Річниця Переяславської Ради

Сегодня, на расстоянии 353 лет от того невероятно драматического периода в истории Украины, легко выносить приговоры. Можно даже в стиле оперетты, надев шаровары, взяв весло и привязав к поясу бутафорские сабли, провозгласить «отмену" Переяславской Рады, как поступили на заре нашей суверенности руховцы. Но задумайтесь, уважаемые господа, над тем, что должен был делать в той ситуации Богдан Хмельницкий? В течение трехсотлетнего пребывания в составе Польши Украина испила горькую чашу своей холопской судьбины до самого дна и больше не хотела так жить. Союз с Турцией и ее вассалом Крымским ханством был цивилизационно неестественным. Да и не видели они в Украине, как бы мы теперь сказали, стратегического партнера. Во все времена это были земли для грабежа и вывоза на невольничьи рынки Крыма и Турции рабов.
А еще кто? Молдавия? Но ведь она сама на ладан дышала и пребывала под протекторатом Турции. Швеция была далеко и, разумеется, не могла реально помочь Украине в ее стремлении выйти из состава Речи Посполитой. Причем у всех этих альтернатив не было предсказуемых перспектив. Скорее всего, Украина, в таком случае, вообще утратила бы свою культурно-историческую идентичность.
Следовательно, союз с Россией в тех исторических условиях был единственно приемлемым! Попытки объединить судьбу Украины с Россией предпринимались в течение многих десятилетий до него. И всегда инициатива исходила с берегов Днепра. И всегда она базировалась на воле украинского народа.

Но в конце концов 8 января 1654 г. в городе Переяславе собралась казацкая рада, на которой присутствовали Богдан Хмельницкий, полковники, есаулы, сотники и атаманы Войска Запорожского, а также российское посольство во главе с боярином Василием Бутурлиным. Рада выразила благодарность за царскую милость, и все казаки присягнули на верность православному царю. В мартовских 1654 г. статьях, подписанных в Москве, были обозначены права и привилегии Войску Запорожскому, казацкой старшине, украинской шляхте и мещанам, дарованные российским царем. Очевидно, это меньше, чем надеялись Богдан Хмельницкий и его окружение, но значительно больше того, что имела Украина в составе Речи Посполитой.
Ну естественно не было объединение равноправных партнеров Царь - суверен, гетман - его подданный. Ничего иного в тех условиях быть не могло. Положение Украины в составе Речи Посполитой, несмотря на высокие заверения Люблинской унии о равноправном объединении народов, было несоизмеримо хуже…

Необходимо поблагодарить наших великих предков в том, что они сделали на тот момент правильный выбор, тем самым положив основу формирования украинской нации...

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

пом"янем загиблих та закатованих...

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

Сподіваюсь що Пересвет не хоче що б його назвали плагіатором? Стаття
Перед кем и в чем виновата Переяславская Рада?
Толочко Петр Петрович, академик Опубликовано 24 марта 2005

Як раз дуже вагома кількість громадян поділяє!
Ну звісно, репетує академік:-"нє надо раскачивать лодку!"

Доброчин, ось бачите, вони "спасалі", а Ви таке кажете. "Рухавєц проклятий"!

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

Якби-то ти, Богдане п"яний
Та на Переяслав глянув,
Упився б, здорово упись,
В багні свинячим утопивсь......

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

Данило! Совершенно верно! Это статья Петра Толочко! Очень интересного историка. Можете поблагодарить Бориса за подсказку

Просто поражает такое неприятие Переяславля. Мих, а почему?

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

Борис тут ні до чого. Гуглім-с.

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

То не мої слова. Так писав Т. Г. Шевченко.

 

Відповідь: Годовщина Переяславская Рады

Произошло объединение Малороссии и Великороссии, а не Украины и России. В дальнейшем действия старшин позволили появится такому определению как гетманщина, что в своё время привело к расколу: сечевики продолжили вести собственную политику формируя республиканское правлений, а на территории полкового казачества начали развиваться феодальные отношения. Если бы было всё так плохо в российской империи то крестьянские восстания касались бы не только земельных отношений, а на правобережье не бесчинствовали гайдамаки (подготавливаемые и оснащаемые Запорожьем) и восстание Палия не имело кличь «единая Русь, единая вера.»
А Шевченко романтик и может претендовать на местного Кампанелла.
Сейчас много разговоров о истории что надо было сделать чего не надо. Но мода она и есть мода сегодня одно завтра другое. Пройдёт немного времени и сегодняшних «патриотов» будут называть предателями.

