к л а м а
    Хотілося би побачити на цій гілочці нехай дрібненькі, але непідробні, справжні квіточки етнічної спадщини.
    Скажімо, замальовку обрядів що відбуваються під час весілля, характерних саме для Вашого рідного куточка України, чи ті пісні що співали Вам бабусі, ті дійства чи ремесла, у котрих Ви самі брали участь в далекому дитинстві чи в сучасності.
    Тут можна було б розмістити будь-що, що має стосунок до етнічної української культури, окрім, звісно, зайвого флуду.

    Не тримайте у скринях Ваші скарби і скарбики, люди, поділіться ними з тим кому вони цікаві. :)
     
  2. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Різдвяні пригоди Квітки або щоденник київського колядника.

    День перший. 7 січня 2007р.

    Треба сказати, що Різдво у Квітки зазвичай вельми веселе. А все тому, що святкує вона його 6 січня як і годиться у колі сім’ї, а от далі – в колядницькому гурті. Так було не завжди, але ось уже третій рік наш колядницький гурт славить Предвічного Бога на столичних теренах.
    Отже, дійові особи першого дня: Зірка, Береза (віншувальник), Міхоноша, Молодиця із дзвоником, власною персоною Квітка, Оксана, Стажер (молода „новенька” дівчина, що дуже просилася прийняти її у справжнє дійство, у чому її не відмовили на умовах дотримання певних правил та обмежень на період стажування), ну і ще один поважного віку чоловік, нехай буде Старійшина. Дівчата у строях, поверх яких «кожушки» сучасного дублянкового ґатунку і барвисті величезні квітчасті хустки з китичками (чи «френзлями» як каже моя бабуся). Чоловіки у смушкових шапках і вишиванках, підперезані поясами поверх «свиток» - тонких осінніх пальт, утеплених під сподом піджаками – бо ж холодно (а де ті свитки колишні візьмеш? справжні у скринях зотліли, а несправжніх театральних не хочеться). Крім того у однієї з дівчат у руках свічка у скляному світильнику ,у решти - по важкому мелодійному дзвонику, у Міхоноші – з вибіленої мішковини міх, перетягнутий мотузкою через плече, у Зірки – зірка з дерева, зі стрічками та мерехтливим вогником (у котрого періодично сідають кляті китайські батарейки).

    Біля другої години збираємося в умовленому місці. За попередньою домовленістю їдемо маршруткою у Хотів, до Левка Григоровича Лук’яненка, котрий нас чекає. Він добре знає керівника етнографічного хору «Гомін», колишніми чи сучасними вихованцями якого, власне, і є всі учасники колядницької ватаги. Дорогою у маршрутці переспівуємо увесь репертуар колядок, а позаяк він доволі об’ємний (біля дванадцяти чи й більш пісень), то до Хотова якраз вистачає щоб не повторюватися. Серед втішених пасажирів виявляється актриса Раїса Недашківська, котра їде до друзів, але далі, за Хотів. Передає привіт Левкові Григоровичу, вагаючись чи не податися її з нами, але на неї чекають і вона їде далі.
    У Хотові довго шукаємо вулицю Садову за вказаним номером, обляпуючись свіженьким болотом (різдвяна погода періоду глобального потепління). Виявляється, їх у Хотові дві і вони паралельні. Зустрічні собаки ставляться з належною пошаною і обмежуються привітаннями з безпечної відстані. Нарешті знаходимо потрібну хату. Заходимо з „Радуйсь, земле, коляда іде” до хати і бачимо господарів з ймовірно онучкою і ще однією гостею, пишно накритий стіл і.. телевізійників каналу НТН з камерою. Хоча ніхто такого повороту подій не очікував, привітали як годиться з Різдвом Христовим і Колядою. Як згодом з’ясувалося, Левко Григорович вирішив спробувати вклинити в зросійщений телевізійний простір бодай краплю того Різдва, котре мало би там бути хоч зрідка. Нас, звісно, не попередив – щоб не полякалися наперед.. Проспівали спершу заплановану „Ой чи є чи нема пан Левко вдома”, затим молитовну
    Три славнії царі, звідки ви прийшли,
    З далекого Сходу за звіздою йшли,
    Щоб побачить рожденого Христа бога правдивого
    Пречистої Діви, Діви Марії...
    Провіншували як годиться, „усім добром, усім гараздом, усім що Ви собі думкою думАєте і в Господа бога жадаєте, щоб так воно і сталося, дай Боже!” – ну і далі за канонічними текстами без скорочень. І насамкінець – „Нова рада стала”, коли це під час співу надходять якісь люди, либонь сусіди, і доспівують її разом з нами, нещадно фальшивлячи.. Та все б нічого, коли б (забігаючи наперед) НТН (чи не зловтішно часом?) подало у коротенькому вечірньому репортажі не усе попереднє, а саме цей куций сюжет з нашим зображенням, але з голосами більшою мірою фальшивлячих сусідів, аніж самих колядників.. Ми пізніш губилися у здогадах – випадковість? ІМХО, ні. Типу: ну якщо вже так хотіли свої колядки втиснути – то дивіться... Але нічо’. Добре і так. Та де там „добре”, просто неймовірно добре і приємно було пригоститися у таких гостинних і щирих господарів.
    (далі буде)
     
  3. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Різдвяні пригоди Квітки або щоденник київського колядника.

