Степан Бандера

ЦНВ имени Бандери требует от министра культуры ответить за Тараса Бульбу


Фото предоставлено компанией Синергия
В Центре считают, что Тарас Бульба искажает украинскую историю

Центр национального возрождения (ЦНВ) имени С. Бандери обратился к министру культуры и туризма Украины Василию Вовкуну с требованием объяснить, "до каких пор иностранцы будут позволять себе свободно трактовать историю Украины", имея в виду фильм Тарас Бульба режиссера Владимира Бортко.Об этом говорится в открытом письме Центра к министру культуры и туризма Украины, сообщает ЗІК со ссылкой на пресс-службу ЦНВ им. С. Бандери.
Авторы письма адресуют Василию Вовкуну четыре вопроса, возникшие у них после выхода в украинский прокат фильма Владимира Бортко Тарас Бульба.
Министра спрашивают: "До каких пор чужестранцы будут позволять себе свободно трактовать украинскую историю <...>?" и "до каких пор в украинском информационном поле будут появляться такие яркие примеры искажения нашей истории и классической литературы?"
В ЦНВ им. С. Бандери отмечают, что для сценария фильма Тарас Бульба Владимира Бортко был использован прошедшего цензуру в 1842 году по заказу московских властей, без участия Николая Гоголя, вариант повести Николая Гоголя, прошедший цензуру в 1842 году "по заказу московских властей", без участия писателя.
Авторы обращения считают, что "русофильские настроения "главных героев", превратили героику казацкой борьбы из одного из этапов становления украинского Государства на пусть и высокохудожественную, но рекламу... "русской земли"".
Кроме того, в Центре возмущены тем, что картина Тарас Бульба в украинском прокате идет на русском языке.
ЦНВ им. С. Бандери призвал Министерство культуры и туризма "вспомнить о своих обязанностях и поддержать продуцирование собственного культурного продукта и, тем более, не позволять появлению в украинском прокате фильмов озвученных негосударственным языком".
"Ответы на эти, и другие вопросы, которые могут возникнуть во время дискуссии, мы ожидаем услышать на круглом столе, который пройдет 29 апреля в помещении Центра национального возрождения им. С. Бандери. Начало в 14 час", - говорится в сообщении.
Тем временем Коммунистическая партия Украины (КПУ) присудила премию имени В.И. Ленина за 2008 год режиссеру Владимиру Бортко за фильм Тарас Бульба.
Ранее лидер Всеукраинского объединения Свобода Олег Тягнибок, отвечая на вопросы читателей сайта Корреспондент.net, назвал фильм Тарас Бульба "продуктом информационной войны, которую ведет Россия".
"С точки зрения РФ - она ведет себя правильно. Не имея своих героев, россияне ищут их в других нациях. Украина ничего не может сделать в ответ. Мы даже не можем создать такой же свой продукт. Нам нужно было самим - украинским режиссерам, актерам, за украинские деньги снять свой фильм Тарас Бульба. А мы дали возможность россиянам укрепить комплекс неполноценности у украинцев", - сказал Тягнибок.
http://korrespondent.net/showbiz/cinema/818442

 

Какой бред!

 

Політичне малоросіянство - Степан Бандера

Зараз, за часів Незалежної України, всі небайдужі до розбудови Самостійної Української Держави, її історичних чинників, мають можливість ознайомившись з працями найвидатнішого українського революціонера – провідника ОУН Степана Бандери – переконатися, наскільки далекосяжно у майбутнє сягала думка провідника. Наприклад, уривки з праці «Перспективи Української революції» - чітко вказують на невикорінні імперські загарбницькі засади державоутворювання Росії, особливо щодо України.