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

Міф про Переяславську раду​

Вкажемо на головні риси цього міфу:

1. Українці і росіяни ніколи між собою не ворогували.
2. Українці і до, і з самого початку повстання до Переяславської ради безперервно просили "царя-батюшку" взяти їх "під царську руку". (Цей дуже туманний вислів трактувався як прагнення позбавитися своєї власної державності, мови й національності).
3. Московська держава робила все можливе, щоб підтримати українських повстанців, надавала "братню підтримку" і при першій же оказії оголосила війну Речі Посполитій.
4. Переяславська рада була генеральною, репрезентативною, всенародною і одностайною, а її рішення здобули всенародне схвалення.
5. Присяга в Переяславі була односторонньою (тобто тільки українська сторона присягала), давалася Росії (не царю!).
6. Україна увійшла до Московської держави саме в 1654 р., і саме на тих умовах, які виробив Богдан Хмельницький і схвалив цар та його уряд; ці умови час від часу порушували "ізмєнніки", тільки тому цареві доводилося пізніше коригувати ці умови, які однак залишалися добрими. Москва ж ніколи не порушувала взятих на себе зобов"язань
7. Гетьман Богдан Хмельницький був великим другом російського народу, привів Україну у московське підданство, тому заслуговує похвали на відміну від усіх інших гетьманів -"ізмєнніков". Не випадково іменем Богдана Хмельницького, а не якогось іншого гетьмана називали міста, колгоспи, вулиці, навіть створили орден його імені.
8. Переяславська рада нібито врятувала українців від загибелі, яку несли інші сусідні держави, вона поклала кінець тяжкій війні українського народу проти поляків-колонізаторів. Український же народ здобув внаслідок цієї ради своє "місце під сонцем", а якщо й страждав, то тільки разом з "братнім російським народом". Московська держава принесла Україні цивілізацію і прогрес і відповідні слова "нєістового Віссаріона" не сходили із шкільних підручників з історії СРСР.

Звичайно, могли бути певні варіанти та модифікації даного міфу, але його суть залишається незмінною. Міф настільки довго й настирливо пропагувався, що навіть Тарас Шевченко вважав Богдана Хмельницького винним у зраді Україні і затаврував його у ряді поезій. Між тим, позбавлення України державної незалежності відбулося не у 1654 р., а у 1659 р. і підписав новий договір з Москвою уже не Богдан Хмельницький (який помер у 1657 р.), а новий гетьман, його син Юрій. Розглянемо ці положення у такій же послідовності.
http://ukrlife.org/main/prosvita/m_1654.htm​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

1. За всю історію українсько-російських стосунків, починаючи з часів Юрія Долгорукого та Андрія Боголюбського, нараховується близько двох десятків воєн, в т.ч. на період до 1648 р. припадає приблизно половина. Москва вела переважно агресивні війни, українці й білоруси, які складали наприклад головну ударну силу в армії Великого князівства Литовського, давали гідну відсіч, часом щоправда й самі переходили кордони Московії, ходили походами на Москву, Твер, Рязань, Новгород, Псков і т. д. Пам'ятні блискучі перемоги над московитами під Оршею (1514), походи козаків Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву, за Урал і до берегів Північного Льодовитого океану на поч. 17 ст. Сам Богдан Хмельницький, якого люблять записувати у московські друзі, відзначився у Смоленській війні проти Московії і за деякими даними був навіть нагороджений королем Владиславом ІV дорогоцінною шаблею. Іван Богун у першій половині 40-х рр. 17 ст. водив козаків у похід з Кодака аж у Мордовію!
2. В різний час у 15 -п. п. 17 ст. до Москви їздили окремі представники козацтва, православного духовенства в пошуках матеріальної та моральної підтримки, були налагоджені певні контакти й традиції, але з цього не можуть випливати ті далекосяжні висновки, які їм приписують творці міфу. Навіть звичним формулам ввічливості й дипломатичного етикету вони безпідставно надають невластивого значення, беруть чи видають за чисту монету дипломатичні маневри й звернення. Типовий приклад: місія від імені Війська Запорізького і гетьмана Петра Конашевича -Сагайдачного до Москви у 1620 р., яку очолив отаман Одинець. І досі деякі автори вважають, що вже тоді козаки хотіли увійти "під царську руку". Між тим, місія Одинця була лише вдалим дипломатичним маневром, який мав на меті налякати уряд Речі Посполитої можливою зміною переорієнтації козацтва на Москву й Стамбул. Це переконливо удоводнив ще на початку 60-х рр. відомий історик В. Д. Королюк. Що стосується Б.Хмельницького, то він звернувся за допомогою у боротьбі проти Речі Посполитої насамперед до турецького султана Ібрагіма І ще у 1647 р. Султан дозволив кримському хану Іслам - Гірею ІІІ надати військову допомогу українським повстанцям, внаслідок чого стало можливим укладення українсько-кримськотатарського договору на початку 1648 р. Саме кримські татари були союзниками українських повстанців у 1648-1653 рр. Жодна інша країна, крім частково Молдавії у 1653 р., не підтримала Б.Хмельницького збройною силою. Перше звернення до Москви було скероване з випадковою оказією влітку 1648 р. і тільки з кінця 1648-поч. 1649 рр. були налагоджені дипломатичні відносини між Чигирином та Москвою ​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

