В нас не завжди розуміють різницю між психотерапевтом і психіатром, а також, яке має до них відношення психолог. І хоча багато хто переконаний, що психолог і психіатр, це зовсім різні речі, де тут подіти психотерапевта і нащо він треба, для більшості загадка. (Не можу втриматися: є такі, що психіатра з невропатологом плутають))). Я впевнений, сюди заглядають психотерапевти (а також психіатри і психологи), люди, котрі до них зверталися, і такі, що якимось чином причетні до психотерапії. Всі вони щось знають, мають якийсь свій особистий досвід і своє відношення до цього нового для нас явища. Я зі свого боку готовий ділитися своїми знаннями, досвідом, враженнями для того, щоб допомогти заповнити прогалини в цьому питанні. На початок, хочу поділитися тим, що прочитав сьогодні вранці: Эрик-Эммануил Шмитт. Оскар и Розовая дама. Я вважаю це в тему.
Психиатр - это крайне специфическая личность... Знакомая моей мамы пятнадцать лет проработала в психиатрическом диспансере, так после определенной дозы алкоголя она здорово напоминает собственных пациентов, а в общественном транспорте к ней пристают мужчины маргинальной наружности и поведения - натурально будущие посетители... Личный опыт общения: в страших классах школы, по мнению семьи, я была "трудным подростком" и меня отвели к дяденьке-психиатру, который постановил: ребенок здоров, будем лечить родственников на предмет не докапываться Хотя все это к психиатрии имеет малое отношение. Запомнились вечно белые или светлые рубашки, аккуратно подстриженная бородка и общее не приятное ощущение стерильности персонажа. Если без шуток и по сабжу: психолога от психиатра большинство людей еще может отличить, но вот чем занимается психотерапевт - загадка.
А мені більше подобається інший вислів (не пам"ятаю кому належить, якомусь видатному психотерапевту) "Психотерапія занадто хороша, щоб діставатись лише хворим"
Це значить, психолог, психіатр, соціальний працівник і т.і. можуть пройти ще додаткове навчання (теж тривале, наприклад, від 4-5 і більше років) щоб претендувати на сертифікат психотерапевта. Як правило, до психотерапевта звертаються добровільно за власним рішенням, а не за приписом лікаря (для більшості лікарів це теж туман). Найчастіше це дійсно не психічно хворі, а люди, які зіштовхнулися з труднощами психосоціального характеру.
Бо може та більшість ледача? Ось анґ.викі: http://en.wikipedia.org/wiki/Psychotherapy Вперше термін використовувся в 19 ст. в психоаналізі. Враховуючи що останній народився на теренах Австрії до якої тоді Галичина належала то справді "загадка" як то більшість і не знає. (розгадки не даю ).) Є вісім загальних катеґорій психотерапії. У які входять різні підкатеґорії які часто гризуть один одному горло (в теорії звичайно ). ) Ось це все в деталях пояснити справді тяжко. Нагадує різні конфесії християнства, напр. мормони, СЄ, католики, бабтисти, православні, старообрядці, амиші, мунисти, кальвіністи, ітд ітп. Але всі вірять у єдну Богиню Псайке (Психо) . В такому лісі не кожен професіонал все буде знати. Ось наприклад існує один напрямок (не один в цьому, не про В.Райха кажу) де людину мнуть руками. Деколи до болю. І погляди розділені одні кажуть же то добре інші же зле. Тому раджу конкретизувати про яких саме психотерапевтів Ви мовите. Бо тяжко інакше щось сказати окрім того що "психотерапія це ґуд".
В Берліні зовсім нещодавно (19.09.09.) трапилася жахлива подія: лікар-психотерапевт використовув на своєму сеансі коктейль з психотропних препаратів, серед яких можливо був ЛСД, а після цього сеансу двоє людей померли та одна в комі. Детальніше тут: http://tsn.ua/svit/u-nimechchini-pislya-seanus-psihoterapiyi-pomerli-dvi-lyudini.html Одразу виникли такі питання (мо' хтось знає ): Що таке ЛСД? Для чого на сеансах психотерапії використовуються усілякі коктейлі і чи це розповсюджена практика? Як можна прокоментувати взагалі таку психотерапевтичну практику? п.с. мене цей трафунок вразив...