    День перший. 7 січня 2007р.
    (продовження)
    Намагаючись не затримуватися довго, після третьої, як годиться, чарки (і ще декількох виспіваних господарям старовинних, записаних у власних бабусь, колядок) співаємо подячну „Слава нашим господарям, що так добре нас приймали” і збираємося іти. Коли це Левко Григорович питає, чи цікавить нас не лише той хліб, що вкинутий Міхоноші до мішка, а й духовний.. На що усі із захопленням відповідають ствердно – кому ж би не хотілося мати собі написану ним книжки з пам’ятним підписом автора. Одна з них зовсім мені незнайома. Поки пан господар, не пошкодувавши часу, підписує кожному особисто книгу, Квітка тихенько заводить:
    Ой, у лузі червона калина похилилася,
    Чогось наша славна Україна зажурилася,
    А ми тую червону калину підіймемо,
    А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо…
    Доспівуємо, звісно, разом. А згодом вже Левко Григорович з дружиною починають «Ще не вмерла в Україні ні слава ні воля..» На тому вийшли на двір, господарі провели за ворота і попросили заспівати просто на вулиці, щоб і сусіди почули, що
    Небо і земля, небо і земля нині торжествують,
    Ангели й люди, ангели й люди весело празднують…

    Щасливі з такого початку, чекаємо на маршрутку до Києва. На зупинці маємо запрошення господаря найближчої хати, заходимо, колядуємо, віншуємо. Дівчинка з чудним ім’ям Єва – віншуємо окремою колядочкою-віншуванням для дівчаток, даруємо завбачливо наготованого дзвоника. З хати ідемо з першою пляшкою чогось-там у міху (до вечора їх було, певно, з п’ять – але не відмовлятися ж коли розчулені господарі наполягають). Спали сутінки.

    18.00, Київ. Вирішили піти до відомого кобзаря Литвина, котрого особисто знає Береза. Дорогою, звісно, співаємо, вітаючи перехожих, реакції яких зазвичай зводяться до широких посмішок, зрідка можна почути «Христос ся рождає!», хоча дехто зиркає байдуже або недоброзичливо. Найбільш безпосередні дітки, одна дівчинка каже: «ой, які гарні тьоті..», задивившись на квітчасті хустини з китичками.. По дорозі – супермаркет «Космо». Зірка: «А ну, для сміху, гайда у косметичний супермаркет». Побіг. Питається в охорони біля дверей «А чи дозволите заколядувати, Панове господарі?» Гукає нам, гайда..
    Зборисько охоронців, прибиральниць, персоналу і нечисленних покупців, фотки на мобільні, зачудування- що воно таке.. Пояснюємо:
    В Віфліємі новина, породила Діва сина
    Породила в благодаті непорочна Діва Мати,
    Марія…
    Після побажаннь усіляких ґараздів цьому косметичному дому наш міх поповнюється пляшками якихось гелів і ми рушаємо далі.
    Кобзар, як з’ясувалося за допомогою сусідів, був у лікарні (на жаль), зате пізніш ми потрапили до письменника Івана Білика („Меч Арея”, „Похорон богів”), котрий на нас чекав за попередньою з ним домовленістю. Там зав’язалася цікава розмова –вірніш, спогади. Разом із нашим Старійшиною письменник згадував колишнє, 1968й, здається, рік.. Виявляється, не знаючи один одного особисто, вони обидвоє були учасниками тогочасної спонтанної демонстрації, що в шевченківську річницю рухалася від пам’ятника Шевченку до теперішнього Майдану Незалежності.. Згадували поливальну машину, „бобики”, провокаторів у вишиванках.. Старійшина пригадував, як йому відмовляли у прийомі на роботу в науковій установі із-за рекомендацій „1-го відділу” мотивуючи тим що він „забагато співає і цікавиться історією”, а співав він у тому ж опальному „Гомоні” Л.Ященка. Береза згадує тексти доносів, що їх писали в ті часи на учасників хору: „Они собираются в Гидропарке и поют украинские песни, а некоторые (тут Береза багатозначно піднімає палець) даже отпустили усы!» :) Регочемо.

    Вийшовши з під’їзду старого будинку, в якому мешкає Білик, спинилися перевести подих.. Хтось каже: добре зробили що зайшли.. Людина, можливо, десь і квартиру не отримала, матеріальні блага, намагаючись все зробити для того, щоб ми тепер мали змогу отак вільно ходити вулицями міста і співати наше, українське.. І хоч він стриманий дуже, але видко було що йому приємно..
    І раптом спадає на думку, що наше місце мало би бути в цей вечір саме на Майдані. Бо хтозна – чи багато таких самозаснованих колядницьких гуртів, як наш, на усе місто? Шароварщини на сцені вистачає, а от живого правдивого колядництва – зась. Хоч уже по дев’ятій вечора, але їдемо на Майдан.

    (далі буде)
     
  4. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Різдвяні пригоди Квітки або щоденник київського колядника.