Нижче цитуються деякі уривки, з повним змістом котрих можливо ознайомитися починаючи з 100 сторінки праці (якщо завантажити в форматі *doc)

Отже, прослідкуємо думки провідника, котрі зараз не менш актуальні по суті, аніж 50 років тому:



…Натомість наша генеральна лінія визвольної політики базу¬ється на тому фактичному стані, що боротьба за державну неза¬лежність України – це боротьба проти Росії, не тільки проти большевизму, але проти кожного загарбницького російського ім¬періялізму, який є притаманний російському народові, в цілій історії і тепер. Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звер¬неться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської ма¬си, всіх російських політичних середовищ, як комуністичних, так і антибольшевицьких. У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суверенности України. Власовщина дає собою проречистий зразок того, з чим виступить супроти України побольшевицька Москва.


Отже, боротьба України за свою волю, за державну незалежність – це передусім боротьба проти наступу імперіялістичної Москви.



Визвольний рух у своїй політично-пропаґандивній праці серед росіян, серед російського народу, серед совєтської армії намагається паралізувати, притуплювати ворожість та аґресивність російської маси проти українського самостійницького руху, намагається вносити політичну демобілізацію в таборі ворога, збуджувати, підсилювати в російському народі протибольшевицькі настрої, сили й акції, зміцнювати в ньому протиімперіялістичні тенденції, якщо такі існують.


ДАЛІ:

....

Протиставна концепція хоче в політично-виховній праці серед українського народу триматися лінії тільки протибольшевицької боротьби, .....

.......Такий напрямок веде до посилення українськими руками того, що московський большевизм намагається досягти в першу чергу – вбити в українському народі національний інстинкт, правильне розуміння істотного змісту подій, вбити самооборонне, неприми¬ренне відношення до Росії; завернути до політичного малоросіянства, тільки в новій «українській» формі.





Декому здається, що таким шляхом можна досягнути концен¬трацію і через те більше посилення ненависти, ворожости супроти актуального найгрізнішого вияву московського імперіялізму – супроти больщевизму. Тим часом це не так. Якщо притупиться від¬чуття розпізнавати ворога скрізь там, де він є, а бачити його лише з одного боку, в одній появі, то через те полегшується йому наступ з інших боків в іншій одежі. А той наступ на українство загарб¬ницька Москва веде в дуже різних виглядах, не тільки в боль-шевицькому.


ОСОБЛИВО ЦІКАВО:


Якщо б большевики справді могли прищепити українському народові відношення до російського народу, як до «старшого бра¬та», теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супро¬ти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищість, досконалість, бажання переймати все від Росії, уподіб¬нюватися, та й інші того роду слабості, то це прикувало б Україну до Росії певніше й тривкіше, ніж найсильніший політичний зв'я¬зок, сильніше від усякого терору. До того приєднується послідовне, щораз сильніше, тотальне пов'язування народного господарства України з московським, поставлення такого принципу в основу цілої совєтської господарської системи. Вона керується не еконо¬мічними, а більш політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливе, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Москви.


Большевики намагаються наркотизувати політичне думання українця ілюзією, що через злуку з Росією Україна, український народ, українська людина мають всі можливості широкого росту відкриті, користають з надбань і могутности цілої імперії. Такими ілюзіями, створюваними пропагандою, вони хочуть вбити відчут¬тя і розуміння тієї дійсности, що Україна є тільки колонією Мо¬скви, що український народ для Росії є рабом, постачальником людської сили, мозку, рук і дібр; що українська культура – об¬крадена з усіх надбань і позбавлена змоги зростання, українські сили – запряжені до творчої праці для Росії, або винищувані; що українська людина тотально закріпачена. Двері відкриті для тих, хто запродає своє національне я, свою честь, своє знання, вміння, свою творчість, свою працю і кров на службу російській імперії. Москва докладає всяких можливих зусиль, щоб умертвити в на¬шому народі саме сприймання цієї дійсности, і прищепити совєтське думання, совєтський патріотизм.
На тому Москва хоче будувати тривку підлеглість України Ро¬сії, щобільше – її віковічне змосковщення. Всі засоби насильства, терору спрямовані на те, щоб приборкана Україна лягла у стіп Москви. Головна мета Росії – це прилучення України, щоб укра¬їнський народ, затративши свою національну природу, своє «я», не вважав неволі за неволю, лише щоб прийняв її за своє природ¬не становище, полюбив її. Такі остаточні пляни Росії всякої масти, що їх большевики реалізують увесь час, з найбільшою впертістю і послідовністю. Тут є головний фронт історичного змагання між Україною і Москвою і прорив на ньому є найнебезпечніший.