3. Хоча ці відносини були налагоджені, однак "братня" Москва не поспішала з допомогою українського народу. Спочатку ставлення з боку Москви до Національно-визвольної війни українського народу було ворожим, царський уряд боявся, що вибухнуть повстання і в Московській державі. Між іншим, у Московії таки вибухли, хоч із чисто своїх причин, повстання: у самій Москві (1648), Новгороді та Пскові (1650). Зазнавши три потужні поразки підряд з боку Речі Посполитої (Лівонська війна 1558-1583 рр.; "Смута"; Смоленська війна 1633-1634 рр.), царський уряд був дуже обережним, щоб не програти і вчетверте. Цілих 6 років (!) Москва не погоджувалася вступити у війну проти Речі Посполитої на боці України, чекала доки спливуть кров'ю та ослабнуть її сусіди і лише загроза переходу Б.Хмельницького під турецький протекторат змусила її діяти енергійніше і прийняти відповідні рішення Земського собору (11(1) жовтня 1653 р.). Звичайно, Москва була зацікавлена насамперед в ослабленні Речі Посполитою, продавала українським повстанцям хліб, боєприпаси, але ж продавала, а не дарувала! Можна пояснити шестирічне зволікання Москви, говорити про обережність московського уряду, його холодний політичний розрахунок, але до чого тут дружба?!
4. Переяславська рада не могла бути всенародною й репрезентативною, оскільки на ній було присутніми не більше 300 осіб. На ній не були представлені жодні стани українського суспільства крім козаків (міщани були тільки переяславські). Вона не була навіть генеральною, а старшинською козацькою радою, проводилася навіть в тилу, окремо від Війська Запорізького, яке готувалося на правобережній Київщині до оборони проти наступу армії Речі Посполитої. Ця рада (точніше аж три ради), була нелегітимною навіть з точки зору козацьких традицій. Ясно, що далеко не вся козацька старшина була прихильницею військово-політичного союзу з Московською державою, і це виявилося наприклад під час присяги, а особливо під час війн проти Московської держави у часи "Руїни".
5. Те, що присяга була односторонньою, твердить тільки аж надто заангажований керівник московського посольства боярин В. Бутурлін у своїх донесеннях та "статейному списку" (звіті). Між тим, ряд визначних істориків (О. Оглоблин та ін.) беруть це під сумнів, вважають, що й Бутурлін таки дав присягу від царського імені. Є й царська грамота 1654 р., якою гарантувалися "права й вольності" Війська Запорізького, що говорить про важливі зобов'язання з боку Москви. Присяга давалася цареві Олексію, а не Росії (Московській державі) чи російському народу. Оскільки з 1917 р. Росія є республікою, тоді цей і без того сумнівний аргумент стає ще сумнівнішим. ​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