    День перший. 7 січня 2007р.
    (продовження)

    Найбільш радісно сприймали пасажири тролейбусу, на Майдані ж людей обмаль, вештається молодь напідпитку, прагне сфотографуватися – екзотика.. Хоча багато хто сприймав з радістю.
    Коли це підходить п’яненький чоловік років за сорок, очі горять фанатичним блиском, викрикує з нами в екстазі „Христос родився, Бог воплотився, ангели співають, царіє вітають, поклін віддають, пастирі єграють, чудо-чудо повідають”. З недоладних уривчастих фраз про те що „любов – то така страшна штука”, „живу з клятою кацапнею” тощо вимальовується картина: чоловік на призвіще Дяк, родом з Львівщини, одружився на луганчанці і живе тепер у Луганську, до Києва приїхав у справах.. І хоч п’яних терпіти не можу, серце мимоволі стискалося дивитися як людину „ковбасить” від дикої ностальгії за рідним серцю з далекого дитинства.. Заклинає нас: „голосніш, голосніш, щоб усі чули!..” Ледь ми його здихалися.
    Майже опівночі спустилися в метро, випробувавши акустику на ескалаторі – класна.
    На початку першої ночі дня першого Квітка нарешті дісталася своєї квіткової опочивальні. Пригоди першого різдвяного дня скінчилися.

    (далі буде)
     
  5. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Різдвяні пригоди Квітки або щоденник київського колядника.

    День другий. 8 січня 2007р.

    В день другий пригод вже не хотілося. По-перше, вісім годин безперервного співу виснажили голос до небажання казати домашнім „доброго ранку”, по-друге думка що завтра на роботу, спокушала лишитися вдома і відпочити, врешті, як усі люди. Але ще під час першого року існування нашого колядницького гурту, доля звела нас із черницями греко-католицького ордену Василінок, котрі відчинили нам двері в одному з будинків, куди ми завітали привітати знайомих.. Виявилося, що вони із Львівщини (ой, який же той світ тісний..) а у Києві заснували гуртожиток для віруючих дівчат, котрі навчаються у різних навчальних закладах міста. Тоді ми виявилися першими, хто за кілька років існування того гуртожитку, завітав до нього з колядками. З того часу вони на нас чекають кожного року, а чекають – то мусиш. Сорочка, плахта, два разки коралів, кожушок, хустка – Квітка готова. Халепа.. дзвоника таки забула вдома.

    15.30. Зустрічаємося в умовленому місці. Вже без Старійшини і Молодиці з дзвоником. Оксана і Міхоноша, подружжя, розповідають зі сміхом, Оксана: „Ой, я так насміялася.. Оце виходимо з метро, ну отак, у строях, а стоять дві ошатні гарно вбрані жіночки і одна другій каже: „О, смотри! УкрАинцы пошли!..”
    Наш дружній регіт. М-да.. „Аборигени Австралії”.. Це був перший „хіт” вечора.

    Пішли в кіоск купувати свічки для світильничка. Дівчата-продавці просять заколядувати, а чого ж ні – для того і вийшли.. Свічки дали безкоштовно, ще й у міх щось кинули, за що було виспіване подячне „Дай же боже господарям многа літа на здоров’я. Святий вечір, добрий вечір, многа літа на здоров!»
    Добре, що сучасні ватаги мають мобільний зв’язок – з’ясувалося що черниць-василінок вдома немає (швидш за все Були на прийомі у метрополита, що відбувався того дня,так співпало), отож вирішили поїхати до хрещеного Оксани, до подружжя пенсіонерів-вчителів (української мови та історії). Приємних людей щороку приємно вітати.
    По дорозі в метро співаємо собі в куточку вагона, пасажири насторожено очікують, що зараз як завше почнуть ходити по вагону жебракувати. Згодом розуміють, що ми таки не жебраки, а колядники – тішаться, посміхаються.. Хто підспівує, хто через увесь вагон штовхається спитатися де у нас є мішок.. Молодий татусь схиляється до хлопчика років п’яти, щось пояснює.. На виході з метро Береза ділиться другим „хітом”, каже: на виході з вагону підходить до мене така дебела тітонька і каже: „Спасібо, что попєлі”. Декілька разів за вечір згадуване пізніш „спасібо, что попєлі” викликає чомусь нестримні напади сміху.
    (далі буде)
     
  6. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Різдвяні пригоди Квітки або щоденник київського колядника.

    День другий. 8 січня 2007р.
    (продовження)

    У хрещених Оксани за столом гостинної господині просимо її заспівати пісню, котру таємно вчила її покійна мама (родом з Вінничини) „А вже 200 років як козак в неволі”. Каже: „мама казали – ніколи не здумай цю пісню співати, бо бачиш скільки вже людей в Сибір забрали, і нашого батька заберуть як співатимеш, але щоб знала – я тебе її навчу.. Слава богу, що настали такі часи, коли можна співати все, що ми нарешті вільні від нашого „сусіда” „ Згодом виникає суперечка. Зірка заводить мову про те, що не такі вже і росіяни нас утискали, бо в Царській Росії було чимало чиновників вихідців з України, і сам Мазепа багато в чому завинив, так що важко було збагнути до чого він веде.. Після нетривалого висловлення поглядів присутніх щодо піднятої теми, на подальші справедливі нарікання Зірки, що політика держави є така, за якою не пропагується ані українська мова, ані народна культура, пісня, Квітка висловлює свій погляд, що навіть належна політика держави не дасть очікуваного результату, доки безпосередньо мати і батько власним прикладом не навчать дитину мови, не передадуть її культурне багатство народу, традицію, пісню.. Так як це зробила мати пані господині, так як це зробило багато батьків-українців навіть в умовах зросійщеності шкіл і інших закладів радянських часів. На жаль, Зірка, схоже, приховано образився, уражений у щось особисте.. Здається, він розлучений, а його діти розмовляють російською...

