ще одна притча

Тема у розділі 'Філософія та мораль', створена користувачем Hatrexis, 9 сер 2012.

  1. Hatrexis

    Hatrexis Well-Known Member

    среди огромной необозримой равнины, среди песчаных дюн лежит город сверкая подобно бриллианту. Паутиной дорог опутал он равнину и высятся блистающими шпилями стальные башни, сверкая на солнце. В городе нет места песку - очищает он сам себя и фонтаны бьют на его площадях - глубоко уходит город под землю высасывая подземные воды непокорной планеты и радуя людей.
    Далеко далеко уходя за края горизонта уходят дороги лежащие на песках. Не заметает их песок, не садится на них пыль - тянутся они до самых удаленных военных объектов. Военных и промышленных. Ведь каждый ребонок знает на планете: без машин не построить светлого завтра. Воевать же все вынуждены, втайне сожалея о своей тяжкой доле: там, даеко за океаном, среди вечнозеленых лесов таится темная душа планеты. Планета, как упрямый вепрь таит в себе темную самодовольную душу, мешая всем тем кто искренним горячим сердцем идет к Господу вращивая милосердие и праведность.
    Далеко за морями и океанами, в самой чаще вечнозеленого леса - оплетенный отвратительными жилами пульсирует и сверкает золотой шар - энергетическое сознание планеты. Все зло что исходит от планеты - все идет послушно темной воле шара. Начиная от нападения быков и заканчивая мелкими, но злыми комарами - все оттуда!

    Но вдоль больших гор лежит Периметр. Подземные машины построенные ценой многих жизней, записанные историей великих подвигов и огромных жертв добровольцев - этим подземные машины провоцируют нескончаемые грозы по всему периметру. Дождь священной водой очищает от скверны а молнии выжигают темные споры, посылаемые нечистым сознанием. И лишь иногда, улучив момент летающие создания могут прорвать периметр. Тогда горожане развлекаются выезжая на охоту. Все так. все могут жить спокойно. Однако населения много, ресурсов - мало а подземные поля требуют минералов.

    Но сегодня - необычное утро. Сегодня выступает великий кормчий на главной площади, наш великий вождь произнесет речь.
    Вышел вождь - выше всех, его глаза - пронзают волю и душу а один он может противостоять целому взводу хорошо обученных солдат. Пули -не достигнут его. Солдаты будут видеть верх - низом а правду - ложью. их глаза будут смотреть криво а пули они будут посылать - в небо. Однако этого конечно не будет. Огонь - не опалит его и расступается перед ним восход и склоняются головы благодарных людей.
    Сказал он: сегодня, именно сегодня наш день. Это день будет записан в историю. И мое имя- там будет! Счастье народов, светлое завтра - в наших руках, друзья!
    Сейчас к нам выйдут четверо Академиков и покажут нам недостойным, их порождение. После этих слов земля расселась а из под земли четырмя иглами очертив квадрат выступила кабина, сверкая как зеркало при свете восходящего солнца. Оттуда вышли четыре старца. Не кольчуги на них - а перемещающиеся ткани полные символов, смотрят их глаза пусто и невыразительно ибо углублены они в себя. Там, в глубокой тьме тлеют в их сознании миллионы символов уложенные в 16 мерные кубы и светятся сплетающимися нитями очертания сущностей и концепций которых еще не видел мир.
    Подошел Вождь к ним, подошел - и стал перед ними на колени сказав: пришел ваш черед стать главными. нынче всходит ваша звезда. Предьявите прототипы!

    Первый старец не дал ничего. Второй тоже. Третий и четвертый стоят смирно. Посмотрел Вождь на них и слезы навернулись на его глаза - ведь печалился он о судьбе всех народов как на этой планете так и на других.
    Сказал он - неужто ничего? но ведь именно в этот день заканчивается пятилетка?
    Улыбнулся первый старец и сказал: смени отчаяние на радость! нельзя увидеть наши прототипы они уже на тебе и готовы к работе!
    И тут словно по заказу счастливые лица горожан омрачила тень: высоко в небесах летит стая летучих мышей загребая крыльями, черны телом, и вонь от них идет вместе с ветром.
    Сказал старец: первый прототип: "кулак Аширо" произнеси пароль активации. Сказал вождь заветные слова и из его руки вырвался луч на ходу расправляя из своего тела кривые копья а они, сверкая голубым светом несли перед собой тучу голубых искр. Искры застучали о хитиновые покровы огромных мышей порождая в них трещины и мыши теряли ориентацию в полете, начиная падать. Кривые копья проникли свозь трещины разрывая их на многие части. А главное тело луча испарило вонь и смрад, пепел и плоть мышей. Идуий же "хвост" за лучем ионизировал воздух и на месте мышей стали порхать воздушные бабочки и аромат свежей грозы достиг толпы.
    Сказал второй старец: второй прототип: "поступь Шараана" - там где активированы его загребущие руки- ни один бык не сможет больше топтать землю.
    Сказал третий старец: третий прототип: "проникающий огонь" - ни одно существо не сможет говорить - их мысли обожгет огнем будет каждый густой толпе- одинок
    Сказал четвертый старец: четвертый прототип: "сила иллюзии" - животные трусливы: их тяжкие, темные первобытные страхи обратятся против них...