Присяга у Переяславі на підставі усних домовленостей, досягнутих у ході переяславських переговорів, не була всенародною і одностайною. Якщо взяти географічно, то вона теоретично могла бути взята з населення тільки Гетьманщини, яка складала 1/4-1/5 частину етнічних українських земель. Оскільки фронт тоді йшов приблизно по лінії Житомир-Вінниця, то звичайно ні про яку присягу на землях, які тоді були під владою Польщі (Галичина, Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, більша частина Волині та Поділля), Угорщини (Закарпаття), Молдавії (Буковина) не могло бути й мови, так само як і на землях південної України, підвладних Кримському ханству. Між Гетьманщиною та Кримським ханством лежали розлогі простори Січових земель, а запорожці відмовилися тоді присягати цареві. Слобідська Україна входила до складу Московської імперії в інший час і за інших обставин, про які треба говорити окремо. В самій Гетьманщині деякі прикордонні полки (Брацлавський, Уманський) не присягали взагалі під приводом воєнної небезпеки. Про згоду чи незгоду з рішеннями Переяславської ради не питали ні жінок (а це половина населення), ні селянство (а це наймасовіший стан українського суспільства). Українська Православна Церква, не кажучи вже про Греко-католицьку, категорично відмовилися присягати цареві. Отже мали бути приведені до присяги тільки козацтво та міщани (всього понад 100 тис. осіб), але вони масово ухилялися від присяги ( у Корсуні присягало всього 70 козаків), нерідко відверто, як от полковники І.Богун, Й. Глух, Г. Гуляницький, І.Сірко та ін., нерідко покидаючи свої міста, як от населення м. Чорнобиль, частіше ж називаючися не своїми хресними іменами, що уневажнювало присягу. Вибухли заворушення в ряді полків і гетьман мусив приготуватися до втечі, помістивши свою рідню й чимало майна ближче до московських кордонів. Все це аж ніяк не свідчить про одностайність українського народу у його ставленні до Москви і до московської орієнтації.
Варто підкреслити ще деякі моменти. По-перше, присягу переважно брали силою. Досить сказати, що переяславського війта (мера міста по-сучасному) силою потягли присягати, хоч і хворого. Той мусив присягнути, але помер з розпачу наступного дня. По-друге, як нам вдалося встановити, присяжні книги творилися московськими писарчуками "заднім числом", тобто до присяги приводили царські представники тільки світську верхівку найголовніших міст, а решта вписувалася в число присяглих на підставі полкових та сотенних реєстрів козаків. По-третє, присяга частини населення України давалася на певних умовах (збереження "прав і вольностей"), а ці умови дуже швидко порушила Москва. Врешті, чому ця присяга, навіть якщо вона давалася певними особами щиро, повинна була мати якесь ірраціональне значення для їхніх нащадків? Сама ж Російська імперія змушувала наприклад давати присягу цареві кожному новобранцю і не питала, чи його дід чи прадід присягав уже колись. ​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

6. Переяславські домовленості були усними і до того ж дуже неясними. У Москві протягом весни-літа 1654 р. продовжувалися переговори, які проводили представники 3-х станів українського суспільства Гетьманщини (козацтво, міщанство, православне духовенство). Останнє взагалі відмовилося будь-що підписувати, бо Москва вже тоді вимагала від УПЦ, щоб та перейшла під зверхність московського патріарха. Міщанство задовольнилося царським підтвердженням грамот та привілеїв великих князів литовських та польських королів, тобто збереженням свого "статус кво" і насамперед магдебурзького права (самоуправління). Козацтво домовилося про 17 статей з 23, залишивши на потім узгодження особливо важливих моментів. Так, обидві сторони не знайшли порозуміння щодо зовнішньої політики і кожна сторона діяла згідно із своїм розумінням. Ряд дуже важливих сфер життя, про які, судячи з іноземних джерел, мова йшла у Переяславі так і не були узгоджені і залишалися в такому вигляді часом аж по 19 ст.! Маємо наприклад на увазі протиріччя між системою державної монополії на вироблення алкогольних напоїв у Московській державі і свободою "винокуріння" в Україні. У Московії за паління тютюну рвали ніздрі, а в Україні було вільно труїти себе цим зіллям і т.д. Як мали узгодити ці суперечності в Переяславі? Знаємо, що московські представники хотіли зробити все так, як у себе, знаємо, що українські представники боронили свої права, але на папері не лишилося ніякого порозуміння. Взагалі, оригінал двостороннього договору не існував! Про цей договір можна судити з документів міщанського порозуміння, та збережених пропозицій та чернеток, які лишилися від переговорів козацької делегації у Москві.
Зрештою, слід сказати, що договір 1654 р. призвів тільки до утворення військово-політичного союзу, до певної конфедерації, в якій Гетьманщина зберігала свій суверенітет. Але цей договір Москва постійно пробувала порушити і грубо його порушила, по суті, зірвала вже восени 1656 р. Тоді на мирні переговори у Вільні з Польщею та Литвою не були допущені українські представники (між тим мова мала йти про українські справи!) і як наслідок - укладено сепаратне порозуміння між Московською державою та Річчю Посполитою. Це порозуміння було помилковим з точки зору навіть московських державних інтересів, але ще болючішими були його наслідки для України - Гетьманщини. Тоді Б. Хмельницький знаходить інші вектори у своїй зовнішній політиці і укладає військово-політичний союз із Швецією та Трансильванією. З дипломатичних міркувань він не розірвав остаточно союз із Москвою, однак коли по його смерті Москва стала грубо втручатися у внутрішні справи Гетьманщини, то Іван Виговський і формально порвав з договір 1654 р. і уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою (1658 р.). Далі була поразка України у російсько-українській війні 1658-1659 рр. і вимушене підписання Юрієм Хмельницьким договору, який означав кінець незалежної Української держави і перетворення її в автономну одиницю Московської імперії. При цьому царські дипломати. А за ними й російські історики аж до др. пол 19 ст. видавали підписані Юрієм "Переяславські статті" ("14 статей") за нібито оригінал договору 1654 р. ​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