    Тим не менш, колядницький гурт у повному складі продовжує свою місію донесення „доброї новини”
    "Що вже ясен світ засвітився, Коляда,
    А вже син Божий народився, Коляда.."
    18.00 Завітали до сім’ї, котрій колядували торік. Усміхнена господиня (мати двох в минулому році синів) каже: „он, погляньте, кого ви нам минулого року наколядували”, позираючи на витрішкуватоокого бейбіка, котрий примостився у батька на руці, серйозно, зосереджено і уважно прослуховуючи усю довгу історію про церкву з трьома престолами, котру збудували на дворі у пана господаря і де
    А що ясен місяць- то пан господар,
    Краснеє сонечко – то його жона,
    А що дрібні зірки – то їхні дітки..
    а услід за тим і всі побажання щодо того, щоб і в полі родилося і в гаманці водилося.
    Надійшов добрячий вечір. Зробивши ревізію мішка та поділивши наколядоване добро, стали радоньку радити, що ж його далі робити.
    Постановили, що тепер, мабуть, слід братися до „чорнової роботи”, котра ні особливого прибутку, ні, вірогідно, особливого задоволення не принесе, але ж нас на неї сам Левко Григорович благословив, кажучи – ідіть між люди і будіть український дух.. Поїхали знову на Майдан. А то там одні діди Морози винятково за 5грн. фотографуються з киянами. І як не ми – то хто там оце сьогодні буде..

    (далі буде)
     
  7. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Різдвяні пригоди Квітки або щоденник київського колядника.

    День другий. 8 січня 2007р.
    (закінчення)


    На Майдані зустрічаємо знайомого з фольклорного колективу, він – Вертепник. Розповідає, як напередодні зустрілися на Майдані два Вертепи – київський і львівський, так дотепники демонстрували братання чортів – крутили їм хвости дротяні докупи.. Кумедія.
    Співаємо, коли це причепився якийсь обізлений дідок, що „істошно” кричав: „Столічная йолка – самая бєдная в Європє!.. Зачєм єта **ня здєсь (про нас)”, на що Береза незворушно гаркнув йому через плече як відрубав „З НОвим Роком!!” Не втрималися від сміху і співаємо далі, не зважаючи на матюки що поволі затихають, щезаючи за рогом разом з дідком. Підходять люди, здебільшого старшого віку, доспівують разом з нами усім знайомі колядки, слухають старовинні.
    Підійшов чоловік. Мовчки закликає нас помахом руки. Простуємо за ним. Він залізає у намет для продажу пива, мовчки всідається навпроти віконечка. Ми назовні колядуємо. Після чого він каже „Христос ся рождає!” – „Славімо його!” одказуємо ми, кидає нам у міх папірець. А в очах туга, схожа як у того.. львів’яно-луганчанина, ще одне українське серце..

    Неспішно ідемо уздовж площі, зупиняємося, доспівуємо чергову колядку. З невеличкого гурту слухачів якийсь молодий мужчина:
    - А вы не кришнаиты, случайно? А то эти тоже поют…
    Береза:
    - Шановний, Ви щось плутаєте!.. Це не Індія, а Україна, мало того, Київ – її столиця.
    Усі разом, подаючись геть:
    «Ой, ходила, ой, гуляла, Коляда,
    Та й принесла вам добре новину, Коляда..»
    Завіса. Кінець сцени. М-да.. Без коментарів.
    Це був третій «хіт» за вечір. Хтозна чи смішний.

    Зробивши все від нас залежне, щоб одним киянам дати уявлення, а іншим нагадати що таке Різдво в Україні, вирішили насамкінець відвідати господу Старійшини, котрий теж нас запрошував. Довго чекали троллейбуса, співали знову –людей на зупинці було чимало. А слухали ж.. затамувавши подих. А чого б і ні – триголосся, та розспівані як слід, хоча на холоді важко отак годинами, дуже навіть.. Одна жіночка в літах з «кравчучкою» несе свої п’ять гривень.. совісно мішка підставляти, каже: „Які ж ви гарні колядки співаєте, дітки..” Хм.. Зірці і Березі за 40, решті – за 30.. Ну, для неї мо’ і дітки.

    Після візиту до Старійшини, відспівавши в метро останню молитовну колядку та домовившись про зустріч-гостину 13-го січня (разом з дітьми та наколядованими наїдками-питвом) на честь закінчення цьогорічного колядування, розійшлися по різним гілкам метро.