    тема - конкурс. выявляем скрытый смысл. кто ближе всего подберется к истине - скажу.
     
    • Подобається Подобається x 1
  2. ІгорМ

    ІгорМ Маленький українець

    Вирвав з контексту, але запросто може зійти за притчу...

    Жінка працювала на м’ясокомбінаті. Одного разу, в кінці дня, коли вона зайшла в морозильну камеру, двері випадково закрилися — і жінка опинилася замкненою зсередини.
    Жінка щосили кричала і стукала, але все було безрезультатно, – ніхто не міг її почути. Більшість робітників вже пішли, а поза камерою нечутно, що відбувається всередині.
    П’ять годин по тому, коли смерть здавалася вже неминучою, охоронець заводу відкрив двері, – і жінка дивом врятувалася в той день від смерті.
    Пізніше вона запитала у охоронця, чому він вирішив саме в той день перевірити морозильну камеру, адже це не входило в його обов’язки.
    Охоронець відповів: «Я працюю на цьому заводі вже 35 років, сотні людей щодня приходять і йдуть, але ви одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці і прощався в кінці робочого дня. Багато хто ставиться до мене так, ніби я невидимий… Сьогодні, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені: «Привіт». Але після робочого дня я згадав, що так і не почув ваше «Бувайте, побачимося завтра». Мені приємно чути ваші «привіт» і «бувайте», бо вони нагадують, що я комусь потрібен. Не почувши сьогодні вашого прощання, я зрозумів, що щось сталося і вирішив перевірити територію комбінату».

    (С)
     
  3. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

  4. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Притча: Яка жінка солодша

    У давні-давні часи Господь зліпив десять Адамiв. Один з них орав землю, інший пас овець, третій – ловив рибу … Через деякий час прийшли вони до Отця свого з проханням:
    – Все є, але чогось не вистачає. Нудно нам.

    Господь тісто їм дав і мовив:

    – Нехай кожен зліпить за своєю подобою жінку, кому яка подобається: повна, худа, висока, маленька … А я вдихну в них життя.

    Після цього Господь виніс на блюдці цукор і сказав:

    – Тут десять шматочків. Нехай кожен візьме по одному і напоїть свою жінку, щоб життя з нею було солодким.

    Всі так і зробили.

    А потім розгнівався Господь:

    – Серед вас є шахрай, бо на блюдці було одинадцять шматків цукру. Хто взяв два шматки?

    Всі мовчали.

    Господь забрав у них дружин, перемішав їх, а потім роздав, кому яка попалася.

    З тих пір дев’ять чоловіків з десяти думають, що чужа дружина солодша… Тому що вона з’їла зайвий шматок цукру.

    І тільки один з Адамів вважає, що та жінка, яка з ним – єдина і неповторна, а всі інші однакові, бо зайвий шматок цукру з’їв він сам …

    (с)
     
    • Подобається Подобається x 1
  5. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    • Подобається Подобається x 1
  6. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Притча про щастя..
    Якось одного разу Боги, зібравшись, вирішили розважитися.
    Один з них сказав:
    -Давайте що-небудь відберемо у людей?
    Після довгих роздумів вирішили відібрати в людей щастя. Ось тільки куди його сховати?
    Перший сказав:
    -Давайте закриємо його на вершині найвищої в світі гори.
    -Ні, ми зробимо людей сильними, хтось зможе піднятися і знайти, і якщо знайде один, всі інші відразу дізнаються, де щастя, - відповів інший.
    -Тоді давайте сховаємо його на дні моря!
    -Ні, не забувай, що люди цікаві, хтось сконструює апарат для підводного плавання, і тоді вони обов'язково знайдуть щастя.
    Тоді заховаємо його на іншій планеті, подалі від Землі, - запропонував хтось ще.
    - Ні, пам'ятай, що ми дали їм достатньо розуму, коли-небудь вони придумають корабель, щоб подорожувати по світах, і відкриють цю планету, і тоді знайдуть щастя.