З українського боку ведеться завзята боротьба – відсіч. На цьому фронті лягло найбільше жертв, найцінніших творчих сил України. Борці за українського духа, за український зміст пооди¬ноких ділянок життя і творчости, які плекають, підносять, збері¬гають і поширюють вартості української нації, протиставлять їх накидуванню російщини-советщини, – віддають великі послуги для збереження самостійности й дальшого розвитку української нації.
В політичній боротьбі, в якій зосереджується цілість україн¬ських змагань, необхідно спрямовувати особливу увагу на цей фронт. В визвольній революції вся боротьба й уся діяльність на внутрішньому, українському відтинку мусить бути так поставле¬на, щоб найсильніше зміцняти, загострювати в усіх царинах фрон¬тову лінію між Україною і Москвою, між: українством, україн¬ським духом і змістом – і російщиною. Український націоналі¬стичний рух мусить мобілізувати, організувати, ідейно узмістовлювати й унапрямлювати та дійово скріпляти всі форми оборонної боротьби проти російського наступу в усяких формах. Він мусить найчіткіше реалізувати безкомпромісову поставу в тотальній бо¬ротьбі з Росією, у відсіч її тотальному наступові. Зокрема націо¬налістичний рух мусить різко виступати, розбуджувати націо¬нальну чуйність і відпорність там, де вона підупадає, де ворогові вдалося приспати чи здушити її, і де в гру входять важливі пи¬тання боротьби України з Московщиною, істотні справи самостій¬ного життя і розвитку нації.
Якраз у протилежному напрямку йде коньюнктурна, опортуні¬стична концепція – перевести визвольну боротьбу на таку плятформу, що не Росія, не російський народ є Ізорогом самостійности України, а відокремлений большевицький імперіялізм. Анало¬гічною політичною лінією соціялізм уже раз «прислужився» виз¬вольній справі. Український націоналістичний рух, ставши на чолі визвольної боротьби, має виправити попередні хиби і перемогти рецидив історичних слабостей та баламутств.
Чистий, незаплямлений крутійствами й компромісами зі злом український націоналізм вийде переможцем з важкого, але велич¬ного змагання проти сатанічної большевицької Москви. Він пе¬реможе, бо в ньому велика Правда української нації, згідно з Бо¬жими законами, життя народів і людей у свободі й справедливості. А за цю правду бореться український народ впродовж цілої своєї історії. З покоління у покоління найкращі сини й дочки україн¬ського народу присвячують своє життя службі тій правді, віддають своє життя в боротьбі за неї. Тепер історичне змагання України за правду досягає найвищого вершка, найбільшої напруги й розмі¬рів. Боротьба охоплює ціле життя, змагається цілий народ.
Українські націоналісти є Впевнені в перемозі України. Непо¬хитну певність дає нам віра – віра в Бога, віра в українську націю, в її правду. Вірність ідеї українського націоналізму – це найбіль¬ша сила української визвольної революції, що її жодними спосо¬бами не може зламати теж такий ворог, як большевицька Москва.



Як бачите, думки провідника відповідають сучасної дійсності.


***

 

так так! степан бандера всегда боролся и всегда будет бороться против вечно наступающих на нас большевиков и Москвы! вична память панове героям слава!!!

 

от же ж...

Та почитайте,нарешті...

Навіяло...

 

- Як стверджують факти - саме так і вийшло.
На додаток, для розширення думки, процитую свій же пост з гілки форуму "Про національну гордість українців":

 

Отож i я кажу - С.Бандера не маэ нi спiльноi... нi мови... отож вiчна йому...

 

А ще щось можете запропонувати? Бо "Перспектива..." вже до дір прочитана...
Щось з раннього, року, так до 46-го...