    „Хіт” останній.
    Сідаємо у вагон метро із Стажеркою. Коли якісь панкової зовнішності хлопці з пивом волають з перону, зазираючи у вагонне вікно: „О!!!! Матрьошкі!!!” з диким реготом показуючи пальцями на нас, загорнутих у квітчасті хустки. Потому один, найбільш тверезого вигляду, схилив голову набік, посміхнувся і рукою мені помахав. Ги-ги.. видко, подумав: а чо’ – нічо’ така „матрьошка” :)
    23.55. Квітка, нарешті, відчиняє браму своєї оранжерейної фортеці, дещо зів’яла від утоми, але задоволена та непереможена.

    З Різдвом вас будьте здорові!
     
  8. Відповідь: Українська етнічна культура

    Фрезия, классно! :) Спасибо Вам, это ПО-НАСТОЯЩЕМУ ИНТЕРЕСНО ЧИТАТЬ! Удачи Вам во всём!
    -------------------
    Тут
    http://forum.lvivport.com/showthread.php?p=23307#post23307
    Мих опрос проводит, кто за перенос православного рождества на 25 декабря, Вы как голосовали бы?
     
  9. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Дякую, Невстранцю! :)
    Буду намагатися продовжити свої щоденники замальовками з великоднього топтання рясту та купальських розваг (не подумайте, цілком пристойними :) )
    - - - - - - - - - - --
    Щодо святкування православного Різдва - краще напишу на ту гілочку.

    Я особисто за те, щоб не чіпати існуючий усталений перебіг подій. Якщо десь і була зроблена календарна помилка - то її сучасне виправлення зруйнує до решти усталені традиції, а вони і так ледь животіють.
     
  10. Оля

    Оля Старожилка форуму

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Фрезіє, згідна з Невстранцем. :) Ви дійсно тут запостили гарну розповідь про святкування Різдва в Києві. І Вашу участь у цьому дійстві.
    А запитання можна? :) Як я зрозуміла, ви співаєте, чи співали у хорі "Гомін" Леопольда Ященка. Це так? А був цей хор коли на утриманні держави, чи то просто всі учасники - аматори?
     
  11. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Олю,
    наскільки я знаю, сам Л.Ященко у різні часи в різних організаціях просив „притулку” як керівник самодіяльного колективу, і, вірогідно, там отримував якусь зарплатню, але усі учасники хору – від 75-річних „старожилів” до маленьких їхніх онучат, що вештаються між хористами на репетиціях і підспівують – абсолютні аматори, котрі не мають музичної освіти у своїй преважній більшості, і ніколи не мали з цього жодного матеріального зиску: вчителі, викладачі, вчені, працівники заводів і усіх можливих спеціальностей. Репетиції двічі на тиждень після роботи + концерти чи виступи просто неба там, де потрібна пісня. Люди самі різні за фахом і віком, об’єднує їх лише українська мова спілкування і любов до співу. В кожного свої строї – у кого від бабусі, у кого купований одяг ручної роботи, що відбиває певний регіон – Полтавщину, Гуцульщину тощо. Від різновікового вигляду і такої „різнокостюмованості” та не вишколено-консерваторного, а правдиво етнічного співу глядачі часом видають отаке коли дивляться як "артисти" виходять на сцену (підслухала під час концерту, на якому довелося бути глядачем у залі, а не артисткою) – „А це що за цигани?..” :) ну так – бо без віночків і шароварів... :)
    Давно хотіла написати тут про київський „Гомін”. Кияни добре вже знають сивовусого чоловіка із сопілкою в метро, котрий мандрує з незмінними нотами у великому портфелі і сопілкою, на якій награє просто у вагоні. Це – той сподвижник, на якому „Гомін” тримався і тримається, гуртуючись.
    До речі, влітку біля „арки воз’єднання» побіля Мар’їнського палацу в Києві, прозваної в народі «ярмом», кожну неділю о 18.00 відбуваються так звані «недільні співи», куди приходять усі бажаючі і співають разом з «Гомоном» широко відомі пісні, розучують «простенькі» старовинні з репертуару хору.
    (далі буде)
     