    Найстаріший Бог, який протягом усієї розмови мовчав, сказав:
    -Я думаю, що знаю, де потрібно сховати щастя.
    -Де?

    -Сховаємо всередині них самих, вони будуть так зайняті його пошуками зовні, що їм і в голову не прийде шукати його в собі.

    Всі боги погодилися, і з тих пір люди витрачають все своє життя в пошуках щастя, не знаючи, що воно сховане в них самих.
    (інет)
     
  7. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Ще одна притча.
    А може і не притча...

    На тротуарі завжди стоїть ряд господинь, продають домашнє молоко. Фляшка 20 гривень

    До однієї і тої ж бабці кожного ранку підходив молодий мужчина, давав жінці 20 гривень, але молока не брав і мовчки йшов собі. Бабця усміхалася і казала Дякую ...
    Так продовжувалося кілька місяців.

    А одного ранку бабця каже
    - Прошу пана, вже осінь, корови менше церкаються тому молоко тепер по 25 гривень...

    Мужчині це не сподобалося, не дав нічого і пішов на роботу.
    Там весь час йому крутилася в голові ця історія з молоком, він мовчав і щось думав.

    І раптом він сказав колегам "зараз прийду" і таки в спецовці кудись побіг
    Прибіг до бабці, дав 25 гривень, сказав Дякую і пішов, знову ж залишивши молоко.

    Бабця усміхнулася і сказала Прошу...

    От така байка.
    А ви берете і кажете...
     
  8. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    8 год ·

    Батько сказав синові: ти закінчив школу з відзнакою, ось тобі машина, яку я придбав багато років тому ... їй вже кілька років.
    Але перш ніж я віддам її тобі, відвези її на стоянку старих автомобілів в центрі міста і скажи їм, що ти хочеш продати її і подивися, скільки вони тобі запропонують.

    Син пішов на стоянку старих автомобілів, повернувся до батька і сказав: "Вони запропонували мені 1000 доларів, тому що вона виглядає дуже зношеної."

    Батько сказав: "відвези її в ломбард."

    Син пішов в ломбард, повернувся до батька і сказав: "ломбард запропонував 100 доларів, тому що це була дуже стара машина."

    Батько попросив сина сходити в автомобільний клуб та показати їм машину.

    Син відвіз машину в клуб, повернувся і сказав батькові: "деякі люди в клубі запропонували за неї 100 000 доларів, так як це Nissan Skyline R34, культовий автомобіль і затребуваний багатьма.

    Батько сказав своєму синові: "я хотів, щоб ти знав, що правильне місце цінує тебе правильно." ...

    Якщо вас не цінують, не засмучуйтеся, це означає, що ви перебуваєте не в тому місці. Ті, хто знає вашу цінність, - це ті, хто цінує вас, і ніколи не залишайтеся там, де ніхто не бачить вашої цінності.
     
  9. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Гриць Гайовий
    1 хв
    А В Т О Р И Т Е Т
    Байка

    Якось члени одного Організму засперечалися, хто з них найавторитетніший, гідний найбільшої шани й найпильнішої уваги всіх органів. Довго тривала між ними запекла дискусія, і все без результату.
    Та ось в Організмі з’явилася Болячка – і враз суперечки припинилися: всі тільки їй стали догоджати, тільки про неї й піклуватися...
     
  10. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Притча про телефон.

    Одного разу Господь Ісус Христос подарував чоловікові телефон і сказав:
    "Як будеш мати радість подзвони щоб і Я потішився з тобою, як будеш мати смуток не соромся звертайся, Я розділю твій смуток з тобою, дам тобі пораду, потішу тебе. Коли просто захочеш поговорити подзвони і поговори зі Мною..."

    Чоловік дуже втішився телефоном, адже він був абсолютно новий, унікальний не схожий ні на який інший, а головне в ньому був записаний лише один, але дуже дорогий контакт, контакт до Господа Ісуса...

    Йшли роки, телефон швидко наповнився безліччю програм. Часто ці програми не мали ніякої користі, але такі програми мали друзі і чоловікові, якось було соромно маючи такий телефон не мати програми, яка там є в когось, та і пам'ять телефона дозволяла завантажувати і завантажувати... Він не хотів відрізнятись від друзів, бути "білою вороною".