 

Степан Бандера був терористом-романтиком

Ярослав Грицак
Бандера був захоплений духом степової України. Саме такого націоналізму він хотів: з одного боку – ксенофобського, агресивного, радикального, а з іншого – романтичного, героїчного, гарного.





Пропонуємо вашій увазі авторизовану розмову журналіста авторитетного польського видання «Gazeta Wyborcza» Марціна Войцєховскі з львівським істориком Ярославом Грицаком про постать лідера Організації Українських Націоналістів Степана Бандеру.



- Недавно у Львові відкрили пам'ятник провідникові Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степанові Бандері. Для поляків Бандера є символом антипольськості, організатором замахів на високопоставлених польських чиновників на Кресах у часі Другої світової війни, за що він був засуджений на довічне ув'язнення. Символом чого є Бандера для сучасної України?

- Пам'ятник у Львові вшановує не стільки Бандеру, скільки міф про нього. Він не є характерним для цілої України, а швидше для Галичини. Хоч належить визнати, що такий спосіб мислення потрохи також проникає і до Києва. Після Помаранчевої революції столиця України стає щораз більш націоналістичною - якщо можна так сказати, - особливо серед молоді. Бандера, однак, має далеко не однозначний образ в Україні. В Харкові, Одесі і Донецьку про нього, напевне, думають так само, як і у Варшаві чи Кракові, а, між нами кажучи, так, як і в Москві. Соціологічні опитування показують, що коли йдеться про симпатію українців, то Степан Бандера займає одне з останніх місць поряд із Петлюрою та Сталіним. Проте це не підважує факту, що в Галичині цю постать сприймають цілком інакше. Через рік ми будемо святкувати 100-річчя з дня народження Степана Бандери. Деякі люди вимагають у зв'язку з цим оголосити наступний рік в Україні Роком Степана Бандери.



- Чи може це бути сприйнятим у цілій країні?

- Пам'ять історична в Україні ще довго буде поділятися на окремі регіони. Загальнонаціональними символами є поет Тарас Шевченко і гетьман Богдан Хмельницький. Проте кожен регіон має своїх місцевих героїв. Для Львова - це Бандера, для Донецька - Ленін чи заслужений спортсмен, наприклад, стрибун із жердиною Сергій Бубка. Не бачу тут великої трагедії. Проблема України полягає не в тому, що одна частина суспільства вшановує націоналістів, а інша - комуністів, а в тому, що є мало людей, готових взяти моральну відповідальність за злочини одних і других. Історикам не залишається нічого іншого, як тільки методичне зняття позолоти з постатей, яким поставлено пам'ятники: комуністичні - зі Сходу, націоналістичні - із Заходу. Лише так колись наведемо лад із власною історією.



- Польські історики, навіть ті, які симпатизують Україні, не мають сумнівів, що Бандера був терористом. В основному на цьому і закінчується його оцінка...

- Погоджуюсь, але не до кінця. Ми мало знаємо про Бандеру як про людину. По сьогоднішній день не написана його в міру об'єктивна біографія. Існують або комуністичні пасквілі, або націоналістичні ікони Терористичні акти, особливо вбивство керівника польського МВС Броніслава Пєрацького в 1936 році, спричинилися до того, що Бандера став дуже популярним серед української молоді. 30 червня 1941 року рух, яким він керував, оголосив у Львові відновлення незалежності України. За це німці наклали на нього домашній арешт, а в 1942 році він був висланий у концтабір у Заксенхаузен. Насправді Бандера не мав безпосереднього зв'язку з винищенням поляків на Волині в 1943 році, за що його часто осуджують. Я не кажу, що якщо б він був тоді в Україні, то не дійшло б до різні на Волині, але Бандера не був безпосередньо причетний ані до творення УПА в 1942 році, ані до її діяльності.



- Цікаво, бо в Польщі синонімом українського націоналіста є саме слово «бандерівець».