    • Подобається Подобається x 1
  12. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Хор Гомін був заснований навесні 69го року. Його незмінним натхненником і керівником впродовж усього часу залишається Леопольд Ященко.
    Він завжди любив співати. Хоча народився у столиці, ще парубком його тягло до села, де дівчата і хлопці вечорами співали давніх пісень.
    Після школи Леопольд Іванович вступає до Київського політеху, де вчився його батько. Але майбутнє інженера не надто вабило хлопця, і він посеред семестру вирішує спробувати щастя у музичному училищі. Доля всміхнулася, і його зарахували на диригентсько-хоровий факультет. Хлопцеві довелося усе учити з нуля, він не знав навіть елементарної нотної грамоти. А на третьому курсі студента вперше відправили в фольклорну експедицію. І це визначило його подальшу долю.
    (тут і далі уривки з інтерв’ю з Л. Ященком)
    “Якраз в експедицію послали нас - в Сумську область по місцях партизанів Ковпака. Ну, там пісень тих Ковпаківських не було, але була нагода послухати справді народні пісні, от. І то була моя перша експедиція, я пам'ятаю ті села, тих людей і ті пісні, які там звучали. Це все для мене відкритя було, все було нове, незвідане. Ну, я відчув у цьому своє покликання. Правда, тобто, я, навчаючись в консерваторіях, брав участь в експедиціях до цього, які влаштовував цей інститут. От, а потім, уже після закінчення консерваторії, я пішов в аспірантуру, там і працювати залишився ну, поки не вигнали”
    Л. Ященка вигнали з роботи влітку 1968го. В цей час по Союзу ішов черговий сплеск – уже брєжнєвських репресій. Неблагонадійних судили на закритих судах і у кращому разі засилали в Сибір. 139 діячів культури, яких згодом назвуть шітдесятниками – Параджанов, Сверстюк, Антоненко-Давидович, Алла Горська та Ліна Костенко, підписали листа на ім’я найвищих керівників СРСР – Брєжнєва, Косигіна, Підгорного. Лист цей був – усього лише на захист радянської Конституції, за якою суди над людьми мали бути відкритими. Але цього вистачило, щоб почати переслідування тих, хто насмілився виступити проти генеральної лінії партії. Серед підписантів листа були і ще зовсім молоді Леопольд Ященко та його дружина Лідія Орел. Колектив Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, де працював Ященко, таємним голосуванням оголосив вакантною його посаду. Так само звільнили з роботи і хвору на туберкульоз дружину. На руках – двоє малих дітей.
    (далі буде)
     
  13. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    “Але так чи інакше в мене з’явився вільний час. Тому що поки я працював і виконував планові завдання, то я знав про те, що є музей Гончара, що люди збираються колядувати, я сам ходив колядувати і розучував колядки з ними. Але це справа сезонна, поколядували і до наступної зими от, ну, а тоді якраз коли я залишився без роботи, то ми вирішили розвивати цю справу далі. Значить і переходити до веснянок, переходити до свята Купала”
    Ось так навесні 1969-го року виник хор Гомін. Перші ентузіасти збиралися біля садиби Івана Гончара, якого Ященко називає хрещеним батьком Гомону. Він надав Гомону і перші строї – автентичний національний одяг. Надалі Гомін навіть зовнішньо завжди відрізнятиметься від усіх інших хорів – замість червоних шароварів – одяг за всіма правилами і з усіма деталями, замість віночків на головах старших жінок – правильні очіпки. Жодних сценічних костюмів, тільки спражній народний одяг.
    Вперше Гомін вийшов на люди з піснями у Центральний парк – на травневі свята – співали веснянок, водили кривого танцю. А після того вирішили не зупинятись, і далі відроджувати у зрусифікованій столиці народні обрядові звичаї. Народна самодіяльність у ті часи активно віталася, хоча співати слід було про народ і партію.
    Новий 1971-й рік вирішили святкувати на Хрещатику біля ялинки. Заспівали різдвяних пісень, що у той час, м’яко кажучи, не віталося. Чотирьох учасників Гомону в ту ніч заарештували. До речі, в хорі з посмішкою переповідають, що коли дружина Ященка прийшла до заарештованого чоловіка, перше що він у неї запитав, було: „Ти нотний папір принесла?” :)
    Після такого сигналу хор почав рідшати, бо нерви людей вже не витримували постійних погроз і викликів на розмови в КДБ. А навесні 1971-го Гомін ліквідували як такий.
    “Значить, ліквідували на цій підставі, що керівник колективу не забезпечив ідеологічної роботи, допустив прояви націоналістичних всяких випадів. І там фігурувало і 22 травня, там фігурував самвидав, там фігурували і підозрілі особи, які були замічені в хорі. От ну, назбиралося у них матеріалу, при чому не зразу виключили, мене у спілці попереджали, і я намагався по можливості, так би мовити. зайняти конструктивну позицію, не наражатися, на розгон не ліз. Я думав, що вдастся це розв»язати мирним шляхом. Не вдалося, чого й слід було чекати.”Учасники Гомону і далі збиралися, але вже не для широкої популяризації обрядових пісень, а просто на свята чи іменини. А Леопольд Ященко знову опинився без роботи. Радянська влада не тільки розігнала Гомін, але і його самого виключила зі Спілки композиторів України. За подальше десятиліття Леопольд Іванович мусив добувати засоби до існування, працюючи робітником, будівельником, підробляючи халтурою – пишучи дисертації майбутнім світилам науки. І навіть розбирав будинки на Подолі.
    (далі буде)
     
  14. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Минуло довгих 12 років. І у 1983-му Леопольд Ященко знову повертається до етнографії. Спершу у Музеї просто неба у Пирогові, де на той час працювала його дружина, він заснував невеликий хор для обслуговування відвідувачів. Влада це пропустила, але виступати дозволила лише на території музею. Тоді Ященко зайшов з іншого боку. В той час на Гідропарку любили збиратися прості люди, щоб поспівати народних пісень, і він пристав до них. Кликати старих учасників Гомону він не наважувався, та вони самі поступово поверталися. Співали на лавках у аварійному зеленому театрі, а на зиму їх прихистили у одному із центральних жеків.
    “А вже навесні я почув випадково, що хоче створити колектив хоровий будинок «Метробуду», а практично зреалізувати дуже важко, я казав, що тільки одна адміністрація, а все решта по околицях. Я прийшов туди і кажу, що в мене є люди, якщо би ви нас прийняли, я би привів їх сюди і був би колектив. От і, Слава Богу, мене туди прийняли, і наш Гомін, як потім ми назву свою поновили, і по сьогоднішній день, ми фактично приписані до будинку культури Київметробуду.”