    Заставка також була змінена, замість вигляду чудового Едемського саду, там тепер красувалась новенька машина, котра навіть ще не зійшла з конвеєра і великими буквами було написано "Ти ціль мого життя!"
    Так йшли роки. Чоловік користувався телефоном постійно, робив фото, знімав відео, вів свої канали, блоги, мав безліч підписників у соцмережах...

    Часто шукаючи номер, когось знайомого прогортував і зупиняючись на номері Господа Ісуса Христа на його обличчі з'являлась посмішка: "В мене є номер до самого Бога..." Та він щоразу шукав не цей номер.

    Були в житті хвилини радості і він швиденько прогортуючи цей найдорожчий запис в телефонній книжці телефонував комусь, щоб поділитись своєю радістю. Коли випадали хвилини переживань, в нього на цей випадок також був товариш котрий міг його вислухати, а якщо ні то інший, або ще інший який якось його зрозуміє і щось та й порадить. Коли чоловіку хотілось з кимось просто поговорити, він заходив на свою сторінку і починав писати блог, або включав камеру і записував відео...

    Одного разу випала чоловіку нагода, шанс, укласти вигідну угоду. Ось він вже відчуваючи свою частку із вигоди готується підписати контракт, аж раптом задзвонив телефон... Чоловік неохоче потягнувся до нього: "Ну хто там в такий не підходящий момент?" На телефоні дзвонив Господь...Чоловік спочатку зніяковів, а потім згадавши про важливість своєї справи скинув дзвінок... Тільки він потягнувся до аркушу, як телефон знову задзвонив. Чоловік нервово скинув. Компаньйони почали переглядатись між собою, чи бува не передумав, але ж справа така вигідна, дасть стільки прибутку... Чоловік знову потягнувся ставити свій підпис, але телефон знову почав дзвонити. Він поглянув і опанувавши себе натиснув автовідповідь "Я зараз зайнятий, перетелефоную пізніше". Ще кілька секунд дивлячись, щоб пересвідчитись чи повідомлення відправлено, він поклав телефон біля себе, і зробивши широку посмішку взявся виводити свій підпис на аркуші. Договір укладено, стан ейфорії захопив усіх учасників, ну і звісно святкування, а як же без цього.

    Чоловік вийшов на вулицю і згадав про свою обіцянку, набрав номер про те почув голос: "Абонемент зараз не може прийняти ваш дзвінок, перетелефонуйте пізніше". Задовільнившись цією ситуацією, очистивши так би мовити власну совість, чоловік повернувся до святкування...

    На ранок телефон задзвонив. Чоловік неохоче потягнувся до нього, оскільки вчорашнє святкування залишило слід у тілі і в думках, які було важко позбирати. Телефонував бухгалтер. Він повідомив, що їх компанія збанкрутувала і переходить у власність компаньйонів, з котрими вчора він так би мовити уклав "вигідну" угоду. В цій угоді був один пункт, який чоловік упустив, оскільки був засліплений сумою, яка жирним курсивом була прописана майже через увесь текст угоди. Він сів на край постелі тримаючи обома руками голову. Пробував збирати в думках залишки вчорашнього дня та марно.

    Та ось його осінило: "Я не дочитавсь бо мене відволікали!" Він швидко вхопив телефон, та почав набирати номер. Номер був зайнятий. Чоловік скинув дзвінок , поспіхом схопивши розкиданий одяг, почав збиратись в надії, що поїде і зможе виправити ситуацію.

    Прийшла SMS "Абонемент вже завершив свою розмову, ви можете йому перетелефонувати", та чоловік вже знав куди їхати та, що говорити... Кинув телефон у кишеню і поспіхом вибіг з будинку, сів у авто та рушив.

    Дорогою він тримав телефон і нервово на нього дивився звинувачуючи вчорашній дзвінок у всіх своїх сьогоднішніх негараздах. Раптом він не помітив крутого повороту і в мить авто злетіло у кювет...
    Чоловік відкрив очі, він відчував, як по чолі стікає тепла кров. Поворухнутись було не в силу, все тіло боліло, він втрачав свідомість. Майнула думка: "Так у мене ж є Номер до Бога" він потягнувся до телефона, та телефон був розбитий ущент...