- Після арешту влітку 1941 року Бандера був ізольований і не зовсім розумів, що відбувається в країні. Між ним та Миколою Лебедем, який залишився на місці, з'явилися серйозні непорозуміння. Кілька років тому у Львові тривала дискусія про те, чи не треба було б когось іншого зробити символом українського військового незалежницького руху замість Бандери.



- Кого, наприклад?

Мій світлої памяті колега Юрій Киричук пропонував провідника УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринку), вбитого наприкінці сорокових років НКВД. Бандера не був заангажований у творення УПА. Деякий час був навіть противником її творення.



- Чому?

- Бандера мав зовсім інше бачення розвитку національного руху в Україні. Він був романтиком, який мріяв про революцію. Він був представником того покоління, яке виросло в тіні війни і революції. У своїх спогадах він писав, що пам'ятає, як через його село кілька разів проходив фронт. Батько Бандери - греко-католицький священик - потрапив у 1919-20 роках на так звану «велику Україну», тобто за Збруч. Це були найтяжчі роки української революції. Роки боротьби всіх проти всіх, коли кров лилася широкою рікою, українське село повстало,і все це нагадувало козацькі часи. Бандера виховувався тими розповідями. Гіркота поразки, крах спроб збудувати українську державу викликали у нього прагнення знайти винних і помстити за кривду.



- А кого він вважав головним винуватцем, Польщу?

- Також і Польщу. Але не тільки. Оскільки він думав не лише в категоріях Галичини, а й цілої України, то головним ворогом для нього була Росія - як біла, так і червона. Молоді націоналісти, разом зі своїм інтелектуальним гуру Дмитром Донцовим, перекладали відповідальність за поразку на старше покоління. Вони вважали, що ті були надто м'якими, надто ліберальними, не зуміли скористатися потенціалом, який несуть у собі великі селянські повстання. Ідеологія і практика українського націоналізму в 30-х роках пригадує нацизм і, передусім, італійський фашизм. Але не можна не зауважити його специфічного українського підґрунтя. Перед Першою світовою війною український націоналізм під австрійським пануванням не був ані надто ксенофобським, ані агресивним. Він був антипольським, що було зрозумілим, проте не антисемітським. Це був легальний націоналізм, що діяв у межах закону і застосовував політичні методи. Бандера вважав, що через надто лагідні методи українцям після Першої світової війни не вдалося побудувати української держави.

Генерацію Бандери сформувала гіркота поразки разом захоплення духом великої степової України. Під час революції 1917-1920 рр. селянські маси чинили надзвичайні речі, пройняті природнім, вродженим духом українськості. Назвімо цю візію України козацькою, шевченківською, запорізькою. Бандера хотів саме такого націоналізму: з одного боку - ксенофобського, агресивного, радикального, а з іншого - романтичного, героїчного, красивого. Його головною ідеєю була національна революція, національний здвиг.



- Це збігається з ідеями польських народовців...

- З тою відмінністю, що , однак, Бандера мріяв про народне повстання, яке б поклало підвалини під українську національну державу. Селянство тоді вважалося уособленням українськості. Воно покликанно було перемогти польську владу, владу більшовиків, кожну іншу владу. Селянами мала керувати група революціонерів. Позиція Бандери була близька до російських народовців. Він вважав, що народ готовий до революції, тільки треба його розбудити. Це мала бути група революціонерів-терористів, яка своїми діями спровокує маси.

- Яке це має відношення до утворення УПА на початку 40-х років?

- Ідея партизанської війни здавалася Бандері мало амбітною, замало романтичною. Це не відповідало ідеї великої революції. Тому Бандера виступав проти утворення УПА. Вважав це кроком вбік,. називав це «сікорщиною», тобто копіюванням польського підпілля.

 

- УПА отримала, однак, широку підтримку. Саме українські селяни масово брали участь у антипольських акціях на Волині.