Справді, стільки всього в цій галузі створене, що легко загубитися. Тут простіше відштовхуватися від формальної сторони питання: існує Світова Рада Психотерапії (СРП, в 2003 СРП була прийнята як неурядова організація з Спеціальним Консультативним Статусом в Економічну і Соціальну Раду Організації Об`єднаних Націй), Європейська Асоціація Психотерапії (ЄАП), різні національні асоціації (в Україні УСП (Українська спілка психотерапевтів) дійсний член ЄАП). Т.ч. існує професійна спільнота, яка визнає чи не визнає конкретну особу психотерапевтом, а також визнає чи не визнає певний підхід психотерапією. До того слід зауважити, що деякі підходи, що декларують такі ж цілі як і психотерапія (покращення психічного здоров"я та благополуччя) самі не називають себе психотерапією, а часом навіть протиставляються їй в різкій опозиції. Я говорю лише про те, що визнається в широкому професійному колі. І я не казав, що це ґуд ...хоча таки ґуд, звісно
Зараз коротко, бо сплю, Пухнастик )) Психотерапія - це науково-практична діяльність направлена на покращення психічного здоров"я, полегшення психічних страждань та розширення ідентичності, самореалізації, т.і. через спілкування або в інший спосіб комунікації, без застосування фармакологічних препаратів. Фармпрепарати приписують лікарі (хоча офіційно в нас психотерапевт - це лікар-психотерапевт, це інша тема), а не психотерапевти. ЛСД (наркотик, що не викликає фізичної залежності) давно заборонили, але колись використовували в клінічній практиці психіатрії (вікі російською http://ru.wikipedia.org/wiki/ЛСД).
Шарлатани, не чисті на руку, а часом на голову особи трапляються у всіх сферах людської діяльності. Психотерапія не виняток. Відповідальність за вибір психотерапевта лежить на пацієнті. І от тут повстає питання чого ж той пацієнт хотів? Думаю, що той психотерапевт успішно практикував і мав широке коло клієнтів, задоволенних його роботою. І думаю, що спільною рисою тих клієнтів було бажання чуда, дива, швидкого вирішення проблем (всі види шарлатанів в першу чергу живляться на таких людях). І вони це отримували. А психотерапія - то робота, важка робота душі. І ніхто не зможе зробити ту роботу крім самої людини. Психотерапевт лише помічник у цій справі.
Таке питання: чи оплата послуг психотерапевта входить у перелік тих, що покриваються медичною страхівкою ? Припускаю, що не дуже .... може помиляюсь І тому перефразовуючи я б "хворим" замінив/додав "небагатим, бідним". Виходячи з цього вважаю, що у абсолютній більшості випадків просто "бісяться із жиру". Крім випадків, коли дійсно мали місце особливі і тяжкі обставини у житті (різного роду непорозуміння(переживання) через непрості стосунки дружиною/чоловіком/шефом/підлеглими і т.д. і т.п. сюди не відносяться). Хоча її ефективність теж під питанням .... та й обчислити ефективність певно складно.
То залежить де. Якщо йдеться про Україну, то загальнообов'язкове медичне страхування ще в проекті, а якщо де є добровільне, треба дивитися умови договору зі страховиком. А взагалі, по різному. Як Ви кажете "біситися з жиру" можна було б в країнах із загальним відшкодуванням витрат, перехід до якого відбувається в Німеччині, Австрії, США (хоча не знаю, як там Обама нареформує), Швейцарії, т.і.. Пацієнт може отримати припис від свого лікаря на певну кількість сеансів психотерапії або (як в США) може бути поставлений перед вибором: тюрма або лікування ("Управление гневом" бачили?))) Але як тут з вибором методу, психотерапевта чи можливістю продовження сеансів - починаються ньюанси. Наскільки мені відомо, в США страховики відмовилися оплачувати психоаналітичну терапію і, швидше за все, Ви отримаєте направлення на 15 сеансів когнітивно-поведінкової терапії. Хочете мати більше свободи вибору - платіть. Хоча існує досить усереднена кількість рекомендованих сеансів (28-30), мушу зауважити, що тривалість психотерапії важко передбачити. До речі, вартість однієї психотерапевтичної сесії (в середньому 50 хвилин) в Австрії, Німеччині, Франції складає 80-90 євро, але люди, які не можуть собі цього дозволити мають можливість скористатися безкоштовними або дуже доступними послугами державних чи приватних клінік. Тут є один важливий момент, що торкається самої суті психотерапії. Як каже nata-k, то "важка робота душі", а тому справа добровільна. Важливо, щоб клієнт був відповідальним у своїх діях, а не покладався пасивно на лікаря, що традиційно для медицини. Тому фінансова участь лише сприяє прогресу в терапії. А щодо ефективності, то в психотерапії її не складніше обчислити ніж у випадках інших видів лікування чи допомоги.