7. Гетьман Богдан Хмельницький не був другом чи ворогом Москви. Він послідовно виходив з державних інтересів України, добився відродження незалежної Української держави і прагнув втримати цю державу незалежною, шукаючи союзників у визвольній боротьбі і на півдні, і на півночі, і на заході, а не тільки на північному сході.
8. Національно-визвольна війна українського народу не припинилася у 1654 р., а навпаки вибухла з новою силою. Про її завершення можна говорити лише з підписанням миру з Річчю Посполитою 1658 р. Потім настав новий етап у національно-визвольному русі українського народу, але це вже окрема тема. Що стосується московського "культуртрегерства", то це слід сприймати як історичний анекдот. Досить ознайомитися з елементарними фактами, які наводяться в капітальних працях чесних істориків навіть дореволюційної пори (наприклад В. Ейнгорн, К. Харлампович), щоб у цьому переконатися. Тільки перший український університет -Києво-Могилянська Академія (такий статус був офіційно підтверджений за нею у 1658) стала справжньою кузнею кадрів для Московії, бо своєї інтелігенції, яка до того ж знала латину та інші західні мови, в Московії майже не було. Саме вихованці "Могилянки" заснували Слов'яно - Греко - Латинську академію у Москві наприкінці 17 ст., створили всі духовні академії та семінарії в Російській імперії 17-18 ст., стояли коло джерел Московського та ряду інших університетів і т.д.
Що ж стосується місця під сонцем, яке нібито здобула Україна під московським пануванням, то варто вказати на знищення Російською імперією української державності, придушення нею ж будь-яких виявів національно-визвольної боротьби українців та білорусів, колоніальний гніт і репресії, заборони української та білоруської мов і т. д. Власне досить вказати на трагедію українського Голокосту 1932-1933 рр., який з волі Москви забрав понад 10 млн. життів українських селян, щоб припинити всякі балачки про "дружбу й братню любов", котрими нібито керувався у ставленні до українців наш північно-східний сусід. І треба не святкувати президентськими указами річниці "великої дружби", а реально дбати про розбудову дійсно української, і дійсно незалежної держави, про економічний та культурний розвиток українського народу, його моральне здоров'я, політичні свободи! Тільки живучи у незалежній сильній, багатій і демократичній християнській Українській державі можна будувати гідні й рівноправні стосунки з усіма сусідами! Від цього виграє не тільки український народ, але й російський, виграє і вся Європа!​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

1. Українці і росіяни ніколи між собою не ворогували.
Воевали, воевали. Будучи в разных странах воевали. Да и в Киевской Руси княжества вытворяли такое, что и говорить не хочется.

