...просто мені сьогодні гірше всіх... (с) lulu

Нових чобітків? Або помадки?

 

а нам як бракує...
а форумлянки в нас дійсно мегафайнючі...
П.С. сьогодні переконалась, що не буває чогось неспроста... було в мене таке, що бігла додому з зустрічі, бо думала, що лишила домашню техніку включену, а потім назад верталась(все було добре) артистка а сьогодні як виходила з хати... то згадала собі про той випадок, посміялася..... і вернулася виключати техніку (цей раз дійсно включену) ото... якби не тотой раз...

 

Ти не один, мій телефон 911.. (ОЕ)
Андріасю, від того не легше, але повірте, що Вас багато хто розуміє. А ще, буває самотність відкрита - і вона легша аніж самотність, прихована "за тонною майстерно накладеного гриму", безнадійна - бо прихована. Ви щаслива тим що - вільна (хоч і не вільна від докорів і болючої в'їдливості), цінуйте це..
Знаєте де Ви могли б відновлювати ту рівновагу, яку Вам вибивають з-під ніг вдома? - дитині ніщо так не потрібно як спокій і свіже повітря. Тільки на свіжому повітрі в організмі починає засвоюватися і залізо і все те корисне що є в їжі. Тому потепліше одягайтеся самі і маленьку одягайте - і ідіть гуляти, чим надовше коли вдома не чекає щось аж таке нагальне. Надворі будете тільки Ви - і Ваше маленьке, усміхайтеся йому, насолоджуйтеся удвох миром і спокоєм в душі.. беріть із собою улюблену книгу, дивіться як пробуджується природа.. цей час - тільки ваш, Ваш і дитини. І так Ви зцілятимете свою душу від тих ран, які Вам завдають домашні (через свою досаду що Ви не виправдали їх сподівань, бо їм легше любити Вас не такою як Ви є а такою якою вони хочуть щоб Ви були -це так майже у всіх батьків відбувається).
Знаходьте радість всюди де можете - в чашці чаю, у зеленому листочку, у сонячному промінчику, у вазонику на вікні, радійте кожній дрібничці (а не усміхайтеся через силу).. і стане легше, хоч на трошки.

 

сьогодні вечором взнала одну новину... після цього зразу відчула знайомий присмак болю, розпачю, зневіри... це не приємно коли людина якій ти довіряла, яка довіряла тобі, ділилась усім.... тебе зраджує, використвує і викидає на смітник як не потрібну річ... мені бракує слів щоб описати присмак тої гидоти і гіркості...
чесно, навіть не знаю чому це пишу сюди на форум, адже не очікую якоїсь підтримки чи просто поради... знаю що на даний момент цього не сприйму... просто захотілось (напевне), сказати це так, щоб тебе почули.... мети нема..... всердині просто пустота і крик...
досить довго не зважала на все не приємне, старалась з цим боротись... нажаль сьогодні я зламалась....


П.С. вибачайте шо так багато і за хаос моїх думок.

 

Фрезія, дякую за теплі слова.

Для Малеської

НЕ кажіть такого навіть подумки, не кажіть. Людина як дерево, навіть коли у нас відламуються гілки це лише для того щоб прорости десь поряд.
Жінка - це Боже створяння якому не можна ламатися, за жодних умов, за жодних невзгод, за жодних проблем. На те вона і є жінкою, щоб бути сильною, сильною не фізично.
Бажаю Вам сили і віри у себе.
Не ламайтеся, Ви потрібні цьому світу.

Про себе.
Дома... нарешті дома...
я ненавиджу холод цих стін, але люблю свій дім бо він МІЙ. Гостювала в другої бабусі... ггг бабусі. смішно... смішно до болю...
Батько Ясі вже мав дружину і розлучився з нею... так ось мені весь період гостювання тикали носом наче котя в какашку тим яка я погана і якою хорошою була дружина... А під кінець гостювання друга баба сказала що я смокчу з її дитини (батька Ясі) всі сили і енергію, та щей гроші забираю... бачте кашу дитину купувати треба.... забираю всі гроші...
Але навіть не то зробило мені невиправно боляче... я навіть як написати того не знаю.... ще боляче... хочеться виговоритися і залишити той біль просто десь у словах... у сторінках інтернету... Може написати на листочку і спалити...
Я вже дістала всіх своїм ниттям мабуть... але я не можу зрозуміти чого в мене таке дурнувате життя... За що??? Хто в моїй родині і хз в яких поколіннях робив зло, що я зараз маю платити? Нічого... я істота - сильна... поплачу втіхаря і перестану... Покладу чайні пакетики на очі, ніхто і не помітить...
Боляче...
Закрилась в туалеті і проревіла годину... просто і тихо... нікого не напрягаючи своїми сльозами... тільки я і дзеркало... сльозинки що мирно малюють свою траекторію по щоках, туалетний папір замість носовичка... А там заплакала Яся... чайні пакетики і вартова посмішка...
Як ж мене заграв той театр одного актора... Для чого я це роблю? Мені соромно щоб мене бачили заплаканою і не побоюсь цього слова - надламаною...
Я хочу батька Ясі називати чоловіком... але не можу, бо він таким не є... Хочу мати сім*ю... своє сімейне вогнище... Невже я так багато хочу? Забагато... мабуть...
А можна я процитую слова матері Ясиного батька? Процитую, бо поки не випишу їх дурітиму від того як вони мені болять... вибачєйте за русизми, але вона так говорить....
Цитата: "Ти даже нє мать!!! В моіх глазах ти даже не мать. Ребьонка ти не роділа... З тебе винули ребьонка... Грудного молока ребьону дати не можеш... Ти доїш мого сина, дитина вже вигляд втратила, похудав в скілєта превратілса. Ти всьо енергію в нього висасуєш." А коли я сказала шо гроші він витрачає на СВОЮ ДИТИНУ, а не на мене чи мої витрибеньки (яких не пам*ятаю коли мала) то вона заявила "Неізвєсно чєй рібьонок. То шо ето рібьонок мого сина ечто надо довєсті... і т.д."
Курва стара... в очі я того їй не сказала... просто зібрала Ясю і поїхала на Сихів... Як таке можна було сказати не знаю... За що??? За то шо я без наркозу перенесла важку операцію...? За то шо я боролося за життя дитини як могла? В такі моменти хочеться мати в руках банячок з кип*ятком і вилити в обличчя тому хто говорить мені таке...
До речі перша дружина Ясіного батька забрала дитину і втекла а Крим... не витримала бабушки, певно.... З дитиною від першого шлюбу вони не контактують взагалі, навіть по телефону (дівчинці вже 6 рочків)...
Вона також сумнівалася чи це дитина її сина (це певно старої такий маразматичний пунктик)
Ну от... знову мокра клавіатура... цікаво чи зможу я згодом зішкрібати з неї сіль?
Боляче...
Сестра батька Ясі (хрксна мама малої) також не оминула мене увагою... вона сказала шо мені далеко до першої його дружини і шо я ззовні уродіна... в очі сказала... я офігіла... Ще вона зазначила, що люди мене мало не ненавидять, що людям я неприємна і тон моєї розмови, як і сама розмова розполагают негативно співрозмовника по відношенню до мене... Невже це правда? Якщо так я працюватиму над тим щоб це виправити....
так що я НЕ МАМА патамушо не раділа сама, і УРОДІНА... от так... так думають ...
БОЛЯЧЕ