- Але ніде поза Західною Україною! Вже після війни Бандера писав в одному з листів: «Нашою метою не є партизанська війна, ані антирежимний резистанс, але велика національна революція». Ця ідея була утопічною. Праві були ті українські емігранти, які стверджували, що незалежна Україна виросте тільки з Радянської України - бо більше її нема з чого вирости. Бандера, натомість, вважав такий погляд за зраду. Крах надії на національну революцію під час війни саме в Східній Україні спричинився до того, що по її закінчені бандерівський рух еволюціонував. Його діячі переконалися, що місцеве населення не дасться спровокуватися до революції, навіть з огляду на сильні антибільшовицькі і антинацистські настрої. Вони вирішили змінити стратегію, відмовитися від ксенофобії, зацікавитися соціальними справами. Цю еволюцію добре описує Євген Стахів. Під час війни він сам творив бандерівське підпілля на Донбасі, а після війни став одним із головних критиків Бандери, а також галицької візії історії.



- На момент початку радянсько-німецької війни в червні 1941 р. ОУН є поділеною на дві фракції. Чи поміж обома фракціями - бандерівською і мельниківською - справді існували серйозні ідеологічні різниці? Чи можна сказати, що одна фракція була більш, а друга менш радикальна?

- Ідеологічн а різниця не була надто великою. Важливішим був конфлікт поколінь. Євген Коновалець, який у 1929 році утворив ОУН, був за своєю суттю людиною з ментальністю легального націоналіста з австрійських часів, якого життя змусило до того, аби створити нелегальну організацію. Легальною частиною українського руху мали бути освітні організації, товариства, школи, кооперативи, що функціонували у міжвоєнній Польщі. Легальні структури мали бути прикриттям перед таємною ОУН.

Для покоління Бандери це було неприйнятним. Діяльність у будь-якій легальній структурі було для них гнилим компромісом, зрадою ідеалів революції. Тому Бандера і його прихильники ставили собі за мету атакувати не лише польські структури, а й українські, які діяли легально. Прагнули, аби українське життя перейшло до нелегальних структур. Тероризм був найкращим способом для досягнення цієї мети.



- І тому жертвами терористичних акцій ОУН були також українці?

- Звичайно. Не треба забувати, що ворогами Бандери були також помірковані українці, які пробували діяти легально, сьогодні ми б сказали - ліберали. З 63 жертв замахів під час війни 36 були українцями, а з них лише один - комуніст! Бандера їм закидав компроміси з Польщею, вважав їх за зраду. Серед польських жертв Бандери є прихильники порозуміння з українцями. Бандера хотів вилучити прихильників компромісу по обидві сторони. Це не є, зрештою, українська специфіка. Варто подивитися на близькосхідний конфлікт. Там також фанатики вбивають передовсім прихильників поєднання по обидвох сторонах.



- Чому українська молодь у 30-х роках була готова піти за Бандерою?

- Бо її гідність постійно принижували. Було ускладнено суспільне просування, отримання праці... Говорилося, що українці мають чорне піднебіння. Пам'ятаю це хоча б із оповіді мого батька, про його взаємини з польськими ровесниками. Панувала думка, що українці мусять обороняти свою ідентичність і гідність. А це змушувало їх відкликатися до символіки безкомпромісних героїв. У спогадах із цього часу часто з'являється думка, що українських націоналістів виховала польська школа.



- Яким чином?

- У польських школах вчителі розповідали про польську героїчну історію - про повстання, героїв, королів, виграні битви. Логічно формувався висновок: оскільки українці не мають такої традиції, то не заслуговують на власну державу. Після повернення зі школи українські діти часто питали батьків, хто є нашим героєм? Існувала потреба психологічної компенсації, власних героїв. Бандера надавався до цієї ролі якнайкраще. Звідси пішла його популярність.

Багато молодих людей цього покоління не завершували навчання, свідомо вибираючи іншу дорогу. Їх університетами були в'язниці. Українські терористи, які були засуджені польськими судами на кару смерті, одразу ставали героями. Багато з арештованих не витримували допитів. Бандера, однак, не зламався. Під час процесу справляв враження незламного. Він надався на героя, відобрважав тодішні сподівання значної частини української молоді.