    Телефон - це наша душа, чиста нова унікальна, вона має від самого свого початку єдиний і правильний контакт з своїм Творцем. Часто ми нашу душу наповнюємо різним непотрібом, а особливо поповнюємо її гріхами. Наш Найдорожчий Контакт в телефонній книзі поступово витісняють інші люди, часто недоброзичливі, які зводять нас із правильної дороги, створюючи нам в житті різні корисливі для себе ситуації. А ми згадуємо про Бога тільки коли потрібно за щось дорікнути. Та ж Він нам дав Своє Слово, щоб ми не потрапили у пастки. він постійно кличе нас до себе на розмову: "Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені..."

    Та нажаль ми засліплені вигодами цього світу недочитуємось, що вартість цього всього наш контакт з Отцем та розбита душа.

    12 год
     
  11. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

  12. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Доброго ранку.

    ЧОГО ХОЧЕ ЖІНКА
    Одного разу король Артур пішов війною на сарацинів. Однак в одній битві був поранений і потрапив у полон до турецького пашe. Війська відступили і Артур залишився в полоні.

    Прийшов до нього паша і каже: - Можу тебе відпустити, але з однією умовою. Гарем у мене великий, але хто знає що з ними робити. Примхливі стерви, управи на них ніякої немає!
    Загалом можеш рухати в свій Камелот, але дай чесне королівське, що через рік повернешся і даси відповідь на одне просте запитання: "Чого хоче жінка?"
    - А якщо не знайду відповідь?
    - Тоді погостюєш у нас тиждень на колу, а там і поховаємо.
    - Згоден, чо тут думати.

    І рвонув Артур до Камелоту. Кілька місяців метався, розпитував дівок різних чого вони хочуть, але думки розходилися. Одній коня подавай, іншій мужика міцного, третій "Орбіт" чорничний.
    А тут раптом розумні люди підказали, що на узліссі Шервудського лісу живе древня-древня відьма. Вже якщо хто і знає, так це вона.

    І побіг Артур до відьми. Зайшов в хатинку, витлумачив проблему, а вона йому і каже людським голосом:
    - Це фігня. Відповідь знаю, але за просто так не скажу. Нехай хто-небудь з твоїх лицарів на мені жениться ...

    І погалопіровав король назад в замок. Зібрав усіх рицарів круглого столу і пояснив, що така ось колізія виникла. Потрібні добровольці. Тут схоплюється Ланселот, б'є себе п'ятою в груди:
    - Артур, за тебе хоч життя віддам, хоч на відьмі одружуся.
    На тому вони й порішили.

    І відповіла відьма Артуру, що кожна жінка хоче сама розпоряджатися своєю долею.

    У щасливих соплях Артур поскакав до паші, а коли повернувся прийшов час весілля.
    Гості зібралися, "Гірко!" кричать і все таке... Ланселот сидить блідий, відьма гола на столах танцює, ужралася як свиня, до всіх цілуватися лізе. Ланселот похмурий сидить, все одно гірше не буде.

    І ось настає перша шлюбна ніч. Стримуючи блювотні позиви, юний рицар входить в спальню і бачить на ліжку - обалдінну красуню (можливо навіть блондинку, але про це історія замовчує).
    Промовляє до нього ця красуня:
    - Ну шо вилупився? Щелепу підбери, а то наступиш. Ось така ось я вдячна. Дав ти мені на весіллі відірватися, тепер моя черга тобі чогось дати. Можу ось красивою бути, але тільки половину часу. Хочеш вночі буду красунею, а вдень кошмаром стрьомним, хочеш - навпаки. Вибирай. Тільки давай швидше, а то спати хочеться.

    Задумався Ланселот. Вдень на людях зі старою ганьбитися, зате вночі життю радіти, або днем гоголем ходити, а вночі з цим покемоном спати. Дилема-с ...
    І каже:
    - Щось у мене після всього цього пияцтва мозок не варить. Так що вирішуй ти сама.
    - Молодець, хвалю! Ти знову дав мені розпорядитися своїм життям. За це я завжди буду красунею. Живи та радій.

    МОРАЛЬ: Не важливо, красива твоя жінка чи ні. Розумна або дурна.
    Все одно - вона відьма
    (с)

    )))
     