2. Українці і до, і з самого початку повстання до Переяславської ради безперервно просили "царя-батюшку" взяти їх "під царську руку". (Цей дуже туманний вислів трактувався як прагнення позбавитися своєї власної державності, мови й національності).
Так и было, ибо Люблинская уния не дала ничего украинцам кроме страдания! Украинские земли входили в состав Речи Посполитой. Полновластными хозяевами на них чувствовала себя польская шляхта, которая нещадно эксплуатировала украинцев и иначе, как хлопами не называла. Экономические притеснения сопровождались духовным порабощением. Православная вера была загнана едва ли не в подполье. После Брестской унии 1596 года она как определенная церковно-иерархическая структура фактически перестала существовать. Русский (украинский) язык считался хлопским. Единственным государственным был польский. Так что к тому моменту население оказалась перед угрозой полной утраты своей культурно-исторической идентичности. Данило, не считайте то населения полными лохами ежели они со всех ног бежали оттуда.

3. Московська держава робила все можливе, щоб підтримати українських повстанців, надавала "братню підтримку" і при першій же оказії оголосила війну Речі Посполитій.
По сути так и произошло в результате Переяславской рады России пришлось вступить в войну против Польши, встав на защиту Украины.

4. Переяславська рада була генеральною, репрезентативною, всенародною і одностайною, а її рішення здобули всенародне схвалення.
Нет не все. Например всемирноизвестный город Чернобыль отказался присягать российскому царю-батюшке. Видать Польша была милее.

6. Україна увійшла до Московської держави саме в 1654 р., і саме на тих умовах, які виробив Богдан Хмельницький і схвалив цар та його уряд; ці умови час від часу порушували "ізмєнніки", тільки тому цареві доводилося пізніше коригувати ці умови, які однак залишалися добрими. Москва ж ніколи не порушувала взятих на себе зобов"язань

Нарушение было с обеих сторон, Укриана естественно не вся вошла в 1654 году.

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

Читаю и плачу, видя Украину как ровесницу, шумерского царства.​

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

Ну Свєта, хай навіть і Толочковими словами, але визнати існування якїсь окремої української нації? Для Монархіста ти вже стовідсоткова Бандерівка є... :D :D :D

А як православна ієрархія Київської митрополія поставилася до Переяслава, не пам"ятаєш? Я не дійшов до цього питання у дискусії з Чорнобильцем, бо йому вистачило й того, що там було, аби "здутися", почати кричати про відсутність логіки у моїх визначеннях (які я таки даю і які кожен може перечитати) і про загадкову багатозначність моїх смайликів... :D :D :D Але то так... злісний оффтоп... Може, з тобою цікавіше подискутуємо? То як там з Сильвестром (Косовим) діло було пам"ятаєш, а Свєт?

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

Чтобы что-то разрушить надо что-то иметь. Запорожье существовало достаточно долгое время, как полностью независимая республика. И в случае чего могла прийти на помощь угнетённому народу. Но кроме как подавления польских восстаний на территории Российской империи, участия в Русско-турецких войнах, оказании военной помощи правобережью, и собственные походы на басурман, Сечевики вели собственное хозяйство. О независимость Украины в России заговорили поданные Австро-венгерской империи когда бежали из мест попавших австриякам после раздела Польши. К примеру господин Грушевский закончил и опубликовал свои десять томов в Москве. В Петербурге была опубликована книга «Песни народа малорусского», также печатались многие исторические труды «История Малой России», «История народа малорусского» и так далее.
Выше вы упоминали на запрет языка, но дело в том что Российская Империя только вывела из образовательной системы польский язык не больше.

Мелко берёте. Последние заявления уже о 20,5 миллионах, ещё пару лет и цифра вырастет до 100 миллионов .

Вот меня интересует, а почему геноцид 100 000 православных в Галичане перед первой мировой войной, зверски убитых и замученных в концлагерях у вас не вызывает такого возмущения? В отношении поляков и их приспешников униатов и украинских католиков. Но вы говорите о геноциде именно украинского народа в особенности на землях Войска Донского, на территориях заселённых сербами, поляками, молдаванами, греками, русскими, украинцами. в ходе которого «призом» было не только умерщвление народа, но и миллионы тон продовольствия, сельскохозяйственных орудий труда, имущество граждан и золото – это больше на бандитизм смахивает. Но вы пытаетесь предать именно национальную окраску этого события.
Об создании украинской державы вы вообще можете пояснить откуда она пошла и где её границы? Или как совецкая власть провела по карте так оно и будет?

 

Відповідь: Річниця Переяславської Ради

А что, украинская державность к тому времени уже была? :eek: Не жонглируйте так понятиями, г-н Данило!