- Коли в червні 1941 р. німці нападають на СРСР і захоплюють Львів, Бандера проголошує в цьому місті утворення незалежної України. Чи справді він вірив, що Гітлер погодиться на існування цієї держави?

- Не відомо, на що сподівався Бандера. Співпрацівники Гітлера мали різні погляди на питання України. Німецька розвідка зміцнювала серед українських націоналістів переконання, що Гітлер може погодитися на утворення української держави. Але Гітлер вважав українців за елемент непевний, збунтований, який може вкусити руку свого пана. На це накладалося також його неприхильне ставлення до слов'ян, яких він вважав за напівлюдей. З іншого боку, нападаючи на СРСР, Гітлер не був упевнений, чи йому вистачить сил. Можна було сподіватися, що він захоче зміцнитися, й утворить фасадну українську державу, навіть якщо найвищі посади займали б у ній німці.

Гітлера дуже зміцнив успіх пер ших місяців війни з СРСР. Третій Рейх зайняв Україну без великого опору. Єдина значна битва точилася тільки за Київ, але у вересні 1941 р. і вона завершилася великою перемогою німців. Після цього, звичайно, Гітлер утвердився у переконанні, що є великим полководцем, і відкинув усілякі спроби компромісу з будь-ким. Однак, проголошуючи незалежність 30 червня, Бандера не міг ще цього знати. Може, хотів перевірити наміри Гітлера щодо України.

Крім цього, Бандера хотів поставити перед доконаним фактом інших діячів українського національного руху, з якими конфліктував. В акті проголошення незалежності було виразно зазначено, що Українська держава постає під керівництвом ОУН Бандери.

Загалом цей план зазнав поразки. Українська держава не постала, а Бандера був засланий до Заксенхаузен, де сидів до кінця війни. Однак ще перед концтабором, коли був посаджений під домашній арешт, він не перестав бути прихильником співпраці з німцями. В листах, пересланих до краю, писав: доки Гітлер становить силу і воює зі Сталіним, було б шаленством відвертатися від нього. Євген Стахів, який подає цей лист, твердить, що коли б Гітлер запропонував співпрацю українцям, то Бандера без вагання став би українським Квіслінгом.



- Чи Бандера мав якісь контакти з поляками, чи мав польських друзів? Чи є хоча б згадка, яка доводить, що він міг розуміти польське бачення?

- Нічого мені про це невідомо. Бандера часто повторював, що український націоналіст не має права приймати іншої культури. Генерація Бандери радше не підтримувала контактів з поляками. Під час процесу перед війною прокурор запитав його, чому перед вбивством українця ОУН за ним довго стежила, а рішення про вбивство Пєрацького було прийняте моментально. «Бо Пєрацький був поляком і окупантом!» - відповів Бандера.

Цікаву гіпотезу в справі польсько-українських стосунків у міжвоєнних роках ставить відомий спеціаліст із цієї проблеми американський історик Тімоті Снайдер. У своїй біографії Генрика Юзефського він пише про шпигунську війну між Сталіним і Пілсудським, жертвою якої стала Україна і багато осіб, які прагнули до польсько-українського поєднання. У Парижі вбито прихильника союзу України і Польщі, отамана Симона Петлюру. У Польщі - посла Сейму Тадеуша Голувку, одного з найбільших речників культурної автономії польських українців. Не говорю, що це Сталін безпосередньо режисерував ці вбивства, але йому на руку були непорозуміння між поляками і українцями. Хоча це й звучить парадоксально, але українські націоналісти і Кремль, хоча й взаємно себе ненавиділи, але в певних справах їх погляди були досить подібними.

Москва ніколи не легковажила українського питання, розуміючи, що воно впливає на долю цілої Європи. Емпіричним доказом цього є доля самого Бандери, вбитого в Мюнхені у 1959 р. на замовлення Кремля агентом КДБ Богданом Сташинським, українцем із Галичини, завербованим Москвою. Це зовсім інша історія, яка вартує окремої книжки. Вбивство Москвою Бандери ще більше зміцнило його міф.