 

Боже милостивий! А Ви що, повірили?! Слухайте, Адріасю, треба Вам оті гості? Щоб слухати усякі гадості?! А батько Вашої Ясі... Він був при тому?

 

Гості ми поїхали бо "бабця" за онукою скучила... а вона стара вже то пошкодувала її...
А батько Ясі був присутній... був... також боляче
***
Я не хочу нікому жалітися... я не потребую щоб мене жаліли... та і сама я саможалінням не займаюся... Я просто хочу поговорити... знаєте як ото фраза "я не хочу вас повчати, я не хочу вам нав*язуватися, я просто хочу з вами поговорити"...

 

Цікаво. Ні, справді страшенно цікаво. За онукою скучила... А ребенок "неизвестно чей". Люди таки надзвичайно дивні створіння... Співчуваючи своїй дитині (бо схуд і загнався, очевидно, від заробляння грошей...) отак допікати мамі його дитини...
Був і мовчав...
Знаєте що... Ви казали, що дивилися Секрет. Чи не спадало Вам на думку, що все час крутячи в голові і в серці отой біль, Ви ще більше додаєте собі болю?

 

Адріася, не слухайте ви їх. З такими "родичами" ворогів не треба. І дитині, і вам буде краще без такої "бабці". А тота, що вас уродіною назвала, то вона, певно, така красіва як (задумалась про еталон жіночої краси...) Клеопатра, Анжеліна Джолі, Дженіфер Аністон і тп разом взяті. Не звертайте увагу на дурниці.

 

а знаєте я пишу отой біль тут щоб не тримати всеридні... написала і забула.... і знову щаслива... так я зараз граю роль але згідно того кіна вона скоро перестане бути роллю...
в моїй голові лише позитивні думки.... на щастя я вмію то контролювати...
Все на світі - ніщо, порівняно з тим щастям яке я відчуваю коли посміхається Яся.

 

Un.Known - ваш допис просто чудовий! Ви озвучили мої думки! А це свідчить тільки про істинність цих слів! Чуєте, Адріасю?


P.S. Сподіваюся, незабаром вас читати у гілці "просто мені сьогодні краще всіх"

 

Виявляється що інколи у житті буває так, що чужий біль переживаєш важче ніж власний

 

Андріася, не їздіть ви вгості до тої доброї бабусі. Вам то треба?
І справді пора зайнятись лише собою, собою.

Он ми сьогодні їхали з церкви і мене мій коханий як звичайно визбирував, яка я погана. А я йому кажу, он яка цікава справа я вам всім не вгодила і у всьому винна, Андрій притиснув яйо - Маруся винна, мама боїться літати літаком - Маруся винна, сестра там ще щось - Маруся знову винна. Кажу йому , як то так що я вам всім у всьому винна? А він мені, це у тебе доля така. А я кажу - о ні дорогенький, це не моя доля. Він мені, ось і будуй свою долю, на що я йому відповіла - і будую і на тебе ані на кого іншого не подивлюсь. В першу чергу маю бути я щаслива. А бути козлом відпущення за чужі провини - о ні, це не я. На цю роботу знайдіть собі когось іншого.

 

Щось я зачастила у цю тему

Чому у світі так багато "чому"? Чому коли все добре, стається щось погане...чому ми страждаємо через людей, які того не вартують...чому людям так важко сказати правду, а не закривати її підлою брехнею...чому я не можу змінитися, хоча цього дуже хочу...чому???????

 

Нащо нити? Ви така молода - все попереду!

 

А я і не нию...і не збираюся того робити...якщо Ви це написали, бо думали що я таким чином хочу щоб мене жаліли-то ви помиляєтеся...І хоч я "така молода" у мене безліч мотивів через які я написала цей допис...
П.С.: просто молодість у кожного по різному проходить....

 

Рибко, ви Мавпусика вживу не бачили. Мавпусик і "нити" несумісні, імхо.
Думаю, оті "чому?" це радше риторичні життєві питання. Вони кожного мучать.

 

Боже....як добре що у світі є люди, які Тебе розуміють
Дякую Лілю