Чи потрібна вона людині.Як кожен з нас сприймає критику зі сторони іншої людини? Цікаво,а чи комусь допомагає критичне самооцінювання? Ось !!!!!!!!!!!Шось таке мені нинька спало на думку ,серед ночі
Пані поетко, Вам цікаво буде читати, як майже кожен напише - так, я сприймаю критику позитивно, вона мені потрібна для росту, вдосконалення!? Критичне самооцінювання - це трохи нонсенс. До нього часто вдаються люди, котрі, парадоксально, змінюватись не хочуть.
Тільки від перфектной людини , від того у кого смаркота під носiм або лупи на комірі важко раду прийняти. Знаю що не правий, але сприйняти серйозне можу тільки справжнего пана.
Хм... Цікаво... Може й так. Але,відверто скажу,мене дуже насторожують люди,що страждають почуттям нарцисизму... - Я такий красіііівий! Я такий успішний...ну вупше!!! А.також ті,хто б"ючись пятками в груди кричать: - Я пупец Всесвіту!!! Я творець власної долі!!! Зазвичай,доля б"є по лобі... Це просто моє власне імхо.. А шо,нізя висловити,чи шо?
Зя. Аби було зрозуміло, приклад наведу. Тяжкий пияк, брехун, на брехні пійманий, зрадник, ледацюга ітд. дуже часто кажуть:"Так, я поганий, такий я поганий, не спілкуйтесь зі мною, я не вартий того". Це легше сказати, ніж боротись з власними недоліками.
От...я не пияк...не брехун....ніби не ледацюга...не зрадник... Тим не менше.... Знаю...що не зміг...зробити щасливими тих,хто мені довірився,що приношу біль...що...не встиг....не встиг... Хм..навіть тут втисну вЕршика....звик...чужими словами... Настрій.... Вячеслав Кирсанов Стена Не дай Бог зациклить кого-то на собственной боли… Пусть мир живёт, пусть он радуется! Не обращайте внимания, прошу вас… Пусть всё будет хорошо, пусть все будут счастливы! Ну, не все… Но большинство! Не хочу никого расстраивать. Если вас что-то огорчит – отведите взгляд, отойдите в сторону… Не проникайтесь всем этим! Простите меня… Простите за то, что не могу быть с вами также весел, беззаботен, лёгок… Но я от души желаю вам этого! Не прикасайтесь ко мне! Я заразен, я прокажён – Я НЕСЧАСТЕН… Я не хочу, чтобы вам передалась хоть частица того, что не даёт покоя мне. Живите! Дышите! Любите! Радуйтесь этой жизни! Я возвожу стену. Я хочу стать невидимым. Я не желаю больше никого огорчать. Я не стою ни единой вашей слезы. Слезы сострадания. Это слишком большая роскошь. Вы не должны… Мне нечем вам отдавать… Мне ничего не нужно, поймите… Лишь бы вам… лишь бы у вас всё было хорошо! Пока вы не здесь… пока вы по ту сторону пропасти и за вашей спиной – ЖИЗНЬ! Оставайтесь там, это будет благоразумнее. Здесь же – другая жизнь. Другая… И здесь, как ни странно, тоже живут… Выживают… Я возвожу стену. Я становлюсь невидимым…
Більшість погодиться, що це краще, аніж він скаже "Це все вони винні - люди, влада, доля і т.п." Самокритика і "сила волі(духу)" - різні і незалежні поняття.
Я, взагалі, про інше говорила - про людські пороки. При вичитуванні собі чужих нещасть через власну бездіяльність вартувало б усвідомлювати власні душевні резерви. Сили мають свій поріг. Чим краще? Результат міняється?
У даному конкретному випадку: пияк винен у свому стані і, як би там не було - визнає це, тому можна зробити висновок, що принаймні - це чесна людина. Це і є "краще". Результат - це наслідок діяльності, тут же мова йде про конкретний стан у детермінованому просторі-часі. Зрештою ви висунули тему для обговорення, те що ви мали "на увазі" - залишається таємницею доти, доки ви не скажете про се словами
А яка різниця, визнає він чи ні, якщо міняти нічого не збирається? Кінцевий результат один і той ж. Не я. Те, що я мала на увазі, я пояснила. Є пороки, з котрими ми мусимо і можемо боротись, а є сила характеру, здатність переживати життєві бурі, котрі виснажують інколи більше, ніж алкоголь, до прикладу. Хтось може себе роздавати без особливих зусиль довго та усім навколо, а в когось сил фізичних, душевних, а інколи просто волі до життя бракує аби день перебути.
Я думаю самокритика потрібна. Але що правильно себе критикувати треба добре подивитися на себе "зі сторони" Що до критики з боку інших людей- інколи вона корисна. Але сприймати її буває болісно.
От за собою я знаю один недолік. Безконечну і всєпоглощающу ЛІНЬ. Правда,жорстока доля не дає в повному обсязі реалізувати цей недолік. А так би сі хтіло...
Самокритика - це добре,коли людина чесна перед собою,коли сама розуміє,що недосконала, і хоче з цим щось зробити,самовдосконалитись. Хоч і на самокритиці не слід зациклюватись,бо тут і до комплексів недалеко. Кажуть, себе треба любити, і свої недоліки теж... Але часто буває самокритика напоказ,таке собі кокетування - я вам скажу, який я поганий,щоб ви заперечили - "ну що ти?"
Ну може з "критичним" я преборщилаАле мою думку Ви підтримали самокритика не лише допомагає боротись з недоліками але й попри те не дає розставлятись засідкам самообману,мовляв, Я така королева,чи Король,до прикладу,не доводить до надзверхності,що є дуже і дуже поганою прикметою для людини.Себе звичайно треба любити,але й непереоцінювати і недооцінювати. А самокритика в розумних межає і є тією золотою серединкою,що запобігає таким ось проявам.
Критично ми себе побачити можемо тільки у світлі Слова. Я завжди себе вважала хорошою, Але коли Христос показав мене мені, я була шокована своїми прихованими вадами характеру. Мені було огидно від себе. Тоді я молилася, що Господь змінив моє серце. Коли ми дивимося на інших людей-нам здається, що ми не такі вже і погані, але коли ми порівняємо свій характер з характером Христа, то бачимо свою недосконалість, егоїстичність, залежність від думки інших людей, грошолюбство, і т.д.
Якщо самокритики забагато і вона переходить в самоосуд, то це недобре. Я зараз якраз читаю таке в книжці. "Самоосуд для законника - це єдиний спосіб, яким він намагається викупити свої гріхи. Він може це робити свідомо чи підсвідомо, але його поведінка говорить про те, що, якщо він буде достатньо сумний, якщо відчує себе достатньо поганим, якщо піддасть себе достатньому самобичуванню і принесе жертву щирого презирства до себе, то Бог пробачить йому. Хоча його поведінка зовнішньо схожа на розкаяння, насправді таке відношення є проявом гордості. Він, по суті, думає, що є щось, що він може зробити, щоб бути прощеним. Його егоцентричне бажання розплатитися валютою провини - це публічна образа завершеної роботи Ісуса Христа." Стів Маквей
Цю книжку хіба що можна купити десь в магазині християнської літератури. В електронному вигляді її нема - гроші потрібна річ... Зовсім не про мене, але читаю.