 

Бандера был прыхыльником теории Донцова об интегральном национализме.Эта теория в духе того времени была фашитской,национал-социалистской.Он хотел построить татолитарное государство.Об этом не спорят его последователи из Партии Свобода.О ни и хотят такое государство в Украине.Так что голосуйте за Тягнибока, и хай вам щастыть! Бандера-романтик,это всё равно, что Ленин-демократ!

 

Просто - террорист, без всяких там романтиков.
И большой любитель личной власти.
И жуткий националист.
Душка одним словом.

 

А як він в Одесі звєрствовал...жуть....
На ОФ мене темного просвітили....і про півтора мільйона знищених бандерівцями євреїв,про півмільйона поляків і несть числа росіян...
Там же мене проінформували про їх звірства в південно- східних регіонах...
А що вони робили в рідних краях...
Кожна криниця доверху загачена дітьми...про що красномовно свідчать фотографії в газеті "Жеч Посполіта" з фото замордованих дітей божевільною циганкою у 20-х роках...
Мої співчуття...

 

В Польше о УПА
Сейм Польши признал «Волынскую резню» геноцидом.
Напомним, что «Волынская резня» - массовое уничтожение этнического польского гражданского населения (преимущественно женщин детей и стариков) на территории Генерального округа Волынь-Подолье – началась в 1943 году. В ней принимали участие части ОУН и УПА, а также значительная часть местного этнически украинского населения. Своего пика события достигли летом 1943 года, когда 11 июля 1943 были одновременно атакованы более 150 населенных пунктов. Кроме этнических поляков уничтожались также члены смешанных польско-украинских семей, политические оппоненты ОУН(б), бежавшие советские военнопленные и окруженцы, а так же любой «нелояльный элемент» в ряде случаев вместе с семьями.
http://www.historyfoundation.ru/news_item.php?id=501

«Волынская трагедия» вместо геноцида

Поляки уверены, что в Украине у власти находятся продолжатели традиций ОУН-УПА, а официальная Варшава закрывает глаза на геноцид, поскольку…

…выполняет волю Вашингтона…

... в то время как ОУН еще до войны была связана германской разведкой, а с началом войны и до ее конца была на стороне гитлеровской Германии. Вооруженные формирования ОУН ни на одном фронте не воевали. Их целью было уничтожение польского населения и помощь немцам в ликвидации еврейских гетто.

«Переодевания» советских партизан во время войны не было. А вот подобные примеры со стороны УПА были. Например, сотня «Коробки», которая под видом советских партизан 9 февраля 1943 года проникла в село Паросле, где истребила 173 человека.

http://www.from-ua.com/politics/d0e723571fc34.html

Особенно любопытны коментарии http://www.from-ua.com/forum/viewtopic/16080.html
Бындэровцы озлобленые, туповатые рябята, тылдычат одно ито же...

 

а НКВДешників і формі УПА теж не було?

 

Вот Вы, Romko иронизируете, а в школьных учебниках написано, что во время войны Бандера отправлял свои отряды на юг и восток Украины для борьбы за демократию. А Советская армия и все партизаны ничего не стоили в сравнении с ним))
А по сути - имеет значение где именно на Украине он совершал свои "подвиги"?

 

Форму Боровця или Шухевича ? или одичавших дизертиров ? Вы форму Упа сперва покажите...разношерстное стадо разбредшееся по лесу имело узнаваемое лицо ?

пририсованные в 90-е года трезубцы на немецкий китель Шухевича ?

Переглянути вкладення 4039 даже на пуговицах че то намазали...централизованные поставки с Пуговичной фабрики...

 

Ви про савєцьких партизанів?





дійсно...бидло...

 

Это никак не обьясняет в какую форму должны были переодеваться НКВДшники...косить под дизертиров ? глупо...у тех ни политической платформы,ни идеалов...

ситуация наоборот -эффект значительный...одев фуражку со звездой любой отморозок становился представителем власти.