ні звичайно то певно навіть не важливо яка там приставка до слова "терапії" можливо, хоча мені як людині далекої від медицини важко увити як визначити наскільки пацієнт став "психотерапевтично" здоровшим, крім крайніх випадків п.с. дякую за змістовну відповідь, цікаво
Ну, та Можна припустити, що задоволений фінансовою стороною лікар більш помічний. Але різниця все таки є. Бо, наприклад, коли хворий більше платить, то лікар більше старається (за припущенням), але коли клієнт більше платить психотерапевту, то сам клієнт більше старається - тут без його роботи успіху не буде. В срср казали: "лечиться даром - даром лечиться" п.с. прошу!
Але це на жаль мішає в роботі психотерапевту, бо він починає більше думати про гроші замість того, щоб налаштовуватись на лікувальний сенс. Терапевта це лише стимулюватиме і він згадає все що знає і не знає... Чим більше дасьте грошей, тим більше він згадає.
Ні, це зовсім не так. Воно, зрозуміло що схоже на жарт. В кріслі в стоматолога, на кушетці масажиста, на столі хірурга і т.п., активність пацієнта зводиться до мінімуму. Тому справа не в грошах, а в тому, що результат психотерапії напряму залежить від активності клієнта, це наче й очевидно ) Натрапив на випадок (описаний тут) пишуть: Це офіційна подача радянських часів (1965р.), я думаю чолов'яга насправді спився або руки на себе наклав. Зараз це би назвали пост-травматичний стресовий розлад (ПТСР) - лікується! (метод EMDR, для прикладу, дає ремісію при ПТСР з частотою 77-99% у 7 з 8 випадків, які або супервізуються, або проводяться вибірково на цивільних особах, що страждають на ПТСР, а робиться це протягом трьох-восьми 90-хвилинних сесій).
Карл Ренсом Роджерс - людина, чий вклад в психотерапію можна порівняти лише з теорією Фройда. По важливості, але не по наповненню. Теорія Роджерса грунтується на роках наукових досліджень, але при цьому дуже доступна і практична. http://www.youtube.com/watch?v=HarEcd4bt-s Відео англійською. Ось переклад: Через роки власного психотерапевтичного досвіду я прийшов до переконання, що якщо я можу створити належний клімат, належні стосунки, належні умови, то процес терапевтичних змін майже неминуче станеться в мого клієнта. Виникає питання, що це за клімат, що то є за умови? Чи будуть вони присутні в інтерв'ю з жінкою, з якою я збираюся зараз розмовляти і якої я ніколи не бачив раніше. Дозвольте мені спробувати дуже коротко описати якими є ті умови, на мій погляд. Перш за все, є одне питання: чи можу я бути справжнім в цих стосунках? Для мене, з роками, це набувало все більшої важливості. Відвертість - так ще одним способом можна описати цю якість, якою мені хотілося б володіти. Я люблю термін конгруентність, під яким я розумію наступне: те що я переживаю всередині, присутнє в моїй свідомості і проявляється в моїй комунікації. В такому сенсі, коли я володію цією якістю, я є лише чимось одним в стосунках, одним цілим. Іншими словами я прагну прозорості стосунків. Я би хотів, щоби клієнт мав змогу бачити весь час мене наскрізь і нічого, нічого не було би приховано. І коли я є справжнім, в той спосіб, який намагаюсь описати, то знаю, що мої власні відчуття будуть часто вспливати в свідомості і будучи вираженими, таким чином будуть позначатися на клієнті. Далі, друге питання, яким я би хотів задатися: чи я себе знаходжу таким, що цінує цю людину, турбується про цю людину? Я звичайно не хотів би вдавати турботу, якої я не відчуваю. Насправді, якщо я вперто ставлюся з неприязню до клієнта, я вважаю, що краще би я це і виражав. Але