    З того часу і досі вже понад 20 років Гомін невпинно пропагує народні обрядові пісні. Проблеми у хору були і після поновлення, та в той час вже повіяв вітер змін, він приніс перебудову, приніс надію. Дисиденти та просто неблагонадійні попіднімали голови. Гомін перший у Києві заспівав "Ще не вмерла в Україні", який згодом визнають державним гімном. Гомін проводив вертепи, колядування, веснянки і Купала, збирав переповнені зали людей, заражав їх нестримною любов’ю до своєї землі і свого народу. А тоді почалися стотисячні мітинги, національне піднесення і зрештою проголошення незалежності, про яку мріяли і за яку віддавали життя цілі покоління українців. Л. Ященко отримав Шевченківську премію, хор – визнання держави, але, як на мене, ніякої особливої підтримки. На сьогодняшній день приміщення для репетицій надає ректор Києво-Могилянської академії, в одній з аудиторій корпусу.

    Л. Ященко:
    “Оце була у нас акція, називається „Всеукраїнськка акція на підтримку державної мови„. Ми пішли пікетувати Адміністрацію президента, там всі представники різних партій, і хлопці молоді ідуть транспарантами, ідуть з прапорами, ідуть мовчки і мовчать, а старші, вже пенсіонери ідуть і співають: „Гей, там на горі Січ іде!„. Та збоку подивитися, воно карикатурно виглядає. Та ми нікуди не подінемося, так от у нашому виконанні пісня ще живе. А фактично це ж молодіжна пісня, вона мусить звучасти. Вони відвикли від цього.”

    Матеріали по темі:
    http://www.bezcenzury.com.ua/ua/archive/5365/culture/5790.html
    http://5tv.com.ua/newsline/182/560/19649/
     
  15. Оля

    Оля Старожилка форуму

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Фрезіє, дякую за змістовну відповідь! :) І про матеріали про хор "Гомін", і про самого Л,Ященка.:) Чому і один і другий мене зацікавили? Я влітку була в Києві і несподівано для себе відкрила цей хор. Було це на святкуванні Дня Конституції. Пішли ми гуляти і опинилися саме біля цієї „арки воз’єднання» . А там хор співає! І так гарно! Я бачила, що це не хор, що відпрацьовує гроші, а саме НАРОДНИЙ! А пан Л.Ященко відразу сподобався! Такий підтягнутий, повний енергії! Пам"ятаю, що мій супутник сказав:"Побільше б таких дідків!" І дійсно - побільше б! Тоді б не треба би нам було тут на форумі доказувати, що ми маємо право бути господарями в своїй хаті.... :sad:
    Успіхів Вам, Фрезіє! :) І хору "Гомін" також! :) Передайте пану Ященку, що фотки його хору я тепер теж пропагую в Америці і всім розповідаю, що ще не вмерла Україна. і не вмре, поки на світі є такі безкорисливі Леопольди Ященки!
     
  16. Оля

    Оля Старожилка форуму

    Відповідь: Українська етнічна культура

    До речі, забула сказати, що я колись шукала пісню "О, соловію!" Саме її вперше я почула тоді на цьому концерті. І так вона сподобалася, що почала я її всюди шукати. І знайшла! :) Виявилося, що це старовинний український романс. Маю її на диску(який дістала, як подарунок на ДН з України ;) ) у виконанні Валерія Маренича. Чула і у іншому виконанні. Але той, "гомінський" варіант виконання цієї пісні, сподобався найбільше! :)
     
  17. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Щедрівка.
    (м.Красилів, Хмельницька обл.)

    Ой на річці, на Йордані,
    Приспів:
    Щедрий вечір, добрий вечір.
    Там церковця мурована,
    Приспів:
    В тій церковці три віконця,
    Приспів:
    А що в першім - ясен місяць,
    Приспів:
    А що в другім - красне сонце,
    Приспів:
    А що в третім - дрібні зірки,
    Приспів:
    Ясен місяць - пан господар,
    Приспів:
    Красне сонце - господиня.
    Приспів:
    Дрібні зірки - то їх дітки,
    Приспів:
    Ой, чи вдома пан господар?
    Приспів:
    А я знаю, що пан вдома,
    Приспів:
    Сидить собі кінець стола,
    Приспів:
    Та їсть кутю пшеничную,
    Приспів:
    Та п’є воду криничную,
    Приспів:
    А на ньому шуба-льова,
    Приспів:
    Коло шуби поясочок,
    Приспів:
    Коло поясочка калиточка,
    Приспів:
    В тій калитці сто червінців,
    Приспів:
    А сто білих, сто червоних.
    Щедрий вечір, добрий вечір.