  13. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    21 січня о 10:00 ·
    НУ Й ЩО?
    О, це дивовижне НУ Й ЩО, якому навчила мене в ще далекому дитинстві одна безстрашна жінка…
    Я тоді шубовснула в білому костюмі в найбруднішу з калюж, і переймалася лише тим, що зараз про мене скажуть на конкурсі читців, переодягнутися до якого в мене не було жодного шансу…
    Одна з вчительок із жалем веліла мені йти додому, а інша — ні…
    — Брудна? Ну й що??? — здивувалася вона, — вірші ж не забула?
    — Ні, — схлипнула я своїм червоним заплаканим носом.
    — Тоді вперед! Не костюм демонструєш!
    — Та ти глянь на неї! — обурилася перша.
    — Ну й що??? Нормальна дитина в нормальній ситуації. Не в найгіршій. А гірші будуть. І якщо кожного разу йти, то нічого не вийде. Іди, Ліля! Читай. Інше не важливо.
    І я пішла.
    Через дві години я вийшла з залу.
    Костюмчик зморщився й затвердів, але в трохи тремтячих від хвилювання руках була затиснута книга прекрасних повістей Володимира Железнікова, яка жива й досі…
    Приз за перше місце…
    Вдома я вперше читала «Опудало»…
    Зі сльозами, але і з твердою думкою про те, що якби я опинилася поруч з Оленкою Безсольцевою з її розпачем, я сказала б їй ті ж слова, що почула сама від чудової вчительки…
    Ну й що?…
    Що з того, якщо ти потрапив у велику, чи малу неприємність?..
    Що з того, якщо тебе не люблять, не приймають, не поспішають зрозуміти?..
    Що з того, якщо життя не поспішає зі своїми щедрими подарунками, про які ти мрієш?…
    Хіба це привід опускати руки, назавжди зарахувати себе до нещасних, і не висовувати носа в галасливий світ?…
    Хіба чиясь нелюбов — вирок?…
    Хіба сьогоднішній програш — запорука відсутності завтрашніх перемог?…
    Хіба чужа оцінка — привід для зниження твоєї самооцінки?…
    Хіба ті, що не бажають тобі щастя, можуть хоч якось вплинути на його появу?…
    Н у й що?…
    Так говорю я, тримаючи за руки маленьких і дорослих, які вирішили, ніби те, що трапилося з ними перетворює їх на ізгоїв і невдах…
    І я не знецінюю їхніх переживань, розплутую довгі й гіркі клубки болю, шукаю правильні рішення…
    Але…
    Жодного шансу я не даю думкам про те, що хоч якась причина може засудити людину до хронічного відчуття себе нікчемною, або негідною щастя…
    Жодного!
    І не дам…
    НУ Й ЩО? — це чесне питання, яке замінює поверхню, що розхитується під ногами на надійну платформу психологічної стійкості, друзі…
    Будь-якого троля можна заткнути за пояс, спокійно, і без роздратування зупиняючи своїм НУ Й ЩО всі його токсичні спроби відшукати в нас вразливі місця…
    Продовжуйте з усмішкою після будь-яких невдач…
    З розумною усмішкою відмовляючись від будь-якої ідеальності, від невротичних спроб подобатися всім, від безпорадності перед тими, хто дозволяє собі вас образити…
    Ну й що?…
    Життя ж триває!..

    Ліля Град.
     
  14. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    і навздогін до попереднього допису;

    [​IMG][​IMG]
     
  15. Gyppsy

    Gyppsy Маленький пересічний українець :hi:

    Мусет баян

    АМЕРИКАНСЬКА ПРИТЧА
    Старий індіанець прийшов у банк і попросив позику на 500 доларів. Банківський працівник почав оформляти папери.
    — Що ти збираєшся робити з цими грошима? — запитав він індіанця.
    — Я поїду в місто продавати прикраси, зроблені мною.
    — Що у тебе є для забезпечення застави?
    — Я не знаю, що таке «застава», — сказав індіанець.
    — Ну застава — це щось таке, що має цінність і може покрити вартість позики. У тебе є автомобіль?
    — Є — вантажівка 1949 року випуску.
    — Ні, це не годиться, —сказав банківський працівник.
    — Може, у тебе є худоба?
    — Так, у мене є коняка.
    — Скільки їй років?
    — Не знаю, у неї вже немає зубів, щоб визначити.
    Зрештою індіанцю оформили позику і видали 500 доларів.
    За кілька тижнів індіанець знову прийшов у банк, дістав пачку грошей. Відрахував належне банку, а решту сховав.
    — Що ти збираєшся робити з рештою грошей? — запитав у нього той же працівник.
    — Покладу у вігвам, — відповів індіанець.
    — Ти можеш зробити депозит в нашому банку.
    — Я не знаю, що таке «депозит», — відповів індіанець.
    — Ну ти віддаєш свої гроші банку, банк піклується про них, а коли тобі потрібні гроші, ти їх можеш взяти.
    Старий індіанець подумав і запитав:
    —А у банку є щось — дати мені у заставу?..
     
а де твій аватар? :)