я знаю, що процес терапії та конструктивні зміни набагато ймовірніше мають місце за умови, що я насправді і невимушено відчуваю високу оцінку особистості, з якою працюю. Високу оцінку цієї людини, як окремої індивідуальності. Ви можете назвати цю якість прийняття, турбота, ви можете назвати її непривласнюючою любов'ю, якщо хочете. Думаю кожний з цих термінів підходить. Я знаю, що стосунки виявляться більш конструктивними, якщо вона присутня. І третя якість, це чи маю я змогу зрозуміти внутрішній світ цієї особи? З середини. Чи зможу я дивитися її очима? Чи зможу я бути в достатній мірі чутливим, щоб мати змогу орієнтуватися у внутрішньому світі її відчуттів. Тоді я би пізнав, як це відчувається бути нею. Так я зміг би вловити не тільки поверхневі смисли, але й деякі з таких, що лежать дещо глибше під поверхнею. Я знаю що, якщо зможу відпустити себе чутливо і точно в світ її внутрішнього досвіду, тоді зміни і терапевтичний розвиток відбудуться набагато вірогідніше. Припустим, що мені пощастило і я насправді реалізую деякі з цих ставлень у стосунках, що тоді? Тоді може статися ціла низка речей. І з мого клінічного досвіду, і з наших наукових досліджень, ми виявили, що якщо присутні ставлення такого роду як я описав, відбудуться наступні зміни: вона пізнає деякі з почуттів та ставлень більш глибоко; вона ймовірно виявить деякі приховані аспекти своєї особистості, які вона не усвідомлювала раніше. Відчуття себе високо оціненою мною, вірогідно призведе її саму до кращої самооцінки. Через відчуття, що деякі з її смислів знайшли моє розуміння, вона з більшою охотою прислухатиметься до себе, до того, що відбувається у її власному внутрішньому світі, прислухатиметься до смислів, яких раніше не могла вловити в собі. Можливо, якщо вона відчує мою справжність, це їй дасть змогу бути трошки більш справжньою з собою. Припускаю, що стануться зміни у способі її самовираження, принаймі так мені підказує досвід інших випадків. Від перебування досить віддаленою від своїх власних переживань і того, що відбувається в ній всередині, вона ймовірно більше наблизиться до себе (прим.: не знаю як точніше перекласти "immediacy of the experiencing" - йдеться про прямоту переживань, щось типу "до свого безпосереднього цьогомоментного досвіду"), таким чином вона зможе відчувати і виражати те, що відбувається в ній тут і тепер. Від несхвального ставлення до себе , цілком вірогідно, вона підніметься на вищу сходинку прийняття себе. Від деякого остраху у стосунках зі мною, вона перейде до більш безпосереднього і прямого ставлення до мене. Від тлумачення життя негнучко, в чорно-білих фарбах, вона може перейти до більш уважного пояснення власного досвіду і бачення відтінків значень його внутрішнього смислу. Від зовнішнього локусу оцінки, до визнання більшої особистої ролі у створенні власних суджень та висновків. Отже, це є деякі з тих змін, які нам вдалося виявити. І я думаю, що всі ці зміни є характерними особливостями процесу терапії і терапевтичних змін. Якщо я буду мати успіх у створенні умов такого роду, які описав на початку, то ми зможем спостерігати у цього клієнта деякі з цих змін, навіть при тому, що як я знаю наперед, наш контакт буде дуже коротким. Роджерс: Доброго ранку! Глорія: Привіт, доктор Роджерс... Р: Я доктор Роджерс, а Ви напевно Глорія. Г: Так, це я. Р: Прошу сідати. Отже, ми маєм пів години і я справді не знаю чи нам вийде дати раду, але сподіваюсь ми можем щось зробити. Я був би радий дізнатся будь-що, що стосується Вас. ... (продовження ближчим часом)