    Тому-сьому по червонОму,
    нам,діткам, по золотому,
    добрий ве-ечір вам!!! :)
     
  18. mavka

    mavka Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    це з моїх архівів. цього року Різдво було трошки незвичайне - дощ, трава зеленіє...
    але діти трохи грошиків собі назбирали - на Клівлендську Пластову організацію.

    [​IMG]

    [​IMG]

    дивлячись на Козу з Вертепу не можу не сказати, що уже третій тиждень читаю другу цікаву фантастику від Фоменка "Царь Славян" (російською).

    дочитую до середині і потім знову мушу повертатись на початок, щоб намацати нитку оповідання. у мене уже все в голові переплуталось, бо за версією автора імператор Андронік, Великий князь Андрій Боголюбський, єгипетський фараон Озіріс і ще купа людей це Ісус. але справа не в тому, а в тому, що вона здорово піднімає настрій пасажами типу "Поэтому выскажем свои соображания. Вероятно слово Клаус получилось из слова Коляда, то есть Христос. А затем было решено, что Клаус - это Николай. Кстати, слово "древне"-римское Календа получается из имени Николай в общем-то лишь перестановкой букв. Коляда одна из форм имени НИКОЛА, Коля."

    "Выше говорилось о том, что "античный" Зевс = Зеус = Езус это в значительной мере образ Иисуса Христа. Но тогда мы начинаем понимать присутствие Козы в старых рождественских обрядах - Колядках. Напомним, что младенца Зевса вскормила коза Амалфея. Именно ее изображало, по мнению "древних" греков, созвездие Козерога. ...нам кажется достаточно прозрачным, что Коза в Колядках и коза Амалфея, вскормившая Зевса-Иисуса - одно и то же. Возможно, младенца Иисуса вскармливали козьим молоком. В Евангелиях об этом ничего не говорится, но иконы, народные песни и даже название зодиака сохранили для нас воспоминание. Естественно, историки с присущим им в таких случаях серьезным видом пишут : " Обход с Козой представляет остаток верования... в том, что душа нивы есть козло или козлообразное существо, как Фавн, преследуемое жнецами и скрывающееся в последний не сжатый сноп". Может это и остроумно, но неправильно. "
    :)
     
    • Подобається Подобається x 1
  19. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    До речі, про Вертепи.
    Продовжуючи традиції Києво-Могилянської академії, сучасні київські Вертепи використовують у класичних вертепних виставах нотки сучасності. Так, в цьогорічних вертепах у зовнішньості "Смерті з косою" усі одразу впізнають Ю. Тимошенко, а у Іроді - президента держави того учасника Вертепу, котрий носить ім'я "Москаль". Такі тонко вкраплені довільності надають Вертепу особливої принадності для любителів політичного життя :)
     
    • Подобається Подобається x 1
  20. Фрезія

    Фрезія Well-Known Member

    Відповідь: Українська етнічна культура

    Українські народні пісні Київщини


    Маючи особисту слабкість до буковинських ліричних народних пісень, що виконуються соло, до подільських наспівів, що мені близькі і рідні, я тим не менш останнім часом заслуховуюся пісенною фактурою Київщини і Полтавщини.
    Пропоную і Вам, нехай лише на письмі, дещо із записів фольклорної експедиції, здійсненої у 1997 році в селах, що розташовані в басейні ріки Супій (притока Дніпра), які зазвичай розглядаються як західні кордони історико-етнографічного регіону «Полтавщина», і нині входять до складу Згурівського та Яготинського районів Київської області.

    Трішечки історії.
    Після монголо-татарського нашестя у ХІІІ сторіччі та подальшого спустошення спричиненого наскоками татар, вільні землі почали поступово заселятися. З середини XVII століття тут у цілому ряді сіл розміщуються козаки Яготинської та Басанівської сотен Переяславського полку –військових угрупувань, що виникли в ході війни проти Речі Посполитої. По війні українське Лівобережжя стає частиною Російської імперії, і вплив російського укорінення позначився на лексиці, складі музичного інструментарію, пісенному репертуарі. На сьогодні шар архаїчного музичного фольклору дещо збіднений, найбільшої руйнації зазнали обрядові наспіви землеробського календарного циклу. Натомість весільні пісні добре збереглися, їх співають у весільних обрядах і по сьогодні. Незаперечним відголоском язичницької архаїки на думку етномузикологів є вузькооб’ємні звукоряди і так звані «гУкання», що збереглися у весільних наспівах аж до наших днів.
    Весільні пісні є особливо ліричними, тужливими, відрізняються від обрядових широтою діапазону, специфічною фактурою: «басовим» голосам, які розгалужуються на «товстий» та «тончіший бас», протиставляється орнаментований сольний підголосок, що за традицією виконує «тягло» або «тягач». Разом вони утворюють багатоголосну фактуру, центром якої можна вважати ліричну традицію Полтавщини. Уповільнена манера співу, в якому ніби вишиває свої орнаменти «тягач», грудне звучання, характерна голосова вібрація – все це належить до виразних і впізнаних особливостей пісенної лірики регіону.
    Записи були здійснені © Ганна Коропниченко, Олексій Захаренко, музичний CD-диск виданий у Німеччині.
     
а де твій